Закріплення вивченого матеріалу. 1. Вміти давати відповіді на питання:

Основні поняття: фашизм, нацизм, корпоративізм, цензура, репресії.

План:

1. Німеччина в період Веймарської республіки.

2. Розбудова фашистського суспільства в Італії.

1. Повоєнний розвиток Німеччини відбувався за несприятливих для неї зовнішньополітичних умов. Версальський договір накладав на країну великий тягар і принижував національну самосвідомість німецького народу, створював усі передумови для зростання націоналістич­них і реваншистських настроїв.

3 кінця 1918 р. економічне становище Німеччини безу­пинно погіршувалося. Втративши багату сировиною про­вінцію Ельзас-Лотарингію й передавши Франції на 15 років право експлуатації ресурсів Саарської області, Німеччина позбавилась 75% видобутку залізної руди, 25% вугілля, 35% виплавки сталі. Згортання військової промис­ловості та демобілізація армії спричинили масове безробіт­тя. Країна зазнавала гострої нестачі сировини, продуктів харчування, палива. Спекуляція. Інфляція. Різко загост­рилася соціальна обстановка.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло багато таємних військових гуртків, що прагнули знищити республіку і відновити сильну Німеччину (НСДАП). 8 листопада 1923 р., в пивному барі «Бюргерброй» Гітлер разом із штурмовиками з СА увірвався до зали, проголосив програму створення «національного уряду». 1925-1927 рр. відбулася консоліда­ція націонал-соціалістів

Економічний розвиток Німеччини у 1924-1929 рр. не був сталим. Лише 1926 р. в країні почалося промислове піднесення. Індустріальне виробництво 1929 р. складало 117% відносно рівня 1913 р. Частка в світовому промисловому виробництві зросла до 12%. Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка. Цьрму сприяло: іноземні інвестиції (США, Велика Британія), політика уряду спрямована на модернізацію виробництва та підтримку вітчизняного виробника, трудові зусилля нації.

1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал Гінденбург.

2. Основою ідеології італійського фашизму був примат нації. Інтереси нації повинна була виражати фашистська держава. Ґрунтуючись на принципах корпоративізму, держава повинна була примиряти в своїй єд­ності різноманітні суспільні інтереси. Програма фашистів міс­тила скасування сенату, поліції, каст, привілеїв і титулів; загальне виборче право, гарантії громадянських свобод, скликання Установчих зборів, відміну таємної дипломатії та загальне роззброєння; заборону банківських операцій та прогресивний податок на капітал; встановлення для всіх 8-годинного робочого дня та мінімуму зарплати; участь робітників у технічному керуванні підприємствами; націо­налізацію військової промисловості; передачу землі селя­нам; заборону дитячої праці до 16 років; загальну освіту та безкоштовні бібліотеки.

Відразу після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм, з'явилися нові державні ін­ститути: в грудні 1922 р. - «Велика фашистська рада», в січні 1923 р. королівським декретом було закріп­лено створення фашистської міліції – «Добровільна міліція національної безпеки». ВФР контролювала законопроекти перед внесенням їх до парламенту, діяльність самого уряду. 3 квітня 1926 р. прийнято закон, що затвердив контроль уряду над профспілками. 5 листопада 1926 р. видано закон про розпуск усіх «антинаціональних» партій. В квітні 1927 р. було прийнято «Хартію праці», згідно з якою встановлювався корпоративний принцип структури держави та суспільства Італії. Замість профспілок створю­валися корпорації, що об'єднували робітників і підпри­ємців кожної галузі виробництва, вони знаходились під державним контролем. Кандидатів до парла­менту тепер могли висувати тільки корпорації.

В основу фашистської доктрини було покладено ідею «загальнонаціональної» влади, що стояла на варті «загальних інтересів». Виходячи з цієї ідеї, фашисти вима­гали від народу повної покори. Було видано закони про чистку державного апарату від «підозрілих», про заборону всіляких асоціацій, що не контролюються фашистською партією, про право префекта конфіскувати номери газет. Закон від 24 грудня 1925 р. звільняв прем'єр-міністра від відповідальності перед парламентом і не був зобов'язаний подавати до відставки в разі висловлення вотуму недовіри.

Зовнішня політика. Прагнення до переділу світу швидко зблизило Італію з фашистською Німеччиною та Японією. 1935 – 1936 рр. захопила більшу частину Ефіопії. У 1937 р. Італія приєдналась до Антикомінтернівського пакту, а у 1939 р. Італія і Німеччина уклали між собою «сталевий пакт». Підтримка франкістів в Іспанії в 1936-1939 pp., Італія направила туди 200-тисячний військовий корпус і велику кількість зброї. У 1939 р. Італія захопила Албанію.