Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії. Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис

Зародки філософського мислення Індії сягають у глибоку давнину (середина І тис. до н. е.).

(Канонічним духовним джерелом Стародавньої Індії є "Веди" (із їх назвою споріднено наше слово "відати", "знати"), записані на листях пальми приблизно за 1,5 тис. років до н. е. До "Вед" входять міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання і т. ін. Сюди входять також і певні тлумачення давніх світоглядних уявлень. З філософського погляду найцікавішими є тексти під назвою "Упанішади" (від слова "сидіти поруч"; мається на увазі - поруч з учителем, тобто це тексти-пояснення таємних знань, що містяться в основних текстах "Вед" - самхітах)

Таким чином, вже у найдавніших духовних джерелах Стародавньої Індії йдеться про фундаментальні моральні ідеї, про певне осмислення становища людини у світі, про різні шляхи звільнення від кармічних законів долі, найкращим з яких є шлях дійового самовдосконалення. В цілому тут роздуми про людину превалюють над роздумами про зовнішній світ, а людське "Я" стає ключовим.

Упанішади найдавніші версії винекнення світу, серед яких важливе значення мали:

>виникнення світу із яйця (ідея про самозародження всього, осмисленого в якості живого);

> виникнення світу внаслідок глибокого самозосередження (тапасу) первинного духу;

^виникнення світу внаслідок жертвопринесення (ідея, згідно якої народження та смерть невід 'ємні одне від одного)

► трактування першооснови буття як універсального абстрактного принципу (Брахман), який ототожнюється з індивідуальною духовною сутністю людини, з її душею (атман)

► певне бачення життєвої долі людини: концепція безмежного кола перевтілень душі (сансара і закон карми)

^- міркування про співвідношення дії, активності людини і свободи чем до пояснення природи. (Виникненню філософських шкіл Стародавньої Індії передували впливові духовні рухи,)які містили певні філософсько-світоглядні ідеї і були(спрямовані на одне: на звільнення людини від нескінченних перевтілень-блукань душі і досягнення нею стану "мокші" — повного блаженства. До таких рухів належали джайнізм, йога та буддизм.

Джайнізм (від слова "джіна " — переможець) закликав людину підпорядкувати своє життя суворим аскетичним регламентаціям. Якщо людина здатна це витримати та ще й не заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.

Йога (засновник – Патанджалі)також ставила перед людиною подібну мету, але шляхом її досягнення вважала впорядкування (це один із перекладів слова "йога "), гармонізацію фізичного, психічного та духовного станів людини. Відомо, що в цій справі йоги досягали і досягають вражаючих результатів. Значним досягненням йоги була спроба дослідити людину як систему ("мікрокосмос"), що складається з чотирьох підсистем: "мінерало-людини", "рослино-людини ", "тварино-людини " і "людино-людини ", ідея про синтез їх у вищій підсистемі — "людино-людині". Це була одна з перших спроб філософського обґрунтування розуміння людини як саморухливої та самоорганізованої системи. Але найважливішим з погляду розвитку філософської думки постає буддизм. За переказами, його засновником був принц Гаутама Сіддхар-тха з роду Ш’як (563—483 рр. до Р.Х.). Життя Гаутами настільки оповите легендами, що про нього майже немає реальних відомостей. Більш-менш достовірним є те, що захищений з дитинства від життєвих прикрощів та негараздів, він був вражений випадково побаченими фактами людського старіння і смерті. Пройшовши через сповідування різних етичних учень, Гаутама врешті-решт сів під сандаловим деревом, давши собі слово не зрушити з місця доти, доки не знайде відповіді на основні питання життя. Тут на нього найшло просвітлення, і він став Буддою (просвітленим, знаючим), проголосивши учням чотири основні ("діамантові") істини. Людина, яка здатна пройти вказаним шляхом, стає Буддою і досягає стану "нірвани" - повного припинення будь-яких хвилювань та розчинення у невимовній початковій тиші світу.

Буддизм створив оригінальне трактування світобудови. Реальність, доступна чуттєвому спогляданню, є несправжньою, ілюзорною. Насправді існують лише енергетичні "крапки", згущення під назвою "дхарми". Вони перебувають у збудженому, динамічному стані і тому вступають між собою у з'єднання та переплетення. Уся навколишня реальність, як і людина, постає певними вузликами енергетичних зв'язків дхарм. Людина може свідомими зусиллями розв'язати їх сплетіння і випустити дхарми у вільний стан. Це і буде нірвана. Іноді нірвану описують так: у суцільній темряві на поверхні океану плаває лампа з вогником, що ледве освітлює невеличку частину простору. Олія у лампі поступово вигоряє, і вогник згасає. Коли він згасне остаточно, ніхто не зможе сказати, де небо, де вода, а де лампа. Все розчиниться у всьому.

Життя — це страждання(народження, хвороба, старість і т.д., причиною страждань є бажання і жага життя

Основні істини.

Припинення страждань можливе лише шляхом відмови від спраги життя, залишення її шлях до позбавлення страждань

восьмиразовим (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне устремління, правильне життя, правильна у вага,правильне зосередження,

Серед філософських шкіл Стародавньої Індії провідне місце належало школі санкх 'я (обчислення, точне знання), засновником якої вважають Капілу (VII ст. до н. е.). На першому плані в судженнях школи — питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях. Таких сутностей дві:

пракріті", або "прадхана" (природа)

"пуруша" (свідомість, споглядання).

Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги. Зв'язок між "пракріті" та "пурушею" нагадує союз сліпого та кульгавого: "перший переносив на спині другого, а той вказував йому дорогу. Так само пуруша (чиста душа) не здатний діяти сам собою, а нібито втягується в активність матерії (пракріті), залишаючись насправді зовсім не порушеним нею". Зв'язок пракріті та пуруші призводить до виявлення їх якостей: маси (тамас), енергії (раджас) та прояснення (саттва). Останні породжують п'ять світових стихій (або елементів): вогонь, повітря, воду, землю та ефір. Але в союзі пракріті та пуруші останній виявляється могутнішим. Проявляючись у людському "Я", пуруша спрямовує його до самозаглиблення та подолання карми.

Школу чарвака-локаята (засновник Бріхаспаті, VII—VI ст. до Р. X.) відносять до натуралістичних: Локаята вважають, що "не існує ні бога, ні визволення (від карми), ні дхарми, ні недхарми, а також: немає винагороди за благочинне життя.. (Представники школи визнавали існування лише того, що можна сприйняти чуттям ("лока"), а все існуюче вважали лише поєднанням чотирьох елементів: землі, води, повітря та вогню. Поєднанням зазначених елементів вони пояснювали людину з її якостями,

санкх 'я (обчислення, точне знання)

червака-локаята(заперечення існування Бога)

ньяя (в центрі уваги питання логіки та пізнання)

вайшеиака(школа своєрідного атомізму)

навіть — людську душу: "... як від змішування частин напоїв виникає сила сп 'яніння, так із поєднанням землі та інших елементів виникають тіло і "Я" (атмата)"і смертю людини елементи роз'єднуються і зникає те, що називають душею.)

♦(Отже, потойбічного світу і життя не існує. Слід насолоджуватись єдиним—земним життям. Але найбільшою насолодою деякі представники "чарваки-локаяти" вважали вміння уникати страждань. Питання логіки та пізнання перебували в центрі уваги школи ньяя (засновник Готама, III ст. до Р. X.). Тут докладно розглядали основи та засоби пізнання, форми умовиводів, знаки достовірності знань та ін. Засоби пізнання поділяли на чотири види: " сприйняття,виведення, аналогія та усне свідчення.

Деякі твердження школи вайшешіка (засновник Канада, VI-V ст. до Р. X.) дають підстави вважати її школою своєрідного атомізму: ''...щодо особливостей: воістину вони — одиничні, і визначаються як те, що лежить в основі субстанцій".

♦Отже, філософські школи та духовні рухи Стародавньої Індії мали в колі своїх міркувань найважливіші світоглядні проблеми: ♦ початок буття, ♦ будова світу, ♦ особливості людини, ♦ роль і зміст людського пізнання. Водночас досить очевидно, що превалює у цій проблематиці пошук шляхів людського звільнення від невблаганних імперативів життя, хоча звільнення це розуміли значною мірою як подолання людської окремішності та індивідуального протистояння загальному.