Стилі педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність вчителя, як і будь-яка інша діяльність, харак­теризується певним стилем. В широкому розумінні стиль діяльності — це стала система способів, прийомів, яка проявляється в різних умовах її здійснення. Вона зумовлюється специфікою самої діяльності, індивіду­ально-психологічними особливостями її суб'єкта (І.В. Страхов, Н.Д. Ле-вітов, В.С. Мерлін, Є.А. Климов та ін.).

Власне психологічний смисл індивідуального стилю діяльності "це обумовлена типологічними особливостями стійка система способів, яка складається у людини, яка прагне до найкращого здійснення своєї діяль­ності,... індивідуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо чи стихійно використовує людина з метою найкращого врівнова­ження своєї (психологічно зумовленої) індивідуальності з предметними зовнішніми умовами діяльності".

Це підкреслює В.С. Мерлін, визначаючи, що стиль діяльності це "ін­дивідуальне своєрідне поєднання прийомів та способів, які забезпечують найкраще виконання діяльності".

Стиль діяльності пов'язаний з стилем саморегуляції: вони розгляда­ються як взаємопов'язані сторони цілісного індивідуального стилю ак­тивності і діяльності людини. Взагалі поняття "стиль" трактується у ши­рокому контексті, як стиль поведінки, стиль діяльності, стиль керівни­цтва (лідерства), стиль спілкування, когнітивний стиль і т.д.

За К. Левіним, стилі поведінки відносяться до типу прийняття рішен­ня керівником та визначені три стиля керівництва: авторитарний, демо­кратичний та потурання. В подальших дослідженнях були введені такі визначення, як директивний, колегіальний та дозволяючий. Ці визначен­ня найчастіше використовуються відносно до діяльності (поведінки) вза­ємодії та спілкування. В аналізі стилів виділяють дві сторони: змістовну та технічну, тобто формальну (прийоми, способи).

За Г.М. Андреєвою, авторитарний стиль з формального боку ха­рактеризується діловими, скороченими вказівками, заборони без по­слаблень, з погрозами, чітке мовлення, непривітний тон, похвала та осудження суб'єктивні, емоції не враховуються, показ прикладів - не

система, позиція лідера - поза групою. Змістовний бік характеризується тим, що справи в групі плануються заздалегідь (у всьому обсязі), визна­чається лише безпосередня мета, подальша - невідома, голос керівника

- вирішальний.

Демократичний стиль характеризується тим, що інструкції поступа­ють у формі пропозицій, товариський тон мовлення, похвала та осуджен­ня - з порадами, розпорядження та заборона з дискусіями, позиція лідера

- в середині групи. Змістовна сторона визначається тим, що заходи пла­
нуються в групі, за реалізацію пропозицій відповідають всі, всі розділи
роботи не тільки пропонуються, а в обговорюються.

Стиль потурання — тон конвенціональний, відсутність похвали та осудження, ніякого співробітництва, позиція лідера - непомітна з боку групи. Змістовна сторона характеризується тим, що справи в групі ідуть самі по собі, лідер не дає вказівок, розділи роботи складаються з окремих інтересів чи надходять від нового лідера.

Стилі педагогічної діяльності в першу чергу поділяються на три за­гальних, які визначені вище: авторитарний, демократичний та потурання але одночасно мають власне "педагогічний зміст".

Так, А.К. Маркова визначає їх таким чином.

Авторитарний стиль. Учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель особисто вирішує, приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, ви­користовує свої права без врахування ситуації та думок учнів, не пояснює свої дії учням. Внаслідок чого учні втрачають активність чи здійснюють її тільки під керівництвом вчителя, характеризуються низькою самооцін­кою та агресивністю. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань та особистісний розвиток.

Головними методами впливу такого вчителя є наказ та повчання. Для вчителя характерна низька задоволеність професією та професійна не­стійкість. Вчителі з цим стилем керівництва головну увагу звертають на методичну культуру, в педагогічному колективі займають позицію лідера.

Демократичний стиль. Учень розглядається як рівноправний парт­нер по спілкуванню, колега у спільному пошуку знань. Вчитель приймає рішення разом з учнями, враховує їх думку, підтримує самостійність су­джень, враховує не тільки успішність, але і особистісні якості учнів. Ме­тодами впливу є спонукання до дій, порада, прохання. У вчителів з де­мократичним стилем керівництва школярі частіше відчувають стан спо­кійного задоволення, високої самооцінки. Вчителі з цим стилем більше уваги звертають на свої психологічні уміння, для них характерна велика професійна стійкість, задоволення своєю професією.

Вікова і педагогічна психологія

XII. Психологія вчителя

 

Ліберальний стиль. Вчитель відходить від прийняття рішення, пере­дає ініціативу учням, колегам. Організацію та контроль діяльності учнів здійснює без системи, проявляє нерішучість, коливання. В класі нестій­кий мікроклімат, замасковані конфлікти.

По відношенню до партнера взаємодії можна визначити характер сти­лю: від підкорення до партнерства та відсутності спрямованого впливу. При цьому можна побачити, що домінує монологічна чи діалогічна фор­ма спілкування.

Так за характером включеності в діяльність педагога спілкування В.А. Кан-Калік диференціював стилі:

• стиль захопленості педагога спільно з учнями творчою діяльніс­
тю і є вираженням відношення вчителя до своєї справи, до своєї про­
фесії;

• стиль дружнього відношення, яке служить загальним фоном
та передумовою успішності взаємодії вчителя з класом (ні в якому разі
не переходячи до фамільярного). Товариськість повинна бути педаго­
гічно доцільною, не протирічити загальній системі взаємодії педагога
з дітьми.

• стиль спілкування - дистанція, яка є вираженням авторитарного
стилю, який позитивно впливає на зовнішні показники дисципліни, орга­
нізованість учнів, але може призвести до особистісних змін - конформіз­
му, фрустрації, неадекватності самооцінки, зниження рівня домагань.

Аналіз стилів педагогічної діяльності в залежності від її характеру включає такі його сторони: змістовні характеристики стилю (орієнтація вчителя на процес чи результат своєї праці, розгортання вчителем орієн­тованого та контрольно-оціночного етапів своєї праці); динамічні харак­теристики стилю (гнучкість, стійкість, вміння переключатися); результа­тивність (рівень знань і навичок учіння у школярів, а також інтерес учнів до предмету). На цій основі А.К. Марковою та А.Я. Ніконовою виділені 4 типи індивідуальних стилів, які характеризують сучасного вчителя.

Емоційно-імпровізаційний стиль (ЕІС) Вчителя з ЕІС відрізняє переважна орієнтація на процес навчання. Пояснення нового матеріа­лу такий вчитель будує логічно, цікаво, але в процесі пояснення у нього відсутній зворотній зв'язок з учнями. Під час опитування вчитель з ЕІС звертається до великої кількості учнів, в основному сильних, які його ці­кавлять, опитує їх у швидкому темпі, задає неформальні питання, але ма­ло дає їм говорити, не чекаючи, поки вони сформулюють відповідь само­стійно. Для вчителя з ЕІС характерно недостатньо адекватне планування навчально-виховного процесу, для викладання на уроці він відбирає най­більш цікавий матеріал; не такий цікавий, але важливий, залишає на са­мостійне вивчення учнями. В діяльності вчителя з ЕІС недостатньо пред­ставлені закріплення та повторення учбового матеріалу, контроль знань учнями. Вчителів з ЕІС відрізняє висока оперативність, використання ве­ликого арсеналу різноманітних методів навчання. Він часто практикує колективні обговорення, стимулює спонтанні висловлювання учнів. Для вчителя з ЕІС характерне невміння проаналізувати особливості та резуль­тативність своєї діяльності на уроці.

Емоційно-методичний стиль (ЕМС). Для вчителя з ЕМС харак­терні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне плануван­ня навчально-виховного процесу, висока оперативність, деяка перевага інтуїтивності над рефлективністю. Орієнтуючись як на процес, так і на результати навчання, вчитель адекватно планує навчально-виховний про­цес, поетапно відпрацьовує весь навчальний матеріал, уважно слідкує за рівнем знань всіх учнів (як сильних, так і слабких), в його діяльності по­стійно представлені закріплення і повторення учбового матеріалу, конт­роль знань учнів. Такого вчителя вирізняє висока оперативність, він часто змінює види робіт на уроці, практикує колективні обговорення. Викорис­товуючи багатий арсенал методичних прийомів при обробці навчального матеріалу, прагне активізувати дітей не зовнішньою розважальністю, а міцно зацікавити особливостями самого предмету.

Розмірковуючо-імпровізаційний стиль (РІС). Для вчителя з РІС ха­рактерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне плану­вання навчально-виховного процесу. Порівняно з вчителями емоційних стилів, вчитель з РІС проявляє меншу винахідливість у підборі і варію­ванні методів навчання, не завжди може забезпечити високий темп робо­ти, менше практикує колективні обговорення, скорочує час спонтанних висловлювань під час уроку, ніж у вчителів з емоційним стилем. Учитель з РІС менше говорить сам, особливо під час опитування, та прагне впли­вати на учнів непрямим шляхом (за допомогою підказок, уточнень і т.д.), дає можливість учням детально оформити відповідь.

Розмірковуючо-методичний стиль (РМС). Орієнтуючись переважно на результати навчання і адекватно плануя навчально-виховний процес, вчитель з РМС проявляє консерватизм в використанні засобів педагогіч­ної діяльності. Висока методичність (систематичність закріплення, повто­рення навчального матеріалу, контроль знань учнів) поєднується з неве­ликим, стандартним набором методів навчання, перевагою репродуктив­ної діяльності учнів, рідким проведенням колективних обговорень. Під час опитування вчитель з РМС звертається до невеликої кількості учнів, дає кожному багато часу на відповідь, особливу увагу приділяє слабким учням. Для вчителя з РСМ характерна в цілому рефлективність.

Стиль педагогічної діяльності, як інтегративна характеристика, ві­дображуючи стиль керівництва, стиль спілкування, стиль поведінки та когнітивний стиль вчителя найбільш повно висвітлюється у типах стилю праці вчителя за А.Я. Ніконовою та А.К. Марковою.