Методи морального виховання

Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і ціле спрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й вихо­вується дитина, тощо.

Методи морального виховання — способи педагогічної взаємо дії, за допомогою яких здійснюється формування особистості від­повідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.

До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, мето­ди формування моральної свідомості, методи стимулюван­ня моральних почуттів і мотивів поведінки.

Методи формування моральної поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згід­но з моральними нормами і правилами. Серед них виок­ремлюють такі методи:

а) практичне залучення дитини до виконання конкрет­них правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, ак­тивної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимога­ми. Педагог при цьому повинен використовувати різнома­нітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчила­ся у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних вза­ємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці — й однолітків). Організовуючи різ­номанітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяль­ності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотри­мання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сім'ї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяль­ності, а вони — від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх;

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу по­лягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправ­ляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для ди­тини. З цією метою використовують різноманітні дору­чення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей стар­шого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запро­грамовані вихователем або обрані дітьми самостійно. На­приклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати до­ріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обов'язок, необхідний з погляду мо­ральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обов'язково має бути схвалений.

Методи формування моральної свідомості. Вико­ристання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і мо­ральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, про демонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних норм і правил. Цей метол ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили.

Методи роз'яснення і навіювання реалізуються у формі етичних бесід, у процесі яких відбувається формування основ моральної свідомості. Водночас діти мають змогу усві­домити, осмислити свій моральний досвід.

Етичні бесіди — розмови вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.

Головне завдання етичних бесід полягає в роз'ясненні значення моральних норм і правил поведінки, аналізі вчинків дітей і дорослих, колективному обговоренні етич­них проблем. Негативні прояви поведінки також можуть стати приводом для розмови, яка має на меті вироблення в дітей відповідної оцінки негативного вчинку і прагнення уникати його.

Готуючись до етичної бесіди, педагог має враховува­ти, що досвід дошкільника містить окремі враження, ре­зультати спостережень, ставлення до вчинків літератур­них героїв та однолітків. Важливо актуалізувати для ди­тини цей досвід. Це допоможе дитині зрозуміти, що її дії стосовно іншої людини не байдужі дорослим, ровесникам і що вчинки в колективі, сім'ї, суспільстві мають мораль­ний смисл.

Вибір вихователем виду етичної бесіди залежить від конкретної педагогічної ситуації. Бесіди, які стосуються повсякденного життя, проводять в усіх вікових групах. Це обговорення прочитаних художніх творів або вчинків дітей (краще вести дітей від схвалення хорошого вчинку до засудження негативного), аналіз спостережень за по­ведінкою людей, розповіді про виконання доручень ко­лективу. Нерідко для бесід спеціально відводять кон­кретне заняття, даючи заздалегідь завдання простежити за певним явищем, подією або подумати над конкретною проблемою.

Зміст, побудова, тривалість і методика бесіди залежать під її теми, віку дітей. Бесіди можуть бути колективними (:» усією групою дітей), груповими (з кількома дітьми), ін­дивідуальними.

Методи стимулювання моральних почуттів і мо­тивів поведінки. Використання їх передбачає спрямуван­ня дитини на дотримання моральних норм, застереження під їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника до наслідування людей, які оточу­ють його, героїв літературних творів, кінофільмів, спек­таклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Пе­дагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до мораль­ної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була об'єктив­ною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєдну­валися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована кон­кретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Ви­користання її забезпечує єдність уявлень і поведінки до­шкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдо­волення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчин­ків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками мо­ральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дити­ни. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини («Ти пога­ний», «Ти хороший»). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних учинків дитини. Дошкільни­кам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки достойною. Схвальна оцінка за­охочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й ви­магати відповідної поведінки від однолітків.

Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних учинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє стійку гуманістичну спрямованість. Особливо ак­туальна усталеність моральних мотивів, яка є передумо­вою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь, а й за відсутності педа­гогічного контролю, і не тільки в дитячому садку;

ґ) заохочення дитини до моральних учинків. Послуговування цим методом вимагає від вихователів і батьків ве­ликого педагогічного такту. Прагнення до моральної по­ведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усві­домлення, що така поведінка важлива, необхідна і корис­на для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, як­що дитина вперше виявляє ініціативу в моральних учин­ках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив. При цьому дитина має розуміти заохочення не як обов'язкову підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим стар­ші діти, тим важливіше стимулювати самостійність їхньо­го морального вибору;

д) осуд недостойних учинків дитини. З огляду на особ­ливості психічного розвитку дитини цей метод використо­вують рідко, оскільки він може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення до особистості пе­дагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стиму­лювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на непра­вильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевне­ність у тому, що вона може вчинити інакше («Мені прик­ро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це»).

Кожна конкретна педагогічна ситуація передбачає від­повідний вибір методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного їх використання. За будь-якої форми взаємодії педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, впевненість у перспективах її розвитку, стимулю­вати процес самовиховання.