Продуктивні сили та виробничі відносини їх діалектика

Філософська система епохи відродження

"Великим прогресивним переворотом" стала епоха Відродження, яка ознаменувалась досягненнями у всіх галузях культури. Тож не дивно, що з у філософській думці цього періоду характерні незрівнянні глибина, багатства і розмаїття. Ренесансна філософія прийшла змінюють многовековому панування схоластики, котра розробила систему штучних, формальних аргументів для теоретичного виправдання догматів церкви.

Філософія епохи Відродження як найтісніше пов'язана з розвитком сучасного їй природознавства, великими географічними відкриттями, з успіхами у винаході нових приладів (складного мікроскопа, телескопа, термометра, барометра), завдяки чому наукові спостереження стали значно більше точними і більше великими, аніж будь-коли; у галузі природничих наук (зростання обсягу даних про живої природи), медицини (виникнення наукової анатомії, відкриття кровообігу тощо.), математики механіки

Філософська думку епохи Відродження, що охоплює дві з половиною століття (від раннього гуманізму XIV в. до натурфілософії кінця XVI – початку XVII в.), протистоїть всієї системи схоластичного знання. Вона будується на інших засадах, виникає, росте, і розвивається незалежно від схоластичної традиції, яка надійшла до стан глибокого занепаду й закостенения в XV – XVI століттях. Безумовно, але це означає повного розриву з усім різноманітним спадщиною середньовічної думки

Філософська думку Відродження створює нову, пантеїстичну у своїй чільною тенденції картину світу, тяжіючи до заперечення божественного твори, до ототожненню бога з природою, до обожнюванню природи й людини. І йдеться про про корінний перегляд філософського утримання цих понять. Бог філософії Відродження – не бог релігії, не бог схоластичного богослов'я. Він позбавляється свободи, не творить світ "з нічого", він "со-вечен" світу і, природно необхідний. А природа з служниці і твори бога перетворюється на наділене усіма необхідними силами першооснова речей. У гуманістичної філософії Відродження найважливішим об'єктом філософського розгляду є й людина і її передусім земне призначення.

Вищим результатом філософської еволюції епохи Відродження стала натурфілософія, під якої мислителі розуміли як предмет свого дослідження, філософію природи, а й природний підхід пізнання законів світоустрою, протистоїть як знання схоластики, і теологічним уявленням. Натурфилософия поступається філософії нової доби, що виникає поза якою завершився своє розвиток філософії Відродження – будучи пов'язані з зародженням нового математичного і експериментального природознавства, передусім класичної механіки, і зі створенням нової механістичної (механічної) картини світу

 

 

Продуктивні сили та виробничі відносини їх діалектика

У структурному відношенні спосіб виробництва постає як єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу. Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.

До цього комплексу належать також історично набутий досвід виробництва, уміння, знання, навички, різні форми об'єднання виробничих зусиль на основі розпорядку та кооперації праці, духовні компоненти. У своїй діяльності людина оволодіває різними силами природи, перетворює їх у засоби виробництва. Вогонь, сила води, вітру, електрична та атомна енергія-це стихійні сили, які перетворюються з допомогою знань та техніки в продуктивні сили людини. Отже, до продуктивних сил суспільства належать суспільне вироблені сили самої людини, а також різноманітні сили природи, освоєні нею і поставлені на службу суспільному виробництву.

Суспільні фактори виробництва - це продукти діяльності, властивості яких заздалегідь визначені людиною і тому забезпечують виконання конкретних функцій. Їх субстратом може бути як чиста речовина природи, так і речовина, що пройшла відповідну обробку в процесі виробничої діяльності суспільства.

При розгляді продуктивних сил доцільно звернути увагу на співвідношення категорій "засоби праці" і "засоби виробництва". Процес виробництва обов'язково передбачає предмет праці, без якого засоби праці лишаються такими тільки в можливості. Засіб праці і предмет праці в своїй сутності виступають як засіб виробництва. Предмети праці становлять матеріали, які служать основою для створення необхідних речей. Вони можуть бути як суто природними утвореннями, до виникнення котрих людина непричетна, так і природними речами, які пройшли через процес праці.

Потрібно враховувати і той факт, що якість виробленого продукту буде залежати від якості предмета і засобів праці. Нині у виробничі процеси запроваджується кібернетичне устаткування, що змінює людину. Проте людина, залишається головною продуктивною силою.

В процесі виробничої діяльності знаряддя праці, предмет праці втрачають свою функціональну самостійність. Відповідно весь продуктивний процес перетворюється на механізм реалізації сутнісних сил людини.

Предметний зміст праці і доцільна діяльність людини постають діалектичною єдністю матеріальних і духовних сил, у взаємодії яких відбувається дійсний рух реального історичного процесу.

Для процесу праці потрібне не просто засоби виробництва й людина, а такий агент, який володів би такими властивостями, які необхідні для перетворення предмета праці на продукт, який задовольняє суспільні потреби.

Теоретичною стороною практичної виробничої діяльності є наука, котра виступає духовним регулятором виробництва. Наука і виробництво все тісніше пов'язуються одне з одним.

Варто зазначити, що науково-технічна революція постійно чинить зростаючий вплив на всі сфери суспільного життя, розвиток самої людини, слід врахувати, що вона є одним з соціальних процесів, і саме тому здійснюється як практична реалізація людської діяльності у конкретній системі суспільних відносин. НТР обумовила корінні зміни в усій системі продуктивних сил.

НТП приведе до існування індустріального і постіндустріального суспільства. Існують різі концепції, які розглядають ці суспільства. Одночасно виникають концепції, де йдеться про негативні наслідки НТР.

Вплив НТР на людину, її життя і діяльність залежить насамперед від суспільних умов, конкретно - історичної системи суспільних відносин, основу яких становлять виробничі відносини.

Виробничі відносини - це конкретно - історичний спосіб привласнення людиною умов своєї праці. Саме власність - це той конкретно-історичний спосіб, яким поєднується жива та уречевлена праця, праця та її умови.

Продуктивні сили становлять зміст способу виробництва. Але зміст не існує сам собі, поза конкретною формою. Цією формою і є виробничі відносини.

У процесі виробництва складається не тільки багаторівневі системи зв'язків людини з природою, але й також багаторівнева система спілкування людей між собою, форми якої стають все більш різноманітними внаслідок постійного розвитку продуктивних сил.

Виробничі відносини становлять основу всієї системи суспільних відносин. Вони визначають формування соціальної сутності людини. Соціальні характеристики будь-якого способу виробництва закладені у виробничих відносинах. Тому що, виробничі відносини відображають властивості форм власності, а також несуть у собі особливість конкретної соціальної системи.

Здійснюючи процес виробництва, люди вступають у певні відносини не тільки з природою і між собою, але із засобами виробництва. Саме це відношення і визначає різні типи виробничих відносин.

Виробничі відносини - є перш за все відносини, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, існують в конкретних формах і типах, зумовлених якісним станом продуктивних сил, а також формою власності на засоби виробництва.

Зміна способу виробництва починається з зміни продуктивних сил, тобто із свого змісту. Однак виробничі відносини не залишаються пасивними у цьому процесі. Вони виявляють не тільки самостійність, але й активність, впливаючи на розвиток продуктивних сил.

Виробничі відносини можуть сприяти розвитку продуктивних сил, сповільнювати його або навіть гальмувати.

Обумовленість удосконалення виробничих відносин характером і рівнем розвитку продуктивних сил є об'єктивною закономірністю нормального функціонування способу виробництва.

В будь-якій соціальній системі відповідність між продуктивними силами і виробничими відносинами виникає як наслідок постійного оновлення засобів виробництва, а також форм і методів організації, управління виробничими процесами. Порушення цієї відповідності веде до зниження продуктивності праці, стримує рух суспільного прогресу.

Продуктивні сили становлять матеріальну основу практичній діяльності, але розвиток цієї матеріальної основи забезпечується чи стримується системою виробничих відносин. Тому певна відповідність продуктивних сил і виробничих відносин стає необхідною умовою прогресивного розвитку суспільства.

Вчення про матеріальне виробництво дає змогу осмислити сутність механізму суспільного розвитку, що важко як для теоретичного розуміння соціальних явищ, так і для вдосконалення практичних дій людей, спрямованих на перетворення свого сумнівного буття.

Спосіб виробництва складають дві сторони: продуктивні сили та виробничі відносини.

Основним, найважливішим і вирішальним елементом виробництва виступає сама людина, яка використовуючи в процесі виробництва свої знання, виробничі навички та досвід, приводить в дію знаряддя праці.

Жива праця людини шляхом приведення в рух знарядь праці перетворює можливість у дійсність. Саме праця продукує матеріальні блага, необхідні для життя суспільства.

Продуктивні сили суспільства постійно змінювались і вдосконалювались протягом всієї історії людства. Разом з тим полегшувалася боротьба людей з природою, зростала продуктивність праці, збільшувалось виробництво матеріальних благ.

Історія розвитку знарядь виробництва від кам'яних та дерев'яних знарядь до сучасних машин та новітніх технологій - це історія підкорення людиною сил природи, постійно зростаючої могутності людини у боротьбі з природою, створення величезних матеріальних можливостей для розвитку культури суспільства.

Матеріальна виробнича діяльність людей стала основою виникнення і розвитку суспільних зв'язків та відносин, тобто людського суспільства.

Продуктивні сили становлять лише одну сторону суспільного виробництва. Адже в процесі виробництва люди вступають у певні відносини не тільки з природою, а й одне з одним.

Ці взаємовідносини людей у процесі виробництва дістали назву "виробничі відносини" і представляють другу складову способу виробництва.

Продуктивні сили та виробничі відносини є нерозривними і у взаємозв'язку становлять "спосіб виробництва". Вони завжди перебувають у тісному зв'язку і діалектичній єдності. Виробничі відносини, перебуваючи в діалектичній єдності з продуктивними силами, не пасивні щодо останніх, а впливають на розвиток продуктивних сил. Більш того, нові прогресивні виробничі відносини, що відповідають у певний момент часу характерові та рівневі розвитку продуктивних сил, виступають головним джерелом і вирішальним рушієм матеріального виробництва. Якщо ж виробничі відносини застаріли, не відповідають рівневі розвитку продуктивних сил, то вони уповільнюють, а то й гальмують, значною мірою розвиток останніх.

Виробничі відносини - це результат людської діяльності, однак, складаються вони хоч і свідомо, але не довільно, а в залежності від того якої суспільної форми, умов соціального розвитку потребують продуктивні сили.

Отже,Проаналізувавши основні теоретичні моделі соціуму, можна зробити висновок, що суспільство - це надзвичайно складний, багатоманітний і суперечливий предмет пізнання. Визначити суспільство так само важко, як матерію природу, буття тощо. Суспільство охоплює різноманітні процеси, стосунки між людьми і складається з певних соціальних інститутів. У суспільстві реалізуються різні види матеріальної та духовної діяльності людей. І головне, суспільство - це реальні люди, які об'єднуються в соціальні групи, нації, взаємодіють і конфліктують між собою, створюють і споживають матеріальні та духовні блага, виховують дітей, винаходять нові форми об'єднання та злагоди.У центрі суспільства - людина. Без неї воно не існує. Людина - суб'єкт і головна дійова особа суспільства.