Марксистська соціологія, її особливості

Усі зміни, що відбуваються в суспільстві, у тому числі зміни суспільних відносин, залежать від змін у суспільному виробництві. Виробничі відносини – матеріальна основа соціальних, ідеологічних та політичних відносин. На кожному етапі розвитку суспільства є свої особливості взаємодії суспільства з особистістю, зумовлені сукупністю соціальних обставин конкретної соціальної формації. Вивчення суспільного життя слід розпочинати із вивчення соціальної діяльності людей. Заперечується сприйняття суспільства як механічної сукупності індивідів, що виникає і змінюється випадково і кожній формації притаманні власні закони розвитку та функціонування соціальної системи і її складових.

· Теорія відчуження праці. Пропонував вивчати не взагалі, а кожне суспільство окремо, конкретні соц.утворення.

Методика конкретних соц.досліджекнь: на основі узагальнення великого фактичного матеріалу з використанням різних соц. способів збирання первинної інформації: вивчення документів, соц.спостереження, опитування.

Отже, можна зробити такі висновки:

· Для марксизму суспільство – продукт взаємодії між різними людьми, система їхніх взаємозв’язків, що є результатом насамперед їхньої трудової діяльності.

· Висунули фундаментальне положення про те, що соціологічне знання повинно спиратися на вивчення самої соціальної реальності, а не тих ідей і уявлень, що їх відбивають.

· їхнє розуміння соціальної історії як природно-історичного процесу, заснованого на послідовній, по­ступальній і закономірній зміні суспільних формацій — первіснооб­щинній, рабовласницькій, феодальній, капіталістичній і комуністич­ній — було для свого часу великим кроком вперед у розвитку не тільки соціальної філософії, але й соціологічної думки. Особливо ве­лика в цьому плані заслуга марксизму в обґрунтуванні зародження, становлення і розвитку капіталізму як промислового (індустріально­го) суспільства.

10. Розвиток соціології Е.Дюркгеймом.

Еміль Дюркгейм (1858-1917 pp.) є видатним французьким соціологом, який стояв біля витоків відомої соціологічної школи його імені. Е. Дюркгейм - засновник нового методу дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. У другій половині XIX ст. панівними в суспільній думці були натура­лізм, який тлумачив суспільство як тотожне природі, а закони суспільства як тотожні законам природи, і психологізм, який розглядав суспільство як продукт взаємодії індивідуальних психік (мотивів, прагнень, бажань) та фактично зводив соціальні закони до психічних. На думку Е. Дюркгейма, соціологізм допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат ученого "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що су­спільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і при­родні. Соціологія, як і природничі науки, має грунтуватися на раціонально-емпіричному фундаменті. Соціальні факти можуть бути матеріальними (кількісними): щільність на­селення, шлюбність, розлученість і нематеріальними: су­спільна думка, надіндивідуальні уявлення, судження. Саме в дусі "соціологізму" Е. Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство. Зосередившись на соціаль­них чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між інди­відом і групою; альтруїстичне, викликане зворотнім про­цесом - повним "розчиненням" індивіда в колективі; аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, які панують у суспільстві.

Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвит­ку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності вико­нуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеці­альну функцію, формується новий тип солідарності. Таке су­спільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де фор­мується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом'якшенню або навіть зняттю конфліктів.