VII. Психологія особипісного розвитку в юнацькому віці

У сучасній школі недостатньо уваги приділяється розвитку внутріш­нього плану дії (заважають калькулятори, готові програми та ін.). Необ­хідні спеціальні вправи, спрямовані на те, щоб одні й ті ж дії якомога частіше виконувалися не з реальними, а з уявними предметами, тобто в думках. До тих пір, поки рішення до кінця не продумано в голові, доки не складений план включених до нього дій і поки він не вивірений на ло­гічність, до практичного здійснення рішення не варто приступати. Цими правилами можна користуватися на заняттях з усіх шкільних предметів. Необхідно зауважити, що усю роботу з інтелектуального розвитку стар­шокласників необхідно проводити комплексно, застосовуючи вправи так, щоб вони розвивали інтелект за усіма напрямками.

В умовах переходу до ринкових відносин значення практичного ін­телекту старшокласників особливо зростає. У структуру практичного інтелекту входять такі якості розуму, як діловитість, економність, обач­ливість, вміння швидко вирішувати задачі, що виникають. Діловитість виявляється в тому, що людина може відшукати оптимальне рішення у будь-якій складній ситуації. Економність - у тому, що людина здатна знайти спосіб дії, який веде до потрібного результату, з найменшими за­тратами сил і ресурсів. Обачливість як якість практичного мислення - це вміння передбачити наслідки тих чи інших рішень. Вміння оперативно вирішувати задачі проявляється у кількості часу, який минає з моменту виникнення задачі до її практичного вирішення.

Розвиненим можна вважати таке практичне мислення старшоклас­ника, якому притаманні усі вказані властивості. Його необхідно фор­мувати в учнів, починаючи з перших років навчання, як у школі, так і вдома.

Ранній юнацький вік сенситивний для формування професійно орі­єнтованих знань, умінь та навичок. В інших вікових періодах вони не розвиваються з такою швидкістю і так надовго не закріплюються у досвіді, як у ці шкільні роки. Вікова особливість полягає в швидкому розвитку спеціальних здібностей, часто пов'язаних з майбутньою про­фесійною сферою. Ті учні, які в старших класах школи не виявляли лінгвістичних, музичних, математичних, фізичних, художніх здібнос­тей, майже ніколи не стають видатними філологами, математиками, фі­зиками, художниками, хоча трапляються й винятки. Так, Ейнштейн мав погані оцінки з фізики, юний Гегель - посередні оцінки з філософії, а Верді був відрахований з консерваторії.

Характерним для інтелекту старшокласника є розвиток творчих здібностей, це виявляється в інтелектуальній ініціативі та створенні чо­гось нового. Ж. Піаже вважав, що виявити розумовий потенціал осо­бистості можливо, з'ясувавши її інтереси, де максимально розвивають­ся здібності.

Психологи Ліндсей, Норман вважають, що творчому мисленню зава­жають такі особливості особистості, як тривожність, конформізм, висо­кий рівень критичності.

Американський психолог Дж. Гілфорд, автор розширеної концеп­ції інтелекту, зазначає, що творче мислення пов'язане з домінуванням у ньому чотирьох особливостей: оригінальності, гнучкості, образності та спонтанності. Він виділяє два типи мислення: конвергентне, необхідне для знаходження єдино творчого розв'язання задачі, і дивергентне, яке передбачає, що на одне й те саме запитання може бути велика кількість однаково правильних відповідей.

Конкретні особистісні якості творчих юнаків різноманітні, тому що залежать як від основної сфери діяльності людини, так і від виховання. Наприклад, наукова творчість зазвичай поєднується з високими загаль­ними показниками інтелекту, здатністю до абстрактно-логічного мислен­ня, що зовсім не обов'язково для художників.

Багато залежить від виховання: обдарований старшокласник, само­вираженню якого щось перешкоджає, часто виявляє риси тривожності, які відсутні у того, кому родина та школа дають можливість реалізувати свої здібності. Оригінальність мислення іноді легко сплутати з „оригі­нальничанням" як засобом самоствердження, а потяг до самостійності - з негативізмом. Вчителю важливо своєчасно з'ясувати сферу творчої спрямованості старшокласника та стимулювати її розвиток у бажаному напрямку.

Розумовий розвиток старшокласників полягає не стільки у зміні окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності. Це, за визначенням Е.А. Клімова, індиві­дуально-своєрідна система психологічних засобів, до яких свідомо або стихійно звертається людина з метою врівноваження своєї індивідуаль­ності з предметними, зовнішніми умовами діяльності. У пізнавальних процесах він виступає як стиль мислення, тобто стійка сукупність інди­відуальних варіацій у способах сприйняття, запам'ятовування та мис­лення, за якими стоять різноманітні шляхи отримання, накопичення, переробки та використання інформації.

Стиль мислення старшокласника залежить від типу його нервової системи, який впливає і на успішність. Старшокласники з інертною нервовою системою в умовах перевантаження учбовими завданнями вчаться гірше, ніж учні з рухливим типом нервової системи. Проте ці недоліки компенсуються стараннішим плануванням та контролем своєї діяльності.

Індивідуальний стиль розумової діяльності старшокласника вимагає від вчителя індивідуалізації навчання та надання своєчасної допомоги у формуванні особистості.

21 8