Діалектика як концептуальний підхід. Основні філософські категорії

Поняття “діалектика”, якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття “діалектика” означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння вести полеміку – вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів. Гегель один з перших звернув увагу на таку особливість античної діалектики, підкресливши, що остання має відношення до логіки самого процесу пізнання. “Діалектику, - писав він, часто розглядали як якесь мистецтво, неначе вона ґрунтується на якомусь суб’єктивному таланті, а не належить до об’єктивності поняття”; 2) під поняттям “діалектика” розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю; 3) діалектика – це теорія розвитку “абсолютної ідеї”, “абсолютного духу” (у Гегеля); 4) діалектика – це вчення про зв’язки, що мають місце в об’єктивному світі; 5) діалектика – це теорія розвитку не лише “абсолютної ідеї”, “абсолютного духу”, як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо; 6) діалектика – це наука про найбільш загальні закони розвитку природи суспільства і пізнання; 7) діалектика – це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об’єктивного світу, процесу пізнання істини. Елементи такого погляду на діалектику ми знаходимо вже в античній філософії, у вченні Геракліта, Арістотеля та інших. Найбільш яскраво таке розуміння діалектики виявляється у філософії Канта і особливо Гегеля. Так, Кант розрізняє загальну і трансцендентальну логіку. Першу він вважав формальною, другу – діалектичною, оскільки остання вивчає розвиток знань і не відхиляється від їх змісту. Що ж до Гегеля, то він вперше дав всебічно розроблену систему діалектики як логіки мислення, абстрагування, створення понять; 8) діалектика – це теорія пізнання, яка враховує складність і суперечливість останнього, зв’язки суб’єктивного і об’єктивного в істині, єдність абсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їх гносеологічні аспекти; 9) діалектика – це загальний метод, методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Отже, діалектика як філософська концепція має ряд визначень, котрі дають уявлення про різні її сторони, різний зміст. В даному розділі мова буде йти про різні її сторони, різний зміст. В даному розділі мова буде йти про діалектику як про теорію розвитку, як логіку і як теорію пізнання. Відповідно до цього будуть розглянуті і альтернативність діалектики – метафізиці. Що таке метафізика?

 

6. Метафізика як концептуальний підхід. Основні філософські категорії.

Термін “метафізика” означає: 1) “мета” (з грецької – між, після, через) – префікс, що характеризує проміжний стан речі, її зміну, переміщення тощо; 2) в сучасній науці вживається для позначення складних систем, наприклад, метатеорія (теорія про теорію), метаматематика, металогіка, метагалактика. “Фізика” – природа, наука про природу, що вивчає загальні властивості матеріального світу. Термін “метафізика” дослівно означає “після фізики”. Даний термін був вперше застосований у зв’язку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля Андроніком Радоським (1-е століття до нашої ери), який об’єднав різні лекції і замітки Арістотеля з філософії під такою назвою. Згодом термін “метафізика” набув іншого, більш широкого філософського значення. Поняття “метафізика” в історико-філософському аспекті має ряд значень: 1) метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу); 2) метафізика – це синонім філософії; 3) метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального; 4) метафізика – це наука про речі, спосіб з’ясування світоглядних питань (сенс життя, основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненню за допомогою експерименту та методів конкретних наук; 5) метафізика – це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні “антидіалектика” термін “метафізика” запровадив у філософію Гегель.

Характерні особливості: однобічність, абстрактність,, абсулютизація елементу у складі.

Аналіз та синтез.

по конспекту Луць

Аналіз – метод дослідження, який дозволяє поділити об’єкт на складові частини з метою вивчення структури, елементів, виявлення особливостей структурних зв’язків та дослідження їх.

 

л-ра:

Одним з методів, котрий широко застосовується в наукових дослідженнях є метод аналізу (від грец. analysis — розділення, розчленування) — метод наукового пізнання, який представляє собі мисленнєве розчленування досліджуваного об’єкта на складові частини, з метою вивчення його структури, окремих ознак, властивостей, внутрішніх зв’язків, відношень.

Аналіз дає можливість досліднику проникнути в суть явища, котре ним вивчається, шляхом розчленування його на складові частини і виявити головне, суттєве.

 

Процедури аналізу органічною складовою частиною у кожне наукове дослідження і зазвичай складають його початкову стадію, коли дослідник переходить від нерозчленованого опису об’єкта до виявлення його будови, складу, а також його властивостей, ознак.

 

Існує декілька видів аналізу як прийому наукового пізнання.

Уявне (а часто на практиці і реальне, напр., експеримент) розчленування цілого на частини, що виявляє будову (структуру) цілого, передбачає не лише фіксацію частин, з яких складається ціле, але і встановлення зв’язків між ними. При цьому особливе значення має той випадок, коли аналізований предмет розглядається як представник якогось класу предметів: тут аналіз служить встановленню однакової (з точки зору деяких відношень) структури предметів класу, що дозволяє переносити знання, що отриманні при вивченні одних предметів, на інші.

Іншим видом аналізу є аналіз загальних властивостей предметів і зв’язків між предметами, коли властивість або зв’язок розчленовується на складові властивості чи зв’язку. В результаті аналізу загальних властивостей та зв’язків поняття про них зводяться до більш простих і загальних понять.

Видом аналізу також є розподілення класів (множинностей) предметів на підкласи. Такого роду аналіз називається класифікацією.

 

Суть аналізу в математиці і теорії вирішення задач (евристично-математичний аналіз) полягає в такому дослідженні структури і властивостей певного судження, теореми, поняття, яке здійснюється в ході розмірковування, яке поступово, крок за кроком, приводить до того, що вже відоме. Призначення такого аналізу в тому, щоб створити основу для протилежному аналітичному руху думки, - для синтезу, що приводить до шуканого доказу, визначення чи вирішення проблеми.

 

Формально-логічний аналіз є уточненням логічної форми (структури, будови) міркування

і його складових частин – понять, суджень, умовиводів і т.д., що розглядаються в якості завершених, статистичних конструкцій. Найбільш розвинутою формою такого аналізу є побудова формальних систем, властивості яких виражаються аналізованими поняттями та судженнями (формалізація).

 

з лекції:

Синтез – метод дослідження, який дозволяє об’єднати частини об’єкта, властивості, зв’язки, які виокремлюються в результаті аналізу, та вивчити об’єкт як одне ціле.

л-ра:

Синтез (от греч. synthesis — з’єднання, поєднання, складання) — метод наукового пізнання, що представляє собою уявне з’єднання складових частин, елементів, властивостей, зв’язків досліджуваного об’єкта, що були розчленовані в результаті аналізу, і вивчення цього об’єкту як одного цілогою

Синтез – це не довільне, еклектичне з’єднання частин, елементів цілого, а діалектичне ціле з виділенням сутності. Результатом синтезу є абсолютно нове утворення, властивості якого не є лише зовнішнім поєднанням цих компонентів, але також і результатом їх внутрішнього взаємозв’язку та взаємозалежності.

 

 

Аналіз фіксує в основному те специфічне, що відрізняє частини одна від одної. Синтез же викриває те суттєве загальне, що зв’язує частини в єдине ціле.

Аналіз і синтез знаходяться в діалектичній єдності: наше мислення однаковою мірою аналітичне та синтетичне.

 

Залежно від характеру дослідження об’єкта і глибини проникнення в його суть застосовуються різноманітні види аналізу та синтезу:

1. Прямий чи емпіричний аналіз і синтез – застосовується, як правило, на стадії поверхневого ознайомлення з об’єктом. Він дає можливість пізнати явище об’єкта, що вивчається.

2. Елементарно-теоретичний аналіз і синтез – даний вид широко застосовується, а його результатом є встановлення причинно-наслідкових зв’язків, виявлення різноманітних закономірностей.

3. Структурно-генетичний аналіз і синтез – дозволяє найбільш глибоко проникнути в суть об’єкта, що вивчається. Цей вид аналізу та синтезу потребує виділення в складному явищі таких елементів, які представляють найголовніше, суттєве і справляють вирішальний вплив на всі інші сторони досліджуваного об’єкта.