Функціональна асиметрія мозку людини

Функціональна асиметрія кінцівок людини пов'язана з функціональною асиметрією півкуль мозку. М'язами правої половини тіла керує ліва півкуля, а лівою - права. Отже, у праворуких людей провідною є ліва півкуля.

Нервова система людини, в тому числі і центральна, має двобічну симетрію. Першого удару уявленню про симетрію мозку було завдано П.Крока після відкриття у лівій півкулі рухового центру мови. З 1960 р. Р.Сперрі почав здійснювати роз'єднання півкуль у хворих на епілепсію. У результаті такої операції епілептичні напади припинялись, а психіка пацієнтів не порушувалась. Вони не втрачали інтелектуальні здібності, не зазнавала змін їхня свідомість. Р.Сперрі аналізував функції роз'єднаних півкуль, довів їх функціональну асиметрію, і у 1981 р, за це відкриття був удостоєний Нобелівської премії.

Сьогодні функціональну асиметрію півкуль досліджують методом однобічного електрошоку. За цим методом можна пригнічувати на 30-40 хн діяльність лише однієї півкулі. Поведінку людини у однопівкульному стані порівнюють з її поведінкою, під час якої функціонують обидві півкулі.

Тривалий час вчені не зауважували анатомічної асиметрії півкуль, яку виявили лише у 1968 р. Н.Гешвінд і У.Левицький. Вчені встановили, що у більшості людей («70 %) вискова пластинка, яка входить у зону Вернике, має більші розміри у лівій півкулі, ніж у правій. Окрім того, сільвієва борозна у лівій півкулі має більшу довжину, ніж у правій.

Ці морфологічні відмінності пов'язані з розміщенням у лівій півкулі більшості людей мовних центрів. Анатомічна асиметрія півкуль помітна і в плода, тому вважають, що кора лівої півкулі запрограмована для мовної функції (Ф.Блум и соавт., 1988). Під час ушкодження мовних ділянок кори лівої півкулі у дитячому віці їх функцію беруть коркові зони правої півкулі.

Методом комп'ютерної томографії встановлено, що об'єм лівої півкулі у людини більший, ніж правої. Доведено, що маса сірої речовини і кількість нейронів у лівій півкулі більші, ніж у правій.

На підставі проведених досліджень сьогодні можна стверджувати, що у більшості людей ліва півкуля є мовною, а права - німою. Тому у "лівопівкульної" людини зберігається мова, яка стає навіть багатшою. Така людина стає говіркою, вона вживає більше слів і їх сполучень, конструкції речень ускладнюються, збільшується кількість службових і допоміжних слів. Однак, розмовлятиз такою людиною важче через те, що її голос стає неприємним, наголоси спотворюються, у мові зникають логічні і емоційні паузи, порушуються інтонаційні компоненти мови.

Люди з функціонуючою тільки лівою півкулею не цікавляться музикою, не впізнають людей, не розрізняють чоловічі і жіночі обличчя. У таких людей зберігається абстрактне мислення і свідомість, не порушуються читання і письмо.

Ліва півкуля аналізує нову інформацію, має більшу здатність до лічби і математичних операцій. В.Л.Біанкі (1981) вважає, що у процесі навчання ліва півкуля працює за принципом індукції, тобто спочатку аналізує, а потім синтезує. Вважають, що ліва півкуля діє логічним, аналітичним способами, обробляє інформацію дискретно, подібно до цифрової ЕОМ (С.Спрингер, Г.Дейч, 1 983).

У "лівопівкульноі" людини спостерігається позитивний емоційний стан, часто виникає ейфорія. Така людина стає привітною, толерантною і веселою (С.Спрингер, Г.Дейч, 1983).

Виключення лівої півкулі відображається насамперед на мові людини, котра відразу ж втрачає здатність говорити. Через 5-10 хв. хворий намагається відповідати на питання, але промовляє тільки нерозбірливі звуки. Такий стан зберігається 20-30 хв. Пізніше хворі відгукуються на епос ім'я, називають прості, а потім складніші предмети. У "правопівкульної" людини зберігаються інтонаційні компоненти мови, але збіднюється словниковий запас, зменшується кількість службових слів, переважають речення з кількох спів, порушується читання. Людина з функціонуючою правою півкулею впізнає предмети і розрізняє кольори.

Після виключення лівої півкулі втрачаються професійні знання, порушується абстрактне мислення, погіршується настрій.

Вважають, що права півкуля має характерну для людини свідомість, але не таку, яку може виражати поняттями (Г.М.Чайченко, 1 993).

Доведено зв'язок правої півкулі з просторово--образним мисленням, з процесами творчої уяви та фантазії. Права півкуля забезпечу орієнтацію у просторі і часі. При її ушкодженні людина втрачає уявлення про своє тіло. Права півкуля має більшу здатність до орієнтації у геометричних зображеннях. Стверджують, що права півкуля працює за принципом дедукції - спочатку синтезує, а потім аналізує (В.Л.Бианки, 1981) і її робота нагадує аналогову обчислювальну машину (С.Спрингер, Г.Дейч, 1983).

Висловлюють міркування, що функціональна асиметрія мозку неабсолютна і майже третина людей не має чіткої спеціалізації півкуль. Встановлено, однак, що художники обробляють інформацію, використовуючи можливості, правопівкульного мислення, а вчені - лівопівкульного (В.С.Ротенберг, 1989). Зумовлене це тим, що ліва півкуля здійснює розумові операції за допомогою словесних сигналів, а права оперує образами.

Вищі психічні функції (свідомість, мислення, духовна діяльність) є результатом спільного функціонування півкуль. Обидві півкулі доповнюють одна одну, але, крім того, кожна півкуля дещо пригнічує діяльність іншої. Хоча ліва півкуля забезпечує абстрактне мислення, проте значення слів зберігається у правій півкулі, тому без неї розумовий процес втрачає сенс. Висловлюють припущення, що з діяльністю правої півкулі пов'язані парапсихологічні здібності людини (Г.М.Чайченко, 1993).

Хоча півкулі мозку мають спеціалізовані функції, проте в інтактному мозку вони працюють разом, зумовлюючи виняткові розумові здібності людини, її свідомість. Дж.Джсйнс (1976) висловив припущення, що свідомість з'явилась у людини близько трьох тисяч років тому, коли виникла писемність і культура. До того часу людина мала "бікамеральний" розум. Це означає, що дві півкулі мозку діяли певною мірою незалежно. Мову може генерувати і права півкуля, а сприймати ліва. Таку мову пояснювали як "голос богів". Ф.Блум і співавт. (1988) вважають гіпотезу Дж.Джейнса спекулятивною.

Фізіологія сну

Практично всім живим істотам притаманні добові, або циркадні ритми, що пов'язані зі зміною дня і ночі. Найбільш вираженим добовим ритмом людини і тварин є цикл сон-неспання. Період активності називають станом бадьорості, а період спокою - сном. Отже, сон - це періодичне виключення організму з активної діяльності, здійснюване нервовою системою. Основна відмінність між станом бадьорості і сном полягає у тому, що бадьорість є свідомим, а сон - несвідомим станом мозку. У стані бадьорості людина активно взаємодіє з навколишнім середовищем, а під час сну цей зв'язок послаблюється, але не зникає повністю. Наявність сновидінь вказує на те, що під час сну свідомість не відключається повністю, як під час наркозу або коми.

Виникає питання, для чого потрібен сон? До 50-х років ні у кого не викликала сумнівів відповідь, що сон - це відпочинок усього організму. На думку К.Економо (1930), під час сну відпочиває і тіло, і дух. Насамперед сон необхідний для нормальної розумової діяльності. Тривале позбавлення людини сну супроводжується розладами психіки, підвищеною роздратованістю, аномальною поведінкою. Вважається, що сон відіграє роль відновлювального процесу. Під час сну поріг збудження для рефлексів підвищується, м’язовий тонус знижується. Тонус вегетативних функцій зміщується від симпатичного до парасимпатичного: сповільнюється частота серцевих скорочень, знижується тиск крові, частота дихання і температура тіла.

Нині таке пояснення значення сну доповнюють його роллю в обробці інформації. Вважається, що під час сну, коли взаємодія з зовнішнім середовищем не відбувається, проходить сортування інформації, яка накопичувалась, коли людина перебувала у стані бадьорості, і переведення ну довготривалу пам'ять.

Зміни багатьох функцій організму у сні пов'язували зі сном. Проте експериментально встановлено, що добові коливання багатьох фізіологічних параметрів зберігаються й в умовах позбавлення сну. На цій підставі дійшли висновку, що у людини і інших живих істот функціонують чисельні циркадні осцилятори, які дещо відрізняються за частотою. Ці осцилятори синхронізовані з циклом сон-бадьорість та зовнішніми добовими змінами. У людини після кількатижневої ізоляції (перебування в печерах) з'являється тенденція до встановлення циклів, які близькі до 24-х-25-ти-годинних (Ф.Блум и соавт., 1988). Отже, ці ритми зумовлені не зовнішніми впливами, а ендогенними процесами невідомої природи, які назвали біологічним годинником (Р.Шмидт, 1996).

Внутрішні циркадні ритми піддаються регуляції і узгоджуються з добовим циклом. Згідно сьогоднішніх уявлень, циркадні ритми регулюються за участю органів зору і залежать від освітленості (Г.Шеперд, 1987). Встановлено, що у щурів від зорового нерва відходить тонкий пучок нервових волокон, який закінчується у супрахіазмальному ядрі, розташованому у передньому відділі гіпоталамуса над перехрестям зорових нервів (хіазмою). Руйнування цього ядра супроводжується розладами добової періодичності багатьох функцій. У підтриманні циркадних ритмів відіграють роль і інші підкіркові структури зорової системи (латеральні колінчасті тіла і передні горбики чотиригорбикового тіла).

У регуляції циркадних ритмів бере участь і епіфіз, як випинання проміжного мозку. У деяких нижчих тварин (акули, жаби, ящірки) з цього випинання формується третє око, що реагує на рівень освітленості. У птахів і ссавців цей орган перетворюється у епіфіз, що виробляє гормон мелатонін. Є дані про те, що епіфіз птахів (зокрема курей) містить фоторецептори (Ф.Блум и соавт., 1988).

Вважається, що в багатьох тварин роль біологічного годинника, що піддається дії світла, виконує саме епіфіз, але шляхи передачі до нього інформації про освітленість різні) У нижчих тварин він реагує безпосередньо на рівень освітленості. У птахів і особливо ссавців він виробляє мелатонін, синтез якого зазнає добових коливань. Мелатонін синтезується із серотоніну за участю ферменту М-ацетилтрансферази, активність якого в ссавців регулює норадреналін. Його вивільняють закінчення симпатичних нервових волокон, які ідуть від верхнього шийного ганглію,і на функцію якого впливає супрахіазмальне ядро.

У багатьох тварин найвища активність М-ацетилтрансферази припадає на темні години доби. У птахів мелатонін зумовлює циркадні ритми. Ін'єкція мелатоніну є причиноною засинання горобців. При збільшенні у крові вмісту мелатоніну кури засинають, і у них знижується температура тіла. Раннє світло, впливаючи на епіфіз, знижує активність М-ацетилтрансферази, що веде до зменшення в крові вмісту мелатоніну; підвищення температури тіла і активності курей. Якщо у птахів механізм біологічного годинника зрозумілий, то хронометрична роль епіфіза у людини не встановлена (Ф.Блум и соавт., 1988).

Сон розглядають і як адаптацію, що проявляється пригніченням активності у період найменшої доступності їжі, загрози коливань зовнішніх умов і небезпеки з боку хижаків (А.С.Батуев, 1991). Тваринам, які мають безпечні сховища, або які не мають ворогів, властивий тривалий сон (макаки, хижаки, ховрахи). Тварини, які часто стають здобиччю або не мають безпечних сховищ, сплять мало (морські

свинки, кролики, копитні).

Більшість тварин і люди сплять уночі. Такий сон називають монофазним. Якщо зміна періодів сну і бадьорості відбувається кілька разів на добу, сон називають поліфазним.

У деяких тварин важко встановити період сну, оскільки вони проявляють активність цілодобово. Наприклад, у дельфінів, які через кожні півтори хвилини піднімаються на поверхню води для дихання, кожна із півкуль мозку "спить" почергово через кожні 12 годин, незалежно від дня і ночі. Цікаво відзначити, що коні можуть спати стоячи. Влітку більша частина їхнього сну припадає на середину дня, а взимку - на ніч. Жуйні під час сну тримають голову прямо, не заплющують очі і ремиґають.

Важко сказати, чи властивий сон безхребетним тваринам, хоча їхня активність зазнає коливань. Щодо них говорять про зміну періодів активності і спокою.

У хребетних виділяють три етапи еволюції сну (И.Г.Карманова, 1977). У риб і амфібій наявний сноподібний стан, або первинний сон, як адаптація до освітленості, що виконує функцію захисту і пасивного відпочинку. Для рептилій характерний проміжний сон, який характеризується повільнохвильовою електроенцефалограмою (ЕЕГ) без парадоксальних фаз. У теплокровних (птахи, ссавці) ускладнюється структура сну, що стає двостадійним - повільним і парадоксальним.

Тривалість сну сільськогосподарських тварин становить 5-7 годин і вони сплять 7-8 разів за добу (А.Н.Голиков, 1991). Сон дорослої людини триває приблизно 8 годин. Новонароджені сплять до 20-ти годин на добу, діти двох-чотирьох років - до 16, чотирьох-восьми - до 12, восьми-дванадцяти - до 10, дванадцяти-шістнадцяти - до 9 годин на добу. У середньому людина третину життя перебуває у стані сну.

Поведінка перед сном людей і тварин є такою: пошуки тихого місця, зручного положення і намагання уникнути зовнішніх впливів. Експериментально встановлено, що людина засинає не поступово і перехід від стану бадьорості до сну є раптовим.

Експериментальне дослідження сну і циркадних ритмів розпочато нещодавно. Цьому сприяли методи електроенцефалографії і реєстрації рухів очей. Про рухи очей під час сну було відомо давно, хоча тільки у 1953 році Б.Азерйнськи і Н.Клейтман здійснили безперервну реєстрацію рухів очей за допомогою електродів, які контактували зі шкірою навколо очей. На підставі цих досліджень вчені виявили дві стадії сну і назвали їх глибоким і поверхневим сном. Саме під час поверхневого сну спостерігаються швидкі рухи очей, а пробуджені під час цієї стадії люди говорили, що у них були сновидіння. Б.Азерйнськи і Н.Клейтман пов'язували швидкі рухи очей із зоровими образами під час сновидінь.

Пізніше У.Димент і Н.Клейтман проаналізували зміни ЕЕГ протягом сну і. зіставили їх з швидкими рухами очей і сновидіннями. З'ясувалось, що під час глибокого сну ЕЕГ характеризується високоамплітудними синхронізованими хвилями (дельта-ритм), тому глибокий сон називають С-сном (синхронізований), або повільнохвильовим. Під час поверхневого сну реєструється низькоамплітудна і високочастотна ЕЕГ, тому поверхневий сон називають Д-сном (десинхроні зований), парадоксальним (ЕЕГ така ж, як у стані бадьорості), або швидким (з швидкими рухами очей). Саме під час поверхневого сну з'являються сновидіння.

Доведено, що сон завжди починається з глибокої стадії, а потім спостерігається чергування поверхневого і глибокого сну, який з кожним новим циклом стає менш глибоким, а період поверхневого сну - більш трипалим (Г.Шеперд, 1987). Отже, під час парадоксального сну мозок перебуває у більш активному збудженому стані, ніж під час глибокого сну.

Два види сну у людини чергуються приблизно через 90 хв. У дорослої людини загальна тривалість парадоксального сну становить 1,5-2 години. У більшості людей виникають 3-4 періоди сновидінь, що триваючі, від 10-ти до 30-ти хв. Тривалість окремих стадій парадоксального сну становить у середньому 20 хв, поступово збільшуючись. Загалом з 60-ти років життя людина перебуває у стані сну 20 років, з них 15 припадає на глибокий сон без сновидінь і 5 - на парадоксальний із сновидіннями.

У рептилій парадоксальний сон відсутній, у птахів спостерігаються короткочасні епізоди парадоксального сну, він притаманний, мабуть, усім ссавцям.

З'ясувалось, що парадоксальний сон більш важливий, ніж глибокий. Якщо кішок позбавляли парадоксального сну, вони поводили себе неприродно і навіть гинули. Позбавлення швидкого сну у людини супроводжується підвищенням збудливості, зростанням апетиту, виникненням немотивованого страху і галюцинацій.

Існує припущення, що під час швидкого сну нові навики переходять у довготривалу пам'ять. Можливо, саме тому в дітей швидкий сон досягає 50% від його загальної тривалості.

Цікаво, що під час парадоксального сну часто настає ерекція статевого члена, а деякі снодійні (барбітурати, алкоголь) зменшують тривалість парадоксального сну (Й.Хамори, 1985). Ця втрата компенсується під час наступного сну, але під час нього сняться жахи.

Необхідно звернути увагу на ту плутанину, що з'явилась щодо терміна "глибокий сон". Електроенцефалографічні дослідження свідчать, що перехід із стану бадьорості до сну і його поглиблення супроводжується зміною ЕЕГ від високочастотних до низькочастотних ритмів. Тому повільно хвильовий сон здебільшого називають глибоким (С.И.Гальперин, 1970; П.Д.Харченко, Г.М.Чайченко, 1977; А.В.Коробков, 1980; П.Стерки, 1984; Р.Шмидт, 19815; Г.Шеперд, 1987; А.Д.Ноздрачев, 1991; І.С.Кучеров, 1991).

Найбільш простим показником глибини сну служить порогова сила подразнення, необхідна для пробудження людини. Оскільки під час парадоксального, або швидкого сну людину розбудити важче, ніж під час повільнохвильового, деякі вчені саме парадоксальний сон називають глибоким (А.Б.Коган, 1984; Д.Адам,1985; Г.И.Косицкий и др., 1985; Ф.Блум и соавт.,1988; А.С.Батуев, 1991).

Стверджують, що під час повільнохвильового сну людина може швидко прокинутись під впливом важливих для неї подразників (плач дитини, скрипіння дверей), а неважливі подразники (шум трамваїв або поїздів) такого ефекту не викликають (П.Стерки, 1984). Для пробудження людини під час парадоксального сну сила навіть важливих подразників повинна бути великою. Однак Р.Шмідт (1996) наголошує, що поріг подразнення на стадії парадоксального сну приблизно такий самий, як і під час глибокого сну.

На думку О.Д.Ноздрачова (1991), глибокі стадії повільного сну є чисто людським надбанням, яке пов'язане з безпечною ночівлею цивілізованої людини. Хоча під час повільного сну сновидіння бувають рідко, саме на цій стадії трапляються такі прояви мозкової діяльності, як розмова уві сні, сноходіння, нічні страхи та жахи у дітей та дорослих (П.Д.Харченко, Г.М.Чайченко, 1987; А.Д.Ноздрачев, 1991; Р.Шмидт, 1996).

Усі ці явища, а також сновидіння під час парадоксального сну вказують на виникнення під час сну періодів мозкової активності, що подібні до періодів бадьорості. Хоча бадьорість і сон - стани цілісного організму, вони зумовлені процесами, що протікають у мозку. Отже, не можна стверджувати, що сон зводиться до виключення мозкової активності. Електроенцефалографічні зміни свідчать про реорганізацію мозкової діяльності під час сну.

Природа сну як загального стану організму давно цікавила людину. Проте тільки з другої половини XIX ст. розпочалось наукове дослідження і формулювання теорій сну. Деякі з них мають на сьогодні тільки історичне значення. До них належать циркуляторна і гістологічна теорії. Циркуляторна теорія пояснювала чергування бадьорості і сну зміною кровопостачання мозку, а гістологічна - зміною форми нейронів залежно від надходження у мозок аферентних імпульсів.

Згідно хімічної теорії, сон настає внаслідок нагромадження у крові і тканинах токсичних продуктів обміну речовин (молочна кислота, карбонові кислоти, холестерин, СО₂).Хімічна теорія знайшла продовження у XX ст. у гуморальній теорії. Не підтверджують ці теорії спостереження за сіамськими близнюками, у яких спільна кровоносна система, а цикл сон-бадьорість роз'єднані. Однак, мабуть, не можна повністю заперечувати роль гуморальних факторів у засинанні та пробудженні. Добре відома, наприклад, сонливість після вживання їжі. Крім того, роль гуморальних факторів у регуляції сну підтверджує виявлення так званих факторів сну (мураміл-пептид, пептид дельта-сну).

Біохімічна теорія передбачає роль моноаміноергічних медіаторів (серотонін, норадреналін) у регуляції циклу сон-неспання. Серотонін вивільнюють нейрони ядер шва, що розташовані у довгастому мозку, а норадреналін - нейрони голубої плями (дно IV шлуночка). Якщо блокувати синтез серотоніну, зменшується тривалість як швидкого, так і повільного сну і настає безсоння. Двобічне руйнування ядер голубої плями супроводжується зникненням швидкого сну, а повільний зберігається. Вважають (В.М.Ковальзон, 1986), що серотонін зумовлює настання стадії повільного сну, а норядреналін - швидкого, який настає після повільного.

Кортикальну теорію сну сформулював І.П.Павлов (1951). Він розглядав сон як особливий вид охоронного гальмування, що виникає внаслідок виснаження нервової системи. Таке гальмування іррадіює в корі великих півкуль, поширюється і на нижчі відділи центральної нервової системи. Ця теорія завоювала визнання і широко висвітлюється у навчальній літературі. На сьогодні, щоправда, вважають, що під час сну немає глобального гальмування активності нейронів кори, а змінюється тільки її характер. У стані бадьорості коркові нейрони Генерують безперервні імпульси, а під час сну - короткі групові, які розділені тривалими проміжками мовчання. На стадії повільного сну групові розряди синхронізовані, тому виникають повільні хвилі ЕЕГ.

Кортикальна теорія сну не узгоджувалась з клінічними та нейрофізіологічними даними про центри сну. К.Економо (1917) висловив думку про існування центру сну на межі середнього і проміжного мозку у стінці сільвієвого водопроводу. Швейцарський фізіолог В.Гесс (1931) викликав у кішок сон, подразнюючи струмом деякі ділянки гіпоталамусу.

І.П.Павлову були відомі результати цих досліджень, проте він не визнавав наявність у мозку спеціальних центрів сну. Він висловив припущення, про існування двох видів сну - активного і пасивного. Активний сон виникає у корі внаслідок виснаження, а пасивний - припинення надходження у кору імпульсів від

органів чуття.

М.Жуве (1958) також стверджував про існування двох видів сну - підкіркового і коркового походження. Корковий сон виникає у корі, а потім поширюється на підкірку, підкірковий виникає у підкіркових структурах і охоплює кору.

Важливе підтвердження ролі нижчих відділів центральної нервової системи у регуляції циклу сон-неспання отримали Х.Мегун і Дж.Моруцці (1956, 1959) у дослідах з подразненням ретикулярної формації. Встановлено, що подразнення ретикулярної формації є причиною пробудження сплячих тварин, а її руйнування – коматозного стану. Ці факти служать на користь ретикулярної теорії сну і бадьорості.

Г.Шеперд (1987) розглядає окремо структури мозку, що беруть участь у підтриманні бадьорості (центри бадьорості), і структури, що забезпечують сон (центри сну). До центрів бадьорості він відносить ретикулярну формацію, голубу пляму і чорну субстанцію, а до центрів сну - ядра шва, ядро одинокого тракту, до якого підходять сенсорні волокна від смакових сосочків язика і від внутрішніх органів, преоптичну область базальних відділів переднього мозку. Він зауважує, що всі ці утвори впливають не тільки на таламо-кортикальну систему, а й на стовбурову частину мозку та спинний мозок. Саме тому під час сну змінюється рівень свідомості, активність сенсорних та рухових систем.

Не зважаючи на велику кількість гіпотез, теорій і поглядів, поки що немає чітких уявлень щодо конкретних нейрофізіологічних механізмів сну. Дискусійним

є питання про роль, гальмування у розвитку і перебігу сну. Зустрічаються твердження, що немає підстав вважати сон гальмуванням. Припускають навіть, що мозок увесь час спить, а ретикулярна формація пробуджує його у денний час.

Ще більш загадковим явищем є сновидіння. Безперечно, сновидіння пов'язані з діяльністю мозку під час сну, з невпорядкованою, хаотичною діяльністю. Л.Г.Воронін (1974) пояснює сновидіння як незвичне мислення, що здійснюється хаотично тому, що мозок частково спить і частково перебуває у стані бадьорості.

Сновидіння часто вражають, дивують і лякають, тому інтерес до них спостерігається з давних-давен. У минулому їх пов'язували з надприродними силами, вбачали в них прикмети майбутніх подій. Наукове дослідження сновидінь розпочалось у першій половині XX ст. (Ф.ГІ.Майоров, 1951).

Доведено, що сновидіння виникають у всіх людей, але не всі люди можуть їх пам'ятати. Якщо пробудження настає на стадії швидкого сну, 70-90 % людей детально і емоційно розказують про них, а якщо під час повільного - тільки 7-10%. Водночас психічні процеси під час повільного сну зводяться до переказування подій минулого дня.

Здебільшого сновидіння нецікаві, лише частина їх містить елементи фантастики. Саме такі сновидіння запам'ятовуються, а звичайні забуваються. Частота сновидінь збільшується під час захворювань і складних життєвих ситуацій. У жінок сновидіння бувають частіше, ніж у чоловіків.

Аналіз змісту сновидінь показав їхній зв'язок з особливостями особистості сплячої людини. Старі люди часто бачать себе у сновидіннях немічними. У молодому віці сновидіння бувають сексуальними: з полюціями у хлопців і оргазмом у дівчат під час менструацій. Дехто з лікарів відзначає, що хворі з пригніченим настроєм і депресією бачать переважно приємні сни.

Найчастіше сновидіння носять зоровий характер (60 %). Рідше зустрічаються сни з слуховими і тактильними компонентами, найрідше - з нюховими. У незрячих від народження відсутні зорові сновидіння, а у людей, які втратили зір у 9-15 років, вони бувають. Музиканти переживають здебільшого слухові сновидіння. Кольорові сновидіння властиві людям художнього, а чорно-білі -мислительного типу. У дорослих і дітей художнього типу сновидіння бувають яскраві і образні, а в осіб мислительного типу - фантастичні (В.М.Касаткин, 1983).

Деякі сновидіння свідчать про продовження уві сні творчої діяльності мозку. Часто під час творчих сновидінь мозок вирішує проблеми, які невирішені вдень. Хімік Кекуле у сні побачив формулу бензолу, а Д.І.Менделеєв - періодичну систему хімічних елементів.

Сновидіння деколи бувають віщими, що пророкують захворювання. Механізм цього явища зрозумілий. Слабкі больові сигнали вдень не відчуваються, а у сні можуть стати відчутними. Коли згодом настає хвороба, людина пов'язує її з таємничістю сновидіння.

Експериментально доведено, що зовнішні подразники, які сприймаються сплячим мозком, можуть включатись у картину сновидінь і стати причиною їх розвитку. Наприклад, теплове подразнення під час сну викликало сновидіння з образами жаркого літнього дня. Сновидіння можуть виникати і під впливом подразнень внутрішніх органів (наприклад, наповнення сечового міхура). О.С.Батуєв (1991) стверджує, що сновидіння відображають наявні у людини проблеми, а їх матеріалом є набутий протягом життя досвід. Припускають, що сновидіння є і у теплокровних тварин.

Результати експериментальних досліджень і клінічних спостережень навели на думку, що сновидіння виникають в основному на стадії швидкого сну, коли гальмування не охоплює всієї кори і деякі її ділянки знаходяться у збудженому стані. Ці ділянки кори сприймають зовнішні і внутрішні подразники, у них оживають сліди від попередніх подразників. За твердженням І.С.Сєчеиова, сновидіння - це небувалі комбінації бувалих вражень.

Виникає питання про те, яке значення мають сновидіння? Вважають, що у тварин сновидіння є захисним процесом, оскільки на стадії швидкого сну зростає чутливість аналізаторних систем, підсилюється діяльність серця і дихальної системи. У людей сновидіння перешкоджають, мабуть, надмірному поглибленню сну (Г.М.Чайченко, 1991). Припускають також, що за допомогою сновидінь мозок позбавляється від непотрібної інформації.

З.Фрейд (1900) вважав, що у сновидіннях відображаються усвідомленні і підсвідомі бажання людей, тому, розпитуючи про їх зміст, можна проникнути у таємниці душі людини. Ще у другій половині XIX ст. Вундт характеризував сновидіння як хаос, ніщо, порожнечу без мети і смислу.

У наш час такі міркування заперечують. Сновидіння розглядають як біологічно корисний процес, один із тих, які підтримують функціональну активність нервової системи (Г.М.Чайченко, 1991).

Існує багато видів порушення сну. Деякі люди хроплять під час сну. Зумовлене це тим, що м'яке піднебіння розслаблюється і звисає, чим утруднює дихання. Дехто під час сну скрегоче зубами. Зауважимо, що прояви діяльного стану мозку є причиною розмови уві сні і сноходінь (лунатизм, або сомнамбулізм). У 10 % дітей зустрічається нічне нетримання сечі (енурез).

Приблизно 15 % дорослих людей страждають від безсоння, яке відносять до захворювань нашого часу. Такі люди переживають вночі неприємні відчуття від того, що не можуть заснути, а вдень для них характерні сонливість, роздратованість і стомлюваність. Безсоння настає в результаті хвилювань і переживань. Теофілін і кофеїн інгібують фосфодиестеразу, що супроводжується підвищенням вмісту цАМФ, тому ці речовини чинять на головний мозок загальну м'яку стимулюючу дію (Л.Иверсян, 1984).

У зв'язку з поширеністю безсоння у багатьох країнах розробляють снодійні засоби. Хоча багато хто з психоневрологів вважають, що їх необхідно вживати дуже обережно. Основний спосіб боротьби з безсонням - усунення причин, які його спричиняють.

У деяких людей спостерігається денна сонливість, коли вони можуть заснути на роботі, у кінотеатрі, в транспорті. Такі напади трапляються 4-5 разів на день і тривають 10-15 хв (Г.М.Чайченко, 1991).

Крім розглянутого нами періодичного добового сну, розрізняють періодичний сезонний сон (сплячка), гіпнотичний, наркотичний та патологічний сон.

Сезонна сплячка - це фізіологічний стан, у якому деякі ссавці переживають несприятливі пори року. В зимову сплячку впадають соні, хом'яки, їжаки, кажани, борсуки, ведмеді, в літню - ховрахи, бабаки. Під час сплячки знижується життєдіяльність організму, обмін речовин, загальмовуються нервові процеси, сповільнюється дихання і серцебиття.

Сплячка ссавців відрізняється за досконалістю механізмів фізіологічного контролю від заціпеніння холоднокровних тварин (наземні і водні безхребетні, риби, земноводні, плазуни), яке характеризується різким зниженням життєдіяльності і є проявом анабіозу.

Наркотичний сон спричиняють речовини, що діють на нервову систему (морфій, ефір, хлороформ, алкоголь). Сон також можна викликати, діючи на нервову систему електричним струмом (електросон).

Гіпнотичний сон відомий з давніх часів. Слово "гіпноз" - грецьке, означає "сон". Гіпноз - це стан людини і вищих тварин, який виникає під впливом дуже сильних раптових або дуже слабких одноманітних подразників.

Могли вводити людей у стан гіпнотичного сну жерці, надаючи йому таємничого явища, що пов'язане з вищими силами. Пізніше гіпнотизерські властивості деяких людей пояснювали тим, що вони випромінюють особливі флюїди, електромагнітні хвилі.

Вперше науково пояснив гіпноз І.П.Павлов. Він вважав, що під впливом одноманітних рухів або слів гіпнотизера у людини виникає гальмівний процес, який не охоплює всю кору, залишаючи окремі вогнища збудження. Залежно від того, де залишаються ці вогнища, загіпнотизована людина виконує різні дії, або у неї виникають різні відчуття.

Під час гіпнозу помітно змінюються психічні функції людини, змінюється якість відчуттів, поведінка, емоційний стан, увага, моральні та естетичні якості. На людину, яка знаходиться у стані гіпнозу, можна впливати, керуючи рухами окремих кінцівок, змушуючи забути власне ім'я. Наголошується, що такі досліди є небезпечними, оскільки несприятливо діють на психіку людини (Г.М.Чайченко, 1991).

У метані гіпнозу можна здійснювати навіювання, тобто примусово нав'язувати певні ідеї. Навіювання - це тиск, який здійснює одна людина на іншу різними способами (словами, інтонацією, мімікою, жестами, власними вчинками). Молоді люди легше піддаються навіюванню, ніж старші. Найлегше навіюванню піддаються сангвініки, за ними холерики, меланхоліки і флегматики. Доведено що під час гіпнозу функціонально переважає права півкуля, але після встановлення контакту між гіпнотизером і гіпнотизованим різко зростає активність передніх відділів лівої півкулі.

У тварин гіпнотичний сон можна спричинити різким раптовим перевертанням на спину або під впливом небезпеки з боку хижака (завмирання).

Патологічний сон виникає внаслідок гальмування обширних ділянок мозку у зв'язку з порушенням кровопостачання, пухлинами, виснаженням нервової системи, важкими переживаннями. Найбільш відомим є летаргічний сон (мале життя), що часто зустрічається у істериків. Летаргічний сон може тривати тижні, місяці і навіть роки (до 20 років). Хворі мають вигляд людей, які сплять: у них заплющені очі, зіниці звужені, реакція на світло слабка, температура тіла знижена, частота серцебиття і дихання знижені, артеріальний тиск і тонус м'язів також. Можливо, що удавана смерть йогів є летаргічним сном, який виникає внаслідок самонавіювання.

Сноходіння відносять до частково патологічного сну (Л.Г.Воронин, 1 974). Спляча людина раптово прокидається і починає ходити, виконуючи спритні рухи, не боячись висоти. Після пробудження хворий не пам'ятає, що робив. Така поведінка зумовлена тим, що ділянки кори і підкірка, які відповідають за рухи, збуджуються, а решта відділів мозку перебувають у стані гальмування. Ходіння під час сну називають лунатизмом, а людей - лунатиками, хоча ніякого відношення до місяця вони не мають. Очевидно, так стали називати цих людей тому, що бачили їх у місячні ночі. Розбудити лунатиків важко і робити цього не радять, оскільки після пробудження вони можуть налякатись, наприклад, висоти.