Оновлення кадрових ресурсів науки

Видатний український вчений академік Борис Євгенович Патон на питання про головні напрямки перетворень в науці досить чітко відповів, що «треба змінювати кадрову політику й інакше розподіляти кошти. Без людей високого рівня мислення у науці не буде нових ідей, без розумного фінансування — можливості їх реалізації». Тому першочергові завдання у науці — «кад­ри та фінанси». Взаємозв'язок між кадровими та фінансовими ре­сурсами науки й її розвитком зрозумілий. Вченим задля нормальної наукової діяльності потрібні приміщення, наукове обладнання, мате­ріали (бажано не застарілі), житло, гідна заробітна плата за працю, що реально б відбивала їх науковий потенціал. Але взаємозв'язок має і інший аспект: якщо кошти.та тематику між окремими вченими та науковими колективами розподіляє бюрократична надбудова над інститутами чи керівництво інститутів, то вони і будуть повновласними господарями долі усіх науковців тієї чи іншої наукової устано­ви. Звідси, необмежені можливості для розправи з незручними, нес­лухняними, тими, хто думає інакше, тобто для відбору кадрів не відповідно їх творчому потенціалу, а на підставі їх особистої відда­ності, чи іншої «зручності», «карманості». Запобіганню згубних для розвитку науки явищ й можуть, безумовно, допомогти нові форми її організації та фінансування. Недаремно академік Борис Євгенович Патон систему «Грант» назвав системою «смерть бездарним». Ця система підриває економічні підстави бюрократизму в науці, забез­печує просування саме талановитих вчених.

Проблема кадрових ресурсів науки охоплює комплекс й інших аспектів. Мається на увазі необхідність підвищення якості підготовки та перепідготовки наукових кадрів. Низька ефективність наукової діяльності в Україні зумовлена тим, що науковці всіх рівнів ще не повністю відповідають сучасним вимогам своєї професії, не завжди можуть та бажають працювати в ■мовах, що змінилися. Тут потрібна психологічна готовність і відповідні навички наукової творчої праці. Важливу роль відіграє і система вищої та середньої освіти, яка б відповідала вимогам розвитку науки і суспільства.

Демократизація науки, запровадження нових форм її планування авто­матично не приведуть до розквіту науки. Для встановлення широких міжнародних наукових зв'язків ще недостатньо тільки відкрити кордони та виділити необхідні кошти. Важлива умова стійких, продуктивних міжнародних контактів — знання іноземних мов, що необхідно для особистого спілкування між вченими та систематичного знайомства з новітніми досягненнями світової науки. На жаль, система освіти України ще не забезпечує вільного володіння іноземними мовами. Важливе оволодіння й «другою», комп'ютер­ною грамотністю, без якої неможлива сучасна наукова діяльність. Хоча вже з середини 80-х років почав широко розгортатися у вищій та середній школі процес навчання користування комп'ютером. Безумовно, тут тільки декла­раціями чи правильними, вивіреними методиками навчання не обійтись. До­сі комп'ютери ще не стають невід'ємним елементом наукового та суспільно­го життя. І доки не створено відповідне матеріально-технічне та інформаційне забезпечення процесу комп’ютеризації, доти навіть одержані у сфері комп’ютеризації знання будуть втрачатися.

Важливе значення для розвитку науки в Україні мають моральні аспек­ти оновлення наукових кадрів. Розвиток науки завжди спирався на своє­рідну етику наукової діяльності: наукову сумлінність вченого, неприпусти­мість підробки результатів наукових досліджень, плагіат тощо. Честь та порядність вченого завжди були та залишаються основою наукової діяль­ності. Та в міру того, як тоталітарний режим набував сили, а суспільство та наука дедалі бюрократизувалися, головною, самодостатньою метою діяль­ності ставав кар'єризм. Задля кар'єри приносили в жертву честь та поряд­ність. Приклад тому -- академік Трохим Лисенко та його послідовники, які десятиріччями фальсифікували результати своєї «наукової» діяльності та містифікували суспільство, не гнушаючись нічим, навіть фізичним перес­лідуванням та усуненням наукових опонентів. Доброчесна, не підлегла кон'юнктурі наукова діяльність ставала небезпечною не тільки для власно­го добробуту, а й навіть для життя. Згубними для суспільства, науки, вче­них були не тільки самі переслідування. Навіть ті, кого не торкнулись реп­ресії, жили в жаху. У такій атмосфері сформувалось декілька поколінь наукознавців. Жах до кінця не подоланий й в сучасних умовах, хоча й набув інших форм (прагнення ховатися за авторитети, уникати критики тощо). І тепер буває так, що наукові ступені та звання отримують не за знаннями та ерудицію, а з допомогою знайомств, використання службово­го становища тощо. Безумовно, не усі вчені і в минулому і в сучасних умовах піддалися тиску несприятливих життєвих обставин, багато з них є зразками громадянської та наукової мужності.

Отже, наука для свого розвитку потребує не просто кваліфікова­них кадрів, а вчених, які мають громадянську та наукову гідність, порядність. Це необхідно тому, що в сучасних умовах, коли наукові відкриття можуть мати глобальні наслідки, безпринципний вчений — загроза не тільки для розвитку науки, але й для долі суспільства.