Художній образ, символ, симулякр

Образ взагалі - це якась суб'єктивна духовно-психічна реальність, що виникає у внутрішньому світі людини, в акті сприйняття нею будь-якої реальності у процесі контакту із зовнішнім світом - у першу чергу, хоча існують, природно, образи фантазії, уяви, сновидінь, галюцинацій і т. п., що відображають якісь суб'єктивні (внутрішні) реальності. У самому широкому загальфілооофському плані, образ - суб'єктивна копія об'єктивної реальності. Художній образ - це образ мистецтва, тобто спеціально створюваний у процесі особливої творчої діяльності по специфічним законам суб'єктом мистецтва - художником, феномен.

У результаті тривалого історичного розвитку, на сьогодні, в класичній естетиці склалося досить повне й багаторівневе уявлення про образ і образну природу мистецтва. У цілому під художнім образом розуміється органічна, духовно-ейдетична цілісність, що виражає якусь реальність у модусі більшого або меншого ізоморфізму (подоби форми) і що реалізується (має буття) у всій своїй повноті тільки в процесі сприйняття конкретного твору мистецтва, конкретним реципієнтом. Саме тоді повністю розкривається й реально функціонує унікальний художній світ, згорнутий художником в акті створення твору мистецтва в його предметну (мальовничу, музичну, поетичну й т. п.) реальність, яка розгортається вже у внутрішньому світі суб'єкта сприйняття.

Виниклий твір мистецтва з більшою підставою називають образом, що має, у свою чергу, цілий ряд образних рівнів, або підобразів - образів більш локального характеру. Твір у цілому є конкретно-почуттєвим втіленням у матеріалі даного виду мистецтва образом духовного, об'єктивно-суб'єктивного, унікального світу, у якому жив художник в процесі створення даного твору. Цей образ являє собою сукупність зображувально-виразних одиниць даного виду мистецтва, що виявляє собою структурну, композиційну, значеннєву цілісність. Це об'єктивно існуючий твір мистецтва (картина, архітектурне спорудження, роман, вірш, симфонія, кінофільм і т. п.).

В цілому, зовсім неважливо який конкретний зміст твору, як він сприймається інтелектуально (його поверхневий літературно-утилітарний рівень), або більш-менш конкретні зорові, слухові образи психіки (емоційно-психічний рівень), що виникають на його основі. Для повної й сутнісної реалізації художнього образу важливо й значимо, щоб твір був організований по художньо-естетичних законах, тобто необхідно викликав в остаточному підсумку естетичну насолоду в реципієнта, що і є показником реальності контакту - входження суб'єкта сприйняття за допомогою образу на рівень дійсного буття Універсуму.

Художній символ

Істотним різновидом, або смисловою модифікацією художнього образу, але також і його духовним ядром є художній символ, що виступає в естетиці однією з головних категорій. Усередині образа він є тією сутнісною компонентою, що цілеспрямовано зводить дух реципієнта до духовної реальності, що не втримується в самому творі мистецтва. Наприклад, у "Соняшниках" Ван Гога власне художній образ, насамперед, формується навколо візуального зображення букета соняшників у керамічному глечику, і для більшості глядачів він може цим і обмежитися. На більше ж глибокому рівні художнього сприйняття в реципієнтів із загостреною художньо-естетичною сприйнятливістю цей первинний образ починає за допомогою чисто художніх виразних засобів живопису (гармоній і диссонансів кольору, гри форм, фактури, асоціативних ходів, медитативних проривів і т. п.) розвертатися в художній символ, що зовсім не піддається вербальному опису, але саме він відкриває ворота духу глядача в якісь інші реальності, повністю реалізуючи подію естетичного сприйняття даної картини.

Символ як глибинне завершення образа, його сутнісний художньо-естетичний зміст (який не може бути переданий мовою) свідчить про високу художньо-естетичну значимисть твору, високий талант або навіть геніальність майстра, що його створив. Незліченні твори мистецтва середнього (хоча й добротного) рівня, як правило, мають тільки художній образ, але не символ. Вони й не виводять реципієнта на виші рівні духовної реальності, але обмежуються емоційно-психологічними Й навіть фізіологічними рівнями психіки реципієнта. Практично більша частина творів реалістичного й натуралістичного напрямків, комедії, оперети, все масове мистецтво, перебувають на цьому рівні - мають художню образність, але позбавлені художнього символізму. Він характерний тільки для високого мистецтва будь-якого виду й сакрально-культових творів високої художньої якості.

Поряд із цим у світовому мистецтві існують цілі класи творів мистецтва (а іноді Й цілі величезні епохи - наприклад, мистецтво Древнього Єгипту), у яких художній образ практично зведений до символічного. Абсолютними зразками такого мистецтва є готична архітектура, візантійсько-російська ікона періоду її розквіту (XIV-XV вв. для Русі) або музика Баха.

Символ містить у собі в згорнутому виді й розкриває свідомості щось, саме по собі недоступне іншим формам і способам комунікації зі світом. Тому його ніяк не можна звести до понять розуму або до будь-яких формальних понять. Зміст у символі невіддільний від його форми, він існує тільки в ній, крізь неї просвічує, з неї розгортається, тому що тільки в ній, у її структурі втримується щось, органічно властиве тому, що він символізує.

В історії естетичної думки найбільш повно класична концепція символу була розроблена символістами кінця XIX - початку XX ст. У XX ст. поняття символу займає видне місце в герменевтичній естетиці. Зокрема, Г.Г. Гадамер вважав, що символ якоюсь мірою тотожний грі; він не відсилає сприймаючого до чогось іншого, як думали багато символістів, а сам втілює в собі своє значення, сам виявляє свій зміст, як і твір, що грунтується на ньому. Тим самим Гадамер знаменує руйнування традиційного класичного розуміння символу й намічає нові некласичні підходи до нього, на смислових варіаціях на яких буде грунтуватися естетика постмодернізму й багато арт-практик другої половини XX ст.