Психологічна характеристика розвитку дитини третього року життя

На третьому році життя, коли діти починають вимовляти короткі речення, виконуючи будь-яку дію, вони часто описують її, а поведінку інших людей описують рідше. Це означає, що вони найбільше заклопотані своїми вчинками.

Про формування самосвідомості (образу себе і ставлення до себе) дитини на другому році життя свідчить її здатність впізнавати себе у дзеркалі, активно використовувати займенник “Я”. У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість.

Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворення — Я — глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентрацією суб'єктивності (індивідуальності, глибинної неповторності) та суб'єктності (зовнішньої і внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учинків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, теперішнього, майбутнього і вічного.

Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосереджена одвічна совість і вірування людини.

У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розкутість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до “сили Я”, основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забезпечує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до “слабкості Я”, що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тенденція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).

Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:

— називання свого імені в різних варіантах;

— твердження про себе в першій особі (“Я”);

— здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби (“Я хочу”, “Я буду”);

— позитивно забарвлене твердження про себе (“Я гарний”);

— позитивне ставлення до похвали дорослого, намагання самостійно повторити позитивну дію;

— прагнення до активних самостійних дій.

Із зародженням самосвідомості у дитини розвивається здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 року вона виявляє усвідомлене прагнення втішити засмучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодощі. Це свідчить про її здатність згадати свої попередні емоційні почуття, діяти відповідно до власного досвіду.

Криза трьох років. Наприкінці третього року життя (часом і дещо раніше) діти вже обстоюють своє право на незалежну поведінку ініціативними заявами “Я сам”. Поява цього феномену спричинює цілковитий розпад попередньої соціальної ситуації, що проявляється в кризі трьох років.

Криза трьох років — криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Особливості цієї кризи вперше описано Ейзою Келер у праці “Про особистість трирічної дитини”. Найважливішими ознаками цієї кризи є:

— негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці;

— впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю — завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети;

— непокірність. За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома;

— свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів;

— знецінення дорослих. Дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів;

— протест. Формами його є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними;

— деспотизм. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім'ях з єдиною дитиною.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб (“Я сам”). Однак дорослий за звичкою зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує її активність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки заохочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен “Я сам” означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення малюка від дорослого.

У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.

Прагнення бути як дорослий може знайти найповніше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв'язується завдяки переходу дитини до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим явищем, але пов'язані з нею новоутворення (прагнення самостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.

Отже, на етапі раннього дитинства головним у соціальній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнення символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості.

Наприкінці другого року життя виникає так звана «криза трьох років». Її сутність полягає у психологічному відокремленні дитячого «Я» від оточуючих дорослих, що супроводжується певними специфічними проявами — впертістю, негативізмом, норовистістю. Їх причини — невдоволеність взаєминами з дорослими, прагнення знайти власну позицію.

У період «кризи трьох років» у дітей виробляється певний комплекс поведінки. Вони прагнуть самоствердитись, самостійно досягти позитивного результату в своїй діяльності. Самолюбство дитини проявляється в переживаннях гордощів за досягнення, позитивно оцінених батьками й вихователями («я вже великий», «слухняний», «самотужки одягаюсь» і т. ін.), постійних заявах і вимогах «Я сам!», бажанні бути схожим на дорослих, наслідувати їх. Негативне чи байдуже ставлення вихователя, батьків до результатів діяльності викликає у дитини образу, смуток. Загалом, цей період характеризується підвищеною вразливістю й чутливістю малюка до оцінювання його досягнень дорослими.

активізується її репродуктивна (відтворювальна) уява. У перших іграх, в яких ще немає ні сюжету, ні ролі, уява виявляється в перенесенні дитиною відомої їй дії в нову ігрову ситуацію (годує ляльку, вкладає її спати, умиває, одягає тощо).

У предметних практичних діях зароджується мислення дитини, яка може мислити тільки про ті предмети, які бачить, з якими щось робить. Вона ще не здатна спочатку думати, а потім робити. Її мислення здійснюється в наочній ситуації практичними діями, тому і називається наочно-дійовим.

Важливим досягненням дитини є оволодіння нею слуханням мовлення, зокрема вказівок щодо її дій та розповідей дорослих. На другому-третьому році життя діти охоче слухають оповідання, казки, вірші, які вперше виводять їх за межі безпосереднього спілкування з дорослими, дають їм відомості про те, чого вони ще не бачили. Це збагачує дітей пізнавальною інформацією, знайомить їх з моральними ситуаціями й оцінками, що сприяють початковому моральному вихованню.

Наприкінці другого року життя удосконалюється граматична структура мовлення дитини: з'являються складніші речення, морфологічні елементи множини, теперішній і минулий час дієслів, родовий, давальний, знахідний відмінки.

На початку третього року життя дитина вже орієнтується в найближчому просторовому оточенні — у знайомій кімна'ті, дворі, розрізняє напрями «вперед» і «назад», «догори» і «донизу», помічає зміни в розташуванні предметів. У неї виникають перші орієнтації і в часовій послідовності подій, але дитині ще важко розрізняти значення слів «сьогодні», «завтра», «вчора».

 

 

Воля та її розвиток в онтогенезі. Вольова дія як одиниця аналізу вольової регуляції. Види вольових дій. Вольові якості. Взаємодія волі, емоцій та інтелекту. Воля – стрижень характеру особистості.

 

Воля - це психічний процес свідомого керування діяльністю, який виявляється в подоланні труднощів і перешкод на шляху до мети.

Вольові якості особистості

Воля особистості, за В. Селівановим, це певна сукупність психічних властивостей, яка характеризує досягнутий рівень свідомої саморегуляції особистості; ця сукупність властивостей складається протягом життя. Вольові якості особистості є відносно сталими, незалежними від ситуації, стійкими психічними утвореннями. До вольових якостей особистості належать: цілеспрямованість, рішучість, сміливість, мужність, ініціативність, настійливість, стриманість, дисциплінованість та ін.

Цілеспрямованість виявляється у підкоренні людиною своєї поведінки певній життєвій меті; цією головною метою обумовлені більш окремі цілі, досягнення яких стає засобами на шляху до головної. Самостійність знаходить виявлення у вмінні людини дотримуватись власних принципів, єдиної власної лінії у діях, незважаючи на тиск суспільства, зовнішньої ситуації.

Рішучість (в якій співвідносяться імпульсивність і поміркованість, афект і інтелект) виявляється у швидкому та свідомому обранні мети, визначенні шляхів її досягнення, у певності в прийнятому рішенні (тоді як нерішучість виявляється у марних роздумах, ваганнях, передуючих прийняттю рішення, у підкоренні волі людини, боротьбі мотивів, у постійному перегляді вже готових рішень). Настійливість стосується виконання рішень, вона виявляється у здатності людини втілювати прийняті рішення, досягати мети навіть в умовах серйозних перешкод. Ініціативність передбачає здатність людини до започатковування змін, тобто до встановлення новаторських цілей, до прийняття гнучких рішень і дієвого втілення новацій.

Стриманість виявляється у здатності утримувати психічні та фізичні прояви, які можуть зашкодити досягненню мети. У свідомому підкоренні власної поведінки певним правилам та нормам виявляється дисциплінованість.

Сміливість - це здатність людини долати почуття страху та розгубленості. Мужність - складна якість, яка поєднує сміливість, настійливість, стриманість, впевненість у собі, вона допомагає людині йти до мети, не зважаючи на втрати й страждання.

Вказані вольові якості особистості не тільки реально виявляються, але й формуються у здійсненні нею вчинків. Можна сказати, що саме через вчинення (яке вимагає від людини активної, дієвої самодетермінації) відбувається розгортання потенціалу вольових якостей особистості. У цьому розгортанні велику роль відіграють найперші в житті особистості випадки зіткнення мотивів.

Перший вольовий акт в житті людини (як зазначає І. П. Маноха), є дуже тривалим, складним і енергомістким. Подальші вольові акти вже йдуть «протореним шляхом» (склався образ вольового діяння), вони з часом «механізуються», переходять у неусвідомлюваний план.

Шляхом механізації психічних процесів і актів діяння закріплюються деякі види психічної діяльності, на основі чого формуються неповторні стилі поведінки особистостей.

Факторами розвитку вольових процесів індивіда також є очікування успіху (важлива впевненість у можливості досягнення мети) та цілеспрямування (ціль постає перед особистістю як соціально-визнаний та індивідуально-прийнятий компонент діяльності, який надає дії сенс і керує дією в процесі виконання).

Орієнтація індивіда на завершеність дій виступає як фактор, що впливає на організацію циклу дій від початку до кінця. Важливим для розвитку волі є мотивування процесу діяння, тобто свідоме утворення індивідуальної значущості цього процесу.

Будова волі людини суттєво залежить від її змісту, тобто від того, яке відношення складається між партикулярно-особистісним і суспільно-значущім (С. Л. Рубінштейн), між феноменальним і сутнісним. Вольові якості людини належать до найістотніших її якостей, вони завжди грали провідну роль у найбільш величних подіях історії людства: у героїчних вчинках та відкриттях.

Стадії вольової дії

Елементарний акт волевиявлення називається потягом. Це хотіння, прагнення до якогось предмету, завжди емоційно забарвлене, якому не протистоїть інше прагнення, яке призводить до дієвої реалізації цього хотіння і не зустрічає внутрішніх перешкод.

Більш складним актом волевиявлення є боротьба мотивів - яка належить до сфери волі у власному розумінні слова. Мотив є внутрішньою руховою силою поведінки людини, він складається з уявлення та почуття, яке насичує його емоційним змістом; одному уявленню протистоїть інше (або інші), оскільки відповідні їм почуття не завжди сумісні одне з одним. Душа людини перетворюється на арену для боротьби мотивів, які можуть узгоджуватись у прийнятті рішення, а можуть паралізовувати один одного й викликати стан нерішучості. В такій внутрішній боротьбі відбувається більша частина свідомого духовного життя людини.

Вольовий акт у власному сенсі постає як рішення, яке припиняє хитання людини під впливом сил окремих мотивів. Основною якістю особистості, пов'язаною з виконанням вольового акту, виступає рішучість. Рішуча людина легше за інших обирає шлях дії, не потрапляючи у пастки неузгодженості мотивів.

Якщо зробити спробу розкласти вольовий процес на складові та етапи його розгортання, то і отримаємо таку картину, індивід з його конкретним душевним укладом, самопочуттям, самооцінкою та більш-менш ясним усвідомленням своїх інтересів формує певні уявлення; ці уявлення мають на такому його душевному фоні конкретний емоційний тон. Із сукупності уявлень (чи ідей) і пов'язаного з ними почуття народжуються мотиви: вони вступають, залежно від ступеня їхньої суперечності, в більш чи менш інтенсивну боротьбу один з одним, в результаті якої індивід здійснює вибір між ними, потім остаточно формується рішення, а воно здійснюється та завершується актом дії.

У вольовім процесі, за С. Л. Рубінштейном, можна виділити 4 основні стадії (фази), які в складному вольовому акті виступають в розгорнутому вигляді, а у простому - в згорнутому:

• перша фаза - виникнення потягу і попереднє встановлення мети;

• друга фаза - розгляду і боротьби мотивів;

• третя фаза - вирішення;

• четверта фаза - виконання.

Якщо вольовий процес розглянути відповідно певній діяльності людини, він може бути описаний терміном «вольова дія», тобто вольова дія - це вольовий процес, розглянутий в діяльнісному контексті. Вольовою є цілеспрямована свідома дія, через яку людина планово здійснює обрану мету, підкоряючи власні імпульси свідомому контролю й трансформуючи дійсність у відповідності з задумом. Всі ознаки і якості волі виявляються у вольових діях. Вольові дії (прості й складні) звичайно відрізняють не тільки від недовільних, але й від довільних дій.

Недовільні дії здійснюються внаслідок виникнення неусвідомлюваних (або недостатньо усвідомлюваних) потягів; вони мають імпульсивний характер, позбавлені чіткого плану. До недовільних дій можна зарахувати і так звану «польову поведінку», коли людина діє цілком під впливом зовнішніх обставин. Довільні дії передбачають усвідомлення мети, попереднє уявлення тих операцій, за допомогою яких ЇЇ можна досягти, їх послідовність. Але довільні дії зовсім не обов'язково передбачають вольове зусилля, оскільки досягнення мети не завжди вимагає подолання труднощів.

Тільки в тому разі, коли довільні дії пов'язані з подоланням труднощів і вимагають вольового зусилля, ми можемо їх назвати дійсно вольовими діями. Труднощі й перешкоди на шляху досягнення мети бувають двох видів: зовнішні та внутрішні. Під зовнішніми перешкодами розуміються труднощі самого діла, його складність, екстремальні умови діяльності, опір інших людей та ін. Зовнішні перешкоди обмежують свободу дії людини, але майже не впливають на свободу вибору і свободу бажання. Внутрішні перешкоди створюють різноманітні потяги самого суб'єкта, які заважають виконати заплановане, коли, щоб змусити себе працювати, людина повинна долати лінощі, втому, бажання займатись чимось іншим, цікавішим. Подолання перешкод вимагає від людини здійснення вольового зусилля. Вольове зусилля - це особливий стан психічної напруги, який мобілізує фізичні, моральні та інтелектуальні сили людини.

В. Іванніков наводить такі характеристики вольової дії:

• вона є усвідомленою, цілеспрямованою, навмисною, приймається до виконання за власним свідомим рішенням;

• вона необхідна з певних причин (соціальних чи особистих), тобто завжди існують підстави, завдяки яким дія береться до виконання;

• вона викликається дефіцитом спонукання при активних умовах або дефіцитом гальмування при стримуванні;

• вона врешті забезпечується додатковим спонуканням (або гальмуванням) і закінчується досягненням поставленої мети.

Вольові дії бувають простими та складними. До простих вольових дій належать ті, під час яких людина без вагань прямує до певної визначеної мети. У простій вольовій дії можна визначити такі етапи:

• усвідомлення мети й бажання досягти її;

• усвідомлення можливостей досягнення мети;

• прийняття рішення;

• виконання рішення.