Зв'язки з іншими галузями знань

Зв'язки документознавства з іншими науковими дисциплінами та галузями практичних знань неодноразово розкривалися в численних роботах (4; 85; 118; 121; 138; 139; 196; 203 та ін.). Слід відзначити, що зміст цих зв'язків відбиває як структуру об'єкта і предмета документознавства, так і його завдання. І тому ті дослідники, які стояли на позиціях більш широкого розуміння об'єкта, відповідно показували і більший спектр його зв'язків. Зокрема, К.Г.Мітяєв, який чи не перший розглянув це питання, вважав, що крім спеціальних історичних дисциплін, правознавства, архівознавства, документознавство пов'язане з рядом сфер діяльності, де вивчаються документи і проблеми документування цієї діяльності, у тому числі — бухгалтерським обліком, статистикою, мовознавством, технічною документацією, картографією, геодезією, геологією, медициною, кінознавчими дисциплінами та ін. (155, с. 33-34). Однак у подальшому (незважаючи на часте декларування прихильності до ідей К.Г.Мітяєва) документо­знавство розглядалося як теорія і методика документування управлінських процесів. Відповідно визначалися і зв'язки цього напряму спеціального документознавства, яке ми назвали управлінським. Коротко охарактеризуємо зміст цих зв'язків.

Майже всі автори, відзначають спорідненість документознавства і архівознавства. Цей зв'язок вбачається у спільності об'єкта дослідження (2, с. 39-40; 118, с. 256; 192, с. 13), причому у тих його частинах, що стосуються теорії документа і сфери практичної роботи зі створення та використання документа. Відповідно, для документознавства такою сферою є справочинство, а для архівознавства — архівна справа. Розгляд цих сфер як взасмозумовлених дав підставу для формулювання принципу континуїтету (у такому значенні це поняття запропоновано К.Т.Селіверстовою) як наступності, уніфікації та безперервності в організації та описуванні документів від їх створення в справочинстві до зберігання в архіві (8, с. 184).

Теорія документа у спеціальному документознавстві не може не спиратися на розробки загального документознавства, оскільки фактично всі їхні основні завдання в аспекті теорії документа тотожні і різниця полягає тільки у більш широкому спектрі об'єктів дослідження в загальному документознавстві і більш конкретизованому виборі такого об'єкта у різних напрямах спеціального документознавства, наприклад, управлінські документи, кінофотофонодокументи, науково-технічні документи тощо. Управлінське документознавство, як найбільш розроблений з таких напрямів, зосереджує увагу на типології та класифікації управлінських документів, вивченні моделей їхніх характеристик змісту та зовнішньої форми, у тому числі при створенні електронних документів чи конвертації документної інформації паперових документів в електронну форму, на функціях управлінських документів у цілому чи номінально-видовому розрізах та окремих характеристиках документної інформації. І хоча, як вже відзначалося раніше, управлінські документи при переході від динамічного до статичного стану зазнають функціональних змін, однак всі досліджувані документознавством характеристики документа нраховуються архівознавством в плані вивчення документа як історичного джерела чи для задоволення інших запитів суспільства в ретроспективній інформації. З іншого боку, теорія управлінського документа, орієнтуючись на сферу практичного застосування своїх результатів, тобто на справочинство, розробляє вимоги до змісту та зовнішньої форми різних видів (номіналів, жанрів) документів, тобто, оптимальні характеристики таких документів, використовуючи засоби уніфікації і стандартизації. Саме у цьому аспекті досить виразно проявляються зв'язки документознавства з мовознавством або з тим конкретним його напрямом, який отримав назву документної лінгвістики. Оптимальне конструювання тексту, застосування мовних кліше в управлінських документах дозволяє досягти високого ефекту у виконанні ними їхньої основної соціальної функції.

З іншого боку, застосування засобів ділового мовлення не може бути достатнім для виконання такої функції, оскільки тут незаперечною є потреба у вивченні самої схеми управління, змісту управлінських зв'язків, впливу управлінської дії об'єкту, що керує, на керований об'єкт (113, с. 71). Тобто, у даному разі можна констатувати зв'язки спеціального документознавства з теорією управління в суспільстві або теорією і практикою менеджменту.

Однак, розроблення уніфікованих документів та їхніх систем базується не тільки на теорії управління соціальними процесами. Тут враховуються також аспекти розгляду документа з юридичної точки зору. Управлінський документ — це документ, в результаті оформлення якого йому надається юридична сила. Дія документа як правового акту чи юридичної основи для здійснення управлінських процесів зумовлена наявністю певних реквізитів (елементи бланка, підпис, печатка, резолюції тощо). Їхня фіксація не тільки є вираженням характеристик документа як юридичного, а й, водночас, має відповідну правову основу, яка забезпечена певними законодавчими актами. Підготовка такої правової бази і втілення безпосередньо різних норм оформлення документів, їхнього обігу та використання визначає зміст зв'язків документознавства з юридичною наукою, тобто правознавством.

Розроблення уніфікованих систем документації, уніфікованих форм документів (на нашу думку як один з напрямів дослідження в теорії управлінського документа) оптимізує процеси створення, опрацювання, зберігання та використання таких документів в справочинних службах. Однак результати роботи у цьому напрямі не обмежуються дією тільки у сфері справочинства. У подальшому це позитивно позначається на проведенні експертизи цінності документів для передавання їх на державне зберігання, де, як відзначалося раніше, чітко проявляються зв'язки документознавства як з архівознавством, так і з історичним джерелознавством. Уніфікований документ — документ з раціонально оформленими реквізитами, що орієнтує на ефективне його опрацювання, зберігання та використання в архівах, зокрема, в умовах автоматизованих систем та як історичного джерела (194, с. 11-12).

Безперечно, уніфікація і стандартизація не є єдиними чинниками, котрі сприяють підвищенню якості роботи з управлінськими документами. Технологія справочинства є тою галуззю практичних знань, на яку орієнтована частина досліджень управлінського документе-знавства. Регламентація та раціоналізація процесів і операцій роботи з документами у справочинних службах є одним з провідних завдань управлінського документознавства. Удосконалення організації змісту документів в умовах однієї установи, їх групи чи в масштабах галузі й у цілому держави впливають на їхню діяльність, забезпечуючи виконання документом основної соціальної функції. Відповідно, таке документаційне забезпечення управління повинно мати обгрунтування з точки зору права і теорії управління у масштабах установи, галузі чи держави.

Часто процес управління документацією розглядають також в площині інформаційного менеджменту (130). На нашу думку, інформаційний менеджмент, з одного боку, пов'язаний з теорією менеджменту, а з іншого — з інформаційною наукою. У межах цього напряму реалізуються зв'язки документознавства з психологічними аспектами сприйняття документної інформації (14, с. 25-26). Майже в усіх працях, де висвітлюється питання зв'язків документознавства з іншими науками, підкреслюється зв'язок з інформатикою. Але, як вже відзначалося, існує багато поглядів на зміст цієї науки. Ми вважаємо, що інформатика є лише дисципліною, яка розглядає інформацію в аспекті її автоматизованого оброблення, зберігання та видавання. Однак, існує ряд напрямів, які досліджують інформацію поза процесами автоматизації і вони є прерогативою комплексу наук, які разом з інформатикою входять до складу інформаційної науки (скажімо, концепція інформатики, яку втілено у рубрикації матеріалу реферативного журналу ВІНІТІ "Информатика" (Росія, Москва), більше відповідає структурі інформаційної науки). Так, сутність інформації, її види, властивості, загальна характеристика джерел інформації складають розділи інформології як складової інформаційної науки. Документознавство (загальне і спеціальне) безпосередньо пов'язане з таким напрямом при розробленні проблем теорії документа.

Інформаційна природа справочинних процесів зумовлює зв'язок управлінського документознавства не тільки з інформаційним менеджментом, а й у цілому з теорією комунікацій, яка також є частиною інформаційної науки. Однак, якщо змісту і характеру інформаційних зв'язків в установі документознавство приділяє досить значну увагу, то характер інформаційних потреб і сама особа споживача інформації в процесах управління документацією поки досліджені значно менше. В комплексі проблем інформаційного забезпечення управління актуальним є також вивчення потоків управлінської інформації, інформаційних ресурсів установи, форм і методів інформаційного забезпечення керівників. Ці аспекти у даному напрямі спеціального документознавства фактично репрезентовані посібниками, де інформаційне забезпечення управління розглядається виключно у контексті документаційного забезпечення управління (див, наприклад, 111) і фактично не враховують здобутків теорії і практики науково-інформаційної діяльності, що розробляється у межах інформатики (інформаційної науки). Посилена увага до історії та сучасного стану функціонування автоматизованих систем управління (АСУ) в таких роботах цілком виправдана, але не менш важливим є й аналіз проблем розроблення та впровадження автоматизованих інформаційних систем, орієнтованих на інформаційне забезпечення керівників, зокрема в органах державної влади та місцевого самоврядування, прийняття управлінських рішень в установах різних типів*.

З інформатикою безпосередньо пов'язане вивчення документо-знавством комплексу проблем електронної документації (це зазначалося вище при розгляді завдань цігї дисципліни). У 1960-70-х рр. така проблематика була актуалізована впровадженням АСУ, в яких автома­тизація процесів обігу управлінської документації розглядалася як одна з ланок системи (тобто виступала як підсистема). У подальшому автоматизація справочинства зосереджується на завданнях створення локальних систем, що об'єднували процеси створення, оброблення, контролю за виконанням, пошуку інформації електронних управлінських документів. Зараз впровадження систем комп'ютерного справочинства породжує ряд проблем економічного, юридичного, культурно-соціологіч­ного, технологічного характеру. Все нагальнішими для розв'язання у цьому аспекті стаюґь питання визначення історичної цінності електронних документів, організації їхнього архівного зберігання.

В спеціальних публікаціях 1960-70-х (а подекуди й 1980-х) рр. декларується зв'язок документознавства з документалістикою. Вище ми розглядали історію наукових напрямів, що вивчають документ, і відзначали, що ця дисципліна зараз фактично не має самостійного статусу, хоча й інколи про неї згадують як про існуючу (45). Власне, зміст зв'язків з нею документознавства, котрий відзначався в деяких роботах (наприклад, в 44), сьогодні характеризує його зв'язки з інформаційною наукою.

Окремим і досить значним розділом управлінського документознавства є напрямок, який досліджує історію управлінських документів, процесів їхнього створення, формування систем документації та їхнє функціонування. Такий напрям отримав назву історичного документознавства. У цьому контексті документознавство пов'язане з історією справочинства, яку цілком справедливо (це ми вже відзначали раніше) В.М.Автократов розглядав як галузь, порубіжну з документознавством, архівознавством та дипломатикою (2, с. 42). Водночас він зазначав, що проведення досліджень з історії справочинства можуть бути плідними тільки у зв'язку з розглядом історії установ (там само). Для управлінського документознавства історія державних установ є тою галуззю знань, яка дає можливість зрозуміти зміст умов створення і функціонування документів, ясніше усвідомити характер завдань, які вони виконували, а також чим були зумовлені характеристики їхнього змісту та форми. Сама ж історія державних установ є відгалуженням історії держави і права, що ще раз засвідчує зв 'язки управлінського документознавства з правознавс гвом. З іншого боку, такий зв'язок проглядається також під час дослідження історичних управлінських документів як пам'яток юридичних відносин минулого.

Дослідження справочинних, управлінських документів минулого як документальних пам'яток засвідчують зв'язки управлінського документознавства з комплексом спеціальних історичних дисциплін (спеціальних галузей історичної науки). Серед них ми вже називали дипломатику.

Ще раз нагадаємо думку А.М.Сокової, що історичне документо­знавство найбільше стикається з історичним джерелознавством за об'єктом і методами вивчення (196, с. 32). Автори посібника (85, с. 7) констатували, що документознавство особливо близьке до джерелознавства, оскільки обидві науки вивчають структуру і властивості документної інформації в історичйому розвитку. Зв'язок спеціального документознавства з історичним джерелознавством знаходиться саме в площині розгляду документа як історичного джерела, що неодноразово підтверджувалося документознавцями та архівознавцями. Незаперечною є важливість уніфікації реквізитів управлінських документів для наступного їхнього опрацювання не тільки як справочинної, а й архівної документації і перш за все у галузі архівного описування і тематичного визначення. Цьому відповідають і різні фази існування документа як "динамічного" та "статичного" в комунікаційному аспекті.

Проте слід зауважити, що спектр об'єктів дослідження спеціального документознавства значно ширший, ніж архівознавства, оскільки не всі документи, що утворюються в результаті діяльності установ та інших фондоутворювачів, передаються на архівне зберігання. Визначення ціннісних характеристик документа як майбутнього Джерела інформації відбувається саме на перехідному етапі (міжфазовому) від фази справочинного документа до фази архівного, хоча існує-і нормативна регламентація постійного та тимчасового зберігання відповідно до його номінально-видової і функціональної орієнтації у певній сфері соціальної діяльності (див. 169). Ціннісна характеристика так званих "масових" документів в архівній фазі, безперечно, не обмежується можливістю використання їхньої інформації як свідчення, підтвердження якогось факту, для довідок (наприклад, при обрахуванні стажу роботи, отриманні компенсацій тощо), що власне і визначає тимчасовий характер зберігання в архівних підрозділах. Нормативне та експертне визначення терміну постійного архівного зберігання документа орієнтує на можливе його використання для історичного дослідження.

З іншого боку, заходи, спрямовані спеціальним документознавством на уніфікацію управлінських документів, відіграють значну роль не тільки у їхньому створенні (ручному чи автоматизованому), а й також під час майбутньої ідентифікації у міжфазовий період і навіть вивченні як історичного джерела, де формалізована структура допомагає поаспектно аналізувати інформацію документа (хоча зрозуміло, що джерелознавчий аспект не е домінуючим і не впливає на характер уніфікації"). За довільної організації тексту та відсутності регламентуючих вимог вибір інформації з певного аспекту для дослідника утруднений, враховуючи, що часто такий перегляд треба робити у значній кількості справ. Введення реквізитного оформлення документів значно полегшило справу добору відомостей не тільки для тогочасного працівника, а й для сучасного дослідника.

Загальний аналіз документа як історичного джерела повинен спиратися на певні засади теорії документа, маючи на увазі функціональний, типологічний, інформаційний, структурний та інші взаємопов'язані види аналізу документальних моделей. Можливості використання документної інформації не тільки як даних, що складають фактографічну основу моделювання концептуального знання щодо конкретної історичної ситуації, а й саме знання про видо-типологічну характеристику документа, його функції як дієвого інформаційного засобу комунікації в конкретній історичній ситуації, стилістичні та структурні характеристики тощо — все це може виступати підґрунтям для інтерпретації даних, засадою для формулювання нового історичного знання.

Важливість знань про закономірності створення документів, еволюцію їхніх форм і видів, трансформацію в історичні джерела для архівіста та історика підкреслює В.П.Козлов (100). Він також зазначає що архівісти XX ст., активно проникаючи у сферу справочинства, не тільки почали впливати на сам процес формування корпусу історичних джерел, але й значною мірою стали визначати форму, структуру кожного з них (100, с. 14).

З іншого боку, впродовж XX ст. простежується перехід від пріоритетного дослідження унікальних документальних пам'яток до систематичного і масштабного вивчення у джерелознавчому аспекті історії розвитку так званої масової документації. Як вже відзначалося, науковий аналіз справочинної документації (як виду масової) XIX-XX ст. зумовлює спорідненість історичного управлінського документознавства з неодипломатикою.

Певні відомості про управлінський документ як документальну пам'ятку ми отримуємо під час дослідження його філіграней, печаток, гербових елементів.

Філігранологія (або історія паперу) безпосередньо пов'язана з історичним документознавством, оскільки саме водяні знаки на папері часто дозволяють зробити висновки щодо часу створення документа. Фундаментальні праці О.Я.Мацюка (145; 146; 147 та ін.) у цій галузі фактично уособлюють рівень сучасної української філігранології, показуючи можливості визначення за допомогою її даних також типологічні та функціональні характеристики історичних документів.

Сфрагістика лише частково може засвідчити свою приналежність до історичного документознавства. Стародавні вислі печатки розглядаються, як правило, окремо, поза їх зв'язком з документами, на яких вони висіли (зрозуміло, у тому разі, коли вони знайдені без документа або довести їх належність до якогось документа не є можливим). Печатки-відбитки на папері чи іншому матеріальному носії документа вже повинні розглядатися як його елемент. Однак. в ряді сфрагістичних досліджень документи, на яких були печатки-відбитки, не бралися до уваги, а викладалися результати вивчення тільки семантики самих відбитків. З іншого боку, цілісне вивчення документа як історичного джерела не може оминути сфрагістичних даних, що є не тільки свідченням офіційності документа, але й дає можливість зробити ряд висновків, пов'язаних з атрибуцією документа щодо географічної, кореспондентської, політичноїчиіншої приналежності. Деяка частина філіграней і печаток містить геральдичну інформацію і у цьому разі йдеться переважно про герби держав, земель чи титулованих осіб. Таку інформацію можуть мати тільки фрагмент герба або взагалі спрощена форма (корона і вензель) в печатці на документах не тільки офіційних, а й особового походження (листи, щоденники, колекційні документи тощо).

Палеографічні відомості документального джерела знаходяться у такому ж зв'язку з загальними даними про документ, як і результати дипломатичного аналізу. Спосіб написання або формуляр документа є лише даними про окремі його характеристики. Однак, оскільки об'єктами дослідження управлінського документознавства виступають переважно документи ХІХ-ХХ ст., то значної ваги набувають зв'язки з неографією, що вивчає письмо нових часів (205, с. 216-220).

Зв'язки кодикології і документознавства знаходяться у межах вивчення історії створення документально-актової збірки, її особливостей, послідовності складання документів, формування структури збірника і технології оформлення, місця створення кодексу, його упорядників, власників, наявності супроводжувального тексту, коментарів, записів, а також визначення загальної мети і мотивів складання цих збірників тощо (67, с. 33). З інше. о боку, документознавчий аналіз джерельного масиву в плані класифікації документів, їхнього призначення та визначення соціальних функцій збагачує кодикологічне вивчення документального масиву (там само).

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що управлінське документо-знавство є науковою дисципліною, що однаково належить до різних циклів наук. Перш за все воно є складовою наук документально-комунікаційного циклу. Ще у сер. 1970-х рр. висловлювалася думка про його входження до комплексу наук про інформацію і документи (139, с. 58). За радянською "Номенклатурою спеціальностей наукових співробітників" 1980-х рр. документознавство віднесено до наук про інформацію та інформаційні системи. Г.В.Боряк вважає, що документознавство разом з бібліографією, камеральною археографією, кодикографією належать до спеціальних історичних дисциплін документально-інформаційного циклу (28, с. 9). Взагалі ж приналежність документознавства до спеціальних історичних дисциплін вже відзначається в роботах 1970-х рр. У ці ж часи також формується думка про тс, що ця наукова дисципліна є прикладною, яка входить до циклу наук про управління суспільними процесами (4, с. 35). Пізніше А.М.Сокова (один з авторів вищезазначеної роботи) констатує приналежність документознавства до циклу наук про суспільство, оскільки документ є одним із засобів, за допомогою якого суспільство функціонує, управляється і залишає інформацію про себе (196, с. 27). В іншій роботі вона зазначає, що документознавство є науковою дисципліною, яка відноситься до класу історичних наук (192, с. 26). Така ж думка висловлюється й іншими вченими (90, с. 20; 94, с. 24).

Ми коротко розглянули зв'язки тільки одного, хоча й найбільш розробленого напряму спеціального документознавства — управлінського. Інші напрями, котрі базуються на різних видах документів — науково-технічних, картографічних, аудіовізуальних тощо, мають подібний і водночас специфічний склад зв'язків.

Так, теорія картографічного документознавства повинна спиратися на здобутки загального документознавства. Необхідність знання засад, які забезпечують юридичну силу картографічних документів, а також відбиття в них сучасного їм адміністративно-територіального устрою зумовлюють зв'язки цього напряму.спеціального документознавства з відповідними розділами теорії та історії держави і права. Необхідними туг є також відомості з історії державних установ, що продукували карти.

Найбільш тісні зв'язки картографічного документознавства, безперечно, з картографією та географією. Вивчення карт як особливого джерела просторово-часової інформації зумовлює спільність цієї проблематики з питаннями, які ставить інформологія (88). З іншого боку, зв'язки з такою інформаційною дисципліною як інформатика (яка є, на нашу думку, складовою інформаційної науки) забезпечуються наявністю проблем створення і функціонування електронних картографічних документів (204, с. 60-61). У своїй історичній частині картографічне документознавство споріднене з дослідницькими напрямами чи базується на результатах досліджень ряду спеціальних історичних дисциплін, у тому числі з історичним джерелознавством (картографічне джерелознавство), історичною картографією, історичною географією, історичним краєзнавством, топонімікою, етнографією, геральдикою, філігранологією. Сучасні та історичні карти як твори друку вивчаються також книгознавством та історією книги і ці результати не можуть не враховуватись картографічним документознавством. Практична частина картографічного документознавства, що вирішує питання зберігання та використання історичних картографічних документів, безпосередньо пов'язана з архівознавством (цей напрям Іноді називають картографічним архівознавством), а також з бібліотекознавством та бібліографознавством, оскільки бібліотеки також мають досить значні фонди картографічних документів.

Науково-технічне документознавство теж має типові для всього спеціального документознавства зв'язки з загальним документознавством, історичним джерелознавством (науково-технічний документ як історичне джерело), інформаційною наукою, зокрема з "науковою" інформатикою. Однак, науково-технічному документознавству притаманні й специфічні зв'язки, наприклад, з наукознавством, історією науки, техніки, виробництва, архітектури, з патентознавством, метрологією і стандартизацією. Практика організації роботи з науково-технічною документацією потребує включення у проблематику науково-технічного документознавства проблем її зберігання і використання в архівах, бібліотеках, інформаційних органах. Тобто, тут реалізуються зв'язки з архівознавством, бібліотекознавством, бібліографознавством, організацією науково-інформаційної діяльності.

 

§ 4. Класифікація і типологія об'єктів дослідження

У попередньому параграфі вже відзначалося, що класифікація документів є однією з ланок, що пов'язує документознавство з іншими галузями знань. Безперечно, поділ об'єктів дослідження у спеціальному. документознавстві базується на результатах подібних досліджень, досягнутих загальним документознавством. Це засвідчує і ряд праць, в яких розглядається зв'язок і можливе використання управлінським документознавством та архівознавством методів класифікації об'єктів бібліографознавства чи "наукової" інформатики (див. наприклад, 13; 180). Історичне документознавство значною мірою спирається, на класифікаційні схеми документальних джерел, розроблені історичним джерелознавством та дипломатикою. Однак, ще з часів обговорення статті "Некоторые вопросы теории источниковедения" (95), думка про проміжний, службовий, допоміжний характер класифікації історичних джерел і досі декларується в деяких сучасних публікаціях з джерелознавства (зокрема в: 59, с. 49). Це певною мірою зумовлює неоднозначність і протиріччя у прийнятій класифікації джерел, зокрема документальних. Водночас, слід відзначити, що така позиція не завжди знаходить підтримку, про що свідчить розроблення методичних і методологічних засад класифікації, скажімо,писемних джерел у роботах О.М.Медушевської (151) чи Л.М.Пушкарьова (175).

С.М.Каштанов класифікацію актів відносить до методологічних проблем цієї дисципліни (92, с. 14; 93, с. 153; 94, с. 146). Він зауважує, що в широкому розумінні об'єкта дипломатики у сферу її вивчення можна включити і деякі групи документів неактового характеру, у числі яких є і справочинні документи, класифікацію яких він подає (94, с. 153). Наступний матеріал у цій роботі значною мірою споріднений із працями з історичного документознавства, де аналізуються види і умови створення та функціонування справочинних документів ХУШ-ХІХ ст., розглядається еволюція їхнього формуляра (84; 141; 142; 239; 251; 258 та ін.). Вище вже відзначалася оригінальна схема класифікації українських актів XVIII ст. (хоча і як умовна) В.Й.Горобця — упорядника публікації ділової документації Гетьманщини (бо с. 32). Аналіз жанрових груп актів, поданий тут дослідником, й вступна стаття збірника, присвячена органам управління Гетьманщини та їхнім канцеляріям (В.В.Панашенко), дає змогу оцінити умови і причини створення документів, особливості їхнього функціонування.

У спеціальному документознавстві проблемі класифікації документів надається першорядне значення. Завдання цієї проблематики чи не вперше були чітко сформульовані К.Г.Мітяєвим (155; 156). Потреба в класифікуванні як окремих груп документів, так і систем документації розглядалася ним у тісному зв'язку зі справочинними й архівними технологічними процесами, тобто у сфері означеного ним "архівного документознавства". І все ж на початку практична розробка класифікаційних проблем була в основному пов'язана зі складанням номенклатур справ і організацією пошуку документів у справочинстві. Однак, у подальшому, з 1970-х рр. вирішення завдань скорочення документообсягу, створення уніфікованих форм документів (УФД) та уніфікованих систем документації (УСД), впровадження у справочинство комп'ютерної техніки спричинили формування окремого напряму, названого документною систематикою (196, с. 11). Документна систематика передбачає описання, найменування, класифікацію і побудову систем документації (13, с. 23). Причому один з основних принципів розроблення УСД — функціональний, базується на класифікації документів, де головною ланкою виступає поняття виду документа (194, с. ЗО). Формулювання основних методологічних засад документної систематики були опубліковані ще 1976р. А.М.Соковою (193) і саме вид документа вважається нею як головне категорійне поняття цього напряму досліджень. Вид вона визначає як об'єктивно існуючу групу документів, що характеризуються єдністю функції в соціальному середовищі, єдністю номіналу та єдністю часу, в якому він існує (198, с. 12). Для побудови систем документації дослідницею запропонована схема ієрархічного поділу документів, що має такі категорії систематики: тип — клас — група — вид — різновид (193, с. 13-16; 194, с. 34-37). Ця схема реалізована і діє в більшості УСД; вона певною мірою використана також і в Державному класифікаторі управлінської документації (58), хоча безперечно окремі ланки (на рівні клас, група, вид чи різновид)* в практичних схемах можуть не братися до уваги. Така ситуація виникає за умови, коли вихідною (родовою) ланкою буде не найвищий понятійний дескриптор, не найвище поняття, а в якості типу буде обрано проміжне поняття. Наприклад, найвищим родовим поняттям обирається не "офіційні документи" чи наступне за ієрархією — "управлінські документи", а "організаційно-розпорядчі документи" чи "планові документи", які і будуть в цій конкретній ситуації на рівні типу. Тобто, деталізація класифікаційної чи типологічної схеми документів відповідає, з одного боку, реальній можливості їхнього розподілу за класифікаційними категоріями (що склалася історично), а з іншого боку, практичним потребам чи завданням теоретичного дослідження, для яких розробляється дана класифікація.

Вид як класифікаційна категорія є також головною в історичному джерелознавстві та дипломатиці (14, с. 23-25), що певною мірою свідчить про спорідненість спеціального документознавства з цими спеціальними історичними дисциплінами. Зокрема, О.М.Медушевська визначає вид джерела (у даному разі — писемного) як групу джерел, які мають ряд стійких загальних властивостей форм та змісту, що виникли внаслідок спільності їхніх функцій у суспільній практиці (151, с. 16). У працях з типології документа у загальному документо-знавстві поняттю "вид документа" (або "номінал документа") відповідає часто поняттю "жанр документа". Але останнє не сприймається в управлінському документознавстві з мотивів, що така назва може застосовуватись тільки щодо творів літератури і мистецтва. Поділ документів на види покладено в основу класифікаційних схем у справочинстві і враховується, зокрема, при розробленні номенклатур справ та переліків документів з термінами їхнього зберігання (див. 169). Значна кількість назв видів і різновидів документів (щоправда, у багатьох випадках ідентифікованих з номіналом) сучасності і минулого наведена в "Кратком словаре видов й разновидностей документов" (114).

Для побудови класифікаційних схем управлінських документів іноді пропонують використовувати не ієрархічну, а фасетну класифікацію. Так, функціональну систему управлінських документів можна будувати із сполученням таких ознак: 1) вид документа; 2) походження; 3) стадія управлінського процесу; 4) предметна галузь даного виду управлінської діяльності; 5) технологія опрацювання інформації; 6) пристосованісі ь документів для опрацювання їх засобами обчислювальної техніки (231). Використання такої класифікації можливе, на думку автора, принаймні у трьох напрямках: а) для організації документів у справочинстві; б) під час експертизи їхньої цінності; в) у науковій організації документів, що підлягають передаванню на державне зберігання. Загальна класифікація справочинних документів теж може здійснюватися за різними критеріями, сполучення яких буде давати фасетну побудову схеми. Такими характеристиками виступають призначення, форма, походження, термін виконання, юридична сила, ознаки змісту, спосіб фіксації інформації тощо (167, с. 41-48).

Крім видової характеристики, на нашу думку, однією з провідних класифікаційних ознак управлінських документів виступає тематика*. Значною мірою завдання тематичної класифікації документації повинні вирішувати класифікатори техніко-економічної інформації. Їхнє розроблення завжди розглядалося у поєднанні із завданнями створення УСД (у межах програм стандартизації) і було спрямоване на підвищення рівня інформаційного забезпечення управління господарством країни (202; 227). З іншого боку, тематична (предметна) характеристика є основою побудови СЄК каталогів державних архівів. Ця ж ознака є провідною для індексування документів в автоматизованих ІПС, розроблення інформаційно-пошукових тезаурусів, списків ключових слів, рубрикаторів тощо.

Враховуючи зв'язки справочинства й архівної справи, слід відзначити й важливість предметних каталогів в архівах. Тематична характеристика е основою побудови СЄК. Однак, як справедливо зазначає К.І.Рудельсон, фактично тут здійснюється не класифікація документів, а класифікація документної інформації (180, с. 34).

Зауважимо, що в кожному напрямі спеціального документознавства застосовуються особливі підходи до класифікації об'єктів дослідження. Це можна проілюструвати на прикладі управлінської (37), науково-технічної (173; 186), картографічної (204) документації, фонодокументів (179) та ін. Перспективним напрямом є розроблення проблем класифікації електронних (машиночитаних) документів (73; 236; 237 та ін.).

Незважаючи на досить значну кількість праць з класифікації документів у спеціальному документознавсті, відзначимо малочисель­ність робіт, в яких пропонуються та обгрунтовуваються узагальнюючі типологічні схеми систем документації. Найбільш розроблені ці питання в публікаціях А.М.Сокової. Заслуговує на увагу запропонована нею ще у 1976 р. примірна схема поділу документів за так званими систематичними категоріями, яка включала три блоки: офіційні, творчі та особисті документи (193). Важливе значення для розуміння засад диференціації документів мають роботи цієї дослідниці, присвячені принципам побудови систем документації. Зокрема, у (194) було зроблено висновки щодо наявності функціональних та міжфункціональ-них систем документації, а також про їх існування в галузевих документальних системах. Справедливою є також думка А.М.Сокової щодо відповідності функціональних УСД основним функціям суспільства (планування, фінансування, торгівлі тощо), що може бути вихідною засадою для побудови класифікації цих систем документації.

Відсутність чітких позицій щодо класифікації документів позначилася на диференціації типів (класів, видів) документації у ДСТУ 2732-94 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" (61). Так, тут наведено визначення всього двох таких груп — наукової документації (п.3.6) та науково-технічної документації (п.3.7). Але особливої різниці між цими двома групами немає (власне "наукова" ширше за змістом, ніж "науково-технічна") і це добре проглядається з тексту визначень. Інша справа, що наукова документація на практиці поділяється на науково-дослідну, дослідно-конструкторську, дослідно-технологічну та ін. Виокремлення ж науково-технічної документації йде вже за іншим принципом поділу —дисциплінарним і тоді треба представляти науково-гуманітарну та природничо-наукову документацію. Їхня відсутність у даному стандарті (та і взагалі у лексичному складі справочинства й архівознавства) очевидно пояснюється тим, що більшість їхніх видів не підлягає архівному зберіганню. Серед сукупностей документів природничо-наукової тематики в архівній справі найбільша увага приділяється картографічній, геологічній та метеорологічній документації.

Досить широкий спектр типів документації представлено в першому та другому випусках "Словаря современной архивной терми-нологии социалистических стран" (189; 190). Запропонований тут поділ документів за "галузями людської діяльності" включає докумен­тацію базових сфер соціальної діяльності (наукова, технічна, управлінська), її окремих напрямів (патентна, конструкторська, проектна, технологічна, статистична, науково-організаційна, організаційно-технічна) та деяких галузей знань (геологічна, гідрологічна, метеорологічна).

Нами пропонується поділ систем документації, що склалися в суспільстві (взагалі, а не тільки уніфікованих)на три такі блоки: базові, інфраструктурні, дисциплінарні.

Базові — це сукупність систем документації, що утворилися в результаті функціонування "базових" сфер соціальної діяльності (наука, освіта, виробництво тощо) та/або спрямовані на забезпечення такого функціонування. Блок включає такі системи документації:

— наукова;

— виробничо-експлуатаційна;

— навчальна;

— економічна;

— громадсько-політична;

— судова;

— законодавча;

— військово-оборонна;

—документація органів внутрішніх, справ країни;

— цивільно-реєстраційна;

— документація системи охорони здоров'»;

— особиста.

Безперечно, склад цих систем не охоплює всієї різноманітності сфер соціальної діяльності, однак тут предстаїлені сукупності з найбільш усталеними формами документів. Система виробничо-експлуатаційної документації включає документи з усіх галузей промислового (у тому числі енергетичного) та сільськогосподарського виробництва, а також різних сфер технологічної експлуатації (транспорту, зв'язку тощо). Цивільно-реєстраційна— це умовна назва документації, що утворюється у результаті фіксації актів громадянського стану. Кожна з груп має певні сукупності видів документів, а деякі містять ряд систем документації. Такими є, зокрема, перші чотири групи:

Наукова:

— науково-організаційна;

— науково-дослідна; конструкторська;

— дослідно-конструкторська;

— дослідно-технологічна;

— патентна.

Навчальна:

— навчально-організаційна;

— навчально-дослідна;

— навчально-контрольна.

Виробничо-експлуатаційна:

— виробничо-організаційна;

— виробничо-проектна;

— експлуатаційно-технологічна.

Економічна:

— торговельна;

— зовнішньоторговельна;

— фінансова;

— цінова;

— банківська.

Науково-організаційна, виробничо-організаційна та навчально-організаційна підгрупи документації включають плани та програми організації діяльності у певній сфері. Вони відрізняються від планової управлінської документації своїми завданнями та змістом. Наприклад, план науково-дослідної роботи наукової організації — це плановий управлінський документ, а тематична карта чи робочий план зтеми — науково-організаційні документи. Або ж план роботи вузу (факультету, кафедри) — це управлінський документ, а навчальний план зі спеціальності (спеціалізації) чи навчальна програма з курсу, програма практики — навчально-організаційні. Навчально-контрольні документи — це списки питань до заліку, іспиту, екзаменаційні білети, контрольні програми перевірки знань за допомогою ЕОМ тощо. Системи документації, які ми об'єднали під назвою "економічна", у Державному класифікаторі управлінської документації (58) віднесені відповідно до у правлінської документації. Однак, на нашу думку, таке приєднання є умовним. Безперечно, ряди кожної з підгруп можна продовжити. Наприклад, до економічної документації можна було б додати ліцензійну, інвестиційну тощо.

Інфраструктурні види документації названі так тому, що функціонують в інфраструктурі кожної базової сфери соціальної діяльності (наука, виробництво, навчання, економічна сфера тощо), крім, зрозуміло, сфери особистого життя. Цей блок включає такі групи:

Управлінська:

— організаційно-розпорядча;— первинно-облікова;

— звітно-статистична;

— планова;

— бухгалтерсько-облікова.

Нормативна:

— документація з стандартизації;

— документація з сертифікації;

— метрологічна.

Інформаційна:

— реестраційно-облікова;

— документація систем інформаційного обслуговуванння.

Дисциплінарні — це види документації, які утворюються в результаті функціонування різних сфер соціальної діяльності і відповідають за змістом певній науковій (науково-технічній) галузі знань. Групування документів у межах блоку здійснено за традиційним поділом на три цикли наукових дисциплін: технічні, гуманітарні, природничі, їхня диференціація за більш-менш сталими видами документації має такий вигляд:

Технічна:

— будівельна;

— транспортна;

— енергетична;

— житлово-комунальна.

Гуманітарна:

— соціологічна;

— етнографічна;

— археологічна.

Природнича:

— геологічна;

— картографічна;

— гідрологічна;

— метеорологічна.

Безперечно, таким чином можна поділити документацію за всіма дисциплінами, оскільки в кожній існує науково-дослідна чи дослідно-конструкторська документація. У даному разі ці приклади характеризують найбільш розвинені комплекси, що утворюють специфічні системи, і така документація, як правило, є об'єктом архівного зберігання. Можна відзначити також наявність і міждисцип­лінарних видів документації, в яких відбивається проблематика різних наукових дисциплін. Зокрема, в космічній чи екологічній документації відкладаються документи, пов'язані з природничими, технічними науками,.соціологією, економікою тощо.

 

 

ПІДСУМКИ

 

Історія розвитку документознавства складається з таких етапів: 1) виникнення документа як типового речового виробу (з основною | функцією збереження та розповсюдження інформації) і первісна диференціація емпіричних знань про документ; 2) зародження наукового ривчєння інформаційної складової документа; 3) формування наукових дисциплін документознавчого спрямування, що досліджують окремі характеристики документа; 4) становлення і конституювання документознавства як наукової дисципліни, що вивчає документ в комплексі його характеристик.

Диференціація знань про документ відбулася вже на початковому етапі його розвитку у IV-ІІ тис. до н. е. Вона свідчила про різноманітність форм організації роботи з документами. Переважна більшість таких напрямів емпіричного освоєння характеристик документа продовжує своє існування і зараз. Серед них — інвентарно-каталожний спосіб узагальнення відомостей про документ, усвідомлення оригінальності, офіційності, нормативності документів, необхідності архівного зберігання документів, жанрово-тематичної диференціації документів і відбиття цього у їхніх формулярах, можливостей інтерпретації семантики тексту через його переклад на іншу мову або ж трактуванні прихованого змісту та ін.

Початки наукового опрацювання складових документа вбачаються у використанні давньогрецькими істориками документів для написання своїх творів, а також у філологічних дослідженнях елліністичної доби. У подальшому, вже у середні віки, вирішення прагматичних завдань вивчення офіційних документів (зокрема, правових актів), переважно для встановлення їхньої оригінальності, приводить до формування сукупності знань з таких майбутніх наукових дисциплін як дипломатика, палеографія та сфрагістика. А необхідність регламентації їхнього створення, обігу та зберігання зумовлює зародження теорії справочинства й архівної справи.

Найзначніші зрушення у поділі сутнісних знань про документ відбуваються у зв'язку з поширенням книгодрукування, що не тільки призвело до відокремлення рукописних документів від друкованих (поліграфічних) видань (зокрема, окремішного зберігання в архівах та бібліотеках), а й їхнього опрацювання і вивчення як джерел ретроспективної та оперативної інформації. Між тим, синтетичні галузі знань — "манускриптознавство" та "бібліографія" ("бібліологія") на поч, XIX ст. розмежовуються лише за зовнішніми ознаками об'єктів вивчення і остання ще у другій половині століття іноді трактується як історична (історико-філологічна) дисципліна, хоча саме в цей час вона все більше починає спрямовуватись на інформаційне забезпечення розвитку природничих і технічних наук та виробництва. У межах бібліографії, що набуває сучасних форм, зароджується і впродовж першої пол. XX ст. розвивається дисципліна з назвою "документація" або "документаційна наука", яка досліджу вала процеси створення, збору, класифікації та розповсюдження документів в усіх сферах соціальної діяльності. Вона базувалася на досить широкому трактуванні поняття "документ" та ідентифікувала його з об'єктами, що зберігаються в архівах, бібліотеках та музеях.

В історичній науці межі поняття "документ" знаходилися в діапазоні від ототожнення з усією сукупністю історичних джерел до визначення його тільки як офіційного документа. Остання позицій стала вихідною для остаточного розмежування двох груп дисциплін, що вивчали "документи" та "книги" (друковані видання) і сутність якого випливала не тільки із спеціалізованого архівного та бібліотечного зберігання, а й з особливостей цих об'єктів як засобів комунікації та джерел інформації: "документи" — це першоджерела знань (фіксують первинну інформацію, що має правове та історико-культурне значення, і спрямовану на виконання управлінської функції); "книги" — це засіб розповсюдження знань (фіксують вторинну інформацію, якій завжди передує документальна форма). Значною мірою такі погляди були переважаючими у XX ст. в теорії справочинства —основній галузі знань, що розробляла норми підготовки та обігу офіційних (управлінських) документів, і спорідненій з нею галузі історичної науки — архівознавстві.

Саме у межах радянського архівознавства з теорії спраючинства зароджується і впродовж 1960-80-х рр. формується наукова дисципліна з назвою "документознавство", у полі зору якого знаходяться різні типи документації (як сукупності офіційних, відомчих документів), але головним об'єктом виступає управлінська (а з неї пріоритетне значення має організаційно-розпорядча) документація. Досііджуючи процеси створення та функціонування документації, "життений цикл" управлінських документів, тобто документів в їх динамічному стані, документознавство водночас також розглядає проблеми експертизи їхньої цінності як джерел ретроспективної інформації та відбору на державне архівне зберігання, що і споріднює його з архівознавством. Позиції традиційного (управлінського) документознавства як спеціальної історичної дисципліни посилюються внаслідок активізації розроблення в останні десятиліття тематики історичного документознавства, що реалізує чи не одну з найголовніших частин предмета цієї дисципліни — виявлення закономірностей генезису документа, еволюції його характеристик, формування видів документів і типів документації, їхнього функціонування.

У 1960-х рр. фактично припиняє існування документаційна наука (певні її "залишки" ще мають місце в деяких країнах Західної Європи) ї її проблематикою частково переймається народжувана "наукова" інформатика, яка передусім досліджує процеси створення та функціонування опублікованих та неопублікованих джерел наукової • інформації. З часом поступова зміна в інформатиці пріоритету документальних комунікацій на електронні, послаблення позицій "наукової" інформатики і домінування інших концепцій ("соціальної", "технічної") інформатики зменшили увагу дослідників у цій галузі до проблем так званих документальних джерел інформації. Водночас, цю прогалину заповнюють представники бібліотекознавства та бібліографознавства, які більшою чи меншою мірою продовжували разом з інформатиками традиції документаційної науки і фактично на її засадах створили нову концепцію документознавства. Вона грунтується не тільки на ширшому, ніж у традиційному документо-знавстві, трактуванні документа (включаючи сюди, крім власне "документів", також "книги"), а й на існуванні сьогодні сукупності наукових дисциплін, об'єктом (чи одним з об'єктів) дослідження в яких виступає документ (звісно, з позицій такого розуміння) і які, так би мовити, синтезує документознавство.

Даний підхід має сенс тільки за умови конкретизації змісту та структури документознавства. Сьогодні реально існує значна сукупність знань, які можуть вважатися загальними для всіх наук документально-комунікаційного циклу. Ці знання пов'язані з харакіеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа, проблемами його класифікації! типології, закономірностями історичного розвигку й функціонування, а також універсальними технологіями роботи з локумен гами. Ми називаємо цю сукупність знань загальним документознавством або документологією. Дослідження у цій сфері спрямовані на опрацювання питань теорії документа, вивчення закономірностей генезису та еволюції документа, загальних для всіх наук проблем створення документів, їхнього функціонування, роботи з ними.

Серед практичних проблем, що мають загальнодокументознавче значення, слід виокремити створення і реалізацію автоматизованих інформаційних систем на масиви видань, рукописних книг, архівних документів. Не менш масштабною є проблема забезпечення збереженості документів, яка має не тільки природничо-наукові, а й політичні та правові аспекти. Спорідненими для ряду наук документально-комунікаційного циклу є проблеми класифікування та описування документів, створення комплексу засобів науково-довідкового (довідково-пошукового) апарату до документальних фондів. Загальне документознавство не включає до свого складу науки документально-комунікаційного циклу, а є лише метанауковою надбудовою для них. Кожна з цих дисциплін має свій специфічний предмет вивчення, комплекс методів дослідження, а також методик практичної роботи. Достатньо оглянути сучасні формулювання предмета архівознавства, археографії, дипломатики, бібліотекознавства, бібліографознавства, книгознавства та ін., щоб пересвідчитись в автономному від документознавства існуванні цих наук.

Водночас, слід звернути увагу на наявність спільних для цих наук теоретичних знань, а також існування подібності теоретико-методологічних засад, на яких може грунтуватися проведення документологічних досліджень. Серед них — уніфікований підхід до визначення основних понять документознавства, таких як "документ", "документація", "книга", "документування", "документальний фонд", "документальний масив", "документальний потік", "типологізація документів", "класифікування документів" тощо. Безперечно, найголовнішим і водночас об'єднавчим елементом лексичного апарату цих наук виступає поняття "документ", загальнодокументознавчий зміст якого вбачається у такій редакції: запис інформації, що відповідає характеристикам певного жанру чи номіналу, зафіксований на матеріальному носії, основною функцією якого є збереження і передавання інформації у просторі та часі. Ключовими для даних дисциплін є концепції документа як засобу комунікації та джерела інформації. Для кожної з них важливим є визначення характеристик документа як "зовнішньообігового" та"внутрішньообігового" засобу комунікації, а також фазових перетворень в трансформації "динамічних" документів у "статичні", їхніх властивостей як джерел оперативної інформації і набуття властивостей джерел ретроспективної інформації, стану і статусу історичних джерел. Саме з цим пов'язані й інші не менш важливі концепції документа, зокрема, як засобу управління, юридичного акту, пам'ятки культури і елемента соціальної пам'яті.

За наявності специфічних прийомів дослідження документа, притаманних кожній дисципліні, для всіх дисциплін документально-комунікаційного циклу існує спільна сукупність методів його вивчення. Певна спорідненість вбачається і в формулюваннях виявлених закономірностей в цих науках, зокрема щодо зростання обсягів потоків документів у часі, розсіяння-концентрації інформації в їхніх сукупностях, старіння документної інформації, формування функцій документів та їхнього типо-видового складу тощо.

Поряд із загальним документознавством є спеціальне. Його єдиним конституйованим представником на сьогодні є традиційне документознавство, яке, зважаючи на характер дослідницької проблематики, слід назвати управлінським. Можливе виокремлення й інших напрямів спеціального документознавства, спрямованих на дослідження менш пріоритетних, ніж управлінські, (але від цього не менш важливих) видів документів, наприклад, кінофотофонодокументознавства, картографічного, науково-технічного документознавства. Названі напрями будуть орієнтовані не тільки на архівну справу, а й на бібліотечну та музейну діяльність, оскільки в бібліотеках і музеях є солідні фонди карт (виданих і рукописних) і кінофотофонодокументів. Науково-технічна документація зберігається в архівах, бібліотеках, інформаційних органах. Найперспективнішим та інтегративним напрямом спеціального документознавства сьогодні стає електронне документознавство, яке може стати (в силу цієї ж інтегративності) розділом загального документознавства. Серед інших розділів, з яких структурно складається як загальне документознавство, так і кожен з напрямів спеціального, є "Основні етапи розвитку документа", "Функції документа", "Концепції документа", "Типологія документа", "Проблеми створення, зберігання і функціонування документа" тощо, зміст яких, зрозуміло, відповідає специфіці об'єкта дослідження (певного виду чи характеристик документа).

СПИСОК АБРЕВІАТУР

АСУ — автоматизована система управління

ББК — Бібліотечно-бібліографічна класифікація

ВДИ — "Вестник древней истории" (науковий журнал)

ВІНІТІ — Всеросійський (раніше — Всесоюзний) інститут наукової і технічної інформації

ВИНИТИ — абревіатура

ВІНІТІ російською мовою

ВНДІДАС — Всеросійський (раніше — Всесоюзний) науково-дослідний інститут документознавства та архівної справи

ВНИИДАД — абревіатура ВНДІДАС російською мовою

ГОСТ — государственний стандарт

ДІП — документальні інформаційні потоки

ДСТУ — державний стандарт України

ЕД — електронний документ

ЕОМ — електронно-обчислювальна машина

ЕСКК ТЗИ — Единая система классификации й кодирования технико-зкономической информации

ІПС — інформаційно-пошукова система

КДІК — Київський державний інститут культури

ЛГИК — Ленинградский государственнмй институт культуру

МГТУ — Московский государственннй технический университет

МГИАИ — Московский государственнмй историко-архивний институт

МГИК — Московский государственний институт культуру

МДІАІ — абревіатура МГИАИ українською мовою

МФИД — Международний форум по информации й документации (науковий журнал)

НБУВ — Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського

НДА — науково-довідковий апарат

НТИ — "Научно-техническая информация" (щомісячний науково-технічний збірник)

ОРД - організаційно-розпорядча документація

ОЦНТИ — отраслевой центр научно-технической информации

РГАНТД — Российский государственний архив научно-технической документации

СЄК — Схема єдиної класифікації документної інформації в систематичних каталогах державних архівів СРСР

УДК — Універсальна десяткова класифікація

УДНДІАСД — Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства

УкрІНТЕІ — Український інститут науково-технчної і економічної інформації

УСД — уніфікована система документації

УФД — уніфікована форма документа

ЦГАДА — Центральний государственний архив древних актов

ЭИ — "Экспресс-информация" (вид науково-информаційного видання)

ARMA — Association of Records Managers and Administrators

ISO —International Organization for Standartization

RАМР —Records and Archives Management Programme

SCI —Science Citation Index

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ*

1. Аверинцев С.С. Типология отношения к книге в культурах Древнего Востока, античности и раннего средневековья // Античность и античные традиции в культуре и искусстве народов Советского Союза. — М., 1978. — С. 6-27.

2. Автократов В. Н. Архивоведение в кругу других областей знания // Сов. архивы. — 1973. — №2. — С. 39-51.

3. Автократов В.Н. Некоторые аспекти исследования обьекта и предмета архивоведения // Тр. / ВНИИДАД. — М., 1976. — Т. 6. Ч. 1.—С. 17-73.

4. Автократов В. Н., Банасюкевич В. Д., Сокова А. Н. Основные направления развития документоведения // Теоретические проблемы документоведения: Тез. докл. и сообщ. к теор. семинару (март 1975 г.) / ВНИИДАД. — М., 1975. — С. 35-56.

5. Акилина М. Книга в системо библиотековедческих понятий //Библиотековедение. — 1999. — № 4-6. — С. 116-124.

6. Архівістика: Термінологічний словник / Авт.-упоряд.:К. Є. Новохатський, К.Т. Селіверстова, Н. І. Гончарова та ін. — К., 1998.—С. 28.

7. Архивоведение и источниковедение отечественной истории. Проблемы взаимодействия на современном этапе // Отечеств. архивы.— 1995.—№2.—С. 4-14.

8. Архівознавство: Підруч. для студ. вузів України / Редкол. Я. С. Калакура (гол. ред.) та ін. — К., 1998. — 303 с.

9. Архивы и управление документацией за рубежом. Основные проблемы: Аналит. обзор / ВНИИДАД; Авт. А.Н.Сокова. — М., 1989.—57с.

10. Астапович А. О. Международная федерация по информации и документации (к 100-летию со дня основания) // Отечеств. архивьы.— 1995.—№4.—С.101-105.

11. Афиани В. Ю. Государственный, общественный и научный статус документа // Архивоведение и источниковедение отечественной истории. Проблемы взаимодействия на современном этапе: Докл. и тез. выступлений на второй Всерос. конф. / ВНИИДАД. — М., 1997.—С. 194-197.

12. Афиани В.Ю. Статус документа в контексте взаимосвязей историка и архивиста // Междунар. науч. конф. "Историки и архивисты: сотрудничество в сохранении и познании прошлого в интересах настоящего и будущего": Докл. и тез. науч. сообщ. — М,. 1997. — С.68-70.

13. Банасюкевич В.Д., Баркалова О.М. О создании и развитии документных классификаций // Развитие советского документоведения (1917-1981): Сб. науч. тр. / ВНИИДАД. — М., 1983.— С. 100-117.

14. Банасюкевич В.Д., Сокова А.Н. Вопросы формирования теории документоведения // Развитие советского документоведения (1917-1981): Сб.науч. тр. / ВНИИДАД. — М., 1983.—С. 5-27.

15. Банасюкевич В.Д., Сокова А.Н. Управление документацией (из зарубежного опыта) // Отечеств. архивы. — 1992. — № 2. — С. 100-106.

16. Баренбаум И. Е. Функциональный подход и его применение в книговедении//Книга и социальный прогресе.—М.: Наука, 1986.—С. 122-131.

17. Баренбаум И.Е., Крейденко В.С., Леонов В. П. Общенаучные и специальные методы книговедення, библиотековедения, библиографоведения и информатики // Связь библиотечно-библиографических дисциплин с информатикой: Сб.науч.тр. / ЛГИК.—Л„ 1982. — С. 47-68.

18. Беловицкая А. А. Общее книговедение: Учеб. пособие. М.: Книга, 1987.—256с.

19.Беловицкая А. А, Система книговедческого метода //Книга и социальный прогресе.—М.: Наука, 1986.—С. 131-139.

20. Берк Ф. Национальный архив и управление документацией вСША//Сов. архивы.— 1988.—№3.—С. 92-101.

21. Беспалова 3. К. Формирование библиографической мысли в России (до 60-х гг. XIX в.). — М.: Изд-во МГУ культуры, 1994.— 282 с.

22. Бирмен Д. Виртуальный архив — архив будущего // Вестн. архивиста. — 1996. — № 6. — С. 99-111.

23. Блюменау Д.И. Информация и информационный сервис.— Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1989. — 189 с.

24. Бойд Рейворд У. Происхождение информатики и Международный библиографический институт / Международная федерация по информатике и документации // МФИД. — 1997. — Т.22.№4.—С.З-13.

25. Бониц М. Научное исследование и научная информация.—М.: Наука, 1987.— 156с.

26. Борев В. Ю., Коваленко А. В. Культура и массовая коммуникация.— М.: Наука, 1986. — 303 с.

27. Борухович В. Г. Научное и литературное значение труда Геродота // Геродот. История в девяти книгах. — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1972. — С. 457-499.

28. Боряк Г. Національна архівна спадщина України та Державний реєстр "Археографічна Україніка": Архівні документальні ресурси та науково-інформаційні системи. — К., 1995. — 347 с.

29. Брискман М.А. Библиография и документалистика (информатика)//НТИ. Сер.2. — 1968.—№ 1.—С.З-6.

30. Булагова С. О. Книжкове зібрання роду польських магнатів Яблоновських XVII — сер. XIX ст.: походження, доля та історико-книгознавча реконструкція: Автореф. дис.... канд. іст. наук / НБУВ.—К., 1999.— 17с.

31. Буран В. Я. Комплекс наук чи комплексна наука? (До питання про природу книгознавства) // 36. наук. пр. / КДІК. — К., 1995. — Вип.З.—С. 228-235.

32. Бурова Е. М. Разработка научных основ экспертизи ценности документов в современном архивоведении // Классификация, комплектование и экспертиза ценности документов в советском архивоведении (1917-1987) / МГИАИ: Межвуз. сб. науч.тр. — М., 1989.—С.114-130.

33. Вайман А.А. О протошумерской письменности // Тайны древних письмен: Сб. ст. — М., 1976. — С. 578-585.

34. Вайман А.А. Шумеро-вавилонская математика. III-I тысячелетия до н.э. — М.: Изд-во вост. лит., 1961. — 287 с.

35. Вайнтроб А. Ю. и др. О некоторых закономерностях использования архивных фондов Государственного архивного фонда СССР//НТИ. Сер.2. — 1982.—№2.—С. 18-20.

36. Вайнштейн О. Л. Западно-европейская средневековая историография. — М., Л.: Наука, 1964. — 483 с.

37. Вараева А. В., Янковая В. Ф. О подходе к классификации систем документации, создаваемых в деятельности учреждения // Проблемы классификаций в архивоведении и документоведении:Сб. науч. тр. / ВНИИДАД. — М., 1987. — С. 57-68.

38. Воронов Ю.П. Страницы истории денег, — Новосибирск:Наука. Сибирск. отд.-ние, 1986. — 176 с.

39. Васильєв Р.Ф. Об определениях актов управления как документов и как действий // Вестн. Московск. ун-та. Сер.11. Право. — 1980. —№5.—С.З-11.

40. Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни: Навч. посіб. для студ. іст. фак. ун-тів і пед. ін-тів УРСР. — К.: Рад. шк., 1963. — 208с.

41. Видання. Основні види. Терміни та визначення: ДСТУ 3017-95. — К.: Держстандарт України, 1995. — 45 с.

42. Виноградов В.М. и др. Теоретические проблемы архивоведения с точки зрения информатики // НТИ. Сер.1. — 1984. — № 9. — С. 1-8.

43. Воробьев Г. Г. Документ: информационный анализ. — М:Наука, 1.973. — 255 с.

44. Воробьев Г. Г. Документалистика и ее отношение к сопредельным научным дисциплинам // Сов. архивы. — 1973. — № 3. — С. 10-16.

45. Воробьев Г.Г. Информационно-психологические модели в социальной кибернетике и документалистике // НТИ. Сер.2. — 1992.—№ 11.—С. 1-5.

46. Воробьев Г.Г, Канцлерис А. К. К определению понятия "документ" //Сов. архивы. — 1972. — № 2. — С. 67-69.

47. Гавриленко В.О. Українська сфрагістика. Питання предмета та історіографії. — К.: Наук. думка, 1977. — 165 с.

48. Гайденко В. П., Смирнов Г.А. Западноевропейская наука в средние века. — М.: Наука, 1989. — 352 с.

49. Гельб И.Е. Опыт изучения письма. — М.: Радуга, 1982. — 366с.

50. Гельман-Виноградов К.Б. Перспективные направлення развития архивоведения // Вестн. архивиста. — 1995, — № 5. — С. 58-65.

51. Гельман-Виноградов К.Б. Пространственная одиссея документов как глобальное явление // Отечеств. архивы. — 1992. — № 6. — С. 24-29.

52. Гиляревский Р.С. Информатика и библиотековедение: Общие тенденции в развитии и преподавании. — М.: Наука, 1974. — 201 с.

53. Гиляревский Р.С. Общие закономерности в развитии дисциплин научной информации и коммуникации: Дис.... д-ра филол. наук в форме науч. докл. / ВИНИТИ. — М., 1987. — 47 с.

54. Горькова В. Й. Информетрия (количественнне методьі в научно-технической информации) // Итоги науки й техники. Сер. Информатика. Т.10. — М.: ВИНИТИ, 1988. — 328 с.

55. Дандамаев М.А. Вавилонские писцьі.