Призначення комплекту ДП-24 (ДП-24В)

Завдання лабораторної роботи:

Ø порядок застосування приладів хімічної розвідки і контролю зараження навколишнього середовища;

Ø оцінити хімічну обстановку, яка може скластися в мікрорайоні, згідно з вихідними даними заданого варіанту роботи;

Ø запропонувати заходи по захисту працівників об’єкту та населення в зоні лиха;

Ø передбачити порядок оповіщення про загрозу ураження людей.

План проведення заняття:

Ø Призначення, технічна характеристика і загальна будова приладу ВПХР.

Ø Підготовка його до роботи і виконання вимірювань. Розв’язування задачі з оцінки ситуаційної обстановки.

Ø Визначення наявності та рівня концентрації отруйних речовин у повітрі за допомогою ВПХР.

Ø Призначення та робота приладів: аналізатора аміаку та хлору ПАХ, сигналізатора 342ЕХО8.

аналізатора аміаку та хлору ПАХ;

сигналізатора 342ЕХО8.

Способи захисту людей у надзвичайних ситуаціях (НС):

Ø застосування засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) та медичних засобів захисту (МЗЗ);

Ø інженерний захист (сховища, ПРУ, прості укриття);

Ø евакуація та розосередження.

Моніторинг осередку хімічного ураження - виявлення і визначення концентрацій отруйних і сильнодіючих отруйних речо­вин (ОР та СДОР) приладами хімічної розвідки - ґрунтується на методі хімічного експрес-аналізу. Принцип дії всіх приладів хімічної розвідки і контролю зараження місцевості та майна майже однаковий і ґрунтується на зміні забарвлення індикаторів при взаємодії з хімічними речовинами, тобто сильнодіючими отруйними речовинами чи отруйними речовинами. Залежно від індикатора і зміни його забарвлення визначають тип СДОР чи ОР, а порівняння інтен­сивності одержаного забарвлення з кольоровим еталоном дає можливість визначити приблизну концентрацію небезпечної хіміч­ної речовини, або щільність забруднення.

ПРИЗНАЧЕННЯ, БУДОВА, ТЕХНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО ПРИЛАДУ ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ (ВПХР)

Військовий прилад хімічної розвідки ВПХР призначений для виявлення і оцінки концентрації бойових отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці, транспорті.

За допомогою ВПХР можна визначити зарин, зоман, Ві-Ікс, іприт, фосген, дифосген, синільну кислоту, хлорциан при темпера­турі плюс 4 - 40 °С і мінус 4 - 40 °С та відносній вологості повітря до 100 %.

Основні частини приладу показані на рис. 1. Насос призначений для прокачування досліджуваного повітря через індикаторні труб­ки. В рукоятці штоку є ампуловідкривач. На головці насосу розмі­щений ніж для надрізання і заглиблення при обламуванні кінців індикаторних трубок.

Рис. 1. Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР):

1 – ручний насос; 2 – плечовий ремінь; 3 – насадка до насоса; 4 – захисні ковпачки для насадки; 5 – протидимні фільтри; 6 – патрон грілки; 7 – електричний ліхтарик; 8 – корпус грілки; 9 – штир; 10 – лопатка; 11 – індикаторні трубки в касетах.

Індикаторні трубки (ІТ) – скляні запаяні трубки, в се­редині яких знаходяться ампули з реактивами і наповнювачами. ІТ маркіровані кольоровими кільцями, що показують яку ОР мож­на визначати за допомогою даної трубки.

У комплекті ВПХР є три види ІТ (див.рис.2):

S з одним червоним кільцем і черво­ною крапкою для визначення зарину, зоману, VX-газів (Ві-Ікс);

S з трьома зеленими кільцями для визначення фосгену, дифосгену, синільної кислоти і хлорциану;

S з одним жовтим кільцем для визначення іприту.

Вони укладені в паперові касети по 10 штук. Для визначення ОР типу Сі-Ес і Бі-Зет призначені трубки ІТ-46. До комплекту вони не входять і постачаються окремо.

Рис. 2. Індикаторні трубки для визначення зарину і VХ-газів (а), фосгену, синільної кислоти і хлорциану(б), іприту (в):

1 —корпус трубки; 2 — ватні тампони; 3 — наповнювач; 4 — ампули з реактивами.

Насадка до насосу призначена для роботи з насосом у диму, при визначенні ОР на місцевості, різних об'єктах, у грунті і сипких матеріалах.

Грілка призначена для підігрівання індикаторних трубок під час виявлення ОР при температурі навколишнього повітря від мі­нус 40° до плюс 15°С. Грілкою користуються при визначенні іприту при температурі нижче плюс 15°С, зоману – нижче 0°С, а також для відтаювання ампул в індикаторних трубках.

Протидимні фільтри застосовують при визначенні ОР у диму, повітрі, в якому є речовини кислого характеру, в сипких матеріа­лах, а також для відбору проб диму.

Захисні ковпачки призначені для розміщення в них проб грун­ту, сипких матеріалів і захисту внутрішньої поверхні лійки насад­ки від зараження краплями стійких ОР.

Методика визначення ОР. Визначення ОР проводять в протигазі та захисному одязі. Визначення бойових отруйних речовин ведуть залежно від їх небезпеки у такій послідовності: спочатку зарину, зоману, VX-газів (ІТ з червоним кільцем і крапкою); потім — фосгену, дифосгену синільної кислоти і хлорциану (ІТ з трьома зеленими кільцями) і в останню чергу — іприту (ІТ з жовтим кільцем).

Визначення ОР у повітрі. Для визначення ОР нервово-паралітичної дії в небезпечних концентраціях (0,00005-0,1 мг/л і більше) необхідно взяти дві індикаторних трубки з червоним кільцем і крапкою. Користую­чись ножем, на головці насоса надрізати (рис.3 ,а,б), а потім відламати кінці індикаторних трубок, далі ампулорозкривачем з червоною рискою і крапкою розбити верхні ампули обох трубок (рис.3, в), для цього вставити відкриту ІТ маркірованим кінцем в отвір ампулорозкривача насоса з маркі­руванням того ж кольору, насос при цьому потрібно держати вертикально, а ІТ підводити в отвір ампулорозкривача знизу, повертаючи ІТ, натиснути ним на штир ампулорозкривача так, щоб розбити в трубці ампулу, при цьому вміст ампули повинен зволожити на­повнювач трубки. Потім витягнути ІТ і, взявши за верхні маркіровані кінці, 2-3 рази струснути їх навідліг. Одну із трубок немаркованим кінцем вста­вити в насос і прокачати 5-6 разів через неї повітря (рис.3, г), через дру­гу – контрольну – повітря не прокачувати.

Потім ампулорозкривачем розбити нижні ампули обох трубок і після струшування їх спостерігати за зміною забарвлення напов­нювачів. Збереження червоного кольору наповнювача в дослідній трубці після пожовтіння його в контрольній вказує на наявність ОР у небезпечних концентраціях; одночасне пожовтіння наповню­вача в обох трубках – на відсутність ОР у небезпечних концент­раціях.

Вміст цих же ОР у мало небезпечних концентраціях (5·10^-7 мг/л) визначають у такій же послідовності, але роблять 50-60 качань насосом, нижні ампули розбиваються не зразу, а через 2-3 хвилин після прокачування повітря. Крім цього, в жарку по­году (35ºС і вище) нижню ампулу в контрольній трубці розби­вають через 15 секунд з моменту струшування дослідної трубки.

ОР в малих концентраціях присутні, якщо до моменту утворен­ня жовтого забарвлення в контрольній трубці збережеться черво­ний колір верхнього шару наповнювача дослідної трубки. Зміна кольору до жовтого або рожево-оранжевого вказує на відсутність ОР нервово-паралітичної дії в мало небезпечннх концентраціях.

Незалежно від одержаних результатів обстежують повітря на наявність фосгену, хлорціану і синильної кислоти за допомогою індикаторної трубки з трьома зеленими кільцями. Послідовність роботи така: надпиляти трубку, обламати кінці, розбити ампулу, вставити трубку немаркованим кінцем у насос, зробити 10-15 качань насосом; дивитися на забарвлення верхнього і нижнього шарів наповнювача; верхній шар забарвлюється від фосгену і дифосгену, нижній – від хлор ціану або синильної кислоти (або хлорціану і синильної кислоти, одночасно) і порівняти забарвлення на­повнювача з еталоном, нанесеним на касеті для індикаторних тру­бок з трьома зеленими кільцями.

При необхідності визначити, від якої ОР виникло забарвлення нижнього шару, потрібно надпиляти другу трубку, обламати кін­ці, розбити ампулу, вставити немаркованим кінцем у насос, зро­бити 10-15 качань. Подивитися забарвлення. Відсутність роже­во-малинового забарвлення в трубці свідчить про наявність у по­вітрі тільки синильної кислоти.

Після цього визначають наявність у повітрі парів іприту інди­каторною трубкою з одним жовтим кільцем, для цього: обламати кінці, вставити в насос, зробити 60 качань, вийняти трубку із насо­са, витримати 1 хв. і визначити ступінь небезпеки ОР відповідно до еталону на касеті для індикаторних трубок з одним жовтим кільцем.

Для виявлення ОР у диму із застосуванням проти димного фільтра необхідно підготувати ІТ згідно з інструкцією ОР і вста­вити насос, надіти насадку на головку насоса, закріпити проти димний фільтр, зробити необхідну кількість качань; зняти фільтр і насадку, вийняти ІТ і визначити ступінь небезпеки за рекоменда­ціями для даної ОР.

Під час обстеження повітря при низьких температурах на наяв­ність ОР нервово-паралітичної дії за допомогою індикаторних тру­бок з червоним кільцем і крапкою, роботу виконують у такій по­слідовності: вставити патрон грілки в центральний отвір корпуса грілки, штирем грілки через отвір у ковпачку патрона розбити ампулу, що знаходиться в ньому (штир повинен бути заглиблений в патрон повністю), повертаючи штир, пересвідчитися в тому, що ампула розбита, після чого штир вийняти; вставити дві ІТ (одна дослідна, інша контрольна) у бокові гнізда грілки до відтавання ампул (тривалість відтавання залежно від температури становить від 0,5 до 3 хвилин), після відтавання трубки вийняти; надпиляти і обламати кінці трубок, розбити верхні ампули, 2-3 рази енергійно струснути і прокачати повітря через дослідну трубку 5-6 разів, контрольну трубку тримати в штативі; після прокачування повітря вставити трубки не маркірованими кінцями в гнізда грілки на 1 хвилину, після цього розбити нижні ампули дослідної і контрольної трубок і струснути їх; спостерігати за зміною забарвлення наповнювача трубок.

Визначення наявності бойових отруйних речовин індикатор­ними трубками з трьома зеленими кільцями при мінусових температурах і трубками з жовтим кільцем при температурі ниж­че 15°С проводиться із застосуванням грілки. Трубки підігрівають у грілці 1-2 хвилини, потім визначають зараженість повітря так, як опи­сано для кожної групи ОР. Необхідно пам'ятати, що перегрівання трубок призводить до їх псування.

Визначення ОР на місцевості, техніці, одязі та різних предме­тах. Наявність ОР у навколишньому середовищі визначають спо­чатку за зовнішніми ознаками. Найбільш характерними з них є маслянисті краплі, плями, бризки, калюжі, підтікання на землі, снігу, рослинності, техніці та різних предметах, зміна забарвлен­ня рослинності або в'янення.

За зовнішніми ознаками можна визначити давність зараження. При зараженні приблизно до 2 годин рослинність, техніка, різні пред­мети вкриті краплями ОР різної величини. Через 8-12 годин після зараження рослинність на­буває бурого (до чорного) забарвлення, на техніці і одягу краплі ОР висихають і стають малопомітними.

На ділянках місцевості, заражених більше доби, краплі ОР найчастіше відсутні, а рослинність сильно змінює своє забарвлення.

Щоб визначити ОР, треба підготувати індикаторні трубки так, як було вказано, вставити трубку в головку насоса, надіти на­садку, залишивши відкинутим притискне кільце, надіти на лійку насадки захисний ковпачок, прикласти насадку до зараженого предмету так, щоб лійка накривала ділянку з найбільш різко ви­раженими ознаками зараження, прокачати через індикаторну трубку повітря, вийняти ІТ і визначити ступінь небезпеки ОР.

Для виявлення ОР у грунті і сипучих матеріалах — підготувати і вставити в насос відповідну індикаторну трубку, накрутити на насос насадку і надіти на лійку захисний ковпачок. Зняти з при­ладу лопатку і взяти пробу з верхнього шару грунту (снігу) або сипучого матеріалу в найбільш зараженому місці. Взяту пробу насипати в ковпачок до країв. Накрити ковпачок із пробою проти димним фільтром і закріпити його, прокачати через індикаторну трубку повітря. Відкинути притискне кільце, зняти проти димний фільтр, пробу, ковпачок і насадку. Вийняти з насоса індикаторну трубку і визначити ступінь небезпечності ОР.

Прилад хімічної розвідки медичний та ветери­нарний (ПХР–МВ) призначений для визначення ОР, деяких СДОР, алкалоїдів та солей важких металів у воді, фуражі, повітрі і на різних предметах. Крім цього, прилад застосовують для забору підозрілих на за­раженість бактеріальними засобами проб води, продуктів, грунту та інших матеріалів й предметів для дослідження їх у лаборато­рії.

Прилад складається з корпусу з кришкою. У кор­пусі розташовані: ручний насос, паперові касети з індикаторними трубками та ампульованими реактива­ми, касета із тканини із сухими реактивами, пробірка­ми, склянками Дрекселя, банка з чотирма пробірками для забору проб на зараженість бактеріальними засо­бами, банка для сухоповітряної екстракції у разі виз­начення ОР у фуражі. Крім того, до комплекту при­ладу входять: лопатка для відбору проб, ножиці, пінцет, поліетиленові мішечки для проб фуражу, тримач і підвіси для пробірок, лейкопластир для за­клеювання банки із взятими пробами та деякі інші предмети, перелік яких є в додатку.

Принцип роботи з ПХР-МВ такий же, як і з ВПХР. Проте ПХР-МВ дозволяє працювати одночасно з декількома індикаторними трубками, для чого служить колектор, що приєднується до насосу.

Ø взяти в ліву руку колектор, правою рукою тримаючи руч­ку і циліндр насоса;

Ø повертати циліндр насоса проти часової стрілки доти, доки ба­рабан колектора при легкому відтягуванні його вниз не буде віль­но крутитися

в обоймі;

Ø повертаючи барабан, встановити проти риски на обоймі цифру, що відповідає кількості індикаторних трубок, які потрібно вста­новити в колектор;

Ø вставити в гнізда колектора індикаторні трубки;

Ø щільно завернути колектор, обертаючи циліндр насоса за годинниковою стрілкою.

При одночасному застосуванні кількох трубок, встановле­них у колектор, кількість качань насосом при темпі 50-55 повних робочих ходів поршня за хвилину необхідно збільшити: при роботі з двома трубками – у 2 рази відносно найбільшої кількості качань, вказаних на касетних еталонах ІТ (у холодний час року кіль­кість качань насосом необхідно в 2-3 рази збільшити порівняно із тією кількістю, що вказана на еталонах ІТ).

Індикація ОР у повітрі проводиться аналогічно до роботи з ВПХР.

Відбір проб для аналізу в умовах лабораторії або поза зараженою зоною проводиться за допомогою спеціального комплекту. До комплекту входять: відбірники грунту, щуп для си­пучих продуктів, пінцет, сачок для відлову комах, пе­нал з пробірками для відбору проб на бактеріальний аналіз, банки для рідинних проб, поліетиленові міш­ки тощо.

Продукти відбираються в загальній кількості 200 - 500 грам. Брати потрібно з поверхні в декількох місцях. Відібрані проби щільно закупорюють, зовні тару знешкод­жують розчином з ІПП-8, нумерують, укладають у спеціальний ящик і направляють до лабораторії СЕС.

Відбір проб води здійснюється за допомогою водо­забірника та обов'язково з поверхневого та придон­ного шару в кількості 200–500 мл. У лабораторію проби направляються разом з супровідною запискою (направленням), у якій зазначається: звідки взято пробу, список проб із зазначенням їх нумерації, ха­рактеристика джерела води або продуктів, дані огля­ду та попереднього обстеження, мета аналізу, час від­бору проб, хто взяв проби, куди направляти результа­ти аналізу.

Перед відбором проби води необхідно обстежити водойму і прилеглу територію, звертаючи увагу на наявність ознак хімічного зараження. Крім загальних ознак, які вже перераховані, показником зараженості води може бути поява мертвої риби на поверхні води.

Для дослідження на зараженість бактеріальними засобами проби води, грунту, різних матеріалів беруть на території, явно підозрілій на зараженість, пробірку з пробою води щільно закри­вають і встановлюють у банку. Харчові продукти беруть пінцетом або ложечкою, головним чином, з поверхні продуктів або безпосе­редньо під тарою. Потім пробірку закривають корком і вклада­ють у банку.

Грунт та інші матеріали беруть у місцях, де є ознаки наявності небезпечних біологічних об'єктів. Для цього у вийняту із банки пробірку набирають ложечкою заражений матеріал із верхнього шару (краще у кількох місцях), після чого наповнену пробірку щільно закривають пробкою і встановлюють у банку.

Траву, листя, лід, сніг, комах можна набирати в пробірку ло­жечкою або пінцетом.

Змиви з поверхонь предметів, проби яких не можна взяти для дослідження (техніка тощо), потрібно брати у вийняту із банки пробірку з тампоном. Тампон змочити фізіологічним розчином, який є в пробірці. Ретельно протерти тампоном заражену поверх­ню предмета. Потім тампон помістити в пробірку, яку закрити корком і вкласти в банку.

Після того як всі необхідні проби відібрані і пробірки вкла­дені в банку, її потрібно закрити кришкою, заклеїти по краю лейкопластирем і встановити в приладі.

Газоаналізатори застосовуються для автоматичного визначення концентрації різноманітних отруйних речовин у повітрі, переважно у робочих зонах виробни­чих приміщень, шахтах тощо.

Газоаналізатор універсальний УГ-2 призначений для виміру концентрації (пари) у повітрі сірчаного ангідри­ду, ацетилену, сірководню, хлору, аміаку, окисів азоту, етилового ефіру, бензину, бензолу, толуолу, ксилолу, ацетону, вуглеводнів нафти.

Індикатор контролю загазованості приміщень хло­ром (ІЗП) призначений для контролю гранично до­пустимих концентрацій (ГДК) хлору у повітрі вироб­ничих приміщень хлораторних та очисних споруд, хлороперемішувальних станцій водопровідних госпо­дарств.

Аналізатор аміаку та хлору ПАХ (рис.5) призначений для вимі­рювання масової концентрації аміаку чи хлору в повітрі і видачі світло­вої та звукової сигналізації при до­сягненні критичних концентрацій.

Діапазон вимірювання масової концентрації:

· аміаку від 25 до 400 мг/м³ в повітрі;

· хлору від 2,0 до 15,0 мг/м³ в повітрі (значення сигнальних граничних концентрацій);

· для сигналу "ПОРІГ- 1" — 50 мг/м³ аміаку і 4,0 мг/м³ хлору;

· для сигналу "ПОРІГ- 2" — 200 мг/м³ аміаку і 10,0 мг/м³ хлору.

Сигналізатор 342ЕХО8 (рис.6) — автоматичний, двохфункціональний (контроль і сигналізація) індивідуальний прилад, призначений для без­перервного контролю концентрації аміаку в повітрі робочої зони в межах від 0 до 100 мг/м³ в приміщеннях і території промислових під­приємств та інших об'єктів.

Сигналізатор видає циклічний світло­вий і звуковий сигнал при концентрації аміаку більше 20 мг/м і безпе­рервний — при концентрації більше 100 мг/м³, а в комплекті з блоком цифрової індикації дає змогу контролювати концентрацію аміаку в по­вітрі по цифровому табло з дискретністю 1,0 мг/м³.

азоаналізатори «Сирена», «Сирена-2», «Сирена-4» призначені для автоматичного визначення мікрокон-центрацій сірководню, аміаку, фосгену, а також подання сигналу щодо межі виміру.

Газоаналізатор «Сирена-М» застосовується для ви­значення мікроконцентрацій хлору.

Газоаналізатор «ГАІ-1» призначений для контролю загазованості повітря робочої зони в одній чи двох точках приміщення.

Учбова точка №__

1. Призначення приладу ВПХР________________________________

2. Будова приладу і призначення основних його частин

3. Підготовка приладу до роботи:

а) визначення СДОР чи ОР в повітрі________________________

б) визначення ОР на ґрунті_________________________________

4. Задача № 3. Які індикаторні трубки необхідно мати при визначенні ОР і кількість качань насосом необхідно виконати в умовах даного варіанту

(див. Додаток 2). Які кольори отримають наповнювачі фільтрів контрольних трубок при присутності ОР та їх відсутності.

Примітка: пункти 3,а і 3,б виконуються за вказівкою викладача;

по заданому варіанту за допомогою ВПХР визначити присутність ОР у повітрі, описати зміну кольорів, наповнювачі фільтрів індикаторних трубок і порівняти з еталонами кольорів.

Додаток 1

Номера варіантів робіт та їх вихідні дані

Примітка: Ві-Ікс –VХ, зарин –СВ, фосген –СЩ, синільна кислота –АС, іприт –АД, адамсит –ДМ, хлорциан –CN.

ГЕПТИЛ

Концентрація гептилу:

1· 10^-4 мг/л -_ мало небезпечна; забарвлення прямокутника ~20 %

1· 10^-3 мг/л - небезпечна; забарвлення прямокутника ~50 %

1· 10^-2 мг/л - смертельна; забарвлення прямокутника ~80 %

ІПРИТ

Концентрація іприту:

0,002 – 0,003 мг/л – мало небезпечна; забарвлення прямокутника ~20 %

0,01 мг/л – небезпечна; забарвлення прямокутника ~50 %

0,3 мг/л – дуже небезпечна; забарвлення прямокутника ~80 %

ФОСГЕН, ДИФОСГЕН

Концентрація фосгену, дифосгену (верхній шар ампули):

0,005 – 0,0,01 мг/л – мало небезпечна; забарвлення прямокутника ~20 %

0,15 мг/л – дуже небезпечна; забарвлення прямокутника ~80 %

1,5 – 3 мг/л – смертельна; забарвлення прямокутника ~100 %

СИНІЛЬНА КИСЛОТА, ХЛОРЦИАН

Концентрація синільної кислоти (нижній шар ампули):

0,005 – 0,01 мг/л – мало небезпечна; забарвлення прямокутника ~20 %

0,1 – 0,2 мг/л – дуже небезпечна; забарвлення прямокутника ~80 %

0,4 – 0,8 мг/л – смертельна; забарвлення прямокутника ~100 %

& ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ:

Практичне заняття № 6.

ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ, ЗАХИСНІ СПОРУДИ

ТА ЕВАКУАЦІЙНІ ЗАХОДИ.

Засоби індивідуального захисту населення.

Навчальна ціль: Вивчити призначення, порядок отримання і використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ).

Отримати практичні навички в надяганні протигазів та респіраторів.

Метод проведення: індивідуальні заняття під керівництвом викладача у складі навчальної групи.

Місце проведення: спеціалізована аудиторія.

Перелік наочних посібників, технічних засобів

навчання і контролю:

1 Схеми:

- Класифікація засобів індивідуального захисту;

- Засоби захисту органів дихання і шкіри;

- Фільтруючі протигази;

- Ізолюючі протигази ИП-5;

- Спеціальні засоби захисту шкіри;

- Респіратори і простіші засоби індивідуального захисту шкіри;

- Індивідуальний пере”яззувальний пакет ІПП.

2 Засоби індивідуального захисту:

- Протигази ГП-5;

- Респіратори Р-2;

- Легкий захисний костюм Л-І.

3 Медичні засоби захисту:

- Аптечка АИ-2;

- Індивідуальні протихімічні пакети ІПП-8;

- Індивідуальні перев’язувальні пакети ІПП.

1. ЗАСОБИ ЗАХИМТУ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

Засоби захисту органів дихання призначені для захисту співробітників та населення від потрапляння в середину організму людини радіоактивних, сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) і бактеріальних засобів.

ЗІЗ класифікується за принципом захисту і способу виготовлення.

За принципом захисту ЗІЗ діляться на фільтруючі і ізолюючі.

Фільтруючі очищують повітря від шкідливих домішок при проходженні повітря через фільтри.

Ізолюючі – повністю ізолюють органи дихання людини від навколишнього середовища з допомогою матеріалів, які не пропускають повітря та шкідливі домішки.

Фільтруючий протигаз ГП-5 (ГП-7) призначений для захисту людини від попадання в органи дихання, на очі і обличчя СДОР, радіоактивних речовин і бактеріальних засобів.

Фільтруючий протигаз складається із фільтропоглинаючої коробки і лицевої частини. До комплекту входить сумка для протигаза і коробка з незапотіваючими плівками.

Повітря яким ми дихаємо, очищується за допомогою фільтропоглинаючої коробки, яка оснащена спеціальним поглиначем і проти димним аерозольним фільтром (ПАФ).

Шолом – маска (маска) служить для підведення очищеного повітря до органів дихання, а також для захисту обличчя і органів зору від попадання радіоактивних отруйних і бактеріальних речовин.

Протигаз необхідно підбирати за розміром лицевої частини. Для цього необхідно виміряти голову по замкненій лінії, яка проходить через маківку, щоки і підборіддя. Вимір округлити до 0,5 см. При величині виміру до 63 см беруть нульовий розмір, від 63,5 до 65,5 см – перший. Від 66 до 68 см – другий, від 68,5 до 70,5 см – третій, від 71 і більше – четвертий розмір шлем–маски.

Підібраний протигаз належить перевірити:

- Надіти шлем-маску (маску);

- Закрити отвір у дні фільтропоглинаючої коробки і зробити глибокий вдих. Повітря буде проходити у лицеву частину тільки в тому разі, коли протигаз буде великий за розміром, несправний або невірно зібраний.

Виявлену причину надходження повітря усунути і при першій можливості перевірити гідність у камері окурювання.

Протигаз носять в залежності від обставин в одному з трьох положень: ”похідному ”, “наготові”, “бойовому”.

В “похідному” положенні, протигаз знаходиться у дорослих на лівому, а у дітей на правому боці. Верхній край сумки для протигазу повинен бути на рівні пояса, а клапан сумки з зовнішньої сторони.

За сигналом “повітряна небезпека” або по команді “протигази готуй” протигази переводять у положення “наготові”. Для цього пересувають сумку вперед, відкривають клапан сумки і закріплюють протигаз в цьому положенні тасьмою поясу.

У бойове положення протигази переводять по команді “Гази”, або самостійно при загрозі хімічного чи біологічного зараження або випаданні радіоактивних речовин. В усіх перелічених випадках треба затримати подих і заплющив очі зняти капелюха, швидко вийняти із сумки шлем-маску (маску) і надіти її на голову. Після цього, зробивши ризький видих, розплющити очі і поновити подих, надіти капелюха.

Знімають протигази по команді “Протигази зняти”, або самостійно коли буде встановлено, що небезпека ураження мінувала. Для цього треба однією рукою підняти капелюха, а іншою взявши за клапанну коробку відтягнути шлем-маску вниз, потім вперед та догори і зняти її. Потім надіти капелюха. Шлем-маску (маску) потому протирають сухою ганчіркою і укладають в сумку.

Ізолюючі протигази ІП-5, ІП-4, призначені для захисту органів дихання, очей, шкіри обличчя від усіх небезпечних домішок у повітрі. Їх застосовують, коли фільтруючі протигази не забезпечують такий захист і під час подачі кисню у повітрі. Ізолюючий протигаз має: лицеву частину, регенеративний патрон, дихальний мішок, каркас і сумку.

Принцип дії ізолюючого протигазу полягає в тому, що необхідне для дихання повітря збагачується киснем у регенеративному патроні, який оснащений спеціальною речовиною (перекис натрію).

Респіратор Р-2 призначений для захисту органів дихання від радіоактивного, виробничого і повсякденного пилу. Він може бути використаний під час дії в осередку біологічного ураження для захисту від бактеріологічних засобів які перебувають в повітрі у вигляді аерозолів. Для дітей від 7 до 17 років призначається дитячий респіратор, який відрізняється від дорослого тільки розміром.

Належить оберігати респіратор від механічних пошкоджень, вологості, дії масла і органічних розчинників.

Для дітей у віцці до 1,5 років засобом індивідуального захисту може використовуватися спеціальна камера захисна дитяча (КЗД-4). Ця камера пристосована для перенесення в руках і через плече.

Респіратор Р-2 це фільтруюча напів-маска, яка наділена двома клапанами вдиху і одним клапаном видиху (з запобіжним екраном), оголовком з еластичних тасьомок і зажиму для носа.

Пртипилова тканева маска(ПТМ-1) і ватно- марлева пов’язка призначаються для захисту органів дихання людини від радіоактивного пилу і під час дій у хмарі бактеріальних засобів.

ПТМ-1 складається з корпусу і кріплення. Корпус робиться з 4-5 шарів тканини. Верхній шар може бути з бязі, штапелю, бумазеї, х/б, або вовни; матерія для нижнього шару маски, який торкається обличчя не повинен линяти. Тканина може бути не новою, але обов’язково чистою. Кріплення маски виготовляється з одного шару будь-якої тонкої матерії.

За викрійкою шиється корпус маски і кріплення, резинка повинна бути завширшки 0,8 – 1,5 см. Для захисту очей в прорізях маски вставляється скло або пластинки з прозорої плівки.

Ватно-марлева пов’язка робиться з марлі (100х50 см). На середину марлі накладається шар вати розміром 30х20 см і товщиною 1-2 см, марля з обох довгих сторін загинається закриваючи вату. Кінцівки марлі надрізуються так, щоб було 2 пари зав’язок. Пов’язка накладається на рот і ніс, верхні її кінцівки зав’язуються на потилиці за вухами, а нижні-на темені. Для захисту очей використовуються проти пилові захисні окуляри. Під час відсутності мазки і пов’язки можна використати найбільш прості засоби: тканину, складену в декілька шарів, рушник, шарф, платок і таке інше.

Засоби захисту органів дихання на хімічно-небезпечних підприємствах поділяються на: промислові-фільтруючі протигази, промислові респіратори і ізолюючі автономні дихальні апарати.

Промислові фільтруючи протигази є засобом індивідуального захисту органів дихання і зору. Відрізняються від цивільних фільтруючих протигазів фільтруючою коробкою.

Промислові респіратори У-2к, РПГ-67 та Ру-60м

У-2к – респіратор проти пиловий. Призначений для захисту органів дихання від силікатної, металургійної, гірничорудної, цементної, вугільної, табачної та іншої пилюки.

РПГ-67 – респіратор протигазовий. Призначений для захисту органів дихання від небезпечних домішок у вигляді пари і газів(бензин, керосин, ацетон, бензол, спирт).

Він складається з умовної на пів – маски, пластмасових манжет з двома клапанами входу і одним виходу, запобіжним клапаном і кріпленням. У клапані вдиху вмонтовані фільтруючи патрон, який за призначенням спеціалізований: в залежності від токсичних властивостей небезпечних речовин. Патрони відрізняються за складом поглиначів, озонні -за маркуванням сітки патронів. РПГ-67 використовується при граничнодопустимих концентраціях (ГДК) в 10-15 разів (не стосується високотоксичних речовин) синильної кислоти, миш’яковистого і фтористого водню та інших.

РУ-60м – респіратор універсальний, призначений для захисту органів дихання від небезпечних домішок у повітрі (пара, газ, аерозоль).

Він складається з гумової на півмаски, двох фільтруючих патронів, пластмасових манжетів з клапаном вдиху і видиху та кріплення.

Фільтруючі патрони мають земну кришку для заміни фільтрів за мірою запилення. Фільтруючий патрон спеціалізований в залежності від токсичних властивостей домішок. Патрони відрізняються за складом поглиначів та маркірування.

Крім промислових респіраторів на виробництві використовуються автономні дихальні апарати. Вони призначені для захисту органів дихання в повітрі з об’ємною долею кисню 18% і об’ємною долею небезпечних домішок більше 0,5%. Це може бути звичайний шланговий протигаз, який складається з маски, двох гофрованих трубок для очищення повітря від пилу, рятувального поясу, сигнальної рятувальної мотузки і пристрою для кріплення кінців шлангу з фільтром у зоні чистого повітря.

2. ЗАСОБИ ЗАХИСТУ ШКІРИ І МЕДИЧНІ ЗАСОБИ ЗАХИСТУ

В умовах радіаційного, хімічного і бактеріологічного ураження виникає необхідність у захисті усього тіла людини. Ці засоби класифікуються за принципом захисту і способу виготовлення.

За принципом захисту, вони бувають фільтруючи і ізолюючі.

За способом виготовлення – спеціальні(табельні) і підручні.

Ізолюючі засоби захисту шкіри виготовляються з тканини з гумою і застосовуються при тривалому знаходженні людей на зараженій місцевості, під час виконання робіт з знезараження в осередках ураження і в зонах зараження. До ізолюючих засобів захисту відносяться: легкий захисний костюм Л-1, захисний комбінезон, костюм і загальновійськовій захисний комплект.

Л-1 складається з сорочки з капюшоном, штанів з панчохами, двопалих рукавичок і сумки для зберігання костюму.

Захисний комбінезон складається з шитих в одне ціле куртки, штанів і капюшона; до нього придається: підшлемник, гумові чоботи і гумові рукавички.

Костюм відрізняється від комбінезона тим, що куртка з капюшоном і штанами є самостійними окремими частинами.

Загальновійськовий захисний комплект складається з захисного плаща із капюшоном, захисних панчіх і рукавичок.

До підручних засобів захисту шківи відносять накидки і плащі з тканини з гутою чи синтетичних плівок.

Як засоби захисту шкіри можна використовувати спортивну одежу, робочі, шкільні костюми (куртки, штани), ватники та іншу одежу. Для захисту голови треба пошити капюшон з щільної тканини. Для захисту рук використовуються рукавички, для ніг – гумові черевики та інше взуття.

Для підвищення захисних властивостей одежі її пропитують пастою К-4 чи мильно –олійною емульсією на основі мінеральних і рослинних олій (масел). Один літер пасти розчиняють в двох літрах води. І цим розчином змочують одежу. Для виготовлення емульсії треба в двох літрах води розчинити 250-300 г господарського мила, добавити 0,5 л мінеральної або рослинної олії, потім розчин нагріти і опустити в нього підготовлений комплект одежі. В обох випадках одежу трохи віджати і висушити на відкритому повітрі.

На промислових об’єктах, де можлива небезпека радіаційного опромінення, радіаційного забруднення, отруєння СДОР, ураження електричним струмом, дією високих чи низьких температур застосовується спеціальний захисний одяг та взуття.

До медичних засобів захисту відносяться пакети перев’язувальні і індивідуальні (ППІ), індивідуальні протихімічні пакети (ІПП) і аптечки індивідуальні (АІ).

ППІ призначений для накладання стерильних пов’язок на рани і опіки. при накладанні пов’язок необхідно:

- Надірвати пакет. Витягнути шпильку, закріпити її на одежі;

- Лівою рукою взяти кінець бинта, а правою – скатку бинта і розгорнути його;

- Натиснути подушечки не доторкаючись ними інших предметів, на рану або потік тією стороною, яка непрошита чорними нитками;

- Прибинтувати подушечки, а кінець бинта закріпити шпилькою.

Аптечка індивідуальна (АІ-2) складається з засобів захисту і призначена для надання самодопомоги при пораненнях і опіках (для зняття болю) і запобігання або послаблення ураження фосфорорганічними СДОР, бактеріальними засобами і радіоактивними речовинами.

Протибольовий1 засіб застосовується при переломах, ранах, опіках, знаходиться у гнізді АІ у шприц-тюбику.

Як застосовувати шприц-тюбик? Візьміть шприц-тюбик з аптечки лівою рукою за ребристий ободок, а правою – за корпус тюбика і енергійно поверніть його до упору по ходу годинникової стрілки. Потім зніміть ковпачок, який захищає голку і утримуючи шприц-тюбик голкою до гори, витисніть з нього повітря до появлення краплин рідини з кінцівки голки. Після цього не торкаючись голки руками, введіть її в м’які тканини бедра або руки, і видавіть зміст шприц-тюбика. Вийміть голку не розжимаючи пальців. В екстрених випадках укол можна зробити через одежу.

Засіб для попередження отруєння фосфорорганічними СДОР (Антидот) знаходиться у гнізді №2 круглому каналі червоного кольору. Приймають його за сигналом “Хімічна небезпека”- 1 таблетку, потім зразу ж надівають протигаз. Під час появи і зростання ознак отруєння слід прийняти ще одну таблетку. Повторно приймати препарат рекомендується не раніше ніж через 5 – 6 годин.

Протибактеріальний засіб № 1 розмішений в гнізді № 6 в двох однакових чотирьох граних пеналах без окрасу. Приймати належить у випадку наявності бактеріальних засобів при інфекційному захворюванні, а також під час поранень і опіків. Спочатку приймають зміст одного пеналу(зразу 5 таблеток), потім через 6 годин приймають зміст другого пеналу (також 5 таблеток).

Протибактеріальний засіб № 2 знаходиться у гнізді у великому круглому пеналі без окрасу. Використовувати його слід при шлунково-кишковому розладі, який виник опромінюванні. У першу добу приймають 7 таблеток (за 1 прийом, а у наступні 2 доби по 4 таблетки).

Радіозахисний засіб № 1 знаходиться у гнізді № 4 у двох 8-гранних пеналах рожевого кольору. Цей препарат приймають за сигналом “Радіаційна небезпека” – 6 таблеток за 1 прийом. При загрозі опромінювання, але не раніше ніж через 4-5 годин після першого прийому рекомендується прийняти ще 6 таблеток.

Радіозахисний засіб № 2 знаходиться у гнізді № 6 у 4-гранному пеналі білого кольору. Приймати його необхідно по 1 таблетці на добу у термін 10 після випадіння радіоактивних речовин при вживанні свіжого молока.т в першу чергу препарат треба давати дітям.

Протиблювотний засіб знаходиться у гнізді № 7 у круглому пеналі блакитного кольору. Відразу після опромінювання, а також після появи нудоти, ушибу голови рекомендується прийняти 1 таблетку. Якщо нудота продовжується, слід приймати по 1 таблетці через 3 - 4 години.

ПРИМІТКА: дітям до 8 років на 1 прийом давати 1\4 дози дорослої людини, дітям від 8 до 15 років – 1/2 дози дорослої людини. З перелічених засобів радіозахисний засіб № 2 протибольовий дають в повній дозі.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) призначається для знезараження капельно – рідких отруйних речовин на тілі і одежі людини.

Пакет з скляного флакону з дегазуючим розчином і 4 ватно – марлевих тампонів. Коли необхідно, тампони змочують рідиною з флакону і притирають уражені ділянки шкіри і обличчя.

ПАМ”ЯТАЙТЕ! Рідина ІПП-8 отруйна й небезпечна для очей!

Якщо немає ІПП-8 з знезараження капельно рідких СДОР можна робити побутовими хімічними засобами (3% розчин перекису водню – 1л, їдкий натр – 30г, який змішують перед застосуванням). Або 150г силікатного клею і 1л 3% перекису водню. Спосіб застосування такий самий як і рідини ІПП-8.

3. ПОРЯДОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗІЗ

До надзвичайної ситуації всі об’єкти забезпечуються засобами індивідуального захисту за планами служб МТЗ та штабів ЦО.

В першу чергу, невоєнізовані формування, а поті робітники і службовці.

Для населення не зайнятого в сфері виробництва ЗІЗ знаходяться на складах.

Штаби ЦО об’єктів організовують накопичення, зберігання і підтримку у готовності ЗІЗ і медичних засобів захисту. Кожний об’єкт на новий звітний рік планує закупівлю ЗІЗ і після оплати одержує їх.

Зберігання ЗІЗ на об’єктах організовується на складах або в шафах цехів. Місце зберігання ЗІЗ максимально наближується до місця роботи. На складах ЗІЗ розкладається по цехах і відділах і закріплюються за кожним робітником і службовцем. Склади повинні бути сухими, вікна затемненими, в них повинна дотримуватись певна вологість і температура.

Формування ЦО зберігають ЗІЗ разом зі спец майном. Видача ЗІЗ ведеться із складів чи місць збереження у цехах і відділах по накладним.

Населення, яке не приймає участі у виробництві, одержує протигази на пунктах видачі у ЖЕКах або купує іх завчасно.

При нестачі на об’єкті протигазів вони можуть бути замінені протигазами і респіраторами призначеними для промислових цілей. При нестачі ЗІЗ населення самостійно виготовляє проти пилові тканеві маски, ватно-марлеві пов’язки та інші прості засоби захисту органів дихання, а для шкіри готують накидки, плащі, гумове взуття, гумові рукавиці.

Практичне тренування щодо застосування ЗІЗ

Тренування надягання протигазів починається з того, що викладач показує положення протигазу: “похідне”, “наготові”, “бойове”. Після цього, викладач сам показує, як правильно надягати протигаз:

- Затримати дихання, заплющити очі;

- Зняти капелюха і затримати його між колін (чи покласти поруч);

- Вийняти шлем-маску з сумки, взяти її обома руками за стовщені краї так, щоб великі пальці були з зовнішньої сторони, підвести шлем-маску до підборіддя і швидким рухом догори і назад натягнути її на голову так, щоб не було зморшок, а окуляри прийшлися напроти очей;

- Зробити видох, розплющити очі і поновити дихання;

Протигаз знімається за командою “Протигази зняти”.

За командою “Гази” починається тренування за надіванням протигазів.

Тренування в надяганні респіратора Р-2 проводиться за тією ж методикою

Методичні вказівки до виконання

лабораторної роботи

з дисципліни “Безпека життєдіяльності”

Тема: “Захисні споруди, їх оцінка”

Навчальною метою заняття є надання студентам практики з оцінки надійності захисту людей в захисних спорудах під час аварій на радіаційно та хімічно небезпечних об'єктах, умінню визначати заходи щодо ліквідації негативних наслідків надзвичайної ситуації (НС) та підвищення стійкості роботи підприємства.

Умова. На підприємстві (об'єкті) робітники і службовці працюють в одну зміну. Під час аварії на цьому чи сусідніх підприємствах об'єкт може опинитись в зоні хімічного або радіаційного забруднення. Для захисту виробничий персонал на об'єкті може використовувати сховище, яке вбудоване в одну із будівель, де працюють люди.

Завдання. Оцінити надійність захисту виробничого персоналу об'єкту при виникненні НС (аварії) з можливим викидом хімічних або радіаційних речовин.

Варіанти вихідних даних наведені в додатку.

В ході виконання роботи оцінити:

1. Достатність місць у сховищах для укриття персоналу.

2. Забезпеченість всіх людей чистим повітрям згідно встановлених норм.

3. Достатність аварійного запасу води для співробітників що знаходятся у сховищі.

Звіт. Звіт про виконану роботу зробити за такою формою:

Розрахункова робота

Тема: “Захисні споруди, їх оцінка”

Навчальна група _________

Прізвище, І. Б. студента

Варіант № _____

1. Вихідні дані (згідно варіанту).

2. Виклад обгрунтування вирішення задачі.

3. Підсумкова таблиця за такою формою:

Підсумкова таблиця

4. Загальні висновки і рекомендації.

Методика виконання роботи

Укриття в захисних спорудах є одним з найбільш ефективних способів захисту людей в умовах надзвичайних ситуацій.

Захисні споруди, що знаходяться на об’єкті можуть забезпечити надійний захист виробничого персоналу під час аварій та катастроф тільки за таких умов:

· загальна місткість захисних споруд дозволяє укрити всю працюючу зміну:

· системи життєзабезпечення захисних споруд дозволяють перебувати в них людям на протязі установленого часу;

· розташування захисних споруд відносно місць роботи людей дозволяє їм своєчасно укритися в цих спорудах.

1. Оцінка місткості захисних споруд

Для захисних споруд існують норми приміщень по площі та по об'єму, тому оцінку треба робити окремо.

Кількість місць за площею (М_П) визначають так:

(1)

де S_укр — площа приміщенн у зоні герметизації сховища для тих, що укриваються;

S₁ — норма площі підлоги на одну особу (S₁ = 0,5 м², якщо висота приміщення 2,15...2,9 м, і S₁ =0,4 м, якщо висота приміщення більша за 2,9 м).

Кількість місць за об'ємом (М_О) визначають так:

(2)

де S_доп — сумарна площа допоміжних приміщень у зоні герметизації, м;

h — висота приміщень, м

V₁ — норма об'єму приміщення на одну особу (V₁=1,5м³).

Місткість сховища визначають за меншим значенням з М_П та М_О.

У висновках визначають по скільки людей планують розміщувати в сховищі, та на скількох людей з працюючої зміни не вистачає місць в сховищах.

2. Оцінка системи повітропостачання

У сховищах можуть бути реалізовані такі режими повітропостачання:

1. Режим І – чистої вентиляції (вмикається при радіаційному забрудненні);

2. Режим II – фільтровентиляції (вмикається при хімічному забрудненні місцевості);

3. Режим III – Повної ізоляції з регенерацією внутрішнього повітря (вмикається, коли в зовнішньому повітрі є чадний газ, аміак або інші небезпечні хімічні речовини у великій концентрації).

Реалізація названих режимів відбувається з допомогою фільтровентиляційних комплектів ФВК. Продуктивність одного комплекту ФВК становить:

у режимі І – 1200 м³/год;

у режимі II – 300 м³/год.

В режимі III один комплект ФВК забезпечує повітрям 150 чоловік.

Визначають кількість людей, що може бути забезпечена повітрям у режимі І (N₁):

(3)

де n — кількість ФВК у сховищі;

V₁ — продуктивність одного комплекту ФВК в режимі І, м³/год;

W₁ — норма повітря на одну людину в режимі І, м³/год. W₁= 10 м³/год.

Визначають кількість людей, що може бути забезпеченою повітрям в режимі II (N_повII).

(4)

де V₁₁ — продуктивність одного комплекту ФВК в режимі II, м³/год;

W₁₁ — норма повітря на одну людину в режимі II, (2 м³/год).

В режимі III повітрям може бути забезпечено

N_III = 150 ´ n, чол. (5)

У висновках вказують, скільки людей сховищі не забезпечено встановленою нормою кількості повітря в режимах І, II і III.

3. Оцінка системи водопостачання

Водопостачання сховища забезпечують від зовнішньої водопровідної мережі. Крім того, в сховищі створюють аварійний запас води з розрахунку 3 л води на добу на кожну людину.

Визначають, на скількох людей вистачить наявного аварійного запасу води (N_В) в сховищі:

(6)

де В — аварійний запас води, л;

В₁ — норма води на добу на одну особу л/добу;

Т_макс — максимальна запланована тривалість перебування людей в сховищі, діб.

У висновках показують яка кількість людей не забезпечена аварійним запасом води.

4. Загальні висновки