Матеріалістичне розуміння історії: його сильні та слабкі аспекти

Говорячи про становлення соціологи історії, слід відзначити, що новий етап у розвиткові соціально-історичної самосвідомості не­заперечно пов'язаний з працями Маркса та Енгельса, які заклали фундамент матеріалістичного розуміння історії як загальносоціологічної теорії, навколо якої точаться суперечки й сьогодні. У "Ні­мецькій ідеології" (1845—1846), написаній ними спільно, викладено головні положення цієї загальносоціологічної теорії, що стали каме­нем спотикання для багатьох філософів, соціологів, істориків, які поділяють або не поділяють погляди Маркса та Енгельса на проце­си соціально-історичного розвитку.

У передмові до "Німецької ідеології" Маркс не без гумору писав: якось одному чоловікові спала на думку ідея, що люди тонуть у воді тільки з причини одержимості уявленням про вагомість. Якби вони викинули це уявлення з голови, оголосивши його, наприклад, забо­боном, то легко позбулися б ризику потонути в калюжі. Іншими словами, люди впродовж тривалого часу створювали собі хибні уяв­лення про себе самих, на чому й будувати свої відносини одне з одним. Породження їхніх голів почали панувати над ними, й вони покірливо схиляли свої "мудрі" голови перед творіннями цих самих голів.

Виклад матеріалістичного розуміння історії Маркс та Енгельс починають у "Німецькій ідеології" з формулювання головних, на їхню думку, передумов, які є засадовими для власне людської історії. Цими передумовами є люди, їх діяльність та матеріальні умови цієї діяльності.

Передумови історії, писали автори "Німецької ідеології", не є довільними. Щоб була історія саме людей, а не баранів, ці люди мають існувати. Ми з висоти своєї дзвіниці можемо відрізнити за­значених "передумовних" людей від тварин, що живуть у неймовір­но дикорослому лісі, за свідомістю, за релігією й узагалі за чим зав­годно, але самі вони починають відрізняти себе від тварин, як тіль­ки починають виробляти необхідні для них життєві засоби. Вироб­ляючи необхідні для них життєві засоби, люди побічно виробляють і саме своє матеріальне життя.

Діяльність людей має два аспекти: виробництво (ставлення лю­дей до природи) та спілкування (ставлення людей одне до одного).

Той чи той спосіб виробництва треба розглядати не тільки з бо­ку фізичного відтворення існування індивідуума, але ще більшою мірою як певний спосіб діяльності цих індивідуумів, певний різно­вид їхньої життєдіяльності, їхній певний спосіб життя. Якою є життєдіяльність цих індивідуумів, такими є й вони самі.

Продуктивні сили в особі трудівників визначають форму спілку­вання (суспільні відносини). Розвиток погано визначених Марксом та Енгельсом продуктивних сил призводить до того, що попередня форма спілкування перестає відповідати більш розвиненим і ще більш загадковим продуктивним силам, унаслідок чого виникає сер­йозний конфлікт, який розв'язують за допомогою утвердження но­вих суспільних відносин.

Виявлення протиріч між продуктивними силами та виробничи­ми відносинами стало засадовим для матеріалістичного розуміння історії та класифікації історичного процесу. Це слід добре запам'ята­ти, оскільки тут криється чимало помилкових висновків марксизму, які стосуються і класової боротьби пролетаріату, і партії, яка очолює цю боротьбу під прапором марксизму, і багато чого іншого.

У зв'язку з указівкою на протиріччя між продуктивними силами та існуючими соціальними відносинами (передусім виробничими відносинами) Маркс та Енгельс особливу увагу приділяють з'ясуван­ню головних фаз історичного розвитку виробництва, у фундаменті якого перебуває, на їхню думку, розвиток продуктивних сил.

Вираженням розвитку продуктивних сил є рівень та характер поділу праці. Кожному етапові поділу праці відповідає певна форма власності. Таким чином, у "Німецькій ідеології" вже окреслене те, що пізніше буде виразно сформульоване як складний, суперечливий взаємозв'язок продуктивних сил та виробничих відносин.

Багато дослідників марксизму відзначають, що ні у творах Марк­са, ні у творах Енгельса немає точного визначення поняття "продук­тивні сили". Вони вживали зазначений термін у різних, навіть супе­речливих, значеннях, але ж він є ключовим для матеріалістичного розуміння історії та всієї марксистської політичної економії, яка виправдовує ідею диктатури пролетаріату та побудови безкласового комуністичного суспільства.

Ретельне дослідження тексту "Капіталу" виявляє, що під продук­тивними силами Маркс розумів то засоби виробництва й обміну, то інші чинники, які сприяють успіхам виробництва. Але якщо понят­тя продуктивної сили розширювати такою мірою, то зникає будь-яка специфіка матеріалістичного розуміння історії, й воно перетво­рюється на умоглядну й дуже суперечливу доктрину.

Спроба розглядати продуктивні сили як засоби виробництва та обміну одразу наштовхується на значні ускладнення, оскільки Маркс, крім знарядь, сировини та інших допоміжних матеріальних чин­ників, до засобів виробництва зараховує і природні умови виробни­цтва, тобто природні чинники (географічне розташування країни, клімат тощо).

Тлумачення продуктивних сил як засобів виробництва та обміну особливо імпонувало Енгельсу, який оголошував підвалиною суспіль­ного ладу виробництво й слідом за ним обмін. На думку М. І. Туган-Барановського, Енгельс напевно відчував, що поняття продуктивних сил надто туманне, аби зробити ясним головний сенс матеріалістич­ного розуміння історії, й тому визнавав за краще говорити не про продуктивні сили, а про виробництво та обмін. Проте це аж ніяк не можна вважати конструктивним підходом до матеріалістичного ро­зуміння історії. За такого підходу, коли визнають не один, а два чин­ники суспільного розвитку (виробництво та обмін), втрачають напо­легливо декларований марксизмом принцип монізму, тобто прин­цип послідовного аналізу та пояснення історичних закономірностей на базі чітко сформульованої концепції. І як усе це узгодити з точ­кою зору Маркса, який стверджував, що товарний обіг являє собою процес, абсолютно відмінний від виробництва, спосіб якого визна­чає соціально-політичне та духовне життя суспільства? Узгодження не виходить. До того ж, якщо дотримуватись логіки міркувань Ен­гельса, повинні будемо визнати, що підвалиною суспільного ладу є не тільки виробництво та підпорядкований йому обмін, а й роз­поділ (!), який не мислимий без урахування політичних, правових, релігійних чинників. З цього випливає, що стан виробництва зале­жить від надзвичайно широкого спектра різних соціальних причин.

То у чому полягає секрет продуктивних сил?

Відповідаючи на це запитання Маркс зазначає, що виробництво є історично першим щаблем у господарському житті людей і вклю­чає до себе те-то й те-то. Але прості посилання на історію не можуть бути для вченого серйозною підставою, щоб визнати економічний примат виробництва. Та й сам Маркс часом вагається у виборі пріоритетів. Наприклад, у "Капіталі" та інших працях він підкрес­лював, що у XVI—XVII ст. завдяки географічним відкриттям, які зумовили розвиток торговельного капіталу, окреслилися нові соціально-економічні шляхи розвитку суспільства. Ці шляхи було второвано саме торговельним капіталом (!), який стимулював перехід від фео­далізму до капіталістичного господарювання. Отже, обмін здатний відігравати вирішальну роль у господарському розвитку, сприяючи перетворенням у виробничій сфері, яка у цьому разі є аж ніяк не ак­тивним началом, як того хотілося б Марксові.

На думку Туган-Барановського, не виробництво та обмін мають бути визнані єдиним фундаментом суспільного ладу, а умови еко­номічної діяльності загалом, тобто весь їх складний комплекс. У такому разі таємничі продуктивні сили позбавляються своєї таємни­чості й постають як сукупність матеріальних умов (чинників, при­чин) економічної діяльності.

Полемізуючи з Енгельсом з приводу марксистського розуміння економічних відносин як базису суспільного життя у вигляді спосо­бу виробництва, Туган-Барановський висуває такі контраргументи. Неможливо провести певну межу між господарською та негоспо­дарською діяльністю. Кожний предмет, створений людиною, є бага­тофункціональним, тобто може задовольняти різні потреби, тому аб­солютно неможливо встановити, чи є певна діяльність економічно значущою, чи ні. Скажімо, з цеглин можна побудувати військовий завод, а можна створити храм. Сокирою можна рубати "критично мислячі голови", а можна рубати й дерева, щоб будувати фабрики та храми, а також... в'язниці для "ворогів народу". Тоді будь-яке ви­робництво можна у певних випадках розцінювати як неекономічно значущу діяльність. Тож необхідно брати до уваги цілі трудової діяльності людей.

Зазвичай під господарською діяльністю розуміють сукупність дій людини, спрямованих на зовнішній світ і таких, що мають на меті створення матеріальної обстановки, необхідної для задоволення го­ловних життєвих потреб людини (у харчуванні, житлі, одязі).

Відштовхуючися від попередньої характеристики господарської діяльності, Туган-Барановський виокремлює два відмітних моменти. По-перше, господарська діяльність завжди є засобом для досягнен­ня чого-небудь, але не самоціллю, оскільки не може вичерпати всієї багатоманітності людських потреб. По-друге, ця діяльність спрямо­вана головним чином на матеріальні умови людського існування. У цьому розумінні робота вчителя або лікаря не є господарською діяльністю у прямому розумінні цього слова, хоча без них неможли­во обійтися, розв'язуючи економічно значущі виробничі завдання (неграмотний або хворий робітник не може стояти за складним верстатом й успішно працювати).

Таким чином, помилковим є поділ суспільних потреб на дві чітко окреслені групи — господарську (потреба у підтримуванні життя) та негосподарську (усі інші).

Вирішальне значення господарства у суспільному житті ґрунтується не тільки на тому, що люди повинні їсти, пити та вдягатися, а й на тому, що політика, наука, релігія тощо мають свої матеріальні підвалини, створювані в процесі соціально-економічної діяльності. Чим вищі соціальні потреби, тим меншу роль у задоволенні їх віді­грає господарськи значуща фізична праця, натомість ширшою стає сфера обслуговування, змінюються сутність та характер поділу праці.

Разом із суспільним поділом праці розвиваються форми влас­ності, які визначають форми ринкових відносин, а також виникнен­ня та характер відповідних соціальних інституцій, включаючи таку інституцію, як держава.

Від розгляду виробництва Маркс та Енгельс переходять до сфе­ри спілкування. Вони розглядають суспільні відносини, суспільний лад, класову структуру суспільства, взаємозв'язок індивідуумів, кла­сів та суспільства загалом, тобто фактично здійснюють соціологіч­ний аналіз соціально-політичного та соціально-юридичного характе­ру. Вони досліджують відносини між державою та суспільством на прикладі питання про власність та право на власність.

Згодом сутність матеріалістичного розуміння історії Маркс чіткі­ше сформулював у передмові до праці "До критики політичної еко­номії" (1859), але від цього марксистська загальносоціологічна тео­рія мало що виграла, оскільки була надто обтяжена політичними цінностями Маркса.