Комп’ютерна графіка. Види комп’ютерної графіки. Особливості кожного виду графіки

Навіть поверхневий аналіз лише однієї з областей діяльності людини дозволяє з повною впевненістю стверджувати: найбільш ефективним та зручним для сприйняття видом інформації була, є та в найближчий час буде інформація графічна. Насправді широке впровадження комп’ютерів у професійну діяльність людини стало можливим лише після фактичної уніфікації графічного інтерфейсу. Причина криється в особливостях психіки та фізіології людини. Через ці особливості зображення швидко аналізуються, моментально асоціюються з накопиченими напротязі всього життя образами та розпізнаються. Швидкість такого розпізнавання набагато вище, ніж при аналізі інформації, що поступає, наприклад, по слуховому інформаційному каналу.

Комп'ютерна графіка - це спеціальна ділянка інформатики, що вивчає методи і засоби створення та обробки зображень за допомогою програмно-апаратних обчислювальних комплексів.

В залежності від способу формування зображень, комп'ютерну графіку можна поділити на:

· растрову;

· векторну;

· фрактальну;

· тривимірну.

ВЕКТОРНА

У векторній графіці базовим елементом є лінія, яка описується математичною формулою. Таке представлення даних компактніше, але побудова об'єктів супроводжується неперервним перерахунком параметрів кривої у координати екранного або друкованого зображення. Лінія є елементарним об'єктом, якому притаманні певні особливості: форма, товщина, колір, тощо. Будь-який об'єкт (прямокутник, еліпс, текст і навіть пряма лінія) сприймається як криві лінії. Виключення складають лише імпортовані растрові об'єкти.

Векторні об'єкти завжди мають шлях, що визначає їх форму. Якщо шлях є замкненим, тобто кінцева точка співпадає з початковою, об'єкт має внутрішню ділянку, яка може бути заповненою кольором або іншими об'єктами. Всі шляхи містять два компонента: сегменти та вузли.

Шлях являє собою маршрут, що з'єднує початкову та кінцеву точку.

• Сегмент - окрема частина шляху, може бути як прямою, так і кривою лінією.
• Вузол - початкова або кінцева точка сегмента.

Кожен елемент векторної графіки містить ці три основні елементи і дозволяє їх редагування.

Різні об'єкти мають різні способи представлення.

• Точка. Об'єкт на площині представляється двома числами (х, у) відносно початку координат.
• Пряма лінія. Їй відповідає рівняння у=kx+b. Вказавши параметри k та b можна створити пряму лінію у відомій системі координат.
• Сегмент прямої. Для опису потрібно додатково вказати параметри х₁ та х₂, відповідно початку та кінця відрізку.
• Крива лінія ІІ порядку. До них відносяться еліпси, круги, параболи, гіперболи тощо. Пряма лінія є також випадком кривої ІІ порядку. Крива ІІ порядку не має точок перегину і описується рівнянням а₀х₂+а₁у₂+а₂ху+а₃х+а₄у+а₅=0. Для побудови відрізка кривої додатково потрібні ще два параметри початку та кінця відрізку.
• Крива лінія ІІІ порядку. Важлива наявність точки перегину, що дозволяє відобразити різноманітні об'єкти. Рівняння кривої ІІІ порядку а₀х₃+а₁у₃+а₂х₂у+а₃ху₂+а₄х₂+а₅у₂+а₆ху+а₇х+а₈у+а₉=0. Для опису відрізка потрібні ще два параметри початку та кінця відрізку. Зауважимо, що пряма та криві ІІ порядку є частковим випадком кривих ІІІ порядку.
• Криві Без'є. Спрощений вид кривих ІІІ порядку. Метод побудови кривих Без'є заснований на використанні пари дотичних, що проведені до відрізка лінії в його закінченні. На форму кривої лінії впливає кут нахилу дотичної та довжина її відрізка. Таким чином, дотичні відіграють роль віртуальних важелів, за допомогою яких керують формою кривої.

За допомогою кривих створюється контур об'єкта, всередині якого може бути заповнення (любий колір, штрихування або зображення). Заповнений об'єкт трактується як єдиний елемент, тобто при змінюванні форми об'єкта, заповнення заповнює всю його внутрішню ділянку.

Заповнення можна розбити на 4 категорії:

• однорідне заповнення одним кольором або штрихуванням;
• градієнтне, при якому кольори або тіні поступово змінюються (лінійна, радіальна, конічна, прямокутна тощо);
• візерункове, при якому об'єкт заповнюється повторювальними зображеннями (двоколірними або повноколірними);
• текстурне заповнення (художні зображення).

У векторних редакторів є засоби застосування ефектів до простих об'єктів (відтінювання, витискування, викривлення, прозорість тощо).

Слід відмітити наявність засобів обробки тексту, до яких можна застосувати всі прийоми редагування об'єктів, керувати розмірами тексту і повертати в любий бік.