Розглянемо детальніше сутність монополії та її основні форми

Доцент Чередниченко Г.А.

ТЕМА 14: «Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи»

1. Економічна система капіталізму вільної конкуренції: суть і основні ознаки.

2. Економічна система монополістичного капіталізму:

а) концентрація і централізація виробництва — матеріальна основа виникнення монополій;

б) суть монополії та її основні форми.

3. Монополія і конкуренція. Форми і методи конкурентної боротьби.

4. Утворення і сутність фінансового капіталу.

5. Вивіз (міграція) капіталу: сутність, можливість, необхідність та наслідки;

6. Державно-монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи.

Економічна система характеризується певним типом і рівнем розвитку виробничих відносин (обумовлених розвитком продуктивних сил суспільства), певними способами і механізмами функціонування економіки, координації й організації економічної діяльності та управління нею.

За тривалі роки свого існування ринкова економіка пройшла довгий шлях розвитку, що призвело до істотних змін у її суттєвих характеристиках та механізмі функціонування. Однак за всієї різноманітності форм ринкової економіки все ж можна виділити дві основні її моделі: 1) ринкова економіка епохи вільної конкуренції; 2) сучасна ринкова економіка розвинених країн.

Ринкова (капіталістична) економіка епохи вільної конкуренції характеризується приватною власністю на економічні ресурси і використанням системи ринків для координації економічної діяльності та управління нею. У такій системі поведінка кожного її учасника мотивується його приватними, особистими, егоїстичними інтересами: кожна господарська одиниця намагається максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень. Товари і послуги виробляються, а ресурси пропонуються за умов конкуренції, тобто за умов ініціативних самостійних дій покупців та продавців кожного продукту і ресурсу. Оскільки засоби виробництва перебувають у власності окремих осіб, то і використовуються вони в інтересах власного збагачення посиленням експлуатації найманих працівників. Для кожного приватного власника робота на свій страх і ризик неминуче породжує стихійність у розвитку виробництва, зумовлює циклічний характер розвитку, за якого піднесення економіки неминуче змінюється спадом виробництва, його кризою. У цій системі зовсім або майже відсутні координація економічної діяльності в масштабах суспільства, економічне регулювання з боку держави. Роль держави, як правило, зводиться до захисту приватної власності та визначення приватної основи функціонування вільних ринків. Отже, ринкова система забезпечує ефективне використання ресурсів, стабільний розвиток виробництва і високий рівень зайнятості, швидке економічне зростання завдячуючи самому ринковому механізму.

Сучасна ринкова економіка розвинених країн(змішана економіка – поєднання державного регулювання з ринковою системою ) істотно відрізняється від ринкової економіки епохи вільної конкуренції. Вона відбиває ті глибокі зміни, що відбулися у функціонуванні та розвитку ринкового господарства. На відміну від попередніх часів, коли переважала індивідуальна приватна власність, відбувся перехід до акціонерної форми власності і капіталу, для нинішньої ринкової економіки характерна різноманітність форм власності, коли поряд з індивідуальною приватною власністю існують державна, кооперативна, акціонерна і змішана форми власності — державно-кооперативна, кооперативно-приватна тощо. Багатоманітність форм власності відображає і якісно новий рівень розвитку продуктивних сил і потреби їх подальшого зростання в умовах нового етапу НТП. З цього випливає і друга суттєва риса, а саме закономірне збагачення форм господарювання, широке застосування тих з них, які забезпечують кращу реалізацію форм власності, роблять людину господарем і забезпечують ефективну господарську діяльність. Це — оренда, колективний (сімейний) підряд, кооперативні форми, акціонерні товариства та інші добровільні об'єднання, інші господарські форми, в тому числі спільні підприємства з іноземним капіталом.

Дуже важливою рисою сучасної ринкової економіки є істотна економічна роль держави. На відміну від ринкової економіки епохи вільної конкуренції, де роль держави зводилась лише до захисту приватної власності, нині держава виступає економічним чинником розв'язання господарських проблем і розвитку економіки. Арсенал державного регулювання передбачає державні замовлення, економічне стимулювання, індикативне планування (рекомендаційне, а не директивне – обов’язкове для виконання, як в командно-адміністративній економіці радянського типу). Для цього використовуються податкова система, фінансовий і кредитний механізми, ціноутворення. Поєднання державного регулювання з ринковою системою забезпечує ефективний механізм господарювання.

Позитивні риси ринкової економіки не слід абсолютизувати. Американські економісти, оцінюючи роль ринкової системи, попереджають, що вона не може бути однозначною. Аргументами на користь цієї системи с передусім ефективність розподілу ресурсів. Адже саме конкурентна ринкова система спрямовує ресурси на виробництво тих товарів і послуг, яких суспільство найбільше потребує, тобто вона забезпечує ефективне виробництво необхідних товарів з ресурсів, які має суспільство. А це означає, що вона забезпечує максимальну економічну ефективність. Іншою принциповою перевагою цієї системи є забезпечення особистої свободи, оскільки саме ця система ґрунтується на добровільному співробітництві усіх індивідів та підприємств, без примусу, вільному підприємництві, вільному виборі форм економічної діяльності, досягненні власної вигоди.

Водночас не можна не бачити, що є аргументи і проти ринкової системи. Насамперед це згасання конкуренції, адже підприємці у гонитві за прибутком та в намаганні поліпшити свої економічні позиції йдуть на таємні домовленості, злиття фірм з тим, щоб подолати обмеження, зумовлені конкуренцією. Більше того, сам науково-технічний прогрес, якому сприяє ринкова система, неминуче потребує великих капіталів, великих ринків тощо, а це призводить до зростання незначної кількості великих фірм, до концентрації економічної влади, до використання свого монопольного становища у корисливих цілях. Тенденція до монополізації економіки зумовила появу антимонопольного законодавства.

Вадами ринкової економіки є значне безробіття, економічні кризи надвиробництва, нерівний розподіл доходу тощо. Внаслідок нерівного розподілу доходу сім'ї істотно розрізняються за рівнем життя: є багаті і є бідні. Оскільки люди неоднакові за здібностями, нахилами до підприємництва, то неминуча велика диференціація за рівнем доходів. Одні мають великі доходи, інші — малі, що й зумовлює істотні відмінності у рівні життя. Ринковий механізм неефективний там, де попит і пропозиція не відображають усі вигоди і всі витрати виробництва, де існують так звані зовнішні вигоди та витрати, як, наприклад, збереження навколишнього середовища. З точки зору індивідуального підприємця чи їх об'єднання, витрати, пов'язані зі зменшенням викидів у повітря чи у воду, тобто із збереженням навколишнього середовища, невигідні, нераціональні. Проте в них конче зацікавлене суспільство. Розв'язання цієї суперечності досягається економічною діяльністю держави, яка за допомогою оподаткування та інших засобів впливає на діяльність фірм у цій галузі або організує роботу з попередження забруднення навколишнього середовища. Ринкова система, її механізм не враховують і не забезпечують розв'язання таких суспільних чи колективних потреб, як будівництво та функціонування автомагістралей, боротьба зі стихійними лихами (повені, урагани тощо), національна оборона. Для їхнього розв'язання потрібна організуюча роль держави.

Попри вади ринкової економіки, головний її економічний аргумент — забезпечення ефективного розподілу ресурсів — робить її найефективнішою, найжиттєздатнішою. Новий етап розвитку капіталістичного суспільства демонстрував його гнучкість і широкі можливості адекватної реакції на потреби демократизації економічного устрою. Саме тому економічна система радянського типу в нашій країні замінюється системою сучасної ринкової економіки.

Питання.

Маркс і Енгельс, досліджуючи капіталістичний спосіб виробництва, звернули увагу на виникнення в ньому нових тенденцій, що були визначені ними як процес концентрації та централізації виробництва. Енгельс, зокрема, вказував, що ці процеси супроводжуються новими економічними явищами — плануванням виробництва та збуту, змінами в ціноутворенні. Однак ці зміни тоді ще не набули загального характеру, а тому не вплинули суттєво на зміст їхніх теоретичних узагальнень.

Проте в економічних теоріях пізніших шкіл та напрямків ці тенденції знайшли відображення у вигляді нових підходів до аналізу процесу ціноутворення, співвідношення попиту та пропозиції, факторів розвитку та чинників економічної рівноваги, взаємовпливу ліберальної (конкурентної) та монополізованої економіки. Нової стадії розвитку капіталістичної системи (імперіалізму) були присвячені роботи Гобсона, Гільфердинга, Каутського, Леніна. Ленін узагальнив існуючі роботи стосовно імперіалізму і розробив наукову теорію монополістичного капіталізму на базі марксистської економічної теорії.

Ленінська теорія монополістичної стадії капіталізму була органічно вписана в марксистську класову, формаційну економічну теорію. Її висновки збігалися з висновками «Капіталу». Вона була його прямим продовженням і розвитком його ідей. Водночас ця теорія містить ряд положень і узагальнень, які мають самостійну наукову вагу. Основні положення цієї теорії викладено в його книжці «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (1916).

Ленін виходить з того, що монополістичний капіталізм не є новою суспільно-економічною формацією, оскільки він зберігає всі основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробництва, кризи та ін. Але ті зміни, що відбулися в економічній сфері, сприяли трансформації надбудови. Ленін показав, що монополістичний капіталізм – це не новий спосіб виробництва, а той же капіталістичний, але на вищому ступені його розвитку. Тому його можливо зрозуміти тільки на базі домонополістичного капіталізму і разом з тим як таку його стадію, коли основні риси капіталізму перетворюються у свою протилежність, коли виникають економічні процеси, які підривають основи капіталістичного виробництва як товарного виробництва. Відбувається самозаперечення капіталізму: механізми товарного виробництва підриваються планомірністю (свідоме встановлення і підтримання пропорційності, прямих зв’язків між виробництвом і споживанням) на рівні крупних фірм і державного регулювання економіки.

Ленін виділив і охарактеризував 5 ознак імперіалізму (монополістичного капіталізму):

1. Високий рівень концентрації виробництва і капіталу, що приводить до виникнення монополій, які відіграють провідну роль у господарчому житті.

2. Злиття монополістичного банківського капіталу з монополістичним промисловим капіталом і утворення на цій основі фінансового капіталу на чолі якого стоїть фінансова олігархія (грецьке: влада небагатьох).

3. Вивіз капіталу, на відміну від вивозу товарів, набуває особливо важливе значення.

4. Економічний розподіл світу міжнародними монополіями.

5. Завершення територіального розподілу світу між найкрупнішими капіталістичними державами і початок боротьби за його перерозподіл.

За основну ознаку зміни стадій Ленін узяв перехід від вільної конкуренції у сфері виробництва та збуту до панування монополій, що спричинило відповідні якісні перетворення. Він простежує, як концентрація та централізація виробництва сприяють виникненню монополій, і зазначає, що конкуренція є одночасно чинником і наслідком цього процесу.

Розглянемо детальніше сутність монополії та її основні форми.

Монополія – це володіння якоюсь виключною економічною перевагою, що дозволяє отримати надприбуток.

Наприклад: монополія на землю (2-х видів) – забезпечує отримання землевласниками диференційної і абсолютної ренти; монополія у промисловості, що пов’язана з особливо сприятливими умовами виробництва (багаті й легко доступні родовища корисних копалин; водоспад біля підприємства, що дає дешеву електроенергію) – забезпечує надприбуток (перевищує середній прибуток).