Сутність, предмет і об'єкт соціології сім'ї і шлюбу

Пшеничнюк

Соціологія сім'ї

Соціологія сім'ї - це галузь соціології, що вивчає формування, розвиток і функціонування сім'ї як соціального інституту,

шлюбно-сімейних відносин у конкретних історичних умовах.

Соціологічні проблеми сім'ї є предметом вивчення західних вчених - Ф. Мішеля, Д. Хілла, Л. Руббін, а також вітчизни них - Н. Лавриненко, ї. Прибиткової, В. Пічі, Н. Чернипі;і, Н. Чуйка та ін.

Сім 'я - це соціальний інститут суспільства та мала соціальна група водночас, основою якої є шлюб або родинні зв'язки. Члени сім'ї пов'язані спільним побутом, взаємною допомогою, моральною та правовою відповідальністю.

Сім'я може існувати в таких формах:

• нуклеарна — це сім'я, що складається з подружньої пари та дитини (2/3 українських сімей належать до такого типу);

• родинна (традиційна) — це сім'я, до якої, крім подружжя, входять інші родичі (кожна п'ята сім'я в Україні - традиційна).

Шлюб - це визначена державою сукупність формальних приписів, які визначають права й обов'язки чоловіка та дружини стосовно одне одного, щодо дітей, родичів і суспільства.

Обсяг шлюбної групи є підставою для її розподілу на дві великі категорії - моногамія та полігамія.

Моногамія - це шлюбний союз одного чоловіка та однієї жінки;

Полігамія - це шлюбний союз більше, ніж двох партнерів.

Шлюб може бути двох типів:

• ендогамія — тип шлюбу, коли партнер обирається лише зі своєї групи (такою групою може бути рід, плем'я, верства, клас, нація);

• екзогамія — партнер обирається з чужої групи (чужою групою в такому разі може бути клас, раса, нація, територіальна група, вікова категорія).

Сім'я як основний соціальний інститут суспільства виконує специфічні функції.

Репродуктивна функція. Кожне суспільство зацікавлене у відтворенні населення. Для суспільства важливим є народження здорових дітей, здатних до соціалізації. Умовою існування суспільства є регулювання народжуваності, запобігання демографічним вибухам або спадам.

Функція соціалізації. Чільне місце в процесі соціалізації людини посідає сім'я. Первинна соціалізація, формування найбільш стійких рис особистості, переконань та уявлень відбувається саме в колі сім'ї.

Економічна функція. Йдеться про формування і розподіл І сімейного бюджету, організація побуту. Норми сімейного життя передбачають підтримку кожного члена сім'ї в разі виникнення економічних проблем.

Статусна функція. Сім'я передає своїм дітям певні статуси, близькі до статусів батьків. Належність сім'ї до певної соціальної верстви дає дитині можливості та винагороди, притаманні цій верстві, і визначає її подальше життя. Сім'я здійснює рольову підготовку дитини до статусів, близьких до статусів її батьків і родичів, формуючи в неї відповідні інтереси, цінності й спосіб життя.

Захисна функція. Сім'я здійснює психологічний, економічний і фізичний захист своїх членів. У більшості випадків провину чи сором людини поділяють його родичі.

Функція сексуального регулювання. Завдяки сім'ї суспільство впорядковує, регулює природні сексуальні потреби людини.

Функція емоційного задоволення. Кожна людина потребує кохання, тепла, турботи, повноцінного інтимного спілкування. Досвід свідчить, що найчастіше злочини й інші негативні вчинки здійснюють люди, яким в дитинстві бракувало турботи та ніжності батьків.

Сучасна українська сім'я переживає дуже важкі часи. Найбільш болючі її проблеми:

• зниження народжуваності за рівень, необхідний для простого відтворення населення;

• зменшення середнього обсягу сім'ї (нині - це 3,2 особи: кожна третя сім'я (35,1 %) складається з двох осіб; кожна четверта (27,1 %) - із трьох; кожна четверта (27,1 %) - з чотирьох, кожна сьома (14,1 %) - з п'яти та більшої кількості членів);

• збільшення кількості розлучень;

• послаблення сімейних зв'язків;

• зростання безробіття та погіршення економічного становища сімей;

• зростання кількості неповних сімей і поширення в небачених раніше масштабах позашлюбної народжуваності (кожна шоста сім'я в Україні (16,4 %) належить до неповної, котра складається з одного з батьків та дітей);

• зростання кількості безпритульних дітей і дітей, позбавлених батьківської опіки.

Городяненко

Соціологія сім’ї та шлюбу

Сутність, предмет і об'єкт соціології сім'ї і шлюбу

Взаємовідносини сім'ї як соціального утворення із суспільством, іншими соціальними інститутами, взаємозв'язки сім'ї та особистості вивчає спеціальна соціологічна теорія — соціологія сім'ї.

Соціологія сім'ї — галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функціонування і розвитку сімейно-шлюбних відносин як соціального феномену в конкретних соціокультурних умовах.

Предметом соціології сім'ї є специфічні соціальні відносини між сім'єю і суспільством, а також усередині сім'ї; об'єктом — сім'я як мала соціальна група і як специфічний соціальний інститут регулювання відтворення людини за допомогою певної системи норм, ролей. Найчастіше соціологія сім'ї використовує категорії «сім'я», «шлюб», «умови життя родини» тощо.

У розвитку соціології сім'ї історики соціологічної науки розрізняють такі етапи:

1) від античності до середини XIX ст. На цьому етапі основною формою вважалася моногамна сім'я як прообраз суспільства, яке тлумачилося як велика родина. Дослідники (Ж.-Ж. Руссо, Ж.-А. Кондорсе, Г.-В. Гегель, І. Кант) виводили соціальні відносини із сімейних, у їх дослідженні конструювали теоретичні схеми, но вдаючись до порівняльно-історичного аналізу;

2) із середини XIX ст. до початку XX ст. Ініціативу у вивченні сім'ї утримували антропологи й етнографи, які використовували багатий емпіричний матеріал, зібраний під час досліджень примітивних суспільств, а також можливості порівняльно-історичного методу. Умоглядні схеми поступилися місцем конкретним фактам, було розпочато формування понятійного апарату соціології сім'ї, в якому домінували антропологічні поняття. Тогочасні теоретичні дискусії стосувалися співвідношення патріархату і матріархату. Вивчення історії сім'ї, проблем матріархату було започатковано працею швейцарського історика права Йогана-Якоба Бахофена (1815—1887) «Материнське право». Паралельно з ним цією проблематикою займався шотландський адвокат Джон Мак-Леннан (1827—1881), який збагатив науку поняттями «ендогамія» (шлюби у межах родини) і «екзогамія» (шлюби поза межами родини). За його схемою до утвердження батьківського права (патріархату) сім'я подолала у своєму розвитку проміскуїтет (нічим не обмежені статеві зносини у первісному суспільстві перед установленням норм шлюбу і форм сім'ї) та материнське право (матріархат). Групові форми шлюбу досліджував Дж. Леббок (1834—1913), який вважав «общинний» і «комунальний» першими формами шлюбних відносин, на яких сформувалася екзогамія.

У ту пору було піддано критиці теорію матріархату, що засвідчило початок домінування в науці теорії патріархату. На думку Е. Гідденса, всі суспільства були патріархальними, хоча ступінь і сутність панування чоловіків у них були неоднаковими.

Помітно вплинула на розвиток науки праця американського вченого Льюїса-Генрі Моргана (1818—1881) «Давнє суспільство» (1887), у якій черпав ідеї марксистський напрям соціології сім'ї. Свідченням цього є орієнтація на неї праці Ф. Енгельса «Походження сім'ї, приватної власності і держави» (1884).

Соціологічний напрям у вивченні сім'ї репрезентували праці Е. Дюркгейма («Вступ до соціології родини», 1888), М. Вебера («Дружина і мати в правовому розвитку», 1907), Ф. Мюллер-Лієра («Родина», 1911), В. Гуд-селла («Історія шлюбу і сім'ї», 1915), С. Ціммермана («Сім'я і цивілізація», 1917). Наприклад, Е. Дюркгейм сформулював закон «контракції» (звуження) сім'ї від великого кола родичів до все вужчої групи аж до «подружньої сім'ї», а французький дослідник Ф. Ле Пле започаткував соціологічне дослідження сім'ї методом аналізу бюджетів;

3) перша половина XX ст. Соціологію сім'ї заполоняють праці з нагромадженням емпіричних даних про стадії, форми і типи шлюбних відносин (вибір дружини, розлучення тощо);

4) із середини XX ст. дотепер. Головна його особливість — поєднання теоретичних розробок з емпіричними дослідженнями. Протягом 1974—1975 рр. до 50 учених із 25 університетів США працювали над створенням єдиної системи пояснювальних теоретичних моделей функціонування сім'ї за такими напрямами: сімейна комунікація, рольова напруга і конфлікт, структура влади в сім'ї, молода сім'я, неповна сім'я та ін.

Ознаки функціонування в Україні соціології сім'ї і шлюбу як самостійної галузі заявили про себе в 60-ті роки XX ст. із започаткуванням масових емпіричних до сліджень, розробкою теоретичних питань, які розгорталися лише в координатах історичного матеріалізм у. Сім'я тлумачилася в них первинним осередком суспільства, найважливішим елементом соціальної структури й особливим типом соціальної спільноти. У 70-ті роки її почали розглядати як соціальний інститут і як малу соціальну групу.

На початку 80-х років соціологи зосередилися на вивченні способу життя сім'ї, емоційних відносин членів подружжя, сімейних конфліктів, розподілу обов'язків, державній допомозі сім'ям, вихованні дітей у неблагополучних сім'ях тощо. Це засвідчило переорієнтацію досліджень сім'ї як інституту (відносин «сім'я — суспільство») на її емпіричні дослідження як малої групи. Багато дослідників аналізували динамічні особливості сім'ї, фокусували увагу на проблемах її стабільності. 3«їх твердженнями, економічна криза в 90-ті роки XX ст. посилила негативні тенденції в сім'ї: зниження народжуваності, перехід від середньодітної до малодітної сім'ї; великий розрив у тривалості життя чоловіків і жінок, високий рівень розлучень; збільшення кількості бездітних жінок.

У методології науки утвердився міждисциплінарний підхід до сім'ї з використанням інтеракціоністського, інституціонального, феноменологічного, аксіологічного та інших елементів. Активізувалася участь вітчизняних дослідників у міжнародних проектах. У соціології сім'ї активно використовується тендерний підхід.

Вивчення соціологією сім'ї як соціального інституту і як малої соціальної групи (макро- і мікросоціологія сім'ї), дає змогу простежити соціально значущі результати індивідуальної і сімейної поведінки, з'ясувати детермінованість ціннісних орієнтації, установок, мотивів і дій. І одним з варіантів інтеграції інституціонального і мікрогрупового підходів є аналіз сім'ї як системи. Поєднуючи макро- і мікроаналіз сім'ї, Т. Парсонс і К. Девіс дійшли висновку, що її стабільність залежить від зовнішніх (соціокультурних) чинників і від внутрішніх взаємодій. Сім'я, за твердженням Т. Парсонса, не протистоїть суспільству, є його підсистемою. Вона забезпечує стабільність соціуму завдяки встановленню

♦ інструментальних» відносин з іншими соціальними підсистемами і структурами, «експресивних» відносин усередині її. На думку К. Девіса, перехід від традиційних до сучасних форм сім'ї пов'язаний із заміною соціокультурних норм високої народжуваності нормами низької народжуваності. Тобто зміни, які торкнулися сім'ї, породжені зміною шлюбно-сімейної системи цінностей, соціальних норм, а не зовнішніми чинниками.

При вивченні сім'ї як соціально-психологічної групи увага дослідників концентрується на міжособистісній взаємодії в різних соціальних і сімейних ситуаціях, а також на організації сімейного життя, факторах стійкості сім'ї як групи. Цю традицію започаткував Е. Бьорджесс, який розглядав сім'ю як «єдність особистостей, які взаємодіють». Вивчення сім'ї як соціального інституту зосереджується на її функціях. Інституцій-но-функціональний підхід, що досліджує фактори ефективного виконання сімейних функцій, перетинається з мікроаналізом сімейної життєдіяльності, що дає змогу побачити, як з різноманітних результатів сімейної поведінки складаються «макротенденції» розвитку сім'ї.

Вивченням історії сім'ї в різних культурах (система родинності, типи шлюбу, ролі і статуси в сім'ї, генеалогічне дерево, сімейні ритуали, заборони, статус в суспільстві вдів і вдівців, розлучених, холостяків, позбавлених батьківських прав, сиріт, позашлюбних дітей) займається культурна і соціальна антропологія.

Предметом сучасних соціологічних досліджень сім'ї є типи соціальних відносин у ній; чинники, які детермінують чисельність і структуру сім'ї; зв'язки сім'ї з іншими соціальними спільнотами і сферами соціального життя; суспільні функції сім'ї, мотивація шлюбів і причини розлучень; внутрісімейні конфлікти, тенденції розвитку шлюбно-сімейних відносин та ін.