Тема 6. Місто як об’єкт дослідження суспільної географії

(лекція)

Методологічні проблеми визначення міста. Визначення міста з позицій географічної науки. Критерії віднесення поселень до категорії міст: міжнародна практика.

Властивості міста.

Визначення міста. В економічно розвинених країнах основною формою розселення людей, місцем їхньої трудової діяльності є міста. Їм належить вирішальна роль у територіальній організації суспільства. Удосконалення міст як середовища проживання людей і місць концентрації різноманітної діяльності, виявлення специфічних проблем і розв’язання їх відповідно до географічних, культурно-історичних, соціально-економічних особливостей території – важливе завдання в Україні та в інших країнах світу.

Інтенсивний розвиток міст починається в період капіталізму. Виникнення фабричного виробництва і поява машин вимагають великої кількості робочих рук на великих промислових підприємствах. Відбувається централізація населення. Навіть при невеликій фабриці робітники живуть поблизу. Задовольняючи їхні потреби, трудяться ремісники, кравці, шевці, пекарі, муляри, столяри та інший робочий люд, що селиться тут же, утворюючи робітниче селище. Згодом селище розростається в містечко, а містечко – у велике місто. Чим більше місто, тим вище ступінь розвитку його інфраструктури: міських доріг, житлових мікрорайонів, масового міського транспорту, промисловості, мережі підприємств побутового обслуговування, установ науки і культури.

Цитата! В настоящий период сложилось множество научных интерпретаций важнейших социальных признаков города. Отвлекаясь от некоторых нюансов предлагаемых научных трактовок природы города, эти трактовки можно объединить в ряд направлений. Сторонники этих направлений относят к числу градообразующих в социальном смысле признаков разные черты, присущие такому образованию как город.

Возможным научным подходом к вычленению признаков, определяющих природу города, является социально-психологический подход. В основу соответствующих взглядов положен так называемый городской образ жизни, взятый не с материальной, бытовой, но социально-духовной в самом широком смысле этого слова стороны. В городе формируются специфический городской идеологический и психологический уклад. В рамках демографического подхода к градообразующим социальным признакам под городом разумеют поселение, обладающее значительным числом проживающих в нем людей и отличающееся тем самым от малолюдного сельского поселения. С точки зрения территориально-расселенческой трактовки городом следует считать поселение, исполняющее роль центра окрестной территории, ядра локальной системы расселения. Градостроительное понимание города приведет к утверждению, что таковым выступает поселение с характерной (городской) планировкой и застройкой. Социально-бытовое обоснование природы городского поселения подводит к выводу о том, что таковым будет поселение с развитой коммунальной, бытовой, социально-культурной сферой. Авторы, поддерживающие социально-экономическую концепцию города, важнейшую отличительную особенность такого поселения усматривают в его хозяйственной специализации: в городе отчетливо преобладает несельскохозяйственный труд. Соответственно среди его жителей в большинстве находятся лица несельскохозяйственных профессий. Наконец, в качестве самостоятельного направления поиска градообразующих признаков города может быть выделено политическое направление. В его рамках первостепенное значение предлагается придавать политическим, точнее - политико-правовым, моментам природы города [http://law.edu.ru/book/book.asp?bookID=82539]

Известный русский демограф И. Бестужев-Лада считает, что городское население отличается от сельского образом жизни, а в качестве критерия при этом может использоваться продолжительность дневного времени деятельности. Если человек ложится спать позже 23 часов, то независимо от места его проживания он причисляется к городскому жителю.

В эти же годы появляется стремление найти систему критериев, выявляющих различия города и деревни. Так, Т.И. Заславская и Р.В. Рывкина предложили следующую систему таких критериев: 1) численность населения и степень его стабильности, характер естественного и механического движения населения; 2) характер и сложность отраслевой и профессиональной структуры общественного производства, степень развития промышленности, строительства, транспорта; 3) уровень организации материально-пространственной среды, степень благоустройства поселения; 4) уровень развития обслуживания (сферы услуг), то есть организации всех форм социального потребления; 5) социальные функции поселения (его роль в управлении обществом и народным хозяйством, функции по отношению к окружающим населённым пунктам); 6) образ жизни населения; 7) состояние сознания (специфические для данного населения нормы, ценности и мнения), характеризующая его дифференциация потребностей; 8) отношение к населенному пункту как к городу или как к деревне [9]. По мнению ученых, к этим критериям следует добавить ещё экологическую составляющую [http://www.moluch.ru/archive/27/2901/]/

Незважаючи на об’єктивне існування міст як особливих категорій поселень, єдине загальноприйняте (міжнародне) визначення міста відсутнє, що пояснюється неоднаковими природно-географічними, історичними, етнокультурними, соціально-економічними особливостями країн.

Цитата! Определение «городское население» существенно различается по странам. Из 228 стран, по которым эксперты ООН собирают и анализируют статистические данные, примерно в половине используются административные критерии (например, проживание в столице страны или административном центре региона). Среди других стран можно выделить 51 страну, где различие между городским и сельским населением производится, исходя из размера (числа жителей) и плотности заселенности населенных мест, и 39 стран, в которых эти различия основываются, прежде всего, на функциональных характеристиках, таких, например, как основные виды экономической деятельности. В 22 странах не используют никаких определений городского населения, 10 стран относят свое население полностью либо к городскому, либо к сельскому (ряд государств Полинезии). Эксперты ООН при расчетах численности городского населения придерживается тех критериев и определений, которые используются в каждой отдельной стране, хотя отсутствие стандартного определения, безусловно, затрудняет полномасштабные сопоставления между странами. Но агрегация и сопоставления по основным параметрам вполне правомерны. [http://demoscope.ru/weekly/2004/0163/barom01.php]

Отже, у світовій практиці немає загальноприйнятих підходів до виділення міст. У ряді країн – США, Канаді, Польщі, Болгарії, Алжирі, Марокко, у колишньому СРСР, статус міста встановлювали законодавчо. У багатьох європейських країнах міста виділяють за історичними та юридичними критеріями: з часів середньовіччя правова не­залежність міста визначалась наданням йому так званого магдебурзького права – функції самоврядування. У латиноамериканських країнах місто – поняття не юридичне, а статистичне, іноді історич­не. У ряді країн єдиним критерієм для виділення міст є кількість населення: у Колумбії містами є всі населені пункти з населенням 1,5 тисяч і більше, в Кубі – 2 тисячі, у Мексиці, Венесуелі – 2,5 тисячі, у Гані та Мадагаскарі – 5 тисяч, у Сенегалі – 10 тисяч мешканців. У сучасній Індії населений пункт стає містом за умови досягнення 5 тисяч мешканців, з яких 75 % зайняті поза сільським господарством, і густоти населення не менше 1000 жителів на 1 кв. милю. В Індонезії, Бангладеш, Чехії, Словаччині, Румунії статус міста на­дають населеним пунктам, які досягли певного рівня благоустрою — електро- і водопостачання, культурно-побутові заклади та інші об'єкти соціальної інфраструктури. У Бельгії немає чіткої дефініції поняття «місто» на основі певних параметрів, як у більшості країн світу. Місто в бельгійському законодавстві – це комуна, що носить почесний титул, наданий їй королівським наказом.

Певна єдність поглядів існує серед науковців стосовно такого критерію визначення міста, як – переважно несільськогосподарський («неруральний» – фр.) характер зайнятості населення в його межах.

На думку польського вченого А. Ягельського, з просторової точки зору головними для визначення міста слід визнати поєднання критеріїв густоти населення та його чисельності. Щодо інших кількісних (людність, густота населення та забудови) та якісних (статус, зовнішній вигляд, розвиненість інфраструктури тощо) критеріїв, то тут кожна держава керується своїми, виключно національними підходами. Демографи ООН для зіставлення даних про структуру розселення країн світу нижньою границею людності міст беруть 20 тис. чоловік. На думку А.І. Доценка, такий критерій людності міста потрібно визначити і в Україні.

Підкреслюючи історичність категорії міста, французькі дослідники Ж. Боже-Гарньє та Ж. Шабо свого часу писали: «...розпливчастість, з якою ми зіштовхуємося, намагаючись уточнити поняття «місто», примушує думати, що й нові концепції будуть змінюватися й розвиватися. Місто схильне до оновлення; воно відповідає певній формі цивілізації, віддзеркаленням якої воно є».

У більшості пострадянських країн статус міста встановлюють законодавчо за такими критеріями:

1) населення: в Україні і Молдові норма для міста 10 тис. жителів, для селищ міського типу (СМТ) – 2 тисячі; у Росії – 12 тис. жителів і 3 тисячі (для курортних селищ – 2 тис); у Грузії – 5 тис. і 2 тисячі; у Туркменістані – 5 тис. і 1 тисяча, у Таджикистані 10 тис. і 1 тисяча;

2) переважання несільськогосподарської зайнятості населення: в Україні і Молдові – проста більшість; у Росії – не менше 85% всього зайнятого населення; в Грузії – не менше 75%; у Туркменістані – не менше двох третин.

Таким чином, місто – великий населений пункт, що виконує адміністративні, організаційно-господарські, політичні (управлінські), промислові, транспортні, соціальні, обслуговуючі, культурні, рекреаційні та інші господарські функції. Переважна більшість його населення міста зайнята поза сільським господарством. Характерною рисою міст є підвищений рівень комунального благоустрою, наявність систем виробничої та соціальної інфраструктури.

Кожна наука вбачає у місті те, що важливо для неї. Соціологи визначають місто як складний соціальний організм; містобудівники – як складний архітектурний та інженерно-будівний комплекс. З позицій суспільної географії місто – це: 1) форма розселення; 2) форма територіальної організації господарства; 3) складний економіко-географічний комплекс або система.

Лаппо Г.М., характеризуючи місто, виділив такі його ознаки:

§ Урбаністична концентрація – висока концентрація різних об’єктів і видів діяльності й пов’язаного з ним населення на досить обмеженій території. Зосереджені в місті види діяльності знаходяться в тісній взаємодії, а люди – мешканці міста мають можливість тісно спілкуватись. Тому урбаністична концентрація – це концентрація різноманіття й взаємодії. Концентрація дає значний економічний ефект (за рахунок скорочення витрат на пересування, взаємодоповнення виробництв, більш повного використання інфраструктури), проте й тягне за собою негативні наслідки (погіршення екологічної ситуації, зростання напруги в транспортній системі, зменшення комфортності проживання тощо). У цілому, в місті концентруються прогресивні сили суспільства, духовний та інтелектуальний потенціал.

§ Багатофункціональність. Місто за своєю суттю є багатофункціональним, оскільки воно справляє вплив на найближче оточення і надає відповідні послуги. Разом з тим, місто використовує район, у якому знаходиться (територію, ресурси, населення). Отже місто не може існувати без свого оточення.

§ Динамізм. Еволюціонують соціально-економічні функції міст, змінюються суспільні потреби до якості міського середовища, з’являються нові вимоги і засади просторового впорядкування міст. Не лише географія, а й усі науки, причетні до вивчення міст, повинні розглядати їх як динамічні системи, з’ясовувати тенденції розвитку, прогнозувати можливі принципові зміни. Місто розвивається під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

§ Історична багатострокатість. Міста, що існують багато століть, стають важливими центрами туризму.

§ Суперечливість і проблемність. Потенціал розвитку міста використовується багатьма функціями, це призводить до зіткнення інтересів (між старими виробництвами й новими, між виробництвом і населенням, між різними верствами населення, між виробництвом, населенням і природою тощо). Концентруючи все передове, нове, прогресивне, місто водночас зосереджує маргінальне населення, соціальні хвороби суспільства. У розвитку міста часто проявляється механізм гальмування: місто само собі заважає розвиватись. Тому перед містобудівниками і проектувальниками стоять дуже важкі задачі регулювання розвитку міста, досягнення збалансованості.

Географи вбачають спільне в містах у тім, що всі вони – результат і фактор географічного поділу праці.

Контрольні запитання