Основні етапи і напрямки західноєвропейської соціології ХХ ст

Термін соціологія в буквальному значенні слова означає «наука про суспільство» або «вчення про суспільство». Вперше його вжив Огюст Конт (1798 - 1857). У головних своїх творах - «Курс позитивної філософії» (Т. 1-6, 1830 - 1842) і «Система позитивної політики» (Т. 1-4, 1851 - 1854) - він висловив раціональну ідею про необхідність всебічного аналізу суспільних явищ. Те, що О. Конт велику увагу приділяв пізнання не стільки суті, скільки явища, стало підставою для виникнення позитивістських поглядів і концепцій, отримало подальший розвиток у працях його послідовників [1].
Звичайно, сукупність питань, що відносяться до соціології, займала вчених з найдавніших часів. Проблеми суспільного життя завжди викликали жвавий інтерес в істориків, філософів, правознавців. Але коли чітко окреслилася тенденція до диференціації наук, в тому числі і громадських, в соціології знайшла вираження об'єктивна потреба визначити роль і місце людини в житті суспільства, його соціальне становище, взаємодія з іншими людьми в рамках різних спільнот, соціальних груп і соціальних організацій в умовах функціонуючого громадянського суспільства. У відповідь на поставлені життям питання в XIX столітті народилися різні концепції, які прагнуть пояснити сутність що відбувається з тих чи інших теоретико-методологічних позицій.
На різних етапах розвитку соціологічної думки на передній план виходило щось одне, то інше напрямок. Соціологічна теорія О. Конта складалася з «соціальної статики» і «соціальної динаміки». Головний інтерес французького мислителя був пов'язаний з аналізом соціальної динаміки, основним фактором якої він вважав розумовий, духовний розвиток. Його задум полягав у прагненні уподібнити науку про суспільство «соціальної фізики», щоб її дослідник міг так само оперувати конкретними даними, фактами, їх взаємозв'язками, як це робить натураліст. Він сформулював закон інтелектуальної еволюції людства. Особливий інтерес представляє його роздуми про соціальну статиці та соціальної динаміці як методі, що пояснює його позитивістський історизм.
Інша концепція - біологічна - пов'язана з ім'ям Г. Спенсера (1820-1903), який розглядав суспільство за аналогією з біологічними організмами. Його геніальною здогадкою було те, що процес розвитку завжди супроводжується диференціацією структур і функцій суспільства. Щоб координувати дії окремих частин суспільства, необхідне здійснення функцій, названих згодом управлінням. Подібно Ч. ​​Дарвіну Г. Спенсер підтримував ідею «природного відбору» стосовно до суспільного життя: виживають ті, хто найбільше пристосований до мінливостей життя [2].
Разом з тим концепція «однолінійної» еволюції, соціал-дарвініст-ські установки Г. Спенсера були піддані критиці, переважно з боку психологічної школи, яка в історії соціології представлена ​​Л. Гумплович (1838-1909), Г. Тардом (1843-1904), Г. Лебон (1841-1931) і особливо Ф. Тенісом (1855-1936), а також до певної міри Дж.С. Міллем (1806-1873).
Відмовившись від біологізації суспільства, ці вчені намагалися подолати обмеженість еволюціонізму, що в кінцевому рахунку призвело до появи соціально-психологічної концепції соціології, до аналізу соціально-психологічних явищ і спроб пояснити роль суб'єктивного фактора в історичному процесі [3].
Г. Тард відомий своєю теорією наслідування, так як елементарним соціальним відношенням він вважав передачу або спробу передачі вірування чи бажання. Його концепція згодом була використана в теорії масових комунікацій.
Г. Лебон звернув увагу на феномен "натовпу», коли розумне критичне начало, втілене в особистості, придушується ірраціональною масовою свідомістю.
Ф. Теніс надавав першорядне значення поняттю волі, яка і визначає суть і напрям людської поведінки. А так як він фактично ототожнював волю і розум, то, на його думку, спонукання до дії здійснюється не державою або Богом, а раціоналізмом, яскравим втіленням чого є розум [4].
Географічний напрямок в соціології представлено Е. Реклю (1830-1905) і Ф. Ратцель (1844-1904). Так, Ратцель перебільшував вплив природно-географічного середовища на політичне життя суспільства. Разом з тим йому вдалося простежити деякі закономірності впливу природних умов на розвиток народів та їхніх культур в різних географічних умовах, що в подальшому було використано геополітиками (наприклад, Ю. Челленом, О. Маулль, Е. Обста та ін.)
У XIX столітті виникла марксистська гілка соціології, названа по імені свого засновника К. Маркса (1818-1883), яка існує вже понад півтори сотні років. Разом з Ф. Енгельсом (1820-1895) він сформулював сукупність ідей на основі відкритого ними матеріалістичного розуміння історії, що послужило основою для уявлень про формаційному (стадійному) розвитку суспільства. Особливе значення вони надавали структурному будовою кожного суспільства: базису (виробничі відносини) і надбудову (політичних, юридичних, релігійним і філософським поглядам). Крім того, ними була розроблена концепція соціального конфлікту у вигляді прийдешніх соціалістичних революцій, вивчено основні класи сучасного їм суспільства - пролетаріат, буржуазія, селянство - і проаналізовані всі форми класової боротьби. Особливою заслугою Маркса було те, що він відмовився від міркувань про суспільство взагалі і дав науково обгрунтовану картину одного суспільства і одного прогресу - капіталістичного