А – за основними чинниками небезпек для життєдіяльності живих об’єктів; б – за чинниками небезпек для життєдіяльності людини; в – за сферами життєдіяльності людини

1.2. Методологічні основи безпеки життєдіяльності. Концепція «прийнятного ризику»

Як уже зазначалося будь яка людська діяльність є потенційно небезпечною і в жодному виді людської діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки. Таму однією з основних методологічних основ для сучасної безпека життєдіяльності є концепція прийнятного ризику, суть якої полягає в прагненні людини до такого рівня безпеки, який є прийнятним для суспільство на певний період часу.

Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки і можливостями її досягнення.

Насамперед це необхідно зазначити, що сучасні економічні можливості підвищення безпеки технічних систем є досить обмеженими. Витрати значних капіталовкладень на підвищення безпеки технічних систем, знижують ризик виникнення надзвичайних ситуацій знижується, але призводять до зростання різноманітних соціальних ризиків «людський чинник» тощо. Таким чином сумарний ризик має певний мінімум при відповідному співвідношенні між інвестиціями в технічній і соціальній сферах.

Зауважимо, що всі дії людини, всі технічні засоби і технології, а також і всі компоненти довкілля окрім позитивних властивостей і наслідків, здатні ініціювати і негативні властивості і наслідки, бути небезпечними, шкідливими й травмуючими чинниками. При цьому будь-яка інновація, нова позитивна дія або її результат неминуче супроводжуються виникненням додаткових негативних чинників і небезпек.

Людина безперервно впливає на довкілля своєю діяльністю і продуктами діяльності, генеруючи в довкіллі антропогенні небезпеки. Чим вище перетворююча діяльність людини, тим вище рівень і число антропогенних небезпек, що негативно впливають, як на людину так і на середовище її існування.

На сьогодні список реально діючих негативних чинників антропогенного походження вже перевищує 100 видів. До найпоширеніших і таких, що мають значні концентрації або високі енергетичні рівні відносяться: запиленість і загазованість повітря, шум, вібрації, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання, підвищені або понижені параметри атмосфери (температури, вологості, рухливості повітря, тиску), недостатнє і неправильне освітлення, монотонність діяльності, важка фізична праця тощо. Також небезпечними є всі системи, що використовують потужну енергію, мають хімічно або біологічно активні компоненти, а також характеристики, що несумісні з умовами життєдіяльності людини.

Незважаючи на істотні відмінності всі небезпеки підкоряються деяким загальним закономірностям. По-перше, для кожного виду небезпек характерна певна просторово-часова локалізація. По-друге, встановлено, що чим більша інтенсивність (потужність) небезпечного явища, тим рідше воно трапляється. По-третє, кожному виду небезпек передують деякі специфічні ознаки (передвісники). По-четверте, при всій несподіванці тієї або іншої природної небезпеки її прояв може бути з певним ступенем вірогідності передбачено. Нарешті, по-п'яте, у багатьох випадках можуть бути передбачені пасивні та активні захисні заходи від природних небезпек.

Кажучи про природні небезпеки, слід підкреслити роль антропогенного впливу на їх прояв. Відомі численні факти порушення рівноваги в природному середовищі в результаті діяльності туристів, що призводять до посилення небезпечних дій. Так, згідно міжнародній статистиці, походження близько 80% сучасних обвалів пов'язано з діяльністю людини.

Передумовою успішного захисту від природних небезпек є вивчення їх причин і механізмів. Знаючи сутність процесів, можна їх передбачати. А своєчасний і точний прогноз небезпечних явищ є найважливішою передумовою ефективного захисту.

Захист від природних небезпек може бути активним (будівництво інженерно-технічних споруд, інтервенція в механізм явища, мобілізація природних ресурсів, реконструкція природних об'єктів тощо) і пасивним (використання укриттів тощо). В більшості випадків активні і пасивні методи поєднуються.

Отже, актуалізація небезпек завжди відбувається за певних умов. Ознаками, що визначають небезпеку, є: загроза для життя, можливість нанесення збитку здоров'ю, порушення умов нормального функціонування органів і систем людини. При цьому зауважимо, що небезпека зазвичай має потенційний характер, що означає її скритність, невизначеність у часі і просторі. Умови, що дозволяють потенційній небезпеці перейти в реальну, називаються причинами.

Потенційна небезпека через причину реалізується в подію, тобто в надзвичайну ситуацію, яка має різні наслідки для суспільства: загибель і захворювання людей, матеріальний збиток тощо. Таким чином надзвичайна ситуація це небезпека, що реалізувалася в силу певних причин. Знання причин виникнення небезпек є основою профілактики надзвичайних ситуацій і розробки систем екстремальної життєдіяльності в умовах надзвичайної ситуації. Тому одне з важливих завдань безпеки життєдіяльності полягає у ідентифікації небезпек встановленні можливих причин прояву небезпеки та їх оцінці.

Під ідентифікацією небезпек розуміється процес виявлення і встановлення кількісних, часових, просторових і інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, направлених на забезпечення безпеки життєдіяльності. У процесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, вірогідність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток і інші параметри, необхідні для вирішення конкретного завдання, забезпечення належної безпеки людини.

Необхідно зазначити, що іноді повною мірою і однозначно ідентифікувати небезпеку буває дуже важко. Наприклад, причини деяких аварій і катастроф залишаються нез’ясованими довгі роки або навіть назавжди. Тому більш коректно говорити про різний ступінь ідентифікації небезпек: більш менш повний, наближений, орієнтовний тощо.

Найпоширенішою оцінкою небезпеки є визначення ризику її виникнення.

Ризик в широкому значенні слова - це вірогідність економічних або фінансових втрат, фізичного ушкодження або спричинення шкоди в будь-якій іншій формі через наявність невизначеності при необхідності здійснення певних дій.

Ризик виникнення небезпеки - це міра очікуваної невдачі, неблагополуччя в діяльності і житті, небезпеки, пов'язаної з погіршенням здоров'я людини, змінами в навколишньому середовищі, матеріальними втратами. Кількісно визначається як частота або вірогідність виникнення однієї події при настанні іншої. У загальному видку це безрозмірна величина, що знаходиться в інтервалі від 0 до 1 (або від 0 до 100%).

Індивідуальний ризик характеризує реалізацію небезпеки відповідного виду діяльності для конкретного індивіда.

Колективний ризик - це травмування або загибель двох чи більше людей під впливом небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Прийнятний ризик сполучає в собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки і можливим її досягненням.

Перш за все необхідно пам'ятати, що підвищення рівня захисту від небезпеки автоматично підвищує загальну вартість виробництва. У вимогах досягнення нульового ризику ситуація може обернутися до людей соціальною трагедією з безробіттям.

Важливо розрізняти ризик за наявності джерела небезпеки і ризик за наявності джерела, що справляє шкідливу дію на здоров'я. Джерело небезпеки потенційно володіє шкідливими чинниками, які впливають на організм, майно або навколишнє середовище протягом відносно короткого відрізку часу. Що стосується джерела, яке характеризується шкідливими чинниками, то прийнято вважати, що воно впливає на об'єкт протягом достатньо довгого часу.

Мотивований (обґрунтований) і немотивований (необґрунтований) ризик. У випадках виробничих аварій, пожеж з метою рятування постраждалих, а також цінного устаткування або господарчих споруд доводиться йти на вмотивований ризик.

Невиконання працівниками правил безпеки, технологічних процесів, невикористання засобів захисту та ін. формують необґрунтований ризик, який, як правило, складає передумови виникнення травм і аварій на виробництві.

У технічній сфері поняття ризику визначають дещо інакше порівняно із звичними оцінками. Так, за ризик мають кількісну характеристику дії небезпек, які формуються за конкретною діяльністю людини, або інакше - кількість летальних випадків, випадків захворювання, випадків тимчасової і стійкої непрацездатності (інвалідності), обумовлених дією на людину конкретної небезпеки відносно до певної кількості працівників. Слід також відзначити, що не дивлячись на те, що потоки мас і енергій при надзвичайних ситуаціях та аваріях технічних систем формуються, здебільшого, спонтанно, на їх величину і вірогідність виникнення можна впливати обмеженням запасів мас речовин і енергії в одному об'єкті, контролем за станом об'єкта, введенням захисних зон, використанням запобіжних засобів тощо.

Свою специфіку також має визначення ризиків для екологічної складової безпеки життєдіяльності людини складають техногенні, природні, військові, соціально-економічні, політичні чинники та тероризм. Найбільшої уваги вимагають чинники техногенні і природні.

Техногенний екологічний ризик виникає у зв'язку з аваріями на АЕС, танкерах, небезпечних хімічних виробництвах, руйнуванням гребель, водосховищ тощо. Зрештою, причинами аварій є інтенсивність технологічних процесів, висока концентрація виробництва, ресурсомісткість і багатовідходність технологій, слабке обладнання очисними утілізацийними пристроями тощо.

Природний екологічний ризик пов'язаний з вірогідністю прояву різних несприятливих природних процесів і явищ. Так врахування геологічної будови дає можливість оцінити ризик еколого-геологічної небезпеки у вигляді сумарного показника за основними складовими (оціночними блоками, напрямами) - літогеохімічному, гідрогеологічному й інженерно-геодинамічному.

У більшості випадків «ризик» є еквівалентним заподіяним збиткам може бути представлений у вигляді показників економічних збитків.

Вірогідність виникнення надзвичайної події стосовно технічних об'єктів і технологій оцінюють на основі статистичних даних або теоретичних досліджень. При використанні статистичних даних величину ризику визначають за співвідношенням кількості надзвичайних подій за певний проміжок часу до загального числа подій за цей час.

Для оцінки ризику техногенних подій використовують різні математичні формули, вибір яких залежить від наявної інформації.

При загрозі майну, збиток і ризик найчастіше вимірюють у грошовому еквіваленті. Проте якщо можна прийняти, що збиток при аваріях буде одним і тим же, то визначення ризиків і подальше їх порівняння можна проводити, користуючись вірогідністю. Зокрема, якщо збиток важко розрахувати, то за величину ризику приймають вірогідність перевищення певної межі.

При загрозі здоров'ю збиток в грошовому еквіваленті можна оцінити тільки частково у вигляді витрат на оплату листків непрацездатності і тимчасову заміну персоналу. Ще важче в грошовому еквіваленті оцінити збиток від летальних випадків. Тому ризик, пов'язаний з нещасними випадками, оцінюють вірогідністю. Таким чином, одиниці вимірювання ризику можуть бути різними у випадку загрози здоров'ю і випадку загрози майну.

Для виконання умов безпеки можлива необхідність внесення змін в наступні компоненти, що управляють ризиком: конструкторські рішення; аварійні методики; учбові, тренувальні програми, програми з перепідготовки; керівництво з експлуатації; нормативні документи; програми з безпеки.

Аналіз ризику, обумовленого наявністю джерела шкідливої дії, складається з етапу оцінки ризику, супроводжуваного дослідженнями, і етапу управління ризиком. На етапі оцінки встановлюють, які наслідки викликають різні дози і в різних умовах в даному колективі. На етапі управління ризиком аналізують різні альтернативи і вибирають найбільш відповідні управляючі дії. З метою прийняття остаточного рішення результати оцінки ризику розглядають з урахуванням інженерних, економічних і політичних аспектів.

Одним з важливих методів оцінки ризику є метод порівняння конкретної надзвичайної ситуації з аналогічною, що траплялася у минулому. Таке порівняння дає надійніші початкові передумови.

Підкреслимо, що загроза безпеки життєдіяльності людей складається з багатьох складових ризику, наприклад, з основного наявного ризику як наслідку помилок, і ризику, на який йдуть свідомо під час певних подій. Тому всі групи рішень з подолання надзвичайних ситуацій, які добираються відповідно до змісту ризиків їх виникнення, у загальному випадку мають три варіанти: зменшення, мінімізація і оптимізація ризику.