Норми та цінності як структурні елементи культури

У культурі кожної соціальної спільноти існують власні цінності; поряд із ними — також загальнолюдські, які забезпечують цілісність суспільства, регулюють спроможність його виживання на різних етапах розвитку суспільства. Цінності — це пере­конання щодо цілей, до яких індивід прагне, та основні засоби їх досяг­нення. Основна вимога до цих переконань — їх повинно розділяти все суспільство. У різних культурах під цінностями виступають різні пере­конання, але кожний соціальний устрій сам визначає свої цінності. Ця обставина зумовлює визначення цінностей як суспільних відносин.

Існують цінності — носії первинного смислу буття (свобода, віра, надія та ін.), які є загальнолюдськими (абсолютними). Інші цінності, такі як демократія, соціальна справедливість і т. ін., спе­цифічно проявляються в тому або іншому суспільстві. Будь-які цінності завжди структуровані (хоча й неоднаково) в кожному суспільстві та являють собою певну ієрархію. Поряд із такими ієрархіями суспільних діють загальнолюдські цінності. Структуро­вані цінності зумовлюються існуючою ідеологією держави, політичних партій, різноманітних організацій тощо. Можна також виділити групові цінності, які є каналами комунікації та взаємодії.

Нормами називаються засоби, які регулюють поведінку інди­відів і груп. Норми, які присутні в культурі суспільства, виробля­ються залежно від його соціальної структури, інтересів соціальних груп, систем суспільних відносин та уявлень членів суспільства про первинне, допустиме, можливе, бажане або навпаки. Можна сказати, що цінності обґрунтовують норми, завдяки чому вони разом створю­ють єдину ціннісно-нормативну структуру культури.

Основні шляхи та механізми розв’язання конфліктів.

Розв'язання конфлікту здійснюється або через зміну об'єктивної ситуації, або через зміну суб'єктивного образу ситуації, який склав­ся у протилежної сторони. Цілковите розв'язання означає припи­нення конфлікту як на об'єктивному так і на суб'єктивному рівнях. При частковому розв'язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі на­станови до продовження протистояння.

На заключній — післяконфліктній — стадії остаточно ліквіду­ються протиріччя інтересів, цілей, настанов, соціально-психологічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик як окремих груп, так і між-групової взаємодії.

Соціальні функції праці.

Соціологія праці- це галузь соціології, яка вивчає характер, зміст, організацію і умови праці; відношення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею.

Предметом соціології праці є суспільна праця, яка може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реальність поведінки людей. Категорія "праця" є головною і навколо неї будується система категорій даної галузевої соціології. Праця - це цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб. Всезагальність праці передбачає, що вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ.

Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його

є великі соціально-професійні групи.

Між людьми, які створюють ці групи, утворюються особливі відносини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці відносини формують трудові колективи, які виконують виробничо-економічну та соціальну функції. Виробничо-економічна функція передбачає організацію трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимізацію системи стимулювання, підбір кадрів.

Соціальна функція передбачає удосконалення відносин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, формування ціннісних орієнтацій тощо.