Фірма як організаційно-господарська одиниця

К

ласифікація фірм (під цим терміном ми будемо мати на увазі будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, що наділений правами юридичної особи) за різноманітними принципами, які покладені в її основу, дає можливість отримати в результаті вивчення конкретної фірми повну уяву про її організаційно-правовий стан, характер і масштаби її діяльності, ринкові позиції фірми, внутріфірмові відносини тощо.

В Україні процес формування структури національної економіки зазнає кардинальних, часом болючих та невиправданих, однак об'єктивно необхідних змін. Від колишнього СРСР ми успадкували недосконалу структуру господарст­ва країни (зокрема відсутні деякі галузі промисловості, а решта має недостатній

або гіпертрофований розвиток, існувала монополія державної власності тощо). Економічна криза, що виникла внаслідок різкого зламу системи господарю­вання, окрім безлічі негативних явищ (розвал господарської інфраструктури, інфляція, зубожіння населення, падіння обсягів виробництва, якісного та техно­логічного рівня, неконкурентоспроможність національної продукції на світовому рівні, недосконала правова база бізнесу, криза неплатежів та ін.), призвела також до появи альтернативних форм господарювання (спочатку кооперативний рух, оренда з правом викупу, формування інституту приватної власності, а згодом поява безлічі нових форм організації бізнесу, видів підприємств тощо).

На сучасному етапі відбувається формування різних форм організації біз­несу, організаційних структур тощо, що властиво ринковій економіці'.

Графічно це можна представити за допомогою рис. 3.1.

Загалом фірми класифікуються за такими ознаками:

•S вид і характер діяльності;

■S правове становище (юридичний статус);

•/ форма організації;

•S характер власності;

■S належність капіталу та контролю;

■S сфера діяльності;

■S ступінь охоплення, ринку;

•S інші ознаки (ринки, виробництво, технологія, типи організації тощо).

Вид і характер господарської діяльності

Залежно від цього критерію розрізняють такі види фірм: промислові, торгові, страхові, фінансові, тран­спортні, транспортно-експедиторські, інжинірингові, туристичні, аудиторські, консалтингові, орендні та ін.

Промислові (виробничі) фірми в основі своєї діяльності мають виробництво товарів (як правило, понад 50% обороту при­падає на виробництво промислової продукції).

Торгові (комерційні) фірми займаються здійсненням операцій з купівлі-продажу товарів. Вони можуть існувати незалежно юридично та у господарсь­кому відношенні від інших фірм і самостійно займатися торгово-посередниць­кими операціями, або ж входити до складу системи збуту великих промислових підприємств. Торгові фірми бувають вузькоспеціалізованими та універсальними.

Страхові фірми здійснюють страхування вантажів, угод, ризиків, життя, від нещасних випадків, від певних ситуацій тощо.

Основи економіки: Проб, підручник / І Ф.Радіонова, І.С.Кравченко, І.Л.Петрова, В.В.Радченко; За ред. І Ф.Радіонової. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — С 117.

Розділ І

ПРЕДМЕТ ТА СРЕРА КОМПЕТЕНЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема З

СУБ'ЄКТИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА УМОВИ ЇХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

Транспортні фірми здійснюють перевезення вантажів і пасажирів. Залеж­но від спеціалізації на окремих видах перевезень, вони поділяються на авто­мобільні, залізничні, авіаційні та судноплавні¹.

Транспортно-експедиційні спеціалізуються на здійсненні операцій з доставки товарів покупцю, виконуючи доручення промислових, торгових та інших фірм.

Фінансові виступають як інвестори, утримувачі та розпорядники нагро­мадженого капіталу або тимчасово вільних коштів.

Інжинірингові фірми займаються розробкою і впровадженням новітніх технічних вдосконалень, технологічних нововведень тощо.

Туристичні належать до індустрії розваг і відпочинку.

Аудиторські фірми здійснюють незалежні перевірки фінансово-госпо­дарської діяльності, оцінку вартості майна, постановку та ведення бухгал­терського обліку, податкове консультування.

Консалтингові фірми — це установи чи організації, що займаються кон­сультуванням з юридичних, фінансових, економічних питань, в тому числі у різ­них галузях господарського права, митного законодавства та ін.; з досліджен­ня та прогнозування ринку, експортно-імпортних операцій, розробки техніко-економічних обгрунтувань тощо¹.

Існує ще одна загальновизнана класифікація. її автор — Колін Кларк — розподілив національне виробництво на три сектори:

1) виробництво, пов'язане з сільським господарством і охоплює рибальство та розробку природних багатств;

2) промисловість загалом, починаючи від перероблення сировини і до стадії випуску готової продукції;

3) усі інші види діяльності, в основному сфера послуг.

Виробнича та збутова діяльність може вестися як на обмеженій територі­ально-географічній площі (регіон, область, країна), так і в глобальних масшта­бах. Різновиди міжнародного бізнесу: експорт, продаж ліцензій, спільні під­приємства, прямі капіталовкладення, інвестування, транснаціональні корпорації.

Правовий статус

Цей критерій визначає хто і в якому обсязі несе відпо­відальність за зобов'язання фірми, тобто хто буде сплачу­вати борги фірми у випадку її банкрутства. Від правового статусу залежить, кому надаються права (повноваження) укладати угоди від імені фірми. Правовий статус визначає також у чиїй ком­петенції знаходиться вирішення тих чи інших питань, хто персонально відпо­відає за окремі напрями господарської діяльності фірми.

Держава регламентує принципи організації і діяльності підприємств. Пра­вовий статус вельми різноманітний і визначається громадянським та госпо­дарським (у деяких випадках торговим) правом кожної країни. Як правило,

 

Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. — М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1994. — С. 42-64.

Перелік форм поділу скорочений і спрощений.

Киселев А.П. Теория и практика современного бизнеса. — К.: Либра, 1995. — С. 169.

61

Розділ 1

ПРЕДМЕТ ТА СТЕРА КОМПЕТЕНЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Тема З

СУБ'ЄКТИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА УМОВИ ЇХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

всі фірми, що занесені до торгового реєстру даної країни, є юридичними осо­бами, тобто виступають у якості самостійного суб'єкта права.

Юридична особа — це об'єднання фізичних осіб та об'єднання капіта­лів, що наділені належними їм правами та обов'язками, які мають майнову відокремленість (майно юридичної особи відокремлене від майна її членів).

Юридичні особи поділяються на два види: юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права.

Юридичні особи публічного права — державні органи, установи та ор­ганізації, торгові та промислові палати, спілки підприємців, що підприєм­ницькою діяльністю не займаються.

Юридичні особи приватного права — це об'єднання осіб та об'єднання капіталів, зареєстровані як фірми, незалежно від характеру діяльності, форм власності, належності капіталу та контролю.

Юридична особа як носій майнових прав та обов'язків виступає від свого імені як суб'єкт підприємницької діяльності. Юридична особа характеризу­ється такими ознаками:

•/ прагнення досягти спільної мети, що визначена членами об'єднання, •/ наявність організаційної структури, яка забезпечує єдність в процесі господарської діяльності;

■S самостійна майнова відповідальність щодо обов'язків, які вона на себе покладає (згідно угод, договорів та решти зобов'язань);

S існування незалежно від осіб, що її утворюють (входять у її склад); •Ґ незалежність існування об'єднання від зміни осіб, що входять у нього.

Усі фірми поділяються на одноособові підприємства і об'єднання підприємств. Існує два способи класифікації за юридичним статусом. Перший пов'я­заний з формальними ознаками, другий — з правом власності.

За першим критерієм виділяють різні типи підприємств, з-поміж яких го­ловними є:

S індивідуальні підприємства (одноосібні володіння) близькі за своїм ста­тусом до фізичних осіб;

•/ товариства (партнерства), що мають статус юридичної особи,

•/ асоціації, корпорації чи інші форми об'єднання підприємств.

Розмір підприємства

За правом власності розрізняють державний сектор, приватний і сектор колективний, що стоїть посередині між державним та приватним.

Діючим законодавством критерієм щодо визначення підприємства як малого передбачені лише обсяги його господарського обо-

роту і максимальні розміри чисельності працівників за укрупненими групами галузей'. Зокрема, до малих належать створені і діючі підприємства:

•/ у промисловості та будівництві до 200 осіб;

■S в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб;

S у галузі науки — до 100 осіб;

S у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб;

•S у роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Мінімальних меж кількості працівників для малих підприємств законо­давство не передбачає². Також не існує чіткої законодавчої межі для визна­чення середніх і крупних підприємств України.

Характер власності і форма організації

Різні форми власності (згідно із Законом про власність їх на Україні три: індивідуальна /особиста і приватна трудова/, колективна та державна) передбачають функціонування різних організаційних форм підприємств. Оскільки серед

перерахованих форм власності лише приватна запроваджена відносно

нещодавно, то її слід розглянути детальніше.

Класична форма приватної власності — одноосібне володіння. Це перша і найпростіша форма організації підприємницької діяльності. Крім одноосібного володіння, окремо виділяється партнерство (товариство) — злиття капіта­лів двох чи більше господарських суб'єктів, та корпорація —■ власником вис­тупають численні акціонери, володарі майна та активів у межах своєї частки.

¹ Малый бизнес: правовой статус и бухгалтерский учет предприятий /Авт.-сост.: В.Б.Аверьянов,
В.П.Нагребельный, Ю.И.Крегул и др. — К.: 1992. — С. 7.

² Закон України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства" // Відомості Верховної Ради України. —
1991. — №24. —С 272.

³ Основи економіки: Проб, підручник / І Ф Радіонова, І.С.Кравченко, І Л.Петрова, В В.Радченко;
За ред. І.Ф.Радіонової. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — С 104-106.

Розділ І

ПРЕДМЕТ ТА СТЕРА КОМПЕТЕНЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

Одноосібне володіння (власна справа)- це найдавніша форма організації бізнесу, коли все належить одній особі. Кожен, хто має гроші та бажання, може придбати обладнання, щоб розпочати власну справу і пропонувати на продаж ті товари та послуги, які, на його думку, матимуть попит¹. Власна справа — це, як правило малий та середній бізнес. їх ресурси і можливості обмежені, частка у загальному обсязі продажу незначна.

Товариства (партнерства) бувають двох видів відносно відповідальності: з обмеженою (ТзОВ) та необмеженою (повне товариство). Товариства з необме­женою відповідальністю повністю відповідають за ведення справи, за борги всім належним їм майном, тоді як ТзОВ мають зобов'язання у межах вкла­деного ними капіталу чи певної суми грошей. Розподіл прибутків у товариствах йде за наперед визначеним співвідношенням (пропорційно до частки у статут­ному капіталі усіх засновників (учасників)).

Корпорація, як юридична особа, повністю відокремлена від своїх власників. Власники корпорації мають обмежену відповідальність і ризикують лише вкладеними коштами. Власниками корпорації є її акціонери².