Система стандартів з безпеки праці та захисту від радіаційного забруднення

Державні та міжнародні	Назва стандарту
ДСТУ ISO 2889-2001 ISO 2889:1975	Захист від радіації. Загальні принципи відбору проб радіоактивних речовин з повітря.
ДСТУ ISO 3925-2001 ISО 3925:1978	Речовини радіоактивні негерметизовані. Ідентифікація та сертифікація.
ДСТУ ISO 7503-1-2001 ISO 7503-1:1988	Захист від радіації. Оцінювання забруднення поверхні. Бета- та альфа- випромінювачі.
ДСТУ ISO 7503-2-2001 ISO 7503-2:1988	Захист від радіації. Оцінювання забруднення поверхні. Забруднення поверхні тритієм.
ДСТУ ISO 8194-2001 ISO 8194:1987	Одяг для захисту від радіоактивного забруднення. Проектування, вибір, методи випробувань та використання.
ДСТУ ISO 9696-2001 ISO 9696:1992	Захист від радіації. Вимірювання альфа- активності у прісній воді. Метод концентрованого джерела.
ДСТУ ISO 9698-2001 ISO 9698:1989	Захист від радіації. Визначення об’ємної активності тритію. Метод підрахунку сцинтиляції у рідкому середовищі.
	Продовження табл. 5.1
Державні та міжнародні	Назва стандарту
ДСТУ ISO 10703-2001 ISO 10703:1997	Визначення об’ємної активності радіонуклідів методом гамма- спектрометрії з високою роздільною здатністю.
ДСТУ БА. 1.1-67-95	Радіаційна безпека в будівництві. Терміни та визначення.
Міждержавні
ГОСТ 12.1.048-85	Контроль радиационный при захоронении
	радиоактивных отходов. Номенклатура контролируемых параметров.
ГОСТ 17925-72	Знак радиационной опасности.
ГОСТ 19465-74	Покрытия полимерные защитные для улучшения радиационной обстановки.
ГОСТ 23255-78	Средства индивидуальной защиты от радиоактивных веществ. Термины и определения.

У стандартах ДСТУ БА. 1.1-67, ДСТУ ISO 2889 та ISO 2889, ДСТУ ISO 3925 і ISO 3925, ДСТУ ISO 8194 та ISO 8194 розглядаються терміни та визначення радіаційної безпеки, принципи відбору проб радіоактивних речовин з повітря, ідентифікація та сертифікація радіоактивних негерметизованих речовин, одяг для захисту від радіоактивного забруднення.

У стандартах ДСТУ ISO 7503-1 та ISO 7503-1, ДСТУ ISO 7503-2 та ISO 7503-2, ДСТУ ISO 9696 та ISO 9696, ДСТУ ISO 9698 та ISO 9698, ДСТУ ISO 10703 та ISO 10703 наводяться методики дослідження радіоактивного забруднення, а саме: об’ємної активності радіонуклідів методом гамма-спектрометрії з високою роздільною здатністю; вимірювання альфа-активності в прісній воді методом концентрованого джерела; оцінювання забруднення поверхні бета- та альфа- випромінюванням; оцінювання забруднення поверхні тритієм та визначення об’ємної активності тритію методом підрахунку сцинтиляцій у рідкому середовищі.

Забрудненою вважається територія, проживання на якій може призвести до опромінення населення більше ніж 1 мЗв на рік понад природний доаварійний фон. На цей час існує поділ забрудненої території на зони:

– зона відчуження, зона безумовного (обов’язкового) відселення, де людина може одержати додаткову дозу опромінення понад 5 мЗв на рік, крім дози, яку вона одержувала в доаварійний період;

– зона гарантованого добровільного відселення, де людина може отримати додаткову дозу опромінення більше ніж 5 мЗв на рік, понад природний і доаварійний фон.

Допустимі концентрації радіонуклідів у поверхневих водах водойм встановлюють, виходячи з умови, щоб у разі щоденного потрапляння радіонуклідів у організм впродовж усього життя створювалося внутрішнє опромінення, безпечне для людини. Важкорозчинні радіонукліди, потрапляючи в травний канал, легко надходять у кров, розповсюджуючись по всьому організму, накопичуються в печінці, кісткових тканинах, щитоподібній залозі тощо.

Способи захисту населення від радіоактивних речовин у повітрі розглядаються у ДСТУ ISO 2889, ISO 2889, ДСТУ БА. 1.1-67, ГОСТ 19465 та ГОСТ 23255.

Головним джерелом опромінення населення є природне випромінювання навколишнього середовища. Таким навколишнім середовищем, в якому людина проводить 80% усього часу, є будівлі, житлові будинки та виробничі приміщення. Якщо порівняти повітря в наших квартирах із забрудненим міським, то в приміщенні воно виявиться в 4-6 разів бруднішим і у 8-10 разів токсичнішим.

Компонентом природного випромінювання є: по-перше, будівельні матеріали, виготовлені з природної сировини, що мають у своєму складі природні радіонукліїди – ²²⁶Ra, ²³²Th, які є джерелом зовнішнього гамма-випромінювання всередині приміщень; по-друге радіоактивний газ радон, який утворюється під час розпаду ²²⁶Ra та ²³²Th і надходить у повітря приміщень зі стін, ґрунту, з водопроводу, побутового газу. Сумарно ці джерела вносять до 70% у загальну дозу опромінення населення.

Допустимі рівні потужності поглинутої дози (ППД) гамма-випромінювання в повітрі будинків та приміщень з постійним перебуванням людей не повинні перевищувати 0,27 мкГр год^-1 (30 мкР год^-1). До приміщень з постійним перебуванням людей відносяться житлові приміщення, а також приміщення дитячих закладів і санітарно-курортних лікувально-оздоровчих закладів. Для повітря приміщень встановлені допустимі рівні середньоквадратичної еквівалентної рівноважної концентрації (ЕРК) ізотопів радону: для повітря приміщень, що проектуються й будуються, та при реконструкції будинків і споруд з постійним перебуванням людей ЕРК ²²²Rn не повинна перевищувати 50 Бк×м^-3, а для ²²⁰Rn – 3 Б_К×м^-3; ЕРК ²²²Rn у повітрі будинків, що експлуатуються з постійним перебуванням людей не повинна перевищувати 100 Б_К×м^-3, а для ЕРК ²²⁰Rn – 6Бк×м^-3.

Радіаційний контроль при захороненні радіоактивних відходів регламентується ГОСТ 12.1.048. У стандарті розглядається номенклатура параметрів, що контролюються під час захороненні радіоактивних відходів.