Механізм та апарат держави

Тема 1. Загальні положення про державу.

Організація життя людей у бездержавному суспільстві.

Причини виникнення держави.

Теорії походження держави.

Поняття і ознаки держави.

Форми держави. Функції держави.

Механізм та апарат держави.

 

Література: П. Д. Пилипенко “Правознавство”, Л.2005р. ст.ст.. 11-27

1. Тривалий час люди жили і розвивались, не знаючи держави і права. Це була епоха первісного суспільства. Уже тоді люди прагнули до колективних форм життя, що проявлялося у спільному здобуванні їжі, виробництві примітивної зброї, полюванні виготовленні одягу із шкіри тварин. Тогочасною формою об’єднання людей були невеликі групи – “первісні стада” чи “орда”. У процесі співжиття люди поступово навчилися виготовляти досконаліші знаряддя праці, обробляти землю, одомашнювати тварин, будувати житло. На зміну первісному стаду приходить досконаліше об’єднання людей – первісна родова община (рід) – колектив людей, що має одного пращура і веде спільне господарство. Спільна праця продовжувала спільну власність.

 

Поступовий перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів у середині роду призводить до активного спілкування між окремими родами, внаслідок чого роди об’єднуються у племена, союзи племен.

 

Уся виробнича діяльність людей фактично зводиться до облаштування примітивної оселі, здобування їжі, вироблення одягу. Колективна власність на засоби виробництва, спільна єдність членів роду (племені) визначили і відповідні форми організації суспільної влади. Управління в родовій общині здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки і жінки) на зборах членів роду. На таких зборах вибиралися старійшини, вожді, керівники і ловчі, влада яких базувалася виключно на авторитеті. Їх поважали всі члени роду, схилялися перед їх мудрістю, хоробрістю, кмітливістю, спритністю тощо.

Соціальна влада при первіснообщинному ладі не знала майнових, кастових, станових, класових відмінностей і державно-політичних форм. Їх джерелом і носієм була вся община.

 

Різноманітні відносини між людьми регулювалися суспільними нормами: мораллю, звичаями, традиціями, релігійними нормами, табу (забороною). Люди дотримувалися цих норм без спеціального примусу, як це є у державі, а виконували їх, маючи страх перед надприродними силами та богами. Через простоту економічної, соціальної організації первісного суспільства публічна влада ще не потребувала особливого апарату управління та примус, відокремлених від суспільства.

2. Поступово первісні люди почали переходити від привласнювального господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до виробництва. Виокремилися скотарство, обробіток землі, вирощування злаків, ремесло, торгівля.

 

Причини виникнення держави:

а) три великих поділи праці (виділення скотарських племен, відокремлення ремесла від землеробства, виділення торгівлі);

б) поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної власності і, як наслідок, майнової нерівності;

в) утворення суспільних економічних класів з протилежними інтересами і виникнення між ними конфліктів;

г) неспроможність суспільної влади первісного суспільства управляти ним за наявності класових суперечностей.

 

Історичні умови виникнення права ті ж, що і держави, оскільки на думку більшості дослідників, держава і право формувалися паралельно і виникають одночасно.

 

3. Серед правознавців дотепер немає єдиної думки про причини, час та обставини утворення держави. Були створені десятки найрізноманітніших теорій, висловлені тисячі різноманітних припущень. Стисло зупинимося на основних теоріях походження держави.

 

ТЕОЛОГІЧНА (божественна) теорія виникла ще у державах Стародавнього Сходу, а саме: у Єгипті та Вавилоні жерці обґрунтовували ідею божественної природи держави, влади. Розвинена теорія Фомою Аквінським (ХІІІ ст). Проголошення походження держави від Бога обґрунтовує її вічність і непорушність, виправдовує реакційні держави, підкреслює думку про те, що будь-яке посягання на державу приречене на невдачу, оскільки влада вкладена в руки правителя Богом і покликана захищати благо всіх.

 

ПАТРІАРХАЛЬНА теорія походження держави була започаткована китайським філософом Конфуцієм і глибоко опрацьована Аристотелем, Філь’єром, Михайловським та ін. За цією теорією держава виникла внаслідок механічного об’єднання родів у племена, племен – в ширші утворення аж до державних. Відтак, влада монархів бере початок від прародича Адама, а піддані – лише його діти. Держава виростає із сім’ї, а влада монарха через Адама дана Богом і непідвладна ніяким людським законам.

 

ДОГОВІРНА теорія пояснює виникнення держави внаслідок об’єднання людей на основі добровільної згоди (договору) про те, що одні будуть управляти, а інші виконувати їх управлінські рішення. Представниками цієї теорії були Гроцій, Спіноза, Гоббс, Руссо, Радищев та ін. Порушення умов договору призводить до заміни правителів природним чи революційним шляхом.

 

Теорія НАСИЛЬСТВА належить до відносно-нових теорій соціал-дарвіністів (Каутський, Дюрінг). Не Боже провидіння, суспільний договір чи ідея свободи, а зіткнення ворожих племен, груба перевага сили породили державу, яка є формою панування переможців над переможеними.

 

ПСИХОЛОГІЧНА – виникла в середині ХІХ ст. (Фрейд, Петражицький, Тард). Намагається пояснити виникнення державно-правових явищ особливими психологічним переживаннями та потребами людей, таких як: потреба керувати в одних та потреба підкорятися в інших, усвідомлення необхідності послуху, покори видатним особам, потреба виконувати їх накази. Народ є інертною масою і не здатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

 

РАСОВА теорія бере свій початок ще у рабовласницьку епоху для виправдання поділу населення на рабовласників та рабів. Найбільшого розповсюдження набула наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. Вона лягла в основу фашистської політики та ідеології. Її зміст: фізична і психологічна неповноцінність людських рас; вирішальний вплив расових відмінностей на історію, культуру; поділ людей на вищу на нижчу раси, де перша покликана панувати у суспільстві та державі, а друга – повинна лише сліпо, безвідмовно коритися.

 

ОРГАНІЧНА – сформована у ХІХ ст. Спенсером. Він стверджував, що держава, подібно організму, народжується, розмножується, старіє і гине. Як і біологічний організм держава має політичне тіло: руки, ноги, голову, тулуб, що виконують відповідні функції. Держава буде існувати доти, доки існує людська спільнота.

 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА (класова чи марксистська) теорія виходить з того, що держава виникла на самперед з економічних причин: поділ праці, поява приватної власності, подальший розпад суспільства на класи з протилежними економічними інтересами. Родоплемінна організація перетворюється на державу, коли виникає потреба захищати інтереси економічно панівного класу. Основні положення цієї теорії представлені у працях К.Маркса та Ф.Енгельса.

 

КОСМІЧНА теорія побудована на тому, що держава і право запроваджені на Землі Вищим Космічним Розумом для проведення якогось, невідомого людям, експерименту над ними.

 

ЕЛІТНА теорія – державу “вигадали” еліти.

Існують численні інші теорії виникнення держави, а також історичні, географічні, демографічні та інші особливості виникнення держави у різних народів.

 

4. Термін “держава” в юридичній та іншій науковій літературі тлумачиться по-різному.

 

Держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка забезпечує цілісність і безпеку цього суспільства, що має спеціальний апарат управління та примусу, здатна за допомогою права встановлювати загальнообов’язкові для населення всієї країни правила, керувати та управляти загальносуспільними справами.

До основних ознак держави відносять:

 

1. Суверенітет – верховенство, самостійність, повнота, єдність і неподільність влади у державі у межах її кордонів та незалежність держави у зовнішніх відносинах.

2. Територія – яка включає землю, надра, повітряний та водний простір, посольства, консульства держави за кордоном, морські і повітряні судна, космічні кораблі і станції під прапором держави.

3. Монополія на легальне застосування примусу – для цього держава створює спеціальні органи примусу, які використовуються у ситуаціях, передбачених законом.

4. Наявність державної мови, якою визнається мова нації, котра складає більшість населення країни.

5. Апарат держави, тобто наявність системи органів і установ, які здійснюють функції державної влади (управління, контроль, регулювання).

6. Наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує у межах визначеної, “своєї” правової системи, яка закріплює встановлені і санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя.

7. Здатність стягувати податки, робити позики, надавати кредити.

8. Населення держава охоплює своїм впливом людей, які перебувають у межах країни.

 

Залежно від того, з кого складалась домінуюча частина населення, інтереси якої держава задовольняла першочергово, держави поділялися на рабовласницькі, феодальні, буржуазні.

 

5. Форма держави об’єднує три компоненти:

ü форму державного правління;

ü форму державного устрою;

ü державний режим.

 

Державне правління – це спосіб організації та здійснення вищої державної влади. Відомі дві форми правління – монархія і республіка.

 

Монархія – це форма державного правління, при якій вищу владу повністю або частково здійснює одна особа, що належить до правлячої династії і зазвичай отримує владу у спадок (фараон, король, шах, імператор тощо).

Монархія буває абсолютною і обмеженою (конституційною).

Абсолютна монархія – це коли верховна влада зосереджена в руках одноосібного глави держави (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча – монарху (чи кабінету міністрів), судова – судам, які обираються чи призначаються. Абсолютна більшість сучасних монархій конституційні. Різновидом конституційної монархії є дуалістична (монарх володіє виконавчою владою і частково законодавчою) та парламентська (монарх володіє законодавчою владою і частково – виконавчою).

 

Республіка – форма державного правління, при якій вища державна влада належить і здійснюється виборним колегіальним органом, що обирається виборцями на певний строк. Республіками є більшість сучасних держав.

Теорія права визнає аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки в Афінах, Стародавньому Римі та ін.). у демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними, або якщо їхнє право не обмежено на підставах, передбачених законом. Відомі три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

Парламентська республіка – президент обирається парламентом, уряд формується з представників партій, що мають більшість у парламенті; уряд підзвітний парламенту; парламент може висловлювати уряду недовіру, що тягне за собою його відставку або розпуск парламенту та проведення дострокових парламентських виборів. Функції президента в основному зводяться до представницьких.

Президентська республіка – президент обирається всенародно або за особливою процедурою; він є главою держави і здійснює виконавчу владу. Посади Прем’єр-міністра немає, членів уряду призначає президент, однак у деяких державах ключових міністрів затверджує парламент. Законодавча влада належить парламентові; президент має право відкладного вето та інші права (наприклад, право розпускати парламент).

У змішаній республіці є елементи президентської і парламентської форм правління. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який затверджує парламент. Президент обирається всенародно. Виконавчу владу очолює прем’єр-міністр.

В Україні була президентсько-парламентська форма, але президент виступив ініціатором конституційної реформи і 8.12.04 ВРУ прийняла закон, який перетворив Україну в парламентсько-президентську республіку.

 

Форма державного устрою – національно-територіальний і адміністративно-територіальний поділ території держави на певні складові та розподіл влади між нею та цими складовими. Історично склалися дві форми державного устрою: унітарна (проста) держава та складна форма.

 

Проста (унітарна) держава – це єдина держава, що не містить відокремлених державних утворень, які мають певну самостійність, усіх ознак державності. Верховна суверенна влада в державі повністю зосереджена в центрі, а складові держави (області, воєводства, провінції) не мають ознак політико-державної самостійності. Унітарна держава має: єдину систему державних органів, єдине законодавство, єдину територію, єдине громадянство, єдину судову систему, єдину конституцію і загальнодержавну символіку тощо. Деякі унітарні держави (Україна, Італія) включають автономні утворення.

 

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що мають певну самостійність. До таких форм держави належать: федерація, конфедерація, імперія.

 

Федерація – це суверенне державне утворення (союз держав), створене на добровільних засадах. Суб’єкт федерації наділяється установчою владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову, правову системи. У конституції федерації розмежовується компетенція федеральних і місцевих органів влади. У складі федерації може бути різна кількість суб’єктів: у Росії – 88, США – 50, у Канаді – 10, у Німеччині – 16, в Австрії – 9 і т.д.

 

Конфедерація – добровільне об’єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, єдиного громадянства, судової системи, єдиної податкової системи, території. Члени конфедерації передають в компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше – у сфері оборони, зовнішньої політики, транспорту, зв’язку. Зараз конфедерації немає.

 

Імперія – примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

 

Політичний (державний) режим – це сукупність політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між владою та суспільством, панівних форм ідеології, класових взаємовідносин, стану політичної культури суспільства.

Зміст державно-правового режиму визначається взаємовідносинами між двома політичними субстанціями – владою і свободою.

 

Розрізняють демократичний і недемократичний режим. Основними ознаками демократичного режиму є: проведення виборів державних органів у центрі та на місцях та органів місцевого самоврядування; плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей; рівноправність людей, гарантії здійснення ними своїх прав, виконання своїх обов’язків.

 

Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

 

Авторитарний режим – це режим зі значним зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав та свобод громадян та їх об’єднань, суворою регламентацією їхньої активності, різким скороченням повноважень демократичних інституцій.

 

Тоталітарний режим – повний контроль держави над усіма сферами людського життя, фактичною ліквідацією прав і свобод громадян, репресіями щодо опозиції й інакодумців, однопартійна система, грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.

 

За іншими ознаками демократичні режими поділяються на: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та ін. Серед недемократичних розрізняють військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціально неоднорідному суспільстві тощо.

 

Функції держави. У перекладі з латині “функція” означає виконання, звершення. Отже, функціями держави є головні напрямки її діяльності. Вони поділяють на внутрішні та зовнішні.

 

Розрізняють такі види внутрішніх функцій:

А) економічні;

Б) культурно-виховні;

В) регулювання міри праці і міри споживання;

Г) соціальне обслуговування;

Д) охорона й захист усіх форм власності;

Е) охорона правопорядку, прав і свобод людини і громадянина;

Є) екологічна та ін.

 

Зовнішні функції:

А) організація співробітництва з іншими державами, світовими громадськими організаціями та світовим суспільством в цілому;

Б) захист державного суверенітету;

В) підтримка миру та мирного співіснування всього світового суспільства;

Г) правоохоронна;

Д) екологічна;

Е) участь у вирішення інших світових глобальних проблем сучасності.

 

5. Механізм держави – це система органів, організацій, інших інститутів держави, які складають її організаційну основу. Механізм держави складають: органи державної влади; громадянство; територіальний устрій; бюджетна, грошова, банківська системи; Збройні сили та інші військові формування; державні символи тощо.

 

Апарат держави – це система усіх державних органів, які здійснюють завдання та виконують певні функції держави. Систему органів державної влади України складають:

1) законодавчий орган – Верховна Рада України;

2) глава держави – Президент України;

3) виконавчі органи – вищі (Кабінет Міністрів України, Рада Міністрів АРК), центральні (міністерства, державні комітети, інші органи центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом), місцеві (обласні та районні, міст Києва та Севастополя, районів у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, очолювані головами цих адміністрацій, відділи та управління цих адміністрацій, адміністрації державних підприємств і установ), виконкоми та голови сільських, селищних, міських рад у частині виконання державних повноважень, що були делеговані їм органами державної влади

4) судові органи – Конституційний суд України, суди загальної юрисдикції, які будуються на принципах територіальності та спеціалізації (ст.ст.. 124, 125 КУ).

5) Контрольно-наглядові органи – Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори, податкова служба, санітарні., пожежні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

 

Первинною одиницею державного апарату є орган держави – це окремий службовець (Президент, Уповноважений Верховної Ради з прав людини) чи структурно оформлений, виокремлений, внутрішньо організований колектив державних службовців, наділений владними повноваженнями та відповідними матеріально-технічними засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави.

 

Органи держави класифікуються:

 

1) за місцем у системі державного апарату на: первинні, які створюються усім населенням або його частиною; вторинні, що створюються первинними органами, підзвітні їм.;

2) за змістом або напрямком державної діяльності на: органи законодавчої влади, глава держави, органи виконавчої влади, судової влади, контрольно-наглядові органи;

3) за способом утворення на: виборні, призначувані;

4) за часом функціонування на: постійні, тимчасові;

5) за складом на: одноособові, колегіальні;

6) за територією, на яку поширюються їхні повноваження на: загальні (центральні), місцеві (локальні).