Вікова І педагогічно психологія. V. Молодший шкільний вік

V. Молодший шкільний вік

5. Характерні особливості учбової діяльності молодшого школяра

У молодших школярів учбова діяльність стає провідною і набуває ха­рактерних особливостей, її основні компоненти: дії і операції, за допо­могою яких учні оволодівають змістом навчання; мотиви і форми спіл­кування учнів з учителем та між собою; результати навчання та його контроль і оцінка; структура учбової діяльності, в якій набування знань, умінь та навичок виступає як прямий її результат, складається поступо­во в міру того, як школярі навчаються її здійснювати, виробляють перші вміння вчитися.

Розглянемо складові навчальної діяльності молодших школярів за да­ними О.В. Скрипченка.

Змістовні складові навчальної діяльності. До змісту навчання став­лять такі основні вимоги: науковість, ідейність, духовність. Ці принципи стосуються змісту кожного навчального предмету. У змісті підручників та інформації класоводу має бути правильне пояснення явищ природи і суспільного життя.

Великий за обсягом зміст неминуче призводить до втоми учнів, до зниження інтересу до навчання, до погіршення і гальмування інтелекту­ального розвитку учнів, до формального поверхневого засвоєння учнями змісту навчання.

Цільові складові навчальної діяльності. У порівнянні із дошкільни­ками складнішими стають цілі діяльності молодших школярів. Вони ви­значаються програмним змістом навчання. При характеристиці цільових компонентів навчання, як і інших складових, важливо диференціювати цілі, які ставить учитель, і цілі, які усвідомлює і приймає учень у процесі учіння.

Мотиваційні складові учіння. В учнів молодшого шкільного віку формуються різноманітні навчальні мотиви. Першокласнику подобаєть­ся вчитися, читати, писати, лічити. Його цікавлять оповідання про по­двиги людей, історичні події, про явища природи, життя тварин, роботу промислових підприємств. У процесі навчання інтереси дитини збагачу­ються й диференціюються. У багатьох дітей навчальна активність спо­нукається інтересом до самого процесу навчання та його результатів, ви­ступаючи для них як самоціль. «Я розв'язую задачі тому, що хочу навчи­тись їх розв'язувати», - говорить Люба Б. (2 клас). «Я учуся, щоб мати знання», - каже Ніна П. (З клас). Іноді на перший план виступає праг­нення учня за допомогою навчання здобути особисту перевагу в класі. Передбачення успіху, прагнення уникнути невдач в учінні й пов'язаного з цим приниження перед іншими дітьми є для деяких учнів сильним мо­тивом їх учбової діяльності. Деякі учні вчаться для того, щоб порадувати

батьків, близьких людей. Бувають і такі учні, що вчаться з примусу. «Як­що мама побачить погану оцінку, то вона не пускає мене гуляти на вули­цю", - говорить Гриша Ш. (2 клас). Інших учнів спонукає до виконання навчальних завдань сумління. "Коли я не вивчу урок, мені дуже непри­ємно", - говорить Анатолій Ж. (З клас). Деякі молодші школярі як спо­нукання до навчання називають передбачувані практичні цілі. "Я вчусь, бо хочу бути льотчиком", - говорить Віктор С. (2 клас). Дехто відзначає суспільне значення навчання. "Я вчусь, щоб принести людям користь", -говорить Наталя В. (З клас) (О.В. Скрипченко).

При вивченні мотивів учіння важливо одержати від учнів відповіді на запитання: Що спонукає учня до даної конкретної навчальної діяльності? Яке ставлення учня до виконання навчального завдання?

У деяких першокласників мотиви учіння пов'язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першоклас­ників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння). Тут пе­реважають ще ігрові мотиви, хоч спонукають вони до учбових дій. Як правило, учні перших класів на запитання «Чому ти вчишся в школі?» відповідають коротко: «Щоб бути грамотним», «Навчитись читати, пи­сати» і т.п. їхні відповіді - це, в основному, судження дорослих, поба­жання батьків. Учні других класів здебільшого відповідають повніше і свідоміше: «Всі діти, такі, як я, повинні вчитися», «Треба вчитися, так мені мама сказала», «Щоб навчитися писати, рахувати», «Щоб перейти в третій клас» і т.д. Усі ці висловлювання добре ілюструють домінуючу роль так званих зовнішніх мотивів, які спочатку спонукають учіння. Тут учіння є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності (наприклад, задоволення соціальної потреби в самоствердженні). Серед мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов'язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов'яз­ку, а також вузькі особисті мотиви-задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь-що відзначитися в колективі однолітків (М.І. Алєксєєва (1929 - 2001), Л.І. Божович, С.О. Мусатов).

Друга група мотивів учіння молодших школярів — це так звані вну­трішні мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння - вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв'язання учбових задач. У школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успіш­ності учнів. С.О. Мусатов зазначає, що серед усвідомлених школярами мотивів учіння інтерес до окремих предметів займає важливе місце в до­бре та посередньо встигаючих учнів (його виявили 39% цих школярів)