Неврози — це короткочасні напруження, що виникають у нервовій системі людини, це її функціональні розлади

Причини:

o міжособистісні конфлікти;

o схильність до надмірної стурбованості;

o неблагополуччя у взаєминах зокрема і в житті в цілому;

o нерозв'язані проблеми.

Для того щоб нервовий зрив у вигляді стресу набув характеру стійкого, довготермінового функціонального розладу нервової системи, у дію включаються такі чинники:

o вроджені: генетично зумовлені властивості нервової систе­ми – властивості вищої нервової системи, наслідки пологових травм

o надбані: ускладнення після захворювань, дефекти виховання

o перевтома, недосипання тощо.

Зазвичай, неврози поділяють на три основні види:

1) істерію;

2) неврастенію;

3) невроз нав'язливих станів.

До кожного типу неврозу схильні люди з певним видом вищої нервової діяльності. І. П. Павлов вважав, що люди «художнього типу», що емоційно сприймають дійсність, більш схильні до істерії, у той час як люди «розумового типу» — до неврозів нав'язливих станів. Середній тип між ними має схильність до неврастенії.

Істерія — вид неврозу, властивий переважно жінкам. Люди, хворі на істерію, із дитинства вразливі, легко переконливі і само-навіювані. Для них характерна швидка зміна настрою, вибагли­вість, схильність до зовнішніх ефектів, до «самокатування», прагнення скласти враження на оточення. Хворі на істерію, зазвичай, егоїстичні й егоцентричні, їм властиві поверхневі, легковажні судження, пафос і патетичність. Себе подають страждальцями, людьми з «оголеними нервами», «незрозумілими» натурами. І чим більше вони вдаються до відповідної уяви, вживаються у відповідний образ, тим інтенсивніше перебігає цей нервовий розлад.

Для людей, які хворі на істерію, достатньо дрібного конфлікту, незначного стресу, щоб голосно ридати, емоційно неадекватно реагувати на дії і слова оточення.

Істерична реакція має багато симптомів. її причиною є певний бар'єр: невміння досягти результату, збій, невдача, накладка, дефект спілкування. Істерична людина ніколи не зізнається в некомпетентності, нездатності, невмінні. їй легше за допомогою «театральних ефектів» продемонструвати непритомність, нестримні сльози, ридання, припадки, черствість і жорстокість навколишніх. Згодом ці ефекти стають настільки стійкими і звичними, що вони насправді спричинюють нудоту, запаморочення, судорожне зведення пальців і навіть блювання й утрату свідомості.

Від демонстрації своїх страждань хвора людина одержує задоволення і наче мститься оточуючим за їхню черствість і неуважність. При всій показовості і демонстративності істеричних симптомів, найістеричніший напад у жодному разі не можна вважати симуляцією. Це хвороба, розлад нервової системи, і ставитися до цього потрібно як до хвороби. А інтенсивність хвороби, глибина страждань хворої людини багато в чому залежать від занедбаності захворювання, отже побічно і від того, що оточуючі неадекватно реагувати на її поведінку, на її нервове захворювання, тим самим поглиблювали його, а тепер розраховуються за це.

Практика свідчить, що вияви істерії можна відвернути. Крім лікування у психотерапевта і психоневролога, людина, яка страждає на істерію, повинна сама працювати над собою — прагнути адекватно оцінювати різні життєві ситуації і відповідним чином на них реагувати.

Неврастенія («нервова слабкість») — є похідною від нервового стресу і часто виступає як закономірний наслідок, що виникає при спілкуванні, бар'єри якого наклалися на помилки і про­рахунку Можна сказати, що це розплата за невміння спілкуватися з іншими людьми. Будучи наслідком труднощів спілкування, неврастенія одночасно виступає причиною нових труднощів, комплексів, некомунікабельності, недоброзичливості стосовно всього оточення.

Будь-який незначний подразнювальний чинник спричиняє у людини, хворої на неврастенію, привід для «вибуху емоцій». І хоча подібні вибухи не дуже руйнівні, не дуже тривалі, а самі такі хворі незабаром шкодують про це, проте вони продовжують руйнувати свою нервову систему і систему оточуючих їх, світ стосунків. Ті, які страждають на неврастенію, не переносять яскравого світла, голосного або скриплячого звуку, їм важко зосереджувати свою увагу; вони швидко втомлюються, у них виникає головний біль. Незважаючи на втому, що накопичилась за день, вони довго засинають.

Передумовою до неврастенії є психологічні особливості людини, її характер, темперамент. Невроз може не розвитися, але якщо до невміння розслаблятися та емоційно розряджатися, до постійного перевантаження і недосипання додати, скажімо, завищення оцінки самого себе і завищені вимоги до оточуючих, а також невміння врівноважено спілкуватися з колегами і «домашніми», то нервовий розлад гарантований.

Невроз нав'язливих станів — виявляється у вигляді постійних, виснажливих своєю стійкістю тривожних думок, передчуттів, страхів, побоювань. Людина часто розуміє безпідставність і необґрунтованість своїх тривог, але не може їх позбутися. Щоб позбутися цього, людина часто починає вірити в різну містику, прикмети, наслідує ритуали, заряджається «космічною енергією», охороняє себе від «вроку» тощо. Людина у нав’язливому стані, наприклад, може не вітатися за руку (адже боїться заразитися), не підходить до співрозмовника ближче ніж на метр, багато і старанно миє руки.

Причин такого неврозу дуже багато. Це може бути дитяча психотравма, різноманітні комплекси. Така риса характеру, як нерішучість, може сприяти розвитку цього неврозу.

Фрустрація — психогенна реакція організму, пов'язана з емоційним розладом, спричинена перешкодою, яка зненацька виникла; психогенна напруга, що накопичується людиною, необхідна для подолання цієї перешкоди. Така напруга може бути знята на двох рівнях: у поведінці й в організмі.

Людину, яка відчуває фрустрацію, може вирізняти цілий спектр реакцій, не враховувати які у процесі спілкування просто неможливо.

Розрізняють наступні реакції:

1. Агресивна реакція — реакція, які спрямована не на причину, а на наслідки перешкоди, що раптово виникла. Людина, за зви­чай, шукає «козла відпущення» і зриває на ньому всю свою досаду.

2. Екстрапунітивна реакція — це агресивна реакція, спрямована на предмети і на сторонніх людей, які нібито є відповідальними за збій, невдачу, перешкоду. Така реакція, за звичай, супроводжується подразненням, гнівом, обуренням.

3. Інтрапунітивна реакція — виникає тоді, коли суб'єкт може визнати, що він сам є причиною фрустрації. Тоді його агресивність супроводжується соромом, розкаянням, почуттям провини.

4. Неагресивна реакція — відмова від досягнення цілі, від подолання перешкоди. «Втеча» може бути суто психологічною: людина відмовляється читати листи від певних осіб, уникає бра­ти участь у якійсь діяльності, читати газети, цікавитися політикою тощо.

5. Реакція виправдання — варіант реакції «втечі», пов'язаний зі словесним виправданням, самопоясненням.

6. Реакція фіксації виникає тоді, коли людина, яка не досягла мети, не подолала перешкоди, наче фіксує свій наявний стан, зовнішньо задовольняючись ним і знаходячи слова, пояснення і виправдання для інтерпретації своєї відмови: «Мені і так добре...», «Не дуже і хотілося...», «Вівчина вичинки не варта...», тощо. Реакція фіксації залишає психологічну напругу, що може проявитися в іншій формі і з іншого приводу.

7. Реакція регресії — характеризується поверненням до старих засобів дії в аналогічних ситуаціях. Зіштовхнувшись із перешкодами, у своїх скаргах близьким доросла людина може звернутися до інфантильної поведінки. Часткова або повна (загальна) регре­сія — це завжди повернення назад.

Люди часто у складних ситуаціях поводяться як діти. Вони наче повертаються до давно забутих засобів дії й способів мислення.

8. Реакція придушення — вона виявляється, коли людині важко зізнаватися у багатьох своїх бажаннях, таких, що навіть і не були реалізовані. Тоді ці бажання витісняються зі свідомості, замінюються на соціально прийнятні почуття. Це не означає, що зазначені мотиви зникають повністю, — вони лише переміщуються у сферу не­свідомого і створюють внутрішнє напруження.

Питання 3.

Термін «стрес» в медичну науку був введений Гансом Сєльє, який дав визначення цьому явищу: «Стрес є неспецифічна відповідь організму на будь-яку поставлену до нього вимогу. Неспецифічна відповідь може виражатися у втраті апетиту, іноді маси тіла, м'язевої слабкості, підвищенні артеріального тиску, відсутності бажань, втраті мотивації до досягнень, хворобливому виразі обличчя.

Причиною стресу в 61% випадках є службові проблеми, сімейні переживання і фінансові труднощі, 22% викликані причинами „психологічного характеру”, а 7% - серйозними захворюваннями. На питання про те, чи відомий їм хтось, хто страждає від стресу, 58% опитаних дали позитивні відповіді.

Стрес є продуктом так званої реакції „бий-біжи” - примітивного рефлексу, який готує людину до конфлікту. Коли людина стикається з якоюсь небезпекою або надмірно нервовим колегою, її організм виділяє адреналін і гідрокортизон. Ці гормони допомагають організму швидко включити виконання деяких його функцій, зокрема частину імунної системи, а також екстрені енергетичні джерела. Але цей корисний для первісної людини механізм сьогодні породжує додаткові проблеми.

Для організму шкідливий не сам по собі стрес (врешті-решт і позитивні емоції людини теж пов'язані зі стресом), а його надмірна інтенсивність. Недаремно ж канадський лікар Ханс Селье, що дав назву цьому явищу в 1963 р., говорив, що відсутність стресу рівнозначна смерті. У той самий час спроби керівництва компаній прискорити роботу своїх співробітників понад певний рівень можуть викликати надмірне насичення їх крові адреналіном, а деяких працівників навіть перетворити на повних неврастеніків. «Деякі люди демонструють чудеса активності на роботі, - говорить професор Рендал Подінемо з Вісконсинеького університету, - але насправді вони діють в стані серйозного стресу».

Від стресу не застраховані й ті, хто робить кар’єру, здавалося б, цілком успішно. Багато завзятих кар'єристів внутрішньо глибоко нещасні, і їх зовнішній успіх лише підсилює внутрішній тягар. «Синдром успіху», перший період роботи після чергового підвищення загрожує таким людям сильним стресом.

У 40% обстежених колективом доктора Феліче Тібалді керівників виявили підвищений кров'яний тиск, велику поширеність куріння, недостатню фізичну активність і надмірно інтенсивну роботу. «Треба сказати, - наголошується в доповіді доктора Тібалді, що надмірна інтенсивність роботи, під якою згинаються керівники, викликана не неврозами або невмінням знайти інші радощі в житті, а перш за все відчуттям відповідальності

Багато хто з керівників нинішнього покоління відмовився від традиційних строгих костюмів, але зберегли як професійну ознаку надмірну інтенсивність стресу, обтяжену сидячим способом життя, вічним поспіхом, невмінням людини розслабитися і... слабо розвиненим почуттям гумору.

Біда в тому, що багато керівників не уміють знайти в своєму житті баланс між роботою і іншими радощами буття, не навчені мистецтву «відключатися» від службових Яскравим прикладом тут може служити так званий «селф-мейд мен», «людина, що зробила себе сама». Дуже часто ця людина років у п'ятдесят виявляє раптом, що справи її йдуть вже ніби своїм ходом і немає необхідності тримати їх під постійним контролем. І тоді «селф-мейд мен» впадає в украй важкий стан – „брейк даун”, стан людини, яка раптово спіткнулася і впала. Наслідки «брейкдауна» трагічні і різноманітні - від появи хронічної мігрені до алкоголізму і навіть самогубств.

Щоб ослабити і навіть запобігти шкідливим наслідкам «начальницьких» стресів, медицина рекомендує дотримуватися дієти, активніше використовувати вільний час, періодично чергувати розумову і фізичну діяльність і найголовніше - уникати крайніх перевантажень в звичній діяльності. Інакше з кожних десяти керівників, що перевищили сьогодні п'ятдесятирічний вік, четверо не доживуть до пенсії.

У стресовому стані людина припускається помилок при розподілі і переключенні уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів (отримання, пам'ять, мислення), спостерігається розлад координації рухів, неадекватність реакцій, дезорганізація і гальмування всієї діяльності. Тільки міцно сформовані навички і сталі звички можуть залишитися без змін. Люди в умовах стресу, як правило, розгублюються, проте в окремих випадках у них виникає здатність до підсилення розумової діяльності, виявляються стенічні емоції, мобілізується воля.

Зростаюча урбанізація, індустріалізація, прискорення темпів життя й інші чинники викликали в житті масу явищ, так званих стресів, вплив і прояв яких виявляється у специфічних реакціях організму. Загальна властивість останніх — надмірна активізація фізіологічного апарату, відповідального за емоційне збудження під час появи неприємних або загрозливих явищ. За видами впливу на людину стреси можна поділити таким чином.

o Системні стреси — відображають напругу переважно біологічних систем. її спричинюють отруєння, запалення тканин тощо.

o Психічні стреси — що виникають у будь-яких випадках впливів, які залучають у реакцію емоційну сферу.

Стрес — це явище, із яким людина стикається постійно. Незначні стресові ситуації нешкідливі для людини. Шкідливим є надмірний стрес, який характеризується надмірним психологіч­ним чи фізіологічним напруженням.

o Психологічні прояви стресу включають роздратованість, утрату апетиту, депресію і знижений інтерес до міжособистісних стосунків.

o Фізіологічні прояви стресу — це виразки, мігрень, гіпертонія, біль у серці, астма, артрит.

Стрес може бути спричинений чинниками, які пов'язані і з працею, і з діяльністю організації, і з подіями в особистому житті індивідуума.

Зростання інтенсивності праці, скорочення часу на спілкування, заміна людського спілкування «комп'ютерним», підвищення відповідальності працівників за наслідки ухвалених рішень та інші подібні явища створюють умови для розвитку хронічних форм стресу. Кількість чинників, які призводять до стану стресу, сьогодні досить велика.

Основні симптоми хронічного стресу:

o безсоння,

o біль у грудях,

o кашіль,

o сексуальна незадоволеність,

o емоційний дисбаланс.

o хронічна втома

o надмірна маса тіла (у стресових ситуаціях люди починають постійно вживати їжу).

Причини стресу:

o перевантаження або, навіть, надмірно мала завантаженість роботою,

o конфлікт ролей, який виникає, коли до працівника висуваються суперечливі вимоги, або порушується принцип єдиноначальності (працівники одержують розпорядження, що суперечать одне одному),

o невизначеність ролей, тобто ситуація, коли працівникові важко зрозуміти, що від нього вимагається,

o наукова робота,

o незадовільні «фізичні» умови праці, що можуть виявлятися у відхиленні температури приміщення, поганому освітленні чи надмірному шумі.

Причини багатьох стресових ситуацій доволі часто виникають поза роботою— в родині чи в ширшому соціальному середовищі.

До таких причин належать:

o смерть близьких,

o розлучення з дружиною (чоловіком),

o хвороба чи серйозне тілесне ушкодження, укладення шлюбу, звільнення з роботи,

o відновлення стосунків із дружиною (чоловіком),

o передпенсійний вік,

o вагітність,

o сексуальні проблеми,

o ремонт житла,

o народження дитини,

o фінансові проблеми,

o перегляд особистих звичок,

o зміна місця проживання тощо.

 

Отже: міцна родина,

затишна родинна обстановка,

міцна домашня основа—