Причини Національно-визвольної війни

Соціально-економічні

· Перетворення Польщі на основного постачальника хліба в Європі призвело до зміцнення земельної власності феодалів та посилення кріпосницького гніту. Для українських селян панщина збільшилася до 5—6 днів на тиждень, зросли також натуральні та грошові податки.

· Значне погіршення економічного становища міщан: жителі міст, що знаходилися в приватній власності феодалів, повинні були платити додаткові податки, церковну десятину, виконувати різні роботи на користь власника міста. У містах з Магдебурзьким правом (право на самоврядування) посилилося свавілля польської адміністрації.

· Погіршення становища реєстрового козацтва після придушення козацько-селянських повстань 1630-х pp. та видання польським урядом у 1638 р. «Ординації Війська Запорозького реєстрового».

Політичні.

Відсутність в Україні власної держави призводила до масового ополячення української правлячої верхівки (магнати, шляхта). Це ставило українців на межу зникнення.

Національно-релігійні. Перебування українців у масовому релігійному та національному пригнобленні. Через католицьку та уніатську (греко-католицьку) церкву польська шляхта прагнула масово окатоличити православних українців, закрити церкви та монастирі, заборонити використання рідної мови.

За характером визвольна війна була антифеодальною, національно-визвольною, проходила під релігійними гаслами. Слабкість королівської влади та зміцнення влади великих землевласників (магнатів) зумовили можливість початку Визвольної війни.

Питання про рік завершення і періодизацію Національно-визвольної війни залишається дискусійним. Існує розповсюджена точка зору, що 1657 р. слід вважати роком завершення війни. Також у сучасній історичній літературі висловлюється цікава думка про те, що хронологічні межі війни слід визначати 1648—1676 pp., і про наявність у подіях цих років в Україні елементів революції, оскільки боротьба була спрямована на встановлення нової за своєю суттю моделі соціально-економічних відносин.

Період 1648—1652 pp. був часом найбільшого розмаху національно-визвольної і соціальної боротьби. Основним завоюванням українців стало виборення державної незалежності.

Часи після червня 1652 р. характеризувалися погіршенням економічного і геополітичного становища козацької України, різким загостренням соціально-політичної боротьби, що вилилася в громадянську війну і призвела до розколу козацької України на два гетьманства — Правобережне і Лівобережне.

У січні 1648 р. Б. Хмельницького було обрано гетьманом. Він звертається до українського народу із закликом підійматися на боротьбу проти польсько-шляхетського гніту. Повстанський рух дуже швидко набуває всенародного характеру і охоплює всю Україну.

У березні 1648 р. Б. Хмельницький уклав військово-політичний союз із Кримським ханством. Гетьман пішов на цей непопулярний крок, щоб позбавити себе війни на два фронти та зміцнити військо за рахунок татар. У ході війни татари неодноразово зраджували українську сторону, оскільки переслідували мету послабити Річ Посполиту, але й не дати можливості постати сильній козацькій державі.

У квітні—травні 1648 р. козацько-татарське військо розгромило польську армію на річці Жовті Води.

Улітку 1648 р. стрімко наростала соціальна боротьба: селяни, міщани й козаки розправлялися з панами й орендарями, захоплювали їхнє майно, звільнялися від різноманітних форм експлуатації. Було ліквідовано кріпацтво, землеволодіння польських та полонізованих українських магнатів, католицької церкви. Свої володіння зберегли лише православні монастирі, а також та українська і польська шляхта, яка перейшла на бік повсталих. Утверджувалася дрібна власність на землю селян, міщан, козаків. Армія Б. Хмельницького зросла до 100 тис. осіб. Уже на початку війни серед козаків виділяються полководці — сподвижники Б. Хмельницького.

На кінець червня повстанці звільнили від польських магнатів і шляхти всю Лівобережну Україну, а на середину вересня були звільнені Правобережжя, Поділля, частина Волині. На звільненій території українці створювали власні органи влади.

11—13 вересня 1648 р. відбулася битва загонів повсталих з 60-тисячною польською армією поблизу міста Пилявці. Перемога українців створила умови для визволення західноукраїнських земель. У жовтні 1648 р. Б. Хмельницький взяв в облогу Львів, а згодом фортецю Замостя. У листопаді 1648 р. козацькі полки разом із загонами місцевих повстанців звільнили увесь західноукраїнський регіон. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Виникла можливість об'єднання українських земель у межах національної держави силою зброї.

21 листопада 1648 р. Хмельницький уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном Казимиром, погодившись відвести українське військо від західних рубежів і в ході подальших переговорів вирішити українську проблему. На цьому етапі визвольної боротьби Б. Хмельницький ще не думав про відокремлення України від Польщі. Його метою була автономія для козацького регіону в межах Речі Посполитої. Великі надії у досягненні цієї мети Б. Хмельницький покладав на нового короля Яна Казимира, який обіцяв бути «руським королем» і задовольнити козацькі вимоги. До перемир'я гетьмана могло також спонукати зменшення через значні людські та матеріальні втрати боєздатності українського війська, виснаження населення України. Але виведення при цьому українських полків із західноукраїнських територій було значною поступкою Б. Хмельницького полякам і викликало незадоволення частини козацької старшини. Згодом і плани Б. Хмельницького радикально змінилися, та можливості для їх реалізації політичним шляхом були незначними.

У грудні 1648 р. Б. Хмельницький на чолі переможного війська урочисто в'їхав до Києва. Усе місто разом з київським митрополитом Сильвестром Косовим вітало гетьмана як визволителя українців від польської неволі. Єрусалимський патріарх Паїсій, який прибув до Києва, називав Хмельницького князем Русі.

У лютому 1649 р. почалися переговори з польськими послами в Переяславі, у ході яких Хмельницький вперше висунув ідею створення суверенної української держави. У квітні того ж року на переговорах з московськими послами було заявлено, що Українська держава незалежна від Польщі й продовжуватиме боротьбу за всі українські землі, й висловлено прохання про військову допомогу.

У травні 1649 р. Польща відновила воєнні дії. Б, Хмельницький у союзі з кримським ханом здобув переконливі перемоги над польськими військами під Збаражем (липень 1649 р.) та Зборовим (серпень 1649 p.).

У результаті 18 серпня 1649 р. між сторонами було укладено Зборівський договір, згідно з яким:

· визнавалася автономія України у складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств під офіційною назвою Військо Запорозьке в межах Речі Посполитої;

· кількість реєстрового війська становила 40 тис. осіб;

· козаки, не записані до реєстру, мали повернутися у підданство до панів;

· шляхта отримала право повернутися до маєтків;

· відновлювалося феодальне землеволодіння, попередні повинності селян і міщан.

Таким чином, українська сторона пішла на значні поступки: замість незалежної держави вона змушена була погодитися на автономію, втрачалася територія шести полків, відновлювалася стара модель соціально-економічних відносин. Трагічним наслідком договору стало жахливе спустошення татарами українських земель, таємний дозвіл на яке дав Ян Казимир.

Польський уряд, аби не допустити зміцнення України, у лютому 1651 р. відновив воєнні дії. Вичікувальна, непослідовна тактика кримського хана негативно позначилася на військових операціях українського війська, позбавила Б. Хмельницького ініціативи. Закономірним результатом тактики Криму стала найтяжча за всю війну поразка українців під Берестечком у липні 1651 р. Трагедія під Берестечком і втрата Києва завдали серйозного удару Україні. Однак Хмельницькому вдалося відновити боєздатність армії, зупинити польсько-литовське військо під Білою Церквою і змусити противника до переговорів. Та все ж укладена 28 вересня 1651 р. Білоцерківська угода призвела до тяжких для України наслідків: територія автономії обмежувалася лише Київським воєводством, козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб, гетьман підпорядковувався польському королю та позбавлявся права закордонних зносин.

Договір не влаштовував жодну зі сторін. Польський сейм навіть відмовився його схвалити. Поляки вірили у свою швидку остаточну перемогу над Україною. Вони поверталися в українські землі, відновлювали свою владу, здійснювали жорстокі репресії проти українського населення.

Український народ не прийняв тяжкі умови Білоцерківської угоди. Навесні 1652 р. Б. Хмельницький відновив воєнні дії проти Польщі, заручившись у черговий раз підтримкою Криму. У травні 1652 р. козаки оточили і розгромили 20-тисячне польське військо біля гори Батіг на Поділлі. Перемога викликала масове антипольське повстання населення України, у результаті якого на всій її території у червні 1652 р. відновлюється влада гетьмансько-старшинської адміністрації.

У роки Визвольної війни українського народу в Україні виникає держава в формі козацької республіки — Військо Запорозьке, або Гетьманщина, її територія включала Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частину Волинського воєводства та Білої Русі.

Держава Б. Хмельницького будувалася за системою, що нагадувала територіально-політичний устрій Запорозької Січі.

Адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини нагадував традиційний військовий.

Головною умовою успішної розбудови національної держави стало створення боєздатної армії. Запорозькі (низові) та реєстрові козаки складали основну ударну силу армії. Поповнення військових сил відбувалося за рахунок найманців.

Основу нової державної адміністрації складала козацька старшина, реєстрове козацтво, міщанство, духовенство.

Провідним привілейованим станом українського суспільства стало козацтво. Козаки становили близько половини дорослого чоловічого населення України. За ними закріплювалися права власності на землю, звільнення від податків, участі в політичному житті. Головним обов'язком козака була військова служба, яку він ніс за власний рахунок. Із козацької старшини формувалася нова українська знать, яка змінила витіснену польську. Відбувалася феодалізація козацької старшини — вона зосереджувала в своїх руках владу, землю, обмежувала свободу селян та простих козаків, що загострювало соціальні конфлікти в українському суспільстві.

Шляхта як соціальний стан не була знищена. Вона складалася із середніх і дрібних землевласників, які приєдналися до Богдана Хмельницького і пішли на певні поступки іншим станам. Гетьман здійснював курс на збереження привілейованого становища шляхти в суспільстві.

Селянство, завоювавши особисту свободу і право земельної власності, потрапило в залежність від держави. Селяни залишалися податним станом, але їхні грошові податки і натуральні платежі помітно зменшилися, що сприяло зростанню економічної спроможності.

Гетьмансько-старшинська адміністрація здійснювала заохочувальну політику стосовно міщанства, значно послабився податковий тиск. Українські міста були звільнені з-під влади магнатів і шляхти (до 1648 р. 80 % від загальної кількості міст становили міста з приватною власністю). Провідну роль у житті міст почали відігравати українці.

Православне духовенство разом з українським населенням боролося проти польського панування, виступало послідовним захисником національних інтересів. Церква мала підтримку з боку гетьманської адміністрації, що сприяло зміцненню позицій православного духовенства.

Таким чином, основними завоюваннями першого періоду війни стало утвердження в Україні нової моделі соціально-економічних відносин. У ході національно-визвольної війни в Україні відбулися докорінні зміни в адміністративно-політичному устрої. Закладалися основи національної держави республіканського типу, яка дала змогу називати Гетьманщину «козацькою республікою». Однак подальший хід історичного розвитку України перервав революційні перетворення, які були розпочаті Б. Хмельницьким.

Гетьман і старшина все більше переконуються з тому, що без надійної допомоги іззовні неможливо забезпечити перемогу над поляками і зберегти козацьку державу. Таку допомогу можна було отримати від Туреччини або Москви. Старшина більше схилялася до союзу з Москвою, ідея такого союзу підтримувалася і широкими масами населення. Це зумовлювалося приналежністю росіян і українців до православної віри, близькістю їхніх мов, культур. 8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася загальна Військова рада, яка прийняла рішення про перехід України під зверхність царя. Царські посланці привели українське населення до присяги на вірність російському цареві. Але не скрізь присягали охоче: виникла опозиція в Києві, відмовилися присягати деякі полки, відомі полковники І. Богун та І. Сірко.

У Переяславі були складені так звані Переяславські статті, які визначали умови приєднання України до Росії. Цар ратифікував ці статті в березні 1654 p., тому інша їхня назва — «Березневі статті».

Спираючись на підтримку Москви, Б. Хмельницький сподівався завершити, нарешті, війну проти Польщі, розширити і зміцнити козацьку державу.

Український національно-визвольний рух XVII ст., не дивлячись на поразку, мав велике історичне значення. Він зумовив формування ідеї утворення незалежної соборної української держави, призвів до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (Гетьманщина) проіснувала на правах автономії у складі Росії до 80-х pp. XVIII ст., вплинув на розвиток національної самосвідомості українців, сформував нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів, збагатив традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення, сприяв розвитку української культури (усної народної творчості, літописання).