Псигологічні особливості судового процесу

Тема Психологія судової діяльності

Психологія судді

Відповідно до Конституції України правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ч. 1 ст. 127). У ч. 2 цієї ж норми Основного Закону держави у зв'язку з особливим статусом судді, визначається, що професійні судці не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Суддя — посадова особа відповідного суду, носій судової влади. Це та особа, яка уповноважена виносити судові рішення від імені держави'. З цим пов'язані її підкорення тільки закону, заборона впливу на неї в будь-який спосіб. Професія судді є найбільш складною серед юридичних професій. Це пов'язано з необхідністю приймати важливі і відповідальні рішення, визначати долі інших людей, їхню винність чи невинність у вчи- ' І. Фойницький вказував, що всі судові рішення постановляються ім'ям верховної державної влади, за указом Його Імператорської Величності. Ця основа державного суду має силу як для кримінального, так і для цивільного суду. В обох випадках суд слугує не приватним інтересам окремих осіб, окремих громадських гуртків чи окремих відомств, а загальним державним інтересам правосуддя (див.: Фойницкий И. Я. Курс уголовного судопроизводства. - С.-Пб.: Альфа, 1996. - Т. 1. - С. 8 (Отпечатано по третьему изданию, С.-Пб.: 1910). ненні злочинів. Тому суддя повинен нести високу відповідальність за свої вчинки і дії. Пізнавальна діяльність судді спирається на вже зібрані на досудо-вому слідстві матеріали (докази з кримінальної справи). Суд повинен перевірити пред'явлені докази, «зважити» їх і ухвалити відповідне рішення. Йдеться про професійні якості судді, наявність відповідного досвіду, вміння розбиратися у життєвих ситуаціях. Саме з цим пов'язано віковий ценз судді — не молодше двадцяти п'яти років. Необхідний також і стаж роботи у галузі права — не менше трьох років. У процесі дослідження події суддя конструює уявні моделі, висуває судові версії. Наявність обвинувального висновку в матеріалах кримінальної справи не повинна справляти сугестивного впливу на суддю. Поряд з версією обвинувачення можуть висуватися і контрверсії. У цьому виявляється і роль захисту в змагальному кримінальному процесі. Л. Владимиров зазначав, що суд — не аудиторія, де читаються лекції, які складаються з узагальнень різноманітного матеріалу. Суд — розслідування індивідуальної події, і захисник повинен усі свої міркування будувати на основі певного випадку. Тут не може йтися про злочинність узагалі, а лише про злочинність саме тієї людини, яка сидить на лаві підсудних. Перебуваючи у межах того злочину, який засуджується і який він вивчає, захисник повинен тільки з нього черпати свої дані і доводи, ґрунтуючись тільки на клінічному вивченні окремого випадку. Йдеться про винність не класу, не групи, не професії, не партії, а саме цієї окремої людини, проти якої пред'явлено обвинувальний акт. Не слід змішувати двох трибуналів: наукового і судового. Перший не знає ніяких строків і умовностей, другий, за самим своїм завданням, пов'язаний строками та умовностями. Кримінальна справа — це «крапля води», в якій живе цілий світ істот, здебільшого невидимих для неозброєного ока'. Судді у змагальному процесі (обвинувачення — захист) належить регулююча роль, яка полягає у створенні ділової обстановки судового процесу, визначенні і регулюванні спілкувань, усуненні різко конфліктних стосунків, зниженні надмірного емоційного збудження учасників. Діяльність судді пов'язана з розглядом різних за своїм характером справ (кримінальних, цивільних, адміністративних та ін.). Відсутність належної спеціалізації суддів, високий ступінь інтелектуальних та ' Див.: Владимиров Л. Е. Advocatus miles (Пособие для уголовной защиты) (Извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. - М.: МГП «Фемида», 1992. - С. 46. 172 емоційних навантажень, перевищення нормативів кількості розгляду справ призводять до виникнення негативних емоцій, психологічних перевантажень, а зрештою, і до професійної деформації (використання схематичності і шаблону в діяльності, негативного ставлення до людей, спрощення процедури розгляду кримінальних чи цивільних справ та ін.). Суддя має характеризуватися високими моральними параметрами, прагненням до справедливості. Необхідний індивідуальний підхід до кожної людини, поважне ставлення до її особистості. Правосуддя зачіпає долі багатьох людей. Судити потрібно справедливо, з урахуванням усіх обставин справи. Суддя має бути об'єктивним. Пізнання у суді передбачає зіткнення різних інтересів, виникнення суперечливої інтерпретації тих чи інших фактів. У цій ситуації суддя повинен уміти виокремити головне, усунути перекручування, відрізнити емоції від існуючих реалій. Судці доводиться взаємодіяти з широким колом осіб з різним процесуальним становищем, які по-різному ставляться до справи, відрізняються за своїм інтелектом, віком, про-фесією, соціальним станом та ін. Ця взаємодія має бути суворо процесуальною. Судця не повинен виконувати не притаманні йому функції у наданні «правової допомоги населенню». У цьому плані слушно звучать слова: «Суд довідок не дає». 1 Вплив на особу судді різних негативних чинників, надто великі емоційні навантаження дійсно сприяють деформації її психологічної структури. Водночас незадоволення рішеннями суду, в певному ступені озлоблення діями суддів породжують гостро сатиричні характеристики їх процесуальної фігури. Так, прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі продовжує дивувати світ своїми незвичними висловлюваннями на адресу суддів: «Лише розумово неврівноважені люди, люди з психічними проблемами можуть робити цю роботу. Вони це роблять тому, що з антропологічного погляду відрізняються від інших представників людської раси» (див.: Велик и могуч итальянский язык // Событие. - 2003. - 2-8 окт. - С. 5). А ось як описував Віктор Гюго психологічний стан суддів, які ухвалили смертний вирок: «Судді сиділи спереду із задоволеним виглядом - мабуть, раділи, що справа доходить кінця. На обличчі голови, м'яко освітленому відблиском віконного скла, був мирний, добрий вираз; а молодий член суду, смикаючи свої брижі, майже весело патякав з гарненькою дамою у рожевому капелюшку, яка через знайомство сиділа позаду нього. Лише присяжні були бліді Суддю вирізняє висока культура мови. За допомогою мови суддя здійснює комунікативну функцію, регулює спілкування різних осіб, справляє у допустимих формах психологічний вплив. Мова судді повинна вирізнятися лаконічністю, чіткістю формулювань, юридичною грамотністю. У діяльності судді важливе значення мають письмова мова, вміння складати процесуальні документи. Професійна діяльність судді передбачає чіткий добір осіб на ці посади, вироблення своєрідних критеріїв відповідності. У психологічній літературі пропонувалося розробити професіограму судді (необхідний набір якостей залежно від виконуваної діяльності). Стосовно діяльності судді виділяють такі сторони (В. Васильєв): соціальну (висока відповідальність за свою діяльність, неупередженість тощо); реконструктивну (загальний і спеціальний інтелекти, пам'ять, уява, аналітичне мислення, інтуїція судді та ін.); комунікативну (чуйність, емоційна стійкість, уміння слухати і розмовляти та ін.); організаційну (воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість тощо); посвідчу-вальну (загальна і спеціальна культура письмової мови, навички в складанні письмових документів та ін.).

Псигологічні особливості судового процесу

Основна і виняткова функція суду — вирішення справи по суті. Суд здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних та деяких інших категорій справ у встановленому законом процесуальному порядку. Психологічні особливості процесуальної діяльності суду пов'язані з такими обставинами: 1) чітким порядком розгляду справ у суді (точна правова регламентація процедури); 2) стадійністю здійснення діяльності (процес проходить декілька точно визначених етапів); 3) активністю різних учасників процесу (прокурора, захисника, цивільного позивача, цивільного відповідача та ін.); 4) зовнішніми умовами, в яких відправляється правосуддя (зал судового засідання, технічне оснащення процесу, наявність атрибутики тощо). В юридичній літературі під правосуддям розуміється особливий вид державної діяльності, який полягає у розгляді і вирішенні певних категорій справ (розв'язанні різних соціальних конфліктів). Функція суду полягає в тому, аби розв'язати конфлікт, відновити справедливість. Судді при відправленні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Підкорення закону означає додержання законодавчих розпоряджень, здійснення діяльності відповідно до процедури, встановленоїчинним законодавством. Судовий процес передбачає виникнення процесуальних правовідносин. Діяльність учасників судочинства докладно регламентується законом, що встановлює певну процесуальну форму (структуру судового процесу, його стадій, порядку проведення процесуальних дій). Процесуальна форма є гарантією захисту прав і законних інтересів особи. Судова діяльність характеризується певною послідовністю, стадійністю. Судовий процес складається зі стадій, що змінюють одна одну. На кожній стадії виносяться процесуальні рішення. Стадійність процесу перебуває у повній відповідності з науковою організацією праці. Стадії процесу обмежені часовими інтервалами, розташовуються у логічній послідовності, дають змогу успішно здійснювати судову діяльність. Так, центральною стадією кримінального процесу є стадія судового розгляду. У плані психології важливе значення має така частина судового розгляду, як судове слідство, в якій суд за участю підсудного, захисника, потерпілого та обвинувача безпосередньо досліджує докази, зібрані на стадії досудового слідства і пред'явлені суду учасниками судового розгляду або повідомлені самим судом. Під час судового слідства головуючий, обвинувач, захисник, суддя допитують підсудних, свідків, заслуховують висновок експерта, оглядають речові докази, оголошують протоколи та інші документи. Виникає запитання: чи повинен суд збирати докази або тільки перевіряти наявні? За існуючою в Україні процедурою суд не тільки «зважує» наявні докази і ухвалює відповідне рішення, а й виконує деякі функції збирання доказів. Так, у ст. 315і КПК України передбачено, що з метою перевірки і уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, суд мотивованою ухвалою, а суддя — постановою вправі доручити органу, який проводив розслідування, виконати певні слідчі дії. В ухвалі (постанові) зазначається, для з'ясування яких обставин і які саме слідчі дії необхідно провести, та встановлюється строк виконання доручення. Таке становище вимагає істотних змін. Кримінально-процесуальна процедура впливає на тактику судового слідства, тактико-психологічні прийоми судових дій. Тактична доцільність не повинна суперечити закону. Психологія взаємостосунків учасників судового розгляду передбачає поділ процесуальних функцій, змагальність сторін. Змагальний процес будується на засадах процесуальної рівності сторін. При цьому обвинувач несе «тягар доказування» винності обвинуваченого. Активна діяльність суду полягає у забезпеченні рівних прав сторін (обвинувачення і захисту). В змагальному процесі можна говорити про психологічні особливості діяльності обвинувача, захисту, суду. Функція підтримання державного обвинувачення у суді покладається на органи прокуратури. Прокурор, підтримуючи перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів (ст. 264 КПК України). Він повинен сприяти встановленню об'єктивної істини у кримінальній справі. У змагальному процесі важливе значення має обвинувальна промова прокурора. Кожна промова складається з трьох частин: вступу, головної частини і висновку, для вироблення яких існують особливі правила, встановлені багаторічним досвідом. Необхідно, аби його доводи були не тільки цікаві, а й втілені в красиву форму і передавалися б слухачам у певній послідовності, інакше промова справить враження окремих уривків, що загороджують і затемнюють один одного. Аби усунути ці недоліки, оратор зобов'язаний попрацювати над планом, оскільки все вчення про красу і чіткість мови зводиться до вміння побудувати план, розподіливши в ньому вигідним чином усі докази та усі свої висновки. Промова обвинувача повинна мати наступальний характер, справляти психологічний вплив і відповідати соціальним очікуванням. Прокурор має переконати суд у правильності пропонованої ним моделіподії злочину та встановлення осіб, що його вчинили. Промова повинна містити раціональне та емоційне. Існують різні підходи до структури промови прокурора. Найбільш типова форма промови прокурора складається з таких частин (за М. Єнікєєвим): 1) вступ; 2) виклад фактичних обставин і фабули справи; 3) аналіз і оцінка зібраних у справі доказів; 4) обгрунтування кваліфікації злочину; 5) характеристика особи підсудного і особи по-терпілого; 6) пропозиції про міру покарання; 7) питання відшкодування заподіяних злочином збитків; 8) аналіз причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, пропозиції щодо їхнього усунення; 9) висновок. Судова трибуна — засіб виховання громадян. Виховний вплив адресується не тільки підсудному, а й іншим особам (має загальну і часткову превенції). Природа захисної діяльності є належним чином дослідженою. Певні спроби у вивченні тактики захисту в кримінальному судочинстві було зроблено Т. Варфоломєєвою. Тактика захисту передбачає обрання оптимальної позиції (лінії поведінки) захисника, доцільних прийомів її реалізації під час судових та інших дій. І. Фойницький зазначав, що захист—це відповідь на обвинувачення і становить сукупність прав та заходів, спрямованих на захист невинуватості підсудного і його прав та інтересів перед кримінальним судом. За образним висловлюванням Р. Бєлкіна, захисники —«санітари» кримінального судочинства. їхню роль неможливо переоцінити. Саме від них законодавець чекає своєчасного запобігання судовим помилкам, коли до відповідальності притягається невинуватий, коли покарання не відповідає ступеню суспільної небезпечності вчиненого, коли слідчий і суд ігнорують обставини, що виключають можливість кримінального переслідування чи пом'якшують покарання. Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні тактико-психологічні прийоми. При цьому він має діяти у межах закону, не допускати порушень норм адвокатської етики. Захисник може використовувати «слабкі місця» обвинувачення. Однак неприпустимим є «свавілля захисту» недобросовісних адвокатів, які використовують протиправні і аморальні засоби. Принцип «захистити клієнта будь-якими засобами» не можна підносити до рангу принципів діяльності адвоката. Л. Владимиров писав, що кримінальний захисник повинен бути vir bonus et aequus', озброєний знанням і глибокою чесністю, поміркований у висновках, безкорисливий у матеріальному відношенні, незалежний у судженнях, стійкий у своїй солідарності з товаришами. Він має бути лише правозаступником обвинуваченого, а не його повіреним... Запропоновані Л. Владимировим прийоми захисту є актуальними й донині: 1) демонстрація доказів (демонстраційний спосіб надання і роз-роблення доказів повинен незмінно додаватися захистом, що має докази; захисту ж, що зовсім не має доказів, залишається шукати порятунку поза сферою доказів, у сфері моральності чи права взагалі); 2) вагомий доказ (не нападайте на супротивника, якщо у вас немає у руці сильного знаряддя; неспроможні витівки проти обвинувачення підривають довіру до захисту; краще мовчати, ніж виявляти сердите безсилля); 3) найбільш зручний порядок надання доказів захистом. Важливе значення має промова адвоката у суді. Цицерон говорив: «Erit eloquens, qui in foro causisque civilibus ita dicet, ut probat, ut delectet, ut flectat. Probare necessitatis est, delectare suavitutis, flectere victoriae». За рецептом риторики стародавніх промова адвоката поділялася на шість частин: 1) вступ (exordium); 2) розповідь (narratio); 3) визначення предмета промови (propositio et divisio); 4) доведення (confirmatio); 5) спростування (reíutatio); 6) висновок (conclusio sive peroratio). Щось подібне ми знаходимо й у сучасних джерелах: 1) вступ; 2) аналіз фактичних обставин справи; 3) аналіз особистісних якостей; 4) аналіз мотивів учинення діяння підзахисним; 5) висновок (М. Єнікєєв). Ще Л. Владимиров слушно зазначав, що поділ промови на частини, як він викладається у стародавніх, на сьогодні втратив своє значення, оскільки промови виголошуються після судового слідства, на якому все злочинне діяння проходить перед судом у живій, драматичній формі. Виокремлення певних частин у промові є надто умовним, ситуаційно визначеним наперед, залежним від конкретних обставин справи. 1 Муж добрий і справедливий (лат.). У психологічному аспекті важливе значення мають зовнішні умови, в яких відправляється правосуддя. До таких умов можуть належатиприміщення, в якому відправляється правосуддя, зал судового засідання, меблі, що знаходяться в залі, тощо. Ухвалення рішень суддею від імені держави передбачає наявність у залі засідання державної символіки (герба, прапора), а сам суддя повинен бути одягнений у мантію. Ці зовнішні умови сприяють виробленню поваги до суду, позитивно впливають на психіку осіб, які потрапили до сфери судочинства.