Упровадження результатів наукових досліджень у практику дошкільної освіти

Виховання і навчання у змінюваних соціальних умо­вах передбачає постійне вдосконалення програм усього навчально-виховного процесу дошкільного закладу. Для забезпечення цього необхідна надійна науково-педагогіч­на основа, глибоко продумана система взаємодії педагогіч­ної теорії і практики. Із цього погляду важливо, щоб наука якомога раніше виявляла нові потреби педагогічної прак­тики і знаходила ефективні шляхи їх забезпечення, а нау­кові відкриття оперативно доходили до виховних закла­дів, передусім до педагога. Головною умовою єдності педагогічної науки і практики є прагнення якомога глибше її і знавати, творчо змінювати педагогічні явища.

Педагогові недостатньо просто поповнювати теоретичні знання, він повинен уміти впроваджувати результати наукових досліджень у повсякденну діяльність. Безперечно, наука не може дати точних рецептів для кожного конкретного випадку, оскільки, як зауважував К. Ушинський, передати досвід неможливо, передається лише ви ведена з досвіду думка.

Упровадження результатів наукових досліджень у практику є цілеспрямованим процесом, який забезпечу» організацію педагогічної діяльності на основі наукових закономірностей, висновків і рекомендацій. Він передбачає спеціальну підготовку до використання результатів на практиці, ознайомлення з ними дошкільних працівників, навчання їх способам практичної реалізації наукових рекомендацій і надання їм допомоги в цьому, аналіз результатів використання наукових даних на практиці.

Структурними елементами процесу наукового дослідження є мета, засоби і результати впровадження. Загальна мета полягає у цілеспрямованому перетворенні існуючої практики на бажану. Засобами впровадження є різноманітні види діяльності (наукові й методичні семі нари, лекції, демонстрація авторських методів і форм роботи тощо). Результати впровадження визначають на підставі розвитку дитини, змін у навчально-виховному процесі.

Упровадження наукових ідей у педагогічну практику охоплює такі етапи:

- початковий (наявність спільних для теорії і практики методичних основ виховання та навчання);

- головний (створення на основі раніше отриманих висновків нормативних, методичних матеріалів, які визна­чають діяльність педагога: програм, посібників тощо);

- завершальний (розроблення документів, що відобра­жають загальні основи виховання і навчання, їх окремі ме­тодичні положення, враховують нормативні вимоги до ді­яльності педагога).

Для ефективної взаємодії педагогічної теорії і практи­ки недостатньо знати вихователям дитячих садків методи і прийоми виховання. Необхідно, щоб вони оволоділи і їх теоретичними засадами, усвідомили їх новаторську сут­ність. Для педагогіки це важливо в усі часи, а на зламах цивілізаційного розвитку — особливо.

У сучасному світі, домінуючою цивілізаційною тенденцією якого є формування постіндустріальних, інформаційних суспільств з усіма соціально-економічними, духовними та іншими перевагами і ризиками, особливої актуальності набуває проблема педагогічних інновацій — створення, освоєння і використання педагогічних нововведень. Як зазначають фахівці, слід розрізняти новацію — власне нове (метод, методика, технологія, програма тощо) та інновацію — процес освоєння нового (нововведення). Нововведення є цілеспрямованою зміною, яка вносить нові стабільні елементи (новації), що зумовлюють перехід системи з одного стану в інший. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення у педагогічній системі, поліпшує перебіг і результати навчально-виховного процесу. Нове у педагогіці — це не лише ідеї, підходи, ме­ні, технології, які ще не поставали або не використовувались, а й комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які втілюють прогресивне начало, що дає змогуу змінних умовах і ситуаціях ефективно вирішувати завдання виховання та навчання дітей. Прогресивність новогопедагогічного засобу можна оцінити лише за результатамийого освоєння. Це не означає, що для з'ясування ефективності новації дошкільний заклад повинен обов'яз­ково сам апробувати її. Процес освоєння нового передбачає вивчення досвіду його використання іншими, прогнозний аналіз, уявне експериментування.

Педагогічна новація має технологічний (пов'язаний зі специфікою її використання) і особистісний аспекти (дає змогу педагогу шляхом реалізації своїх індивідуальних якостей — професійної компетентності, доброзичливості, емоційності тощо — впливати на ефективність її освоєн­ня). Новизна будь-якого засобу є відносною як в особистісному, так і в історичному вимірах: те, що нове для одного педагога, може бути звичним для іншого. Вона завжди є конкретно-історичною: народжуючись у певний час, про­гресивно вирішуючи завдання конкретно-історичного ета­пу, новація може швидко стати нормою, загальноприйня­тою в масовій практиці, або застаріти, стати гальмом роз­витку. У педагогіці розрізняють абсолютну новизну (принципово невідома новація, відсутність аналогів і про­тотипів), відносну новизну (часткову, умовну, місцеву), псевдоновизну (прагнення зробити не так краще, як інак­ше), винахідницькі дрібниці.

Інновації у дошкільній освіті передбачають: поєднання інноваційних та існуючих програм виховання і навчання в дитячому садку; узгодження різних педагогічних концеп­цій; забезпечення відповідності нових типів освітньо-виховних закладів зростаючим вимогам батьків; застосування нових методичних розробок; підготовку педагогів нова­торів тощо.

Тісне співробітництво вчених і педагогів-практиків є важливою умовою успішного розвитку дошкільної педаго­гіки. Вихователі дошкільних закладів, володіючи основ­ними методами педагогічних досліджень, мають можли­вість більш цілеспрямовано вивчати й аналізувати свій досвід і досвід інших педагогів.