Музика української діаспори

 

В останнє десятиріччяХІХ століття перші поселенці з України ступили на берег далекого американського континенту: почалась ера української еміграції в США. Звичайно, перші емігранти, зайняті справою виживання, не одразу змогли зорганізуватися духовно, мистецьки, проте вже після Першої світової війни в середовищі українців з’являються перші музичні осередки. Значна частина митців осіла також і в європейських країнах, особливо в Австрії, Німеччині та Франції. За майже столітній період українська діаспора мала немалі музичні здобутки, з її середовища вийшли композитори, диригенти, виконавці, співаки зі світовим іменем. Разом з тим відчувається також і відірваність від Батьківщини.За кордоном практично ніхто з композиторів не зміг досягнути того рівня, котрого, попри всі несприятливі обставини, досягали музиканти на своїй землі.

Яскравими представниками композиторської школи діаспори можуть по праву вважатись Олександр Кошиць, Антін Рудницький, Ігор Соневицький, Вірко Балей, Зіновій Лавришин у США та Канаді, Федір Якименко та Мар’ян Кузан у Франції, Андрій Гнатишин у Австрії. В останні роки за межами Батьківщини в США опинився Леонід Грабовський.

Серед них особливе місце належить Олександру Кошицю (1875 - 1944). Учень М. Лисенка, вихованець Київської духовної академії, він все своє життя присвятив - і як композитор, і як диригент - пропаганді у світі української пісні, української класичної музики. Щасливо уникнувши зі своїм хором пореволюційних репресій, він з 1924 р. жив у США, поблизу Нью-Йорка, а пізніше - в Канаді. Основним жанром його творчості були хорові обробки народних пісень, в яких він виступив гідним продовжувачем стилю М. Лисенка та М. Леонтовича. Інша, не менш важлива, галузь його творчості - духовна музика: його перу належать п’ять повних Літургій для хору, а також численні окремі літургійні композиції. Завдяки його зусиллям була заснована в Канаді музична хорова школа, де українські діти навчалися хорового співу, зберігаючи зв’язок з культурою рідного краю.

Завдяки О. Кошицеві українська пісня стала відома в світі й здобула визнання, як унікальне художнє явище. У зв’язку з цим вельми повчальна та показова історія знаменитого “Щедрика” М. Леонтовича. О. Кошиць зі своїм хором постійно виконував його та так захопив світ цією простенькою мелодією, що в США ця пісня стала одним із найпопулярніших шлягерів і сьогодні часто звучить в час Різдвяних свят, а крім того, використовується в голівудських фільмах (як напр., “Один вдома”), в оркестрових, вокальних, джазових версіях тощо.

Довгі роки працював у Нью-Йорку Микола Фоменко (1894 – 1961), випускник Харківської консерваторії. Емігрувавши до США, він викладав в українському музичному інституті Америки. У творчості віддавав перевагу фортепіанним мініатюрам, хоча написав і опери: "Ганна", "Івасик-Телесик", "Маруся Богуславка", а також і симфонічні партитури.

Оригінальним стилем вирізняється народжений у Києві Юрій (Джордж) Фіала (нар. 1922 р.), який навчався в столичній консерваторії в М. Ревуцького та Б. Лятошинського, а згодом продовжив своє навчання в Берліні та Брюсселі. Він викладає в університеті в Калгарі (Канада) та багато творить – його перу належить понад сто опусів. І хоча він довгі роки прожив на чужині, українська тематика посідає значне місце в його художньому світогляді. Особливо приваблюють такі його твори, як Літургія на 1000-ліття християнства в Україні, Сюїта для віолончелі та фортепіано, симфонічна поема "Тіні забутих предків" та інші.

Серед численних мистців української діаспори, котрі в останні роки зав’язали тісні й різнобічні контакти зі своєю прабатьківщиною, одне з провідних місць належить композитору, педагогу, музикознавцю, громадському діячеві зі США Ігорю Соневицькому (нар. 1925 р.). З його творчістю вітчизняний слухач познайомився ще тоді, коли тільки-но впала «залізна завіса» і в рамках фестивалю «Музика українського зарубіжжя» у Львові та Першого «Музік-Фесту» в Києві прозвучали хорові та інструментальні композиції І. Соневицького. З того часу музикант був частим гостем в Україні, охоче приїжджав сюди і для участі в концертах, і з науковими лекціями, вступив в українську Спілку композиторів...

Стилістика його творчості – загалом традиційна, породжена вочевидь глибокою ностальгією за вітчизняною культурою, прагненням передати там в Америці, в далекій чужині аромат рідної пісні, релігійної спадщини, до котрої в музиканта особливе ставлення: адже він поки що автор єдиної української моноґрафії про життя і творчість Артемія Веделя. На все життя зберіг він трепетний спогад про Василя Барвінського - видатного митця і педагога, котрий підтримав його, заохотив до занять композицією.

Особливий світ панує у Фортепіанному концерті І. Соневицького, що ніби виринає зі спогадів дитинства, нерозривно пов’язаного з мотивами народних пісень і танців, із барвистим колоритом карпатського фольклору. Традиційність музичної мови справляє тут дуже приємне й органічне враження, насамперед завдяки невимушеності, щирості висловлювання, безпосередності емоцій. Коломийкові й колискові звороти, лірично-романсові наспіви, моторні ритми дитячих пісень-забавлянок - весь строкатий калейдоскоп яскраво національних образків забарвлений теплотою особистих спогадів. Стиль І. Соневицького, тяжіє до продовження й розвитку традицій української класики.

Дещо відмінне ставлення до національних традицій показує в своїй творчості Мар’ян Кузан ( нар. 1925 р.), який все своє життя прожив у Франції. Йому більше імпонує вишуканий, модерний світ, котрий він пізнає не лише з музичних вражень «мистецької столиці Європи» - Парижа, але й з малярства, зокрема з картин улюбленого його художника і родича Якова Гніздовського. Проте і в нього важливе місце в художньому світогляді займає українська класична поезія, зокрема вірші Тараса Шевченка.

Серед його найцікавіших творів - ораторія для хору, оркестру та солістів на текст філософської поеми Т. Шевченка «Неофіти». У спадщині Кобзаря приваблюють його також переспіви Давидових псалмів, на які він написав кантату для хору, оркестру та соліста-тенора. Так, у «Давидових Псалмах» вільний поетичний переспів біблійних текстів у Т. Шевченка залишав необмежений простір для авторської фантазії.Біблійний текст став для нього лише канвою, яку він «модернізував» згідно із своїми уподобаннями й уявленням про «вічні» символи й категорії. Характерні для української духовної музики інтонації накладаються тут на гострі терпкі співзвуччя сучасного стилю, тому сприймаються свіжо й небанально. Образам модерного малярства присвячена симфонічна сюїта «Дивний світ Якова Гніздовського».

Українські мотиви вплітаються і в модерну творчість Вірка Балея (нар. 1938 р.), котрий живе й працює в Лас-Вегасі (США). Він теж дуже тісно співпрацює з українськими митцями, часто приїжджає з концертами до Києва і Львова. Серед кращих його творів – концерти для фортепіано і скрипки з оркестром, камерна музика.

Регент Віденської греко-католицької церкви Святої Варвари, що понад двісті років залишається духовним осередком українства в австрійській столиці, Андрій Гнатишин (1906 - 1995), принципово залишався все життя вірним засадам української церковної традиції. Центральний жанр його музики – літургійний.Його перу належать декілька повних Служб Божих і значна кількість (понад 100) окремих наспівів, хорів та солоспівів на духовні теми. Він продовжує стиль М. Лисенка та К. Стеценка, досягаючи в кращих своїх творах,таких, як хор «Люди ж мої, люди», солоспів «Богородице, Діво» та деяких інших, рівня своїх славетних попередників.

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Хто з композиторів продовжив традиції М. Лисенка в культурі діаспори?

2. У творчості яких композиторів діаспори розвинулася хорова традиція і чому?

3. Хто з цих митців може вважатися схильним до художнього експерименту?

4. Хто з музикантів діаспори тяжіє до духовних жанрів?

Додаток: Сюжети опер.

МИКОЛА ЛИСЕНКО. «ТАРАС БУЛЬБА»

 

Площа в Києві перед Братським монастирем, неподалік - ринок. Старий кобзар розповідає про героїчне минуле українського народу, про подвиги запорізьких козаків. І зараз, у тяжку для України годину, закликає захищати Батьківщину. З монастиря виходить Тарас Бульба з синами. Залишаючи синіву бурсі на навчання, Тарас просить монаха виховувати їх у дусі любові до рідної країни. Андрій розповідає братові про зустріч із прекрасною панночкою, чия врода полонила його назавжди. Наближається католицька процесія. Спереду виступає воєвода з дочкою. У ній Андрій несподівано впізнає свою обраницю. Марно застерігає його Остап: він вирішує домогтися зустрічі з Марильцею.

Донька дубненського воєводи Марильця мріє про зустріч із вродливим бурсаком. Несподівано з’являється Андрій, що потайки пробрався в замок. Марильця дражниться з Андрієм, одягає його для забави панянкою. Раптом чуються кроки воєводи. Андрій ховається. Але чує, як батько суворо картає доньку за те, що вона відмовила знатному й багатому претенденту на її руку. Ображений почутим, Андрій вистрибує через вікно в сад, служниця Марильці допомагає йому втекти. Челяді не вдається піймати юнака, а служниця клянеться, що в кімнаті нікого не було. Марильця радіє, що юнакові вдалося врятуватись.

На хуторі Настя чекає повернення довгожданих синів. Марно пройшли її молоді літа, щастя вона не зазнала, одна розрада - діти. Нарешті вони з’являються в рідному домі в супроводі батька. Сходяться на хутір гості, розпочинається бенкет. Тарас піднімає першу чарку за те, щоб його сини вміли захищати Батьківщину від ворога. Гості підтримують господаря і славлять молодих лицарів. Розпалений власною мовою, Тарас вирішує вирушати з синами на Січ, не залишаючись на відпочинок. Марно ридає стара мати, благаючи затриматися ще хоч на день, - батько невблаганний.

На Січі вони застають непримиренний конфлікт між старшиною та простими козаками: козаки прагнуть виступити в похід проти польської шляхти, а старшина залишається бездіяльною, не хоче втратити статків. Розпочинаються вибори кошового, та вони ніяк не можуть вирішитися так, щоби догодити всім. Прибулий гонець розповідає про страшні бої між поляками та козацькими полками. Військо виступає в похід на Дубно.

У таборі біля обложеного Дубна Андрій не спить уночі й мріє про кохану Марильцю. Раптом у табір прослизає непомітно, наче тінь, служниця Марильці, татарка. Вона прийшла розповісти закоханому козакові, що вмістіпочався голод, і його обраниці теж загрожує голодна смерть. Андрій, не вагаючись, покидає табір, збирає харчі для поляків і таємним підземним ходом іде слідом за служницею у фортецю.

У покоях дубненської фортеці виснажені голодом польські шляхтичі моляться про порятунок. Поява Андрія означає для них життя. Засліплений вродою панночки, Андрій зрікається Батьківщини і стає зрадником. Спочатку воєвода гнівно відкидає освідчення козака, проте потім погоджується, благословляє молодих і довіряє Андрієві командувати військом.

Тарас, обраний козаками наказним отаманом, піднімає військо на штурм фортеці. Перед штурмом маркітант[177] Янкель повідомляє йому про зраду сина. Тарас у розпачі клянеться помститися зрадникові й проклинає день, коли народився син-відступник. У розпалі битви Тарас заманює сина в пастку й карає його. Андрій вмирає з іменем Марильці на вустах. Остап у відчаї схиляється над тілом брата. Запорожці кидаються на штурм Дубненської фортеці.

 

С. ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ. «ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ДУНАЄМ»

 

Біля хати запорожця Івана Карася його дочка Оксана мріє про зустріч із коханим Андрієм, про повернення в Україну. Юнаки і дівчата співчувають їй, розділяючи її прагнення побачити рідну оселю, та рушають разом з нею до роботи.

Повертається додому Карась, який вже давно повинен був прибути, проте загуляв по дорозі в корчмі. Сповнений страху перед своєю грізною половиною - Одаркою, він не встигає сховатися від неї, тож доводиться вигадувати різні відмовки, яким не дуже вірить його розгнівана половина, а випадкова згадка про небогу, в якої довелося заночувати Карасеві, остаточно виводить її з себе.

Неспокійно на душі в турецького султана. Войовничі запорожці видаються йому не надто покірливими підданими. Тож він вирішує таємно відвідати їхні оселі й подивитись, як вони живуть і чи не задумують чогось супроти влади. Першою на дорозі трапляється йому хата Карася. Господар немало здивований появою в себе на подвір’ї розкішно вбраного турка і припускає, що гість прибув на мусульманське свято - байрам, на якому, кажуть, має бути сам султан. Гість не заперечує і навіть обіцяє познайомити Карася з султаном. Гостинний господар повертається в хату за пляшкою горілки, щоби як слід прийняти знатного незнайомця, а тим часом султан викликає свого царедворця Селіхай наказує йому привести Карася на свято в палац. Карась вкрай здивований, коли, вийшовши з хати, застає на подвір’ї іншого турка, не менш розкішно вбраного і пишного, ніж попередній, у супроводі чорношкірого хлопчака, що несе багато оздоблений турецький одяг. Коли Карась перевдягається, Селіх-ага пропонує йому називатись не Іваном, а Урханом і стати мусульманином. Карась вирушає за царедворцем у палац на свято.

На березі ріки зустрічаються Оксана і Андрій після довгої розлуки. Вони мають намір утекти з чужини і дістатися до берегів України. Проте їм не вдається вибратися з Туреччини: варта хапає втікачів і доставляє їх у султанський палац.

Після свята в султана Карась гордовито повертається додому. Свою жінку він вражає не лише своїм чудернацьким вбранням, але й повідомленням, що він тепер не Іван, а Урхан і заведе собі гарем. Гіркі скарги Одарки перериває раптова поява турецьких вартових із зв’язаними Оксаною і Андрієм. Молодим втікачам грозить неминуча розправа. Та з’являється імам (султанський посланець) і оголошує фірман: султан дозволяє всім без перешкод покинути Туреччину йповернутисяв Україну. Щасливі йздивовані, Оксана та Андрій розпитують батька про його гостину у султанському палаці і тоді розуміють причину великодушності володаря: уникаючи сутичок та заворушень у своїх володіннях, султан сам вирішив позбутися вільнолюбивих козаків. Запорожці з-за Дунаю співають молитву подяки за врятування молодих і готуються до повернення на Батьківщину.

Список літератури:

 

1. Антонович М. Українські співаки на Московщині в 17 ст. - Мюнхен, 1961.

2. Архимович Л. Гордійчук. Микола Віталійович Лисенко. Життя і творчість. - Вид. 2-е, доп. - К.:, 1992.

3. Архимович Л. Шлях розвитку української радянської опери. - К.: 1970.

4. Архимович Л., Каришева Т., Шеффер Т., Шреєр-Ткаченко О. Нариси з історії української музики: В 2-х т. - К.: 1964.

5. Белза І. Б.М.Лятошинський. - К.: 1947.

6. Білинська М. Грає кобзар, виспівує. - К.: 1982.

7. Білинська М. Ісидор Воробкевич. - К.: 1958.

8. Брилинська-Блажкевич Г. Фортепіанна творчість С.Людкевича. - Львів, 1999.

9. Булат Т. Микола Лисенко. - К.: 1973.

10.Булат Т. Український романс. - К.:1979.

11.Булка Ю. Нестор Нижанківський. – Львів, Сполом, 1998.

12.Бялик М. Л.М.Ревуцький. Нарис про життя і творчість. - К.: 1974.

13.Витвицький В. Максим Березовський. - Львів: 1994.

14.Волинський Й. Музична культура Галичини 60-х рр. ХІХ ст. // Живі сторінки української музики. – К.: Наукова думка, 1965.

15.В.С.Косенко у спогадах сучасників. Зб.ст. Упорядник Косенко А.В. - К.: 1967.

16.В.С.Косенко. Спогади. Листи. - 2-е вид., доп. Упорядник Косенко А.В. - К.: 1975.

17.Герасимова-Персидська Н. Хоровий концерт на Україні в ХУІІ - ХУІІІ ст. - К.: 1978.

18.Гордійчук М. Леся Дичко. - К.: 1978.

19.Гордійчук М. Микола Леонтович. - К.: 1972.

20.Гордійчук М. Григорій Іларіонович Майборода. - К.: 1963.

21.Гордійчук М. Платон Іларіонович Майборода. - К.: 1964.

22.Гордійчук М. Українська радянська симфонічна музика. - К.: 1969.

23.Горюхіна Н. Симфонізм Л.М.Ревуцького. - К.: 1965.

24.Гриневецький І. А.К. Вахнянин. - К.: 1961.

25.Грица С. Мелос української народної епіки. - К.: 1973.

26.Грица С. Ф.М.Колесса. – К: 1962.

27.Грінченко М. Історія української музики // під ред. І. Соневицького –2-ге вид. – Нью-Йорк, 1961.

28.Дилецький М. Граматика музикальна. - К.: 1970.

29.Загайкевич М. Драматургія балету. - К.: 1978.

30.Загайкевич М.Михайло Вербицький. Сторінки життя та творчості - Л.: 1998.

31.Загайкевич М. Іван Франко і українська музика. - К.: 1958.

32.Загайкевич М. Музичне життя Західної України другої половини ХІХ ст. - К.: 1960.

33.Загайкевич М. С.П.Людкевич. Нарис про життя і творчість. - К.: 1957.

34.Зінькевич О. Григорій Майборода. - К.: 1983.

35.Єрмакова Г. Іван Карабиць. - К.: 1983.

36.Іваницький А. Українська народна музична творчість. - К.: 1990.

37.Іванов Г. Дмитро Бортнянський. - К.: 1987.

38.Іванов Г. Навчання церковного співу в Україні у ІХ – ХVІІ ст. – К.:1997.

39.Івасейко С. Віктор Матюк: з життя і творчої діяльності. – Стрий, 1992.

40.Історія української культури. За заг. ред. І. Крип’якевича. - К.: 1994.

41.Історія української музики. - Т.1. - К.: 1987. - Т.2. - К.: 1989. - Т. 3. - К.: 1990. Т. 4. – К.: 1994.

42.Історія української радянської музики. - К.: 1990.

43.Кауфман Л. Семен Гулак-Артемовський. - К.: 1962.

44.Кирило Стеценко. Спогади. Листи. Матеріали // упор. Є.Федотов. - К.: 1981.Кисельов Г. Семен Гулак-Артемовський. - К.: 1961.

45.Кияновська Л. Мирослав Скорик. – Львів: 1998.

46.Кияновська Л.Йосип Кишакевич. – Львів: 1998.

47. Кияновська Л.Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ – ХХ ст. – Тернопіль: 2000.

48.Клин В. Л.Ревуцький - композитор, піаніст. - К.: 1972.

49.Клин В. Українська радянська фортепіанна музика (1917 - 1977) - К.: 1981.

50.Козаренко О. Феномен української музичної мови. – Львів: 2000.

51.Козицький П. Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування. - К.: 1971.

52.Козицький П. Тарас Шевченко і музична культура. - К.: 1952.

53.(Микола) Колесса - композитор, дириґент, педагог. - Збірка статей.- Львів, 1996.

54.Колодій Я. Композитор Євген Козак. - Львів: 1974.

55.Колодій Я. Остап Нижанківський. - Львів: 1994.

56.Корній Л. Історія української музики. - Ч.1 – Київ-Харків-Нью-Йорк, 1996. – Ч. 2. - Київ-Харків-Нью-Йорк, 1998. – Ч. 3. – Київ-Харків-Нью-Йорк, 2001.

57.Корній Л. Українська шкільна драма і духовна музика ХУІІ - першої половини ХУІІІ ст. - К.: 1991.

58.Кошиць Олександр. Листи до друга. 1904 – 1931 // Редактор-упорядник Л.Пархоменко. – К.: 1998.

59.Кудрик Б. Огляд історія української церковної музики. - Львів, 1995.

60.Кудрик Б. Українська народна пісня і всесвітня музика. – Львів, 1927.

61.Кузик В. Платон Майборода. - К.: 1978.

62.Лисенко О. Микола Віталійович Лисенко. Спогади сина. - Вид. 2-е, доп. - К.: 1991.

63.Лисько З. Піонери музичного мистецтва в Галичині. - Львів-Нью-Йорк: 1994.

64.Лісецький С. Кирило Стеценко. - К.: 1974.

65.Лісецький С. Євген Станкович. - К.: 1987.

66.Луговенко В., Ніколаєва Н. Українська хорова література. - К.: 1985.

67.Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії. - К.: 1973.

68.Людкевич С. Дослідження і статті. - К.: 1976.

69.Людкевич С. Дослідження, статті і матеріали. В 2-х томах. – Львів: 2000.

70.Макаров А. Світло українського бароко. – К.: 1995.

71.Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. - К.: 1992.

72.Майбурова К. Віталій Кирейко. - К.: 1979.

73.Макаров А. Світло українського барокко. - К.: 1994.

74.Микола Леонтович. Спогади, листи, матеріали. - К.: 1982.

75.Міньківський О. Українські народні пісні О. Кошиця. - К.: 1965.

76.Мистці України: Бібліографічний довідник: Під ред. А.Кудрицького. - К.: 1992.

77.Михайлов М. Костянтин Данькевич. - К.: 1974.

78.Мірчук І. Історія української культури. – Львів-Мюнхен, 1994.

79.Оперные либретто. - Т.1. - Москва, 1971.

80.Немирович І. Олександр Білаш. - К.: 1986.

81.Огієнко І. Українська культура. – К.: 1991.

82.Олійник О. Фортепіанна творчість В.Косенка. - К.: 1977.

83.Павлишин С. Василь Барвінський. - К.: 1989.

84.Павлишин С. Денис Січинський. - К.: 1987.

85.Павлишин С. Станіслав Людкевич. - К.: 1974.

86.Павлишин С. Валентин Сильвестров. - К.: 1989.

87.Павлишин С. Ігор Соневицький. - Львів, 1995.

88.Павлишин С. Композитор Мар’ян Кузан. - Львів, 1993.

89.Паламарчук О. Микола Колесса. - К.: 1990.

90.Пархоменко Л. Кирило Григорович Стеценко. - К.: 1973.

91.Пархоменко Л. Петро Ніщинський. - К.:1989.

92.Пархоменко Л. Українська хорова п’єса. Типологія, тематизм, композиція. - К.: 1979.

93.Праці музикознавчої комісії НТШ. Т. ССХХУІ. - Львів: 1993.

94.Праці музикознавчої комісії НТШ. Т. ССХХХ. - Львів: 1998.

95.Розповіді про композиторів // під ред. Я.Якуб’яка. - К.: 1994.

96.Самохвалов В. Борис Лятошинський. - К.: 1981

97.Семчишин М. Тисяча років української культури. – К.: Либідь, 1993.

98.Сов’як Р. Остап Нижанківський. Нарис про життя і творчість - Дрогобич, 1994.

99.Соневицький І. Артем Ведель і його музична спадщина. - Нью-Йорк, 1966.

100.Стельмащук С. У світлі його доброти (спогади про С.Людкевича). - Дрогобич, 1992.

101.Стецюк Р. Віктор Косенко. - К.: 1974.

102.Сучасна українська музика. Зб. статей. - К.: 1965.

103.Творчість М. Леонтовича. Зб. статей // Упоряд. В. Золочевський. - К.: 1977.

104.Творчість С.Людкевича. Зб. статей // Упоряд. М.Загайкевич. - К.: 1979.

105.Творчість С. Людкевича. Зб. статей // Упоряд. Я.Якуб’як. - Львів: 1995.

106.Творчість Мирослава Скорика. Зб. Статей // Упоряд. Я.Якуб’як. – Львів: 1999.

107.Терещенко А. Роман Сімович. - К.: 1973.

108.Терещенко А. Анатолій Кос-Анатольський. - К.: 1986.

109.Терещенко А. Українська радянська кантата і ораторія (1917 - 1945). - К.: 1980.

110.Терещенко А. Українська радянська кантата і ораторія (1945 - 1974). - К.: 1975.

111.Українська музика. Зб. статей. - К.: 1972.

112.Українська радянська музика. Зб. статей. - К.: 1962. - Вип. 2.

113.Українське музикознавство. Наук. - метод. міжвідомчий щорічник. - К.: 1964 - 1989. - Вип. 1 - 23.

114.Фільц Б. Український радянський романс. - К.: 1970.

115.Фільц Б. Хорові обробки українських народних пісень. - К.: 1965.

116.Хижняк З. Києво-Могилянська академія. - К.: 1981.

117.Цалай-Якименко О. Духовні співи давньої України. – К.: 2000.

118.Черкашина-Губаренко М. Опера ХХ ст. Нариси. - К.: 1981.

119.Шеффер Т. Левко Ревуцький. - К.: 1982.

120.Шреєр-Ткаченко О. Історія української музики. - Ч. 1. - К.: 1980.

121.Щириця Ю. Мирослав Скорик. - К.: 1979.

122.Яворський Е. Віталій Губаренко. - К.: 1972.

ЗМІСТ

Передмова.....................................................................................................с 3

Музична культура Київської Русі. Українська музика до XVIII ст….с. 4

Максим Березовський……………………………………….......……….с. 9

Дмитро Бортнянський……………………………………………………с. 14

Артем Ведель…………………………………………………......………с. 18

Семен Гулак-Артемовський……………………………………………..с. 21

Михайло Вербицький……………………………………………...…….с. 27

Петро Ніщинський…………………………………………………...…..с. 31

Микола Лисенко……………………………………………………….....с. 36

Українська опера в лисенківську добу.................................................... с. 46

Михайло Калачевський……………………..............................................с. 48

Галицька музична культура другої половини ХІХ ст. с. 52

Кирило Стеценко………………………………………………………… с. 59

Микола Леонтович………………………………………………………..с. 63

Яків Степовий..............................................................................................с. 67

Станіслав Людкевич………………………………………………………с. 70

Василь Барвінський……………………………………………………….с. 76

Левко Ревуцький…………………………………………………………..с. 81

Борис Лятошинський…………………………………………………… с. 87

Віктор Косенко…………………………………………………………….с. 92

Українська музична культура 50-х - 60-х років………………………….с. 97

Микола Колесса……………………………………………………………с. 98

Українська музична культура 70-х - 90-х років………………………….с. 101

Віталій Губаренко.........................................................................................с. 107

Валентин Сильвестров.................................................................................с. 107

Мирослав Скорик…………………………………………………………..с. 109

Леся Дичко

Євген Станкович...........................................................................................с. 113

Віктор Камінський........................................................................................с. 116

Музика української діаспори……………………………………………...с. 119

Додаток: сюжети опер……………………………………………………..с. 122

Нотні приклади..............................................................................................с.

Список літератури…………………………………………………………...с.

 

[1] Гусляри – виконавці на давньому інструменті – гуслях, який трохи нагадує на нашу бандуру. Вважається, що гусляром був і віщий Боян.

[2] Володимир Святославович (р.н. невідомий – 1015) – київський князь, котрий перший, разом з дружиною Ольгою, прийняв християнство.

[3] Цит. за книгою: Л.Корній. Історія української музики. – Ч. 1 (від найдавніших часів до середини ХУІІІ ст.). – Київ - Харків - Нью-Йорк: вид-во М.П.Коць, 1996. - С. 62.

[4] Цит. за кн.: Корній Л. Історія української музики – С. 72.

[5] Корній Л. Історія української музики. – С. 73.

[6] Гудки та свирелі - старовинні духові музичні інструменти.

[7] Сьогодні - районній центр Рівненської області.

[8] Septem artes liberales, в перекладі з латини "сім вільних мистецтв", що включали в себе: квадріум ( арифметика, геометрія, астрономія й музика ) та трівіум ( риторика, граматика й діалектика ), –належали до основних обов’язкових предметів всіх європейських університетів, починаючи від пізнього Середньовіччя. В добу Відродження були замінені так званою "класичною системою".

[9] "Єстество Человеческоє" (старослов.) – людська сутність.

[10] Комедіями називались у жанрі шкільної драми на біблійні тексти сюжети з життя святих, які щасливо закінчувались.

[11] Академіками в той час називали учнів академій та університетів.

[12] Л.Корній. Історія української музики. - с. 204.

[13] Сьогодні - столиця Литви Вільнюс.

[14] Гуманіст - так в добу Відродження (ХІV - ХVІ ст.), а також у пізніші епохи називали філософів, вчених, котрі підносили вартість людської особистості, захоплювались величчю людського духу на противагу засудженню людини як вмістилища гріхів у попередню епоху Середньовіччя.

[15] Резиденція - місцезнаходження палацу й всіх прилеглих службових приміщень володаря або намісника того чи іншого краю.

[16] Цит. за: Яков фон Штелин. Музыка и балет в России. – Ленинград, Музгиз, 1935. – С. 58.

[17] Оранієнбаум - маєток Петра Федоровича, нині – російське м. Ломоносов неподалік Санкт-Петербурга.

[18] Духовний концерт - хоровий багаточастинний твір на релігійну тематику, найчастіше на тексти Псалитря, творився, в основному, в ХVІІІ ст., що став продовженням партесного концерту.

[19] Грецькою мелодією іноземці називали тип мелодії, яка панувала в православному церковному співі.

[20] Цит. за: Яков фон Штелин. Музыка и балет в России. – Ленинград, Музгиз, 1935. – С. 59 – 60.

[21] Францісканці - дуже впливовий монаший орден у Єаропі, шанувальники св. Франціска Асізського.

[22] Російський драматург першої половини ХІХ ст., українець за походженням, Нестор Кукольник, навіть припускає, що Березовський і Моцарт могли зустрічатись у Болоньї в 1767 році.

[23] Контрапункт – об’єднання рівноправних мелодичних голосів у багатоголосному творі, те саме, що й поліфонія.

[24] Цит. за: В.Витвицький. Максим Березовський. – Львів: Логос, 1995 – С. 27.

[25] Чембало - старовинний різновид фортепіано.

[26] Колісниченко Ю. Плачинда С. Неопалима купина. – К., 1968.

[27] Вчені-музикознавці, зокрема автор книги про Березовського, Василь Витвицький, вважають, що це вимисел.

[28] Швидше навіть 1765р., бо саме цього року М.Березовський виїжджає на навчання в Італію (Цит. за: В.Витвицький. Максим Березовський. – Львів: Логос, 1995).

[29] Фуга - одна з основних поліфонічних форм, де початкова тема повторюється пізніше у всіх інших голосах від різних нот.

[30] Херувимська пісня - одна з важливих частин Літургії.

[31] Про ці політичні рішення в православній церкві див. докладніше в наступному розділі, присвяченому А.Веделю.

[32] Lamento (в перекладі з італійської мови означає «скорботно») - певний характер оперної арії, яка склалася в Італії ще наприкінці ХУІ ст. і втілювала найбільш сильні драматичні почуття героїв.

[33] Переклад автора: в оригіналі латинське слово decrescendo, що буквально означає «затихаючи, завмираючи».

[34] Цит. за книгою: Д.Іванов. Дмитро Бортнянський. - К.: Музична Україна, 1980. - С. 8.

[35] Поділ - район у Києві, одне з найстаріших поселень, де знаходилис я численні монастирі, а також Києво-Могилянська академія.

[36] Цит. за книгою: І.Соневицький. Артем Ведель і його музична спадщина. - Нью-Йорк, 1966. - С.46.

[37] Дж. Сарті (1729 - 1802) - італійський композитор, автор опер та церковних творів. З 1784 р. жив у Росії.

[38] І. Соневицький. Артем Ведель і його музична спадщина - С. 76.

[39] Баритон - нижчий за тенор і вищий за бас тембр чоловічого голосу.

[40] Меценат (лат.) - покровитель митців, заможна людина, що підтримує розвиток культури.

[41] Всі оперні співаки ХVІІІ – ХІХ ст. в обов’язковому порядку повинні були вивчати іноземні мови, особливо італійську, німецьку та французьку, бо опери йшли на сцені завжди мовою оригіналу.

[42] Див. примітку 21 про Нестора Кукольника в розділі "Максим Березовський".

[43] Імпресаріо - адміністратор театральної чи оперної трупи, котрий займається комплектуванням трупи та підбором репертуару.

[44] Цит. за кн.:Л.Кауфман. Семен Гулак-Артемовський. // Творчі портрети українських композиторів. - К.:Музична Україна, 1973. - С. 15.

[45] Маріїнський театр - головний придворний оперний театр у тодішній столиці царської Росії, Санкт-Петербурзі.

[46] Л.Кауфман. Семен Гулак-Артемовський - С. 17.

[47] Характерні ролі - ролі, в яких особливо яскраво треба було показати реалістичні риси характеру, поведінку в побуті.

[48] Водевіль (франц.) – п’єса комедійного, розважального характеру з численними музичними номерами.

[49] Л.Кауфман. Семен Гулак-Артемовський. - С. 24.

[50] Лібрето - текстова основа опери.

[51] Детальний сюжет опери подається в кінці книжки.

[52] Амплуа - коло ролей, яке особливо вдавалось акторові. типовіні амплуа - ліричні, комедійні, героїчні, характерні та ін.

[53] Аріозо – невеличкий сольний фрагмент, який вставляється у більшу сцену, і тому не має завершеної побудови.

[54] Мав парохію - тобто, був парохом, священником.

[55] Цит. за книгою: З.Лисько. Піонери музичного мистецтва в Галичині. - Львів, 1994. - С. 36.

[56] Консисторія - канцелярія при єпископаті, де провадились справи єпископату і де утримувалися церковні папери.

[57] Русинами називали українців Галичини.

[58] Про це свідчить, зокрема, факт виконання твору на Шевченківському концерті в Перемишлі в 1865 році під орудою Анатоля Вахнянина.

[59] Рукопис "Ще не вмерла Україна" як сольної пісні в супроводі гітари зберіг учень Вербицького, Віктор Матюк.

[60] Основне музичне оформлення зробив директор театру Омелян Бачинський.

[61] Йдеться про Тадея Рильського, фольклориста й культурного діяча, батька майбутнього відомого поета.

[62] Цит. за кн.: Пархоменко Л. Петро Ніщинський. - К.: Музична Україна, 1989. - С. 28.

[63] Див. стор. 17 з розділу "Семен Гулак-Артемовський", зокрема мається на увазі дует Одарки і Карася з 1-ї дії та арія Одарки "Ой казала мені мати".

[64] Опус (лан) – твір з певним порядковим номером, який присвоюється йому в повному опусі спадщини композитора.

[65] Смольний інститут - інститут шляхетних панночок у Петербурзі, де навчалися дівчата з аристократичних родин.

[66] Згідно з традицією, діти з дворянських родин у Російській імперії навчались не в державних школах, а в спеціальних закритих пансіонах, де найбільша увага приділялась іноземним мовам та мистецтвам.

[67] Шуман Роберт (1810 - 1856) - славетний німецький композитор, педагог, критик, піаніст, один із засновників Лейпцигської консерваторії.

[68] Цит. за кн.: Т.Булат. Николай Лысенко. - К.:Музична Україна, 1981. - С. 18.

[69] Клавірабенд (нім.) - букв. фортепіанний вечір, так прийнято називати сольні концерти піаністів.

[70] Див. також розділ, присвячений М.Вербицькому.

[71] Солоспів - те саме, що й романс, сольна пісня.

[72] Римський-Корсаков М.А. (1844 - 1908) - російський композитор, педагог, теоретик, учасник творчого угрупування «Потужна громадка» («Могучая кучка»), автор 13 опер, серед яких найвідоміші - «Снігуронька», «Садко», «Царева наречена».

[73] Див. про це також у розділі "Петро Ніщинський".

[74] Елегія - вірш, вокальний або інструментальний твір, в якому передається печаль за минулим, скорботні спомини.

[75] Про духовний концерт – див. примітку 17.

[76] Про кант див. стор. 6.

[77] Пісні-забавлянки - пісні, що співають діти під час гри.

[78] Про їх роботу над оперою див. відповідні розділи в книзі.

[79] Цит. за кн.: Лисенко Микола. Листи. - К.:Музична Україна, 1964. - С. 114.

[80] Стилізація - свідоме написання власного твору в стилі іншого автора з метою досягнути певної образної мети.

[81] Лібрето опери написане російською мовою.

[82] Зокрема подібне тріо в 20-х рр. ХХ ст. організує вЖитомирі Віктор Косенко.

[83] Довгі роки ніде не виконувалаь і зберігалась в рукописі в архівах. Її редакцію на початку 70-х років нашого сторіччя здійснив М.Скорик.

[84] Фугато – поліфонічний епізод у творі, що нагадує початковий розділ фуги (див. примітку 20 до теми “М.Березовський”).

[85] Бетховен, Людвіг ван (1770 – 1827) – геніальний німецький композитор, представник так званої школи віденського класицизму, автор дев’яти симфоній, численних фортепіанних та скрипкових сонат, концертів, інструментальних ансамблів, опери “Фіделіо”. Його творчість була дуже добре знаною в Україні, де здобула палких прихильників серед професійних митців та аматорів.

[86] Нині - Івано-Франківськ.

[87] Цит. по кн.: Лисько З. Піонери музичного мистецтва в Галичині. - С. 105.

[88] Старогалицька елегія - жанр сумовитої любовної пісні, що широко побутував у Галичині ХІХ ст. і грунтувався частково на народних піснях, частково на європейських романсах.

[89] «Весна народів» - весна 1848 р., коли більшість європейських народів, що знаходилися під владою чужих імперій, насамперед Австро-Угорської, повстали за оборону своїх прав.

[90] Володимир Шашкевич (1839 - 1885) - син поета Маркіяна Шашкевича, теж талановитий поет, на вірші якого, окрім В Матюка, писали свої твори й інші композитори, Михайло Вербицький, Іван Лаврівський.

[91] Цит. за кн.: Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії - К.: Музична Україна, 1976. - С.206.

[92] Анатоль Вахнянин. Спомини з життя (посмертне видання). – Львів, 1908. – С.113 і 114.

[93] Збережений правопис оригіналу – мало б бути "Наше життя".

[94] Пізніше до цієї музики поет Олександр Колесса дописав нові слова «Шалійте, шалійте, скажені кати», а в російському перекладі - «Беснуйтесь, тираны», вона стала революційною піснею.

[95] Вивчення музично-теоретичних наук в ХІХ ст. (а в більшості європейських країн - і сьогодні) відбувалося на філософському факультеті університету.

[96] Кароль Мікулі (1819 – 1897) – польський композитор, піаніст і педагог, румун за походженням, учень Фридерика Шопена. З 1858 р. до 1887 працював у Львові директором консерваторії Галицького музичного товариства, потім заснував разом з дружиною приватну музичну школу.

[97] Див. примітку 64.

[98] На той час (1904) училищем називалось відділення Російського музичного товариства, що згодом оформилось як чисто навчальний музичний заклад, що передувавнавчанню в консерваторії.

[99] Кантата (з іт. "cantare"- "співати") - багаточастинний музично-поетичний твір для хору, солістів та оркестру, об’єднаний або спільним сюжетом, або узагальненим задумом. Виник у ХVІІ ст.

[100] Монодрама - музично-драматичний твір для одного виконавця (частіше - вокаліста) у супроводі інструментального ансамблю чи оркестру.

[101] Унісон - ведення однієї і тієї самої мелодії вокальними голосами чи інструментальними тембрами.

[102] Фактура - те саме, що і тип викладу.

[103] Реквієм (з лат. – Requiem aeternam – вічная пам’ять) - заупокійна служба у католиків, у переносному значенні, твір на увічнення пам’яті.

[104] Архаїчний - такий, що виник у дуже давні часи і сприймається як зовсім далекий від сучасності.

[105] Цит. за кн.: Гордійчук М. Микола Леонтович. - К.: Музична Україна, 1974. - С.51-52.

[106] Гордійчук М. Микола Леонтович. - С. 7.

[107] Про навчання М. Лисенка у Римського-Корсакова – див. розділ “Микола Лисенко”.

[108] На жаль, ця опера збереглася частково лише в рукописі, якій згодом загубився.

[109] Тобто добирає гармонічний супровід до пісні, що викладається різним складом виконавців – можливо, для хору (як у даному випадку), але частіше у партії фортепіано (чи рідше – ансамблю або оркестру).

[110] На жаль, згодом лист було загублено в буремні роки Першої світової війни.

[111] Фонограф - один з перших звукозаписуючих і звуковідтворюючих апаратів.

[112] Партитура - повний запис твору з усіма хоровими та оркестровими голосами, виписаними на окремому рядку.

[113] Повітовий - районний.

[114] Наукове товариство ім. Шевченка (скорочено - НТШ) - товариство, засноване у Львові в дев’яностих роках XIX сторіччя, яке ставило собі за мету розвиток всіх галузей знань, підтримку українських вчених, що об’єднувались у секції за спеціальностями і готували до видання свої томи.

[115] Скерцо - жанр інструментальної музики, що в точному перекладі з італійської мови означає «жарт». Від симфоній Людвіга ван Бетховена входить часто як третя частина в багаточастинні симфонії.і

[116] Цит. за кн.: Павлишин С. Станіслав Людкевич. - К.: Музична Україна, 1974. - С. 13.

[117] Фуга - див. примітку 18 до розділу «М.Березовський».

[118] Рядки з вірша Т.Шевченка «Доля».

[119] Посол сейму - депутат австрійського парламенту в Австро-Угорщині, який представляв інтереси свого краю та нації.

[120] Див. примітку 93.

[121] Консерваторія Галицького музичного товариства - найстаріша консерваторія в Україні, заснована 1854 р. австрійськими музикантами, проте пізніше в ній вчились і польські, і українські студенти.

[122] Курц Вілем – відомий чеський піаніст і педагог, в перших десятиріччях ХХ ст. – ректор Празької консерваторії.

[123] Цит. за вид.: Попіль М. Вілем Курц - один із засновників львівської фортепіанної школи// Методичні рекомендації. - Львів: 1992. - С. 12.

[124] В консерваторії тоді вчилися з 8-9 років проягом 8-10 навчальних років, таким чином, консерваторія реально включала в себе і шкільний період, і час, що відповідає навчанню в музучилищі, і частково вищі студії.

[125] Новак Вітезслав (1870 – 1949) – чеський композитор і педагог, учень Антоніна Дворжака. В 1909 – 1939 роках – професор Празької консерваторії. Серед його українських учнів – Василь Барвінський, Нестор Нижанківський, Микола Колесса, Роман Сімович, Євген Цегельський та інші.

[126] Павлишин С. Василь Барвінський. - Київ: 1990. - С. 10.

[127] Про СУПРОМ див. попередній розділ «Станіслав Людкевич».

[128] Абсолютний слух - слух, при якому висота ноти визначається одразу, без попередньої настройки.

[129] Камертон - пристрій, котрий при ударі видає ідеально настроєний звук «ля» першої октави, тому неодмінно використовується для настройки інструментів і співаків, хорових колективів тощо.

[130] Микола Тутковський (1857 – 1931) – український піаніст, композитор і педагог, заснував у 1893 році в Києві музичну школу, яку закінчило багато видатних музикантів-виконавців та композиторів.

[131] Цит. за кн.: Шеффер Т. Лев Ревуцький// Вид. 2-е - К.: Музична Україна, 1979. - С. 7.

[132] Ходоровський Григорій (1853 – 1927) – український піаніст, композитор і педагог, випускник Лейпцизької та Петербурзької консерваторії, учень і асистент Ференца Ліста у Веймарі, професор Київської консерваторії.

[133] В обробках галицьких пісень значне місце посідали стрілецькі, створені в колі УСС, тому за Радянської влади не виконувались.

[134] Шеффер Т. Лев Ревуцький. - С. 20.

[135] Перша симфонія писалася композитором ще в час навчання в консерваторії, проте сам автор не вважав за потрібне її виконувати, маючи за учнівську спробу. Виконуваласяв другій редакції, котру автор здійснив у роки Великої Вітчизняної війни.

[136] Паркові концерти - концерти, що відбувалися на відкритих естрадах у парках, на площах тощо.

[137] Імпресіонізм - художній напрямок у малярстві й музиці другої половини ХІХ - початку ХХ ст, котрий ставить собі за мету передати щонайперше яскраві зорові враження, особисто й неповторно сприйняті автором.

[138] Цит. за кн. Гоголь Н.В. Рассказы и повести. - К.: Дніпро, 1964. - С. 29. (Переклад автора).

[139] М. Рильський. Левкові Ревуцькому // М.Рильський. Сонети. – К.: Молодь, 1974. – С. 136.

[140] Див. про Київську консерваторію і Глієра попередній розділ «Л.Ревуцький».

[141] Цит. за кн.: В.Самохвалов. Борис Лятошинський. - К.:Музична Україна, 1974. - С. 9-10.

[142] Варшава до Першої світової війни входила до Російської імперії.

[143] Цит. за кн.: В.С. Косенко у спогадах сучасників. - К.: Музична Україна, 1967. - С. 95.

[144] В.С.Косенко у спогадах сучасників. - С. 14.

[145] В.С.Косенко у спогадах сучасників. - С. 35.

[146] Найвидатніші зразки таких сюїт, поділивши їх відповідно на французькі, англійські й партити (італійські сюїти), дав у XVIII ст. славетний німецький композитор Й.С.Бах.

[147] Бароковий - той, що належить до стилю бароко, пануючого в європейському мистецтві протягом ХVІІ - першої половини ХVІІІ ст.

[148] Цит. за кн.: Р.Стецюк. Віктор Косенко. - К.: Музична Україна, 1974. - С. 39.

[149] Анахронізм - застаріле явище, яке не відповідає духові часу.

[150] Старогалицька елегія - див. примітку до розділу «Михайло Вербицький».

[151] Див. примітку 122

[152] Вакації - канікули.

[153] Пасакалія - старовинна форма, в якій початковий мотив, викладений у басовому голосі, проводився незмінно до кінця.

[154] Про СУПРОМ див. розд. «Станіслав Людкевич», с. 62.

[155] Я.Якуб’як. Микола Колесса як композитор. – В зб.: Творчість Миколи Колесси. – Львів, 1997. – С. 24.

[156] Авангард - напрямок у мистецтві 50-60-х рр., що особливу увагу приділяв технічним можливостям кольору (у живописі), слова, звуку.

[157] Монодія - музика, в якій принципово використовується лише один голос, здебільшого вокальний..

[158] Тобто, без супроводу.

[159] Курбас Лесь (Олександр Степанович) (1887 – 1937) – видатний український режисер, актор, драматург. Заснований ним у 1922 р. театр "Березіль" відкрив нову сторінку в історії українського театрального мистецтва. Був репресований у 1937 р., висланий в концтабори на Соловки і там розстріляний.

[160] Див. примітку 99.

[161] В перекладі з латинської – "З глибин взиваю Тебе, (Господи)".

[162] Про творчість Бориса Лятошинського див. окремий розділ.

[163] Метром звичайно називають видатного фахівця у якійсь творчій галузі.

[164] Лютня - старовинний струнно-щипковий інструмент, часто використовувався в супроводі вокальної музики. Табулатура - назва збірника інструментальних п’єс у ХV - ХVІІ ст., в якому партія кожного і нструмента записувалась окремою нотацією.

[165] Транскрипція - переклад свого твору або твору іншого композитора для іншого і нструмента чи виконавського складу.

[166] Паганіні Нікколо (1782 - 1840) - легендарний італійський скрипаль і композитор, про якого говорили, що своєю досконалою грою він зобов’язаний дияволу, котрому продав душу. Каприси для скрипки соло, тобто віртуозні п’єси, належать до найпопулярніших у його спадщині.

[167] Так від 2000 року називається Львівська державна консерваторія ім. Лисенка.

[168] Про творчість Бориса Лятошинського див. окремий розділ.

[169] Спочатку її керівником був призначений Б.Лятошинський, після його смерті в 1968 р. – професор Московської консерваторії М.Пейко.

[170] Два інші – “Каменярі” М.Скорика та “Відьма” В.Кирейка.

[171] Симфонієта - букв. “маленька симфонія”, різновид симфонічного жанру, який передбачає більш камерний склад оркестру та лірико-зосереджений образний стрій.

[172] ЮНЕСКО - міжнародна організація при ООН, що відповідає за розвиток і підтримку науки, освіти, культури та мистецтва.

[173] Духові інструменти були тоді в особливій моді, як солюючі в концертах, так і призначені для домашнього музикування, і не один граф чи герцог з охотою вправлявся у грі на флейті та гобої.

[174] Так її називає німецький просвітитель ХVIII ст. Й.Маттезон ст. у праці “Про оркестрові інструменти”.

[175] Пастораль (з лат. “пастуший”) – старовинний жанр придворного театрального мистецтва (ХVІ ст.), в якому прикрашено відображався світ природи.З ХVІІ ст. з’являється також в інструментальній музиці. Пізніше пасторальними в мистецтві взагалі називали твори, котрі оспівували єдність людини з природою.

[176] Тепер Борщівський р-н.

[177] Маркітант - той, хто забезпечує військо продовольством та іншими необхідними у військовому побуті речами.