Влада як суспільний феномен

Тема. Політична влада

1. Влада як суспільний феномен.
2. Політична влада і її основні риси.
3. Типологія політичної влади
4. Легітимність політичної влади (доповідь).
5. Політична влада в Україні.

Теми рефератів

1. Теорія розподілу влад у світовій політичній думці

http://www.univer.km.ua/visnyk/409.pdf

2. Толкот Парсонс про політичну владу

http://lib.chdu.edu.ua/pdf/posibnuku/307/16.pdf

3.Теорії та методологічні підходи до дослідження влади та владних рішень

http://social-science.com.ua/article/1024

 

Влада як суспільний феномен.

Поняття «влада» має багато сенсів і різноманітних підходів до їх розуміння. Французький дослідник влади Мітель Крозь є порівнює владу з тхором, про якого всі знають, що він десь утік, але якого ніхто не бачив. Можна виділити ряд підходів до розуміння влади, які відображені у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі.

У вітчизняній літературі влада розуміється у трьох значеннях:

1) як відносини командування і підпорядкування у суспільній групі, державі й суспільстві;

2) як вольовий елемент, який виражається у здатності одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам;

3) як інститут, тобто організована установа, здатна забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.

У зарубіжній літературі щодо розуміння влади можна виділити чотири напрями: біхевіористеький, телеологічний, інструменталістський, структуралістський.

Біхевіористеький напрям розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших людей. Цей підхід грунтується на вченнях Фрідріха Ніцше, Бертрана Рассела, Берреса Скінера. Згідно з цим напрямом, прагнення до влади є атрибутом людської екзистенції. Більшість людей не здатна бути ініціатором будь-чого, але зате має необхідність у контролі над собою з боку інших осіб. Отже, біхевіористське розуміння влади передбачає її психологічне, а не інституціалізоване походження.

Телеологічний напрям, представником якого був Тол-котптп Парсонс, інтерпретує владу як засіб досягнення певних цілей, запланованих результатів. Згідно з цим напрямом, влада існує для того, щоб реалізувати важливі суспільні цілі, вона є засобом обміну, тобто її віддають тим політикам, які найбільш ефективно можуть задовольнити базові потреби соціальної спільноти. В такому розумінні влада подібна до грошей, не володіє безпосередньою корисністю, а є лише символом, з допомогою якого люди можуть придбати безпеку, порядок і соціальну підтримку взамін на добровільне підпорядкування владі, встановленим нею нормам, обмежуючи свої права, вгамовуючи свої пристрасті. Влада, як і всяка інша річ, є засобом ринкових відносин і здобувається через жорстку конкуренцію.

Інструменталістський напрям тлумачить владу як набір певних інструментів, з допомогою яких вона здійснюється. На думку Олвіна Тоффлера, базовими інструментами влади є сила, багатство і знання. Якщо в минулому домінували сила й багатство, то в сучасному інформаційному суспільстві домінують знання. Однак О. Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громадського контролю може перетворитися на засіб владного маніпулювання людьми.

Структуралістський напрям розглядає владу як структуру відносин між керівниками і підлеглими, що грунтуються на співвідношенні винагород і покарань. Залежно від того, як функціонує система стимулів між владою і соціальними групами, забезпечується механізм розв'язання конфліктів, стабілізації суспільства.

Влада це складний суспільний феномен, який проявляється на всіх рівнях суспільної ієрархії (міжособистісних взаємодій, у групах, організаціях, ійститутах), включає як психологічні, так і інституціалізовані форми впливу на людей. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включає такі елементи:

1) наявність у відношеннях влади двох партнерів — окремих осіб, організацій тощо;

2) наказ того, хто здійснює владу, вираження ним своєї волі щодо того, до кого застосовується влада (наказ може супроводжуватися погрозою санкцій у випадку непокори);

3) підкорення наказові;

4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати.

Отже, влада — це можливість і здатність одних соціальних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і авторитету.

Прагнення влади є системним мотивом людини. Ніцше-анська традиція стверджує, що владний мотив, тобто прагнення контролювати інших людей, впливати на їхню волю, переважає у людини, а Б. Скінер, навпаки, — що більшість людей проявляє бажання бути підвладними. Владні мотиви можна розділити на егоцентричні й соціоцентричні. При домінуванні соціоцентричних мотивацій особа прагне до реалізації власних амбіцій, для неї пізнавальні і аффіліативні потреби не грають важливої ролі, а особа з соціоцентричною мотивацією прагне до реалізації суспільних цілей, задоволення своїх пізнавальних і аффіліативних потреб.

2. Політична влада і її риси

Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політичній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інститу-ціалізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції державних органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіозних структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.

Політична влада опирається на такі основні засоби: примус, легітимність, угоду. Класифікація ресурсів влади. У виді розмаїтості ресурсів влади існує кілька класифікацій. А.Етціоні підрозділяє ресурси влади на утилітарні (матеріальні і соціальні блага, зв'язані з повсякденними потребами людей), примусові (різні міри покарання), нормативні (норми права, традиції, ціннісні орієнтації).

 

У класифікації ресурсів О.Тофлера виділяються три основних ресурси влади – сила, багатство, знання. На його думку, у сучасному суспільстві вирішальним ресурсом є знання. Сила і багатство утрачають свій вплив.

 

Відповідно до найважливіших сфер життєдіяльності ресурси влади підрозділяються на:

- економічні (багатство),

- соціальні (здатність зміни статусу в соціальній стратифікації),

- інформаційні (знання й інформація),

- примусові чи силові (різні засоби фізичного примуса, зброя).

- У залежності від ресурсів, на яких ґрунтується підпорядкування, виділяють основні види влади – економічну, соціальну, примусову, інформаційну, політичну.

 

Політична влада - це реальна здатність одних соціальних груп проводити свою волю в політиці і правових нормах.

 

Особливості політичної влади: здатність і готовність суб'єкта політичного життя виразити політичну волю; охоплення усього полючи політичного просторів; наявність організаційних структур, за допомогою яких суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність; вплив суб'єктів політичної діяльності на формування права, здійснення законності; забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади.

 

 

Сутнісні ознаки політичної влади

 

· суверенітет, що означає незалежність і неподільність влади.

· авторитетність влади, тобто загальновизнаний вплив суб'єкта влади у всіх сферах життєдіяльності суспільства;

· вольовий характер влади передбачає наявність усвідомленої політичної програми, мети і готовності її виконувати;

· примусовий характер влади (переконання, підпорядкування, наказ, панування, насильство);

· загальність влади, що означає функціонування влади у всіх сферах суспільних відносин і політичних процесів.

 

Ресурси влади - засоби, використання яких забезпечує вплив на об'єкт влади у відповідності з цілями суб'єкта

Ресурси поділяються на:

1. Економічні:

- матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання;

- гроші;

- родючі землі;

- корисні копалини тощо.

2. Соціально-політичні:

- чисельність населення, його якість;

- соціальна єдність;

- соціальна стабільність і порядок;

- демократизм суспільних відносин;

- участь населення у політиці;

- патріотизм громадянського суспільства тощо.

3. Морально-ідеологічні:

- ідеали, інтереси, переконання людей;

- ідеологія, віра, довіра, суспільний настрій;

- почуття (патріотичні, національні, релігійні), емоції людей і т.п.

4. Інформаційно-культурні:

- знання й інформація;

- інститути науки й утворення;

- мова;

- пропаганда у всіх її формах;

- засобу масової інформації і т.п.

5. Силові ( зброя й апарат фізичного примусу):

- армія;

- міліція;

- служби безпеки;

- суд;

- прокуратура.

 

Механізм здійснення влади

 

1. Панування, тобто підпорядкування одних соціальних груп іншим, що закріплюється в державних нормативно-правових актах.

2. Керівництво, тобто визначення і законодавче закріплення стратегії розвитку суспільства, політичної системи, вибір засобів здійснення основних задач і цілей.

3. Управління й організація, тобто прийняття конкретних управлінських рішень, узгодження, упорядкування діяльності різних соціальних груп, осіб, дій політичних і неполітичних організацій і установ.

4. Контроль як зворотний зв'язок, за допомогою якого влада стежить за тим, які результати мають ті чи інші управлінські рішення