Політичний режим: поняття і сутність

слід відзначити, що політичний режим – це сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів методів реалізації влади, неявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури. Будь-який політичний режим насамперед визначається вживаними процедурами та засобами орієнтації установ влади і здійснення владних функцій, стилем прийняття рішень, відносинами між державою та громадою.

Політичний режим – це сукупність способів і методів здійснення політичної влади, яка відображає порядок взаємовідносин громадян і держави. Політичний режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, роллю громадянських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи. На характер політичних режимів впливає рівень стабільності суспільства, економічні, соціальні, культурні фактори, історичні традиції, сукупність яких визначає типологію політологічного режиму, авторитаризм, демократизм.

Політичний режим складається принаймні з трьох компонентів, які зберігають певну самостійність, автономність. Ця обставина має цілу низку важливих наслідків зумовлених передусім плюралізмом тлумачення політичного змісту режиму.

Перший компонент, який складає зміст поняття· "політичний режим", - це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету.

Другий компонент змісту поняття "політичний режим" також має кілька вимірів обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, способами формування органів державної влади, кількістю правлячих суб'єктів, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.

Третій змістовий компонент політичного режиму - це методи здійснення політичної влади, способи врегулювання й розв'язання соціальних і політичних конфліктів. Починаючи з ХІХ ст. ідея конфліктності суспільного, політичного життя отримала наукове визнання й розвиток. Причому чимало західних учених вважають, що теорія конфлікту багато в чому ґрунтується на творах К. Маркса. Існує безліч модифікацій теорії конфлікту, серед яких найбільш відомі конфліктний функціоналізм (Г. Зіммель, Л. Козер), діалектична теорія конфлікту (Р. Дарендорф), аналітична конфліктна теорія (Р. Коллінз). Конфлікт, оскільки він є соціальним атрибутом людського суспільства, наявний практично у будь-якому політичному явищі. Найбільш яскраво у західній політологічній літературі репрезентовані три ключові моделі політичного конфлікту: ліберальна, авторитарно-консервативна і соціалістична (класова) з відповідними способами врегулювання. Останні також є різноманітні й зосереджені у спектрі насильницьких, конфронтаційних та консенсусних, ненасильницьких способів. Так, американський вчений Д. Шарп у книзі "Політика ненасильницьких дій" описує майже дві сотні методів ненасильницького розв'язання політичних проблем, поділивши ці методи на три класи: методи не насильницького протесту й переконання, методи відмови від соціального, економічного й політичного співробітництва, методи ненасильницького втручання. Способи розв'язання політичних, соціальних конфліктів - також індикатори політичних режимів. У взаємозв'язку з цими показниками розрізняють ліберальні, авторитарні й терористичні режими.

Отже, політичний режим є осереддям взаємодії комплексу компонентів, кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані складові. Політичний режим - це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, й політичних пріоритетів. Він показує, докорінні інтереси яких груп громадян ця влада відстоює, які механізми пропонує для задоволення поточних потреб більшості, що робить для зняття соціальної напруженості й досягненням стабільності, тобто як в цьому суспільстві функціонує політична система. Політичний режим характеризує політичну систему, він пов'язаний з нею загалом і з усіма її складовими.

Розрізняють чотири головних елементи політичної системи: 1) політичні відносини - відносини боротьби, співробітництва, субординації, координації, панування, консенсусу; 2) політичні інституції - держава, партії, громадські організації, 3) політичні норми - юридичні норми, норми політичних партій, політизовані норми громадських організацій; 4) політичні ідеї, теорії, політична культура - стандарти політичної поведінки, політичні традиції та звичаї, політична наука, політична психологія, політична ідеологія. Політична система, отже, також є багатовимірною, але взаємодія її складових становить механізм політичного володарювання, тобто його внутрішній устрій. Важливо підкреслити змістову близькість понять "політична система" та "політичний режим", яка полягає в тому, що останній відображає функціонування механізму політичної системи. Тому політичні режими відрізняються один від одного передусім своєю політичною системою (її структурою, пріоритетами, методами дії тощо). Слід виокремити: тоталітаризм, авторитаризм, демократизм. Політична історія свідчить, що перехід від тоталітарних режимів до демократичних триває певний час і передбачає проходження у певній формі через авторитарний стан суспільства

Типи політичних режимів

Поняття політичного режиму містить у собі не тільки методи державного володарювання, але і характерні способи діяльності недержавних політичних організацій (партії, руху, клуби, союзи).

Політичні режими можуть бути демократичними й антидемократичними (тоталітарні, авторитарні, расистські). Тому основним критерієм класифікації держав по даній ознаці є демократизм форм і методів здійснення державної влади. Для рабовласницьких держав характерні і деспотія і демократія; для феодалізму - і необмежена влада феодала, монарха, і народні збори; для сучасної держави – і тоталітаризм, і правова демократія.

Ідеальних демократичних форм державного режиму в реальній дійсності не існує. У тій чи іншій конкретній державі присутні різні по своєму змісті методи офіційного володарювання. Проте можна виділити найбільш загальні риси, властиві той чи інший різновиди державного режиму.

Антидемократичні режими характеризуються наступними ознаками, що визначають характер державної влади, тобто співвідношення держави й особистості: антидемократичний режим характеризується повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальною, культурною і національною будівлею; йому властиве одержавлення всіх громадських організацій (профспілок, молодіжних, спортивних і ін.); особистість в антидемократичній державі фактично позбавлена яких-небудь суб'єктивних прав, хоча формально вони можуть проголошуватися навіть у Конституціях; реально діє примат держави над правом, що є наслідком сваволі, порушенням законності, ліквідації правових початків у суспільному житті; всеохоплююча мілітаризація громадського життя; ігноруються інтереси державних утворень, особливо національних меншосте; не враховуються особливості релігійних переконань населення.

Антидемократичний режим може встановлюватися як при монархічної, так і при республіканській формі правління, однак, будучи запереченням принципів парламентаризму, він не погодиться з парламентарною монархією і республікою. Приводячи до сильної централізації державної влади, авторитарний режим не погоджується з буржуазним федералізмом.

Демократичний режим складається в правових державах. Вони характеризуються методами існування влади, що реально забезпечують вільний розвиток особистості, фактичну захищеність її прав, інтересів.

Конкретно режим демократичної влади виражається в наступному: режим представляє свободу особи в економічній сфері, що складає основу матеріального благополуччя суспільства; реальна гарантованість прав і свобод громадян, їхня можливість виражати власну думку про політику держави, активно брати участь у культурних, наукових і інших громадських організаціях; створює ефективну систему прямого впливу населення країни на характер державної влади; в демократичній державі особистість захищена від сваволі, беззаконня, тому що ті права знаходяться під постійною охороною правосуддя; влада в однаковому ступені забезпечує інтереси більшості і меншостей; основним принципом діяльності демократичної держави є плюралізм; державний режим базується на законах, що відбивають об'єктивні потреби розвитку особистості і суспільства.

Історія знає різні форми демократичних режимів. Найбільше поширення в даний час одержав режим парламентської демократії, заснований на передачі влади парламенту. Так само існує ліберально-демократичний режим.

Політичні форми сучасних держав складалися в плині декількох сторіч. Ці форми визначалися в кінцевому рахунку економічним ладом суспільства, його базисом.

Великий вплив на форму держави роблять історичні традиції (збереження монархії у Великобританії, Швеції, Японії й інших країнах), умови створення держави (федеративна форма держави США, Швейцарії), так само як і особливості сучасного внутрішньополітичного розвитку даної країни і її міжнародного становища.

Різновидами політичних режимів можуть бути: фашистський, теократичний, ліберально-демократичний, анархістський і т.ін. Ознаками виділення політичного режиму у самостійну одиницю класифікації є: спосіб формування влади; співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади; центрального уряду та місцевого самоврядування; становище та роль громадянських організацій та партій; правовий статус особистості; встановлена законодавча система; політична стабільність суспільства; порядок функціонування правоохоронних та каральних органів; культурні традиції; моральні звичаї народу.