Механізми руйнування еритроцитів

Зрілі еритроцити циркулюють у крові 100 - 120 днів. Після чого фагоцитуються клітинами ретикулоендотеліальноїсистеми кісткового мозку, макрофагами печінки і селезінки. Невелика кількість може гемолізуватися в судинному руслі.

Основним місцем руйнування еритроцитів є селезінка. Але не тільки вона, а й будь-яка інша тканина здатна руйнувати еритроцити, про що свідчить поступове зникнення синців в будь-якій ділянці тіла.

Причиною руйнування (гемолізу) еритроцитів є старіння. При старінні знижується інтенсивність метаболічних процесів: зменшується активність ферментів гліколізу, пентозного циклу; як наслідок, зменшується кількість АТФ, НАД·Н та інших важливих продуктів. Наслідками зниження інтенсивності метаболічних процесів є:

1 Втрата еластичності: еритроцит стає нездатним проходити через вузькі ділянки судинного русла і затримується в них. Однією з таких ділянок є селезінка, де відстань міжтрабекулами становить менше 3 мкм. Тут еритроцити затримуються, уламки клітин і гемоглобінфагоцитуються макрофагами.

2 Зменшення здатності відновлення Fe³⁺ у Fe²⁺ (внаслідок нестачі НАД·Н), що призводить до порушення газотранспортної функції.

3 Оголення наповерхні еритроцитів кінцевих груп сіалових кислот. Макрофаги мають рецептори до цих груп, що сприяє взаємодії і руйнуванню.

У клітинах системи мононуклеарних фагоцитів (макрофагах селезінки, червоного кісткового мозку, клітинах Купфера в печінці) фагоцитовані еритроцити підлягають гемолізу. Гемоглобін розщеплюється на гем і глобін. Із гема утворюється білівердин. Білівердин відновлюється до білірубіну, який називається непрямим (він не розчиняється у воді і дає реакцію з діазореактивом тільки після обробки спиртом) і транспортується в печінку, девзаємодіє з глюкуроновою кислотою. Цей білірубін називається прямим (він розчиняється в воді і дає реакцію з діазореактивом). Прямий білірубін і зовсім невелика кількістьнепрямого вивільнюютьсяз жовчю у тонку кишку, де під впливом ферментів мікрофлори він перетворюється на уробіліноген. Далі можливі 2 шляхи перетворень. Основна маса уробіліногену в товстій кишці перетворюється на стеркобіліноген, який виводиться з калом або з сечею після всмоктування в кров у ділянці верхнього і середнього гемороїдальних сплетень прямої кишки. Менша частина уробіліногену бере участь у так званому печінково-кишковому кругообігу – всмоктується в тонкій кишці, потрапляє у печінку, частково окиснюється, а частково знову надходить через жовчовивідні протоки в кишки.

Види гемолізу

Руйнування оболонки еритроцитів, яке супроводжується виходом гемоглобіну в плазму крові, називається гемолізом. Гемолізована кров стає прозорою і називається лаковою.

Залежно від причини,що викликала руйнування еритроцитів, розрізняють такі види гемолізу:

1 Механічний гемоліз. Виникає внаслідок механічного руйнування мембран еритроцитів. Це явище спостерігається, наприклад, при роздавлюванні еритроцитів у судинах стопи (у солдат – маршовий гемоліз) або при струшуванні пробірки з кров’ю.

2 Осмотичний гемоліз. Виникає тоді,коли осмотичний тиск в еритроциті більший,ніж осмотичний тиск плазми крові. У такому випадку вода за законами осмоса надходить в еритроцит, його об’єм зростає і відбувається руйнування мембрани. Причиною осмотичного гемолізу може бути:

· зменшення осмотичного тиску середовища, в якому знаходиться еритроцит (гіпотонічний розчин);

· збільшення осмотичного тиску в самому еритроциті внаслідок збільшення проникності їх мембрани або порушення роботи Na-K-насосів.

3 Хімічний гемоліз – гемоліз, який виникає під впливом речовин, які здатні руйнувати мембрану еритроцитів (ефір, хлороформ, алкоголь, жовчні кислоти, сапонін та ін.)

4 Термічний гемоліз– гемоліз під впливом високих і низьких температур. Наприклад, при заморожуванні крові.

5 Біологічний гемоліз – гемоліз, який розвивається при переливанні несумісної крові, при укусах деяких змій.