Пізнавальні сфери виховання

Навчання і особливо виховання, що відображаються в навчальному процесі, не вичерпуються. Навчання і виховання виходить зо межі аудиторії, триває в позааудиторному спілкуванні педагогів — з тими, хто навчається, в різноманітній культурно-освітній і науково-дослідній роботі в суспільній діяльності. Все це логічне продовження навчального процесу. Навчання і виховання може бути ефективним лише в органічному зв'язку. Інакше, позааудиторна діяльність перетвориться в вузьке пуск культурництво і її вплив на розум і свідомість тих, хто навчався, зведеться нанівець. Позааудиторне спілкування педагога з тими, хто навчається має дві сфери дії. По-перше, і це ж основне — культурно-виховний вплив педагога в стінах школи за межами навчального розкладу — різноманітні гуртки і (луби, організація масових заходів, випуск стінівок тощо з активною учас­тю самих учнів. Все це служить удосконаленню основних знань, одержаних Ними в процесі навчання, їх застосування в суспільній діяльності. По-друге, праця педагога спільно з співробітниками позанавчальних культурно-освітніх центрів — клубів, палаців, науково-технічній творчості тощо.

Досвід багатьох шкіл і вищих навчальних закладів України показує, що об'єктивно зв'язок двох взаємозв'язаних сфер виховання: навчально­го процесу і позааудиторного спілкування фактично порушено. Нема по­ки що єдиного керівництва і єдиного плану, що поєднує теорію і практи­ку виховання. По суті, є два паралельні процеси, не зв'язані часом, періодом І керовані різними працівниками. Виховання молоді за межами вищого Навчального закладу триває в побуті, у вільний від навчання час, що має неабиякий вплив на її психіку, свідомість, поведінку. Різноманітні канали взаємодії учнів і студентів з макро- і мікросередовищем, з засобами масової інформації, з культурою і мистецтвом, з сім'єю і друзями мають великі; виховне значення. Педагог Антон Макаренко підкреслював, що виховують всі — люди, речі, явища, але, насамперед, і триваліше — люди. Під впливом людей з різними поглядами, світоглядами в учнівській, студентсь­кій молоді формується певне ставлення до колективу і суспільства, до батьків, рідних і людей старших поколінь, до сім'ї як елементарного осе­редку суспільства. Педагог-вихователь не може залишатися нейтральним і байдужим до питань побуту і культурного дозвілля тих хто навчається, Молоді, особливо студентства за межами інституту, університету, до впливу зовнішнього середовища, що нерідко йде всупереч вихованню в школі. В середній школі нагромаджений великий досвід виховання учнів за межами школи — відвідування їх вдома, бесіди учителів з батьками школярів, Постійна увага до надзвичайних подій, що трапляються і не проходять мимо вчителя. Педагога спонукає це робити не лише моральний обов'язок, а й вимоги адміністрації, службовий обов'язок.

Інше становище існує у вищому навчальному закладі, де більшість пе­дагогів, викладачів відповідальність за виховання студентів обмежують рамками навчального процесу. Якась частина, в усякому випадку, меншість, епізодично, здебільшого за вказівками «зверху», — включається у позааудиторну роботу з студентами. Але, як правило, педагоги не проявляють інтересу до того, як використовують студенти своє дозвілля, як вони пово­дять себе в побуті, хоча б в гуртожитках, не кажучи уже про інші місця Проживання тощо.

Соціологічні дослідження показують, що з інтелектуальними потребами і настроями студентів знайомі менше третини опитаних викладачів: професорів, доцентів вищих навчальних закладів. Здебільшого викладачі не зна­ють, який людський матеріал їм довірено, з якого соціального середовища найшов той чи інший студент, які його настрої, потреби, духовний світ то­що. А ще Костянтин Ушинський радив: вихователь, якщо хоче виховати людину всебічно, то має пізнати його з усіх боків. Тим часом, саме побут, вільний від навчання час для якоїсь частини школярів і студентів стає сфе­рою самого негативного використання, аж до вчинення злочинів тощо, що заполонили країну, різні верстви населення. В першій половині 90-х років,

За даними Міністерства освіти України, кількість неповнолітніх, які брали участь у злочинах проти власності і гідності людини, становила більше 40 тис., з них майже половину притягнуто до кримінальної відповідальності. В шко­лах України (особливо в Одесі, Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську та ін.) серед школярів зростає чисельність наркоманів. За даними соціологіч­них досліджень, в інженерно-технічних вищих навчальних закладах Украї­ни налічується серед студентів 5 — 7% наркоманів і стільки ж їх заражені алкоголізмом, а в гуманітарних вищих навчальних закладах — педагогічних, університетах та інших серед студентів налічується до 10% наркоманів і (Стільки ж заражених алкоголізмом. Посилюється статева розбещеність серед старших школярів та студентів, зростає чисельність венеричних захворювань серед молоді. Все це результат не лише тяжких життєвих умов, що мають об'єктивний характер, а й різкого послаблення навчально-виховної роботи в усіх типах навчальних закладів, зниження відповідальності педагогів за виховання молоді, формування їх світогляду, моральності та ін.

Педагог і учень

В умовах демократизації суспільного життя і формування ринкових відносин и Україні виникає необхідність у формуванні концепції навчання і ті ховання тих, хто навчається, що базувалась би на широкій демократизації, на новому розумінні суб'єктів і об'єктів виховання і навчання, у визнанні трьох суб'єктів: адміністрації, що забезпечує загальне керівництво навчально-виховним процесом молоді, педагогів, а також школярів і студентів в їх партнерстві, взаємодії і координації в ім'я єдиної мети — формування освіченої, висококультурної особи, хто вчиться, виступають не тільки як об'єкт, але й як суб'єкт виховання, в двуєдиній ролі — вихованців і вихователів. Це не тіл е,і. н не принижує, але й підвищує провідну роль професорсько-викладацького складу, головне завдання якого полягає в науковій розробці мети і програм виховання в усіх його сферах, у вищому навчальному закладі, за його межами. Ті, хто учиться з допомогою педагогів, визначають форми і методи виховання і самовиховання і беруть участь в їх практичній реалізації. У співробітництві педагога і учня, студента формується новий тип педагога і новий тип студента, учня як активного учасника виховного процесу. Взаємовідносини між педагогами і тими, хто вчиться основані на взаємній повазі, взаєморозумінні і довір'ї, вільних від крайностей у вигляді надзвичайної супи рості або панібратства, що зберігають певні межі між ними. І в навчальному процесі і в позааудиторному спілкуванні невід'ємне право не тільки педагога, але й кожного студента на власну думку з буді, якого питання і його захист без боязкості якихось наслідків.

Надто звужене спілкування в системі педагог-студент зберігається особливо в стінах вищого навчального закладу, хоча уже створені умови для участі студентів в управлінні (представники студентів і і вчених радах вищого навчального закладу і факультетів). Назріли питання про включення учнів, випускних класів до складу педагогічних рад і визначенні їх можливої участі в справах шкіл. Нема потреби доводити, що саме педагог — ключова фігура всього процесу навчання і виховання і самовиховання тих, хто навчається в у< и сферах і на всіх ділянках, всіх напрямках виховання і навчання. Педагог Василь Сухомлинський підкреслював, що педагог виховує на стільки новими методами і прийомами, але й, насамперед, впливі їм власної особи, індивідуальності, тому що, висловлюючись словами Маркса, лише ставлячись до людини Павла як до себе подібному, людина Петро починає ставитись до самого себе як до людини. Осо ба вихователя, його переконання, багатство його духовної культури має величезну силу, впливаючи на розум і почуття молодих людей Але досягається це лише за умови високого довір'я тих хто вчиться на вихователя, особистого авторитету вихователя, який має далека не всякий. лише той педагог, який володіє не тільки широкими всебічними знаннями, педагогічною майстерністю, але й високою загальною етично-моральною і політичною культурою, здатністю і здіб­ністю зрозуміти запити та потреби студентів, може стати їх мудрим Наставником. Результати опиту професорсько-викладацького складу Великої групи вищих навчальних закладів України показали зниження рівня їх світогляду і політичної культури, а також послаблення їх часті у вихованні студентів.