Велике переселення народів

Період з IV по VI ст. н.е. увійшов в історію як Велике переселення народів - тобто масове переселення племен по всій території Європи. Воно було викликане ростом населення, пошуками родючих земель і пасовищ для худоби, прагненням племінної знаті до збагачення військовою здобиччю. Варварські племена, перетинаючи Причорномор'я, рвалися за здобиччю за Дунай, до багатих європейських країн. Межа античності й Середньовіччя для Європи була пов'язана в часі з масовими переміщеннями германських, сарматських, слов'янських й інших племен та їх вторгненням на територію Римської імперії. У цей період від варварських навал і деградації власної адміністративної системи загинула Західно-Римська імперія (476 р.), а Східно-Римська реформувалась у Візантійську.

Територія України на початку I тис. н.е. продовжувала поділятись на 3 регіони: північ України заселяли балти і угро-фінські племена, лісостеп заселяли слов’янські племена, степ заселяли сармати.

Процес Великого переселення народів розпочали готи (носії вельбарської культури) – германські племена, які прийшли на територію України у II ст. із Скандинавії, захопили Тіру, Ольвію (260р.), розгромили Малу Скіфію та заснували готську імперію (Рейхготланд, Гетика) зі столицею у „Дніпровському городищі” (Данпарштадт, тепер село Башмачка Дніпропетровської області). За формою правління держава готів була ранньофеодальною монархією. На чолі держави стояв король, який в управлінні спирався на військо. Найбільшого розвитку держава набула за правління Германаріха, коли прийняли християнство у формі аріанства, створили свою азбуку та переклали готською мовою Біблію.

В археології держава готів відома як Черняхівська культура (ІІІ-ІV ст.). Черняхівська культура була поліетнічною, в якій об’єднувалися гето-даки, сармати і ранні слов’яни під владою готів. Черняхівську культуру характеризує та об’єднує технологічний прогрес ремісничого виробництва. Саме в цей час на території України уперше фіксується використання гончарного круга та залізних лемешів, склоробне виробництво, всебічно розвинута металургія та різноманітні залізоробні ремесла. Технологічні здобутки цієї культури дозволяють дослідникам характеризувати її як цивілізацію.

У 373. готи були розгромлені гунами та відійшли Західну Європу. Готи вплинули на слов’ян, особливо в розвитку військової техніки і знаряддя, про що свідчать слова готського походження, що залишилися в українській мові - меч, шолом, князь тощо.

Гуни. У 70-х рр. IV ст. н. е. у Північному Причорномор’ї з'явилися гуни, які поклали край існуванню рабовласницького ладу у Європі та розпочали середньовічну епоху. Одні вчені вважають їх кочовими племенами, вихідцями з з Північного Китаю (хуну), інші - державним союзом слов'янських племен, які жили в Придніпров'ї.

У 370р. гуни підійшли до Північного Причорномор'я, погромили аланів та зруйнували майже всі античні міста-держави. Вистояли тільки Пантикапей і Херсонес. Гунів очолював каган Баламбер (Велимир). Розгромили у 375р. готів та зайняли територію Північного Причорномор’я та у 377р. Панонії (Угорщини). Найбільшого розвитку гунська держава набула за правління Аттіли (434-453), якого європейці називали „Бич Божий”. Його данниками були Західна і Східна Римські імперії. Центр своєї держави Хунгарії Аттіла переніс на Дунайську рівнину (сучасна Угорщина). Його мрією було завоювання Галлії. У 451 р. в битві на Каталаунських полях (біля міста Труа у Франції) гуни в союзі з остготами розбили об’єднані війська римського полководця Аеція Гауденція та вестготів. Проте після смерті Аттіли гунська держава розпалася (469 р.).

Авари (обри) прийшли у Північне Причорномор’я у 558 р. пізніше у Панонію, де заснували Аварський каганат на чолі з ханом Баяном. У 602 р. авари розгромили Антську державу. Північна частина антів злилася зі склавинами і брала участь у формуванні праукраїнської спільноти. Також авари погромили у 626р. союз племен дулібів, відомий з арабських джерел як Валіняна, на чолі з князем Маджаком. У 790р. авари були розгромлені франками Карла Великого та добиті слов’янами, болгарами і угорцями.

Болгари прийшли у Північне Причорномор’я у YI ст., де заснували державу Велика Болгарія (635 - 650 рр.). У 679 р. їх розгромили хозари і болгари на чолі з Аспарухом переселилася на Дунай.

Хозари (акацири, салтиківська культура) прийшли у степи між Волгою та Доном у IY ст. Створили свою державу каганат Хозарський каганат (650 - 965 рр.) з центром в Ітіль у гирлі Волги. Крім кочівництва, хозари займалися землеробством, різноманітними ремеслами, особливо посередництвом у міжнародній торгівлі. У YIII ст. державною релігією прийняли іудаїзм. Підкорили слов’янські племена полян, сіверян, в’ятичів і примусили їх сплачувати данину. У 965 р. розгромлені Святославом, остання згадка у 1083 р.

У IX ст. через українські землі пройшли племена угрів, які поселилися на Дунаї і створили там державу.

Печеніги (пацинаки) прийшли у Північне Причорномор’я у 895 р., вигнавши болгар за Дунай. На Русі вперше згадані у 915 р. Розгромлені у 1036 р. Я. Мудрим, востаннє згадуються у 1168р.

Торки - народ, який походив із гузів, прийшов у Пн. Причорномор’я у X ст. з річки Урал. У 1060 р. розгромлені Ярославовичами, у 1116 р. їх разом із печенігами розгромили половці і торки відійшли на Русь під назвою чорні клобуки. Берендеї – з’явились на Русі у XII ст. у 1145 р. об’єднались із печенігами та торками у чорні клобуки

Половці (кипчаки, кумани) – кочівники, які проживали від Тянь-Шаню до Дунаю (Дешт-і-Кипчак, „Земля Половецька”). Вперше появились на Русі у 1054р. Над р. Альтою розгромили у 1068р. братів Ярославовичів, у 1094 над р. Стугною розгромили брата В. Мономаха, у 1187р. розгромили Ігоря Новгород-Сіверського. Після татарського погрому 1223-1240 рр. переселились до Угорщини та Єгипту до мамлюків.

Література:

1. Баран В. Д., Баран Я.В. Історичні витоки українського народу. Київ, 2005.

2. Бунятян К.П. Давнє населення України.-К., 1999.

3. Винокур І.С., Теліга Д.Я. Археологія України – К., 1994.

4. Грицюк В.М. Військо скіфів (озброєння, організація, війни та воєнне мистецтво).–Чернівці, 2009.

5. Грушевський М.С. Історія України-Руси: у 10 т. К., 1991.

6. Давня історія України у 2-х кн. – К., 1994.

7. Довідник з історії України/ За аг. Ред. І. Підкови, Р. Шуста.- К., 2001.

8. Залізняк Л.Л. Первісна історія України.-К., 2000.

9. Станко В.Н., Гладких М.І., Середа С.П. Історія первісного суспільства.-К., 1999.

10. Чмихов М.О. та ін. Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій. К., 1992.