Протестантська етика і дух капіталізму

Наприкінці 80-х років минулого сторіччя в німецькій економічній науці відбулася «дискусія про капіталізм». Певну причетність до її розгортання мав В. Зомбарт, який поставив питання про історичні передумови виникнення капіталістичного способу виробництва та історичну специ­фіку німецького капіталізму. Водночас представники ні­мецької «історичної школи політекономії» (зокрема В. Шмоллер) роблять спробу розглянути капіталізм у зв'яз­ку із загальним «духом» німецького господарства і куль­тури. Дискусія про капіталізм зафіксувала певну супереч­ність між загальною теорією капіталізму та конкретно-історичними формами господарського життя тієї чи іншої нації (аналогічне явище мало місце і в історичній науці, котра досліджувала генезис феодалізму).

Загальні категорії і концептуальні схеми, як правило, погано піддавалися емпіричній верифікації за допомогою місцевого матеріалу. Історія господарства — у даному ви­падку німецького — виступала як свого роду загальний виняток із теорії. Оскільки в період дискусії проблема ка­піталізму та капіталізації стояла перед німецьким суспіль­ством не стільки як теоретична, скільки як практична, то суто наукові суперечки набували неабиякої політичної ак­туальності. Предметом особливо гострих теоретичних дис­кусій стали питання об'єктивної обумовленості та суб'єк­тивних факторів капіталістичного розвитку, специфіки національних форм капіталістичного господарства та гли­бини їх історичної закоріненості в народному господарстві і т. п.

М. Вебер розглядав капіталізм як певну форму еконо­мічного раціоналізму — систему, що побудована на розра­хунку норми прибутку та раціональному плануванні ви­робничого процесу, складовим елементом якого є викорис­тання найманої праці формально вільного виробника. Вебер не заперечує основних моментів Марксового розумін­ня капіталізму як системи об'єктивно діючих економічних законів. Однак, як він неодноразово зауважує, його цікавить не об'єктивний аспект економічного раціоналізму, а суб'єк­тивний, а саме: певні нахили людей до раціональної еконо­мічної поведінки. Особливої ваги при цьому мислитель

надає емпірично констатованому фактові співвідносності між господарчим статусом і конфесійною приналежністю. Йдеться про результати досліджень колег Вебера, котрі встановили, що більшість тих представників західноєв­ропейського великого бізнесу, що вважають себе вірую­чими, належить, як правило, до протестантських конфесій. Це й дало змогу дійти висновку, що саме протестанти ви­являють специфічну схильність до економічного раціона­лізму, тоді як послідовники католицизму та інших конфе­сій такої схильності не проявлять.

Автор «Протестантської етики» вважає, що даний факт неможливо пояснити ніякими зовнішніми обставинами, на­приклад політичною нерівноправністю німецьких католи­ків і протестантів, що справді мали місце внаслідок біс-марківського «культуркампфу». Йдеться про більш глибин­ну обставину, а саме: про специфіку особистісних ціннісних орієнтацій тих, хто одержав виховання у протестантському середовищі. Вебер доходить висновку, що своєрідний склад психіки, привитий вихованцям і, зокрема, тим його напрямом, який зумовлений релігійною атмосферою країни і сім'ї, визначає вибір професії і подальший на­прямок професійної діяльності. Ціннісне ж ядро протес­тантської культури складають норми і приписи аскетич­ного характеру, котрі вимагають від віруючого пуритансь­кої поведінки, строго раціонального контролю за способом життя і, зокрема, відмови від гедоністичної життєвої по­ведінки. Ці вимоги, як вважає соціолог, виражають від­ношення «вибіркової спорідненості» до вимог економічного раціоналізму. Завдяки цій спорідненості і виникає та «унікальна здатність повністю віддаватися діяльності у рамках своєї професії, яка завжди була однією з найха­рактерніших рис нашої капіталістичної культури і яка за­лишається такою ж і сьогодні».

На доказ тези при «вибіркову спорідненість» М. Вебер наводить ряд фрагментів із текстів Б. Франкліна, зміст яких розкриває типову для американців мораль «ділови­тості». Коли Франклін повчає молоду людину, що «час — це гроші і кредит — це гроші», то за цим, на думку Вебера, стоїть не просто життєва мудрість, а певна етика, раціо­налізована система життєвої поведінки. А найвищою цін­ністю такої етики виступає саме жадоба збагачення, все більшого збагачення при повній відмові водночас від усіх життєвих насолод, які можуть бути здобуті за гроші. От­же, «нажива тут до такої міри вважається самоціллю, що стає вже чомусь трансцендентним і навіть ірраціональним відносно «щастя» чи «корисності» для окремої людини.

Тепер уже не нагромадження благ стає для людини за­собом задоволення її Матеріальних потреб, а навпаки, все існування людини спрямоване на придбання, яке стає ме­тою її життя. Цей з погляду безпосереднього сприйняття безсенсовний переворот у тому, що можна назвати «при­родним» порядком речей, у такій же мірі виступає необ­хідним лейтмотивом капіталізму, в якій він чужий людям, що не пройнялися його духом».

Цей момент дуже важливий для розуміння загальної концепції «Протестантської етики». Вебер переконаний, що капіталізм як система раціонального господарювання і «дух капіталізму» як певна психологічна готовність до саме такого господарювання — це не ідентичні речі. Раціо­нально господарювати вміли вже в Індії, Китаї, Вавілоні та інших стародавніх культурах. У певному розумінні можна вважати, що там мав місце «свого роду» капіталізм, однак там не було саме того, що звуть «духом капіталіз­му». Натомість, як переконаний Вебер, у Новій Англії такий «дух» наявний уже в середині XVII ст. задовго до «капіталістичного розвитку» цього краю. Для того щоб відбувся відповідний капіталізмові «відбір» у способах життя і відношеннях до професії, потрібно, щоб певний спосіб життя виник і утвердився у межах певних груп як певний різновид групового світовідчуття. Таким чином, ре­зюмує Вебер, причинний зв'язок тут зворотний тому, який можна було б прогнозувати з позицій історичного матеріа­лізму.

Не заперечуючи того,. що сучасний капіталістичний господарський лад виступає стосовно окремих людей «чи­мось на зразок страхітливого космосу, куди кожна люди­на закинута від моменту свого народження» і межі якого для окремого індивіда видаються раз назавжди даними, автор «Протестантської етики» показав, що в історико-ге-нетичному плані суб'єктивний фактор капіталістичного розвитку може передувати факторові інституційному, об'єктивному. Там, де відсутні суб'єктивні, психологічні чинники у вигляді певних нахилів, звичок, настроїв людей, розвиток капіталістичної економіки наштовхується на не­видимі, однак досить відчутні перешкоди. Причому пара­докс полягає в тому, що найбільш продуктивними стосовно капіталізації суспільства виступають чинники, пов'язані зі впливом протестантської етики, котра на відміну від аналогічних норм католицизму чи православ'я вимагає «вищою мірою обтяжливої і жорсткої регламентації усієї поведінки, що проникає в усі сфери приватного і публіч­ного життя».

Глибинні механізми спорідненості між протестантиз­мом і капіталізмом у його найбільш аскетичних варіантах Вебер аналізує на історико-культурному матеріалі, звер­таючись до текстів ідеологів Реформації та коментуючої теологічної літератури. Йдеться насамперед про концеп­цію «покликання — професії», розвинену Лютером на базі відповідної інтерпретації євангельських першоджерел, а також про відповідні місця із текстів Кальвіна, Фокса, Веслі та ін. Тут, як показує соціолог, проступають мовби попередні контури того, що пізніше назвуть «капіталіс­тичним етосом». Водночас він звертає увагу на те, що в ряді випадків майже неможливо віднайти кореляційні зв'язки між капіталістичним економічним раціоналізмом і класичними формами раціональної культури, наприклад римським правом, античною філософією і т. п. Римське право й антична філософія пустили найглибше коріння там, де капіталізм був значно менш розвинений, а саме в романських католицьких країнах. Це свідчить лише про те, що «загальну історію раціоналізму зовсім не слід роз­глядати як сукупність паралельно прогресуючих раціона­лізацій окремих сторін життя... Останнє можна раціоналі­зувати під досить різними кутами зору і в вельми різних напрямках... Раціоналізм — це історичне поняття, котре криє у собі цілий світ протилежностей».

Заперечуючи плоско-механістичне розуміння проблеми детермінації суспільних процесів і явищ, Вебер обстоює ідею багатовимірності причинно-наслідкових зв'язків у со­ціальному світі. Взаємозв'язок між матеріальним базисом, формами соціальної і політичної організації і духовним життям він називає «неймовірно складним». Через це со­ціолог виступав і проти спроб тлумачити результати його дослідження на користь ідеалістичного розуміння історії. «Ми ні в якому разі,— писав він,— не схильні ставати на захист безглуздої доктринерської тези, нібито «капіталіс­тичний дух»... міг виникнути лише внаслідок впливу пев­них сторін Реформації, ніби капіталізм як господарська система є продуктом Реформації.

Вже одне те, що ряд важливих форм капіталістичного підприємництва значно старші, аніж Реформація, доводить повну безпідставність такої точки зору. Дотримуючись фа­хових вимог соціології, мислитель прагнув не до розбудо­ви універсальних соціально-філософських конструкцій, а до обгрунтування за допомогою емпіричних засобів наяв­ності типологічної та генетичної спорідненості між окре­мими групами фактів соціального життя. Слід зауважити, однак, що концепція раціоналізації, обгрунтована в рам-

ках «Протестантської етики» головним чином на історико-релігійному матеріалі, у подальшому знайшла застосуван­ня в інших галузях соціології і соціальної філософії і до сьогодні залишається предметом жвавих дискусій.