вибори як основний інститут демократвибори– це спосіб формінститутів представницької демократії через народне голосування

Політ ідеологія сутність.— система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на політ життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей, класів, націй, сусп, політичних партій. Політ ідеологія може розглядатися як форма сусп свідомості і як явище культури. На відміну від науки, ідеологія містить не тільки знання про політжиття, але й оцінку політпроцесів з позицій носія даної ідеології, тобто містить також і різні упередження.Політ ідеологія ств діяльністю певних верств або навіть окремих особистостей.Ідеологія є живильним грунтом для формсуспільно-політрухів. З визначення політ ідеології настає, що в будь-якому випадку вона є різновидом корпоративної свідомості, що відбиває суто групову точку зору на хід політ і соц розвитку, що відрізняється схильністю до духовнго експансіонізму. Основними ф-ми полідеології є: оволодіння сусп свідомістю, впровадж в нього власних критеріїв оцінки минулого, сьогодення і майбутнього, ств позитивного образу в очах громадської думки пропонованих нею цілей і завдань політ розвитку. При цьому політ ідеологія покликана не стільки пошир, пропагувати свої цілі та ідеали, скільки добиватися цілеспрямованих дій громадян на виконання поставлених нею завдань.З точки зору політ ф-й, ідеологія прагне згуртувати, інтегрувати сусп або на основі інтересів якої небудь певної соц (національної, релігійної та ін.) групи, або для досягнення цілей, які не спираються на конкретні верстви насел (наприклад, ідеологія анархізму, фашизму). Структура Політ теор.Сусп-політ ідеал ("світле майбутнє").Концепція політ розвитку.Політ символи. Відповідно до цього виділяють 3 основних політ ідеології: лібералізм, консерватизм, соціал-демократія. Значну роль у сучасному світі відіграють також нац ідеології, правий неоконсерватизм екстремістського толку, фашизм, анархізм, ідеологія «зелених» та інші.

 

21.Лібералізм, нео історична перша політ ідеологія. Виникає лібералізм як ідеологія в боротьбі проти феодалізму, проти п.с. абсолютизму та духовного засилля церкви. Лібералізм живився ідеями Дж. Лок-ка, Т, Гоббса, Ш. Монтеск'є, І. Бейтам а, Дж. Мілля.Лібералізм як ідеологія еволюціонував. Класичний лібералізм домінував до кінця XIX ст. На зламі XIX—XX ст з'яв його різновид — неолібералізм. Прогресивність раннього лібералізму проявилась у вимогах: а) обмеження прав монарха парламентом; б) встановконституційного ладу; в) допущення вихідців із 3стану до управ держ; г) запровадждемокрсвобод; ґОсновною цінністю лібералізм проголошує свободу та її носія — особистість. Свобода — це:— за масштабом: свобода для всіх;— за мірою залежності: свобода від залежностей, притаманних середньовіччю, — в політиці — це можливість якнайповніше користуватись невід'ємними правами людини;— в економіці — це економічна свобода, свобода підприємництва.— обмеження свободи тільки свободою інших людей Основні принципи лібералізму:1. Абсолютна цінність особистості,, 2. Прийняття невід'ємних прав людини 3. Укладання договору між індивідом і державою, 4. Обмежсфери втручання держ в економ і соц життя. Держава має підтримелементарний порядокЕкономічна доктрина лібералізму передбачала:— право людини на власність;— вільний ринок;— вільна конкуренція;— незалежність економ діяльності від держави. ідеологія лібералізму ґрунт на ототожненні свободи і прив власності.Політ доктрина ліберальної демократ ґрунт на:— політ рівності людей;— рівності їх права на життя, власність, свободу;— відокремленні громадсусп від держ;— запереченні концентрації влади в одних руках;— вимозі поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки.Неолібералізм змушений був коригувати уявлення класичного лібералізму про самодостатність вільного ринку та конкуренції в гармонійному регулюванні сусп відносин. Соціальна поляризація, монополізація економіки та економічні кризи політ протести, духовні недуги зумовили перегляд ролі держ в процесах самоорганізації соціуму. Це проявилося в:— зростанні ролі держави у захисті свободи під-ва, — прийнятті антимонопольного законодавства;— підтримці дрібних і середніх підприємців;— сприянні діяльності підприємців-новаторів,— визнанні держ рівноправним власником поряд з приватними особами;

 

22.Консерватизм Як ідеологія консерватизм почав складатись у XVIII ст. Термін "консерватизм" вперше вжив Ф. Шатобріан.Консерватизм як ідейно-політ течія була відповіддю, реакцією на епоху Просвітництва та Фр буржуазну Це був ідеологічний протест проти радикальних буржуазних змін, застереження щодо ліберальних новацій. Консерватори закликали до соціальної стабільності, позаяк нові порядки не гарантують, що вони кращі за попередні:— визнання необхідності класової ієрархії;— усвідомлення існування всезагального морально-релігійного порядку;— визнання недосконалості людської природи, обмеженості людського розуму, нерівності людей.Отже, основними цінностями консерватизму є суспільна стабільність, порядок, закон, традиції, сім'я, держава, нація, влада, релігія, ієрархія.Консерватизм також зазнавав змін. Якщо на початку він захищав інтереси феодально-аристократичних кіл, то вже після революцій 1848—1849 pp. почав наповнюватись буржуазним змістом. Консервативні ідеї слугували захистом від домагань робітництва, відстоюючи інтереси великого капіталу.В сер 70-х XX консервативні ідеї знов набули актуальності й популярності в США та Європі, Це відродження дістало назву "неоконсерватизму" і уособлювалось з тривалим перебуванням Р. Рейгана та М. Тетчер. В нео-консерватизмі помітні тенденції поєднання ідей лібералізму і консерватизму в період структурних змін і переходу до постіндустріалізму. Неоконсерватизм наголошує на:— посиленні ролі еліт в управлінні держ;— звільненні приватного капіталу від надмірного держвтручання;— скороченні соцвитрат і стимулюванні економактивності громадян, які повинні розраховувати на власні сили;— посиленні порядку і законності;

— відмові від тих змін, які підривають політ стабільність чи обмежують владу великого бізнесу;— ринкових відносинах як рушіях суспрозвитку;— пріоритеті свободи щодо соц рівності, оскільки остання неможлива;— відмові від високих податків на великий капітал для перерозподілу прибутків в інтересах бідних;В різних країнах неоконсерватизм мав свою специфіку і відповідно різновиди: а) ліберально-консервативний як єдність ринку, індивідуальних свобод і влади закону; б) християнсько-демократичний (ФРН) з акцентом на державному регулюванні поведінки людей; в) авторитарний, де державі пропонується більше втручання в економіку, ринок, поведінку людей для приборкання стихії.

 

23,. Соціалістичні ідеології. Марксистська концепція соціалізму передбачподолання експлуатації людини людиною, побудову соціально рівного сусп, в якому б вільно почувала себе трудяща людина. Для цього, за більшовицьким проектом, ліквідовувались приватна власність, експлуататорські класи і проголошувались: диктатура пролетаріату з метою побудови безкласового комуністичного сусп; принцип "від кожного за здібностями, кожному за працею"; усуспільнення власності; робітничий клас, очолюваний своєю комуністичною партією, — провідна сила змін.На практиці це перетворювалось в диктатуру номенклатури (владної верхівки), обмеження духовних, політ, економічних свобод людини, її відчуження від духовних цінностей, влади, власності, від сусп, природи, самої себе. Такий соціалізм зазнав крах (СРСР, інші соціалістичні країни), або перебуває в глибокій кризі (Куба, Північна Корея), або реформується (Китай, В'єтнам).Ідейним опонентом марксизму стала соціал-демократ ідеологія. Соціал-демократизм, як і марксизм, був зорієнтований на захист інтересів насамперед робітничого класу, який швидко чисельно зростав у XIX — ппXX. Ідеологами соціал-демократії були Е. Бернштейн, К. Каутський, О. Бауер. їх основними ідеями та принципами були:— відмова від негайної ліквідації інституту приватної власності як умови побудови соціалізму;— поступовість еволюції до соціалізму через соціальне партнерство, соціальний і міждержавний мир;— заперечення революції як засобу завоювання влади робітничим класом;— вдосконалення існуючих інститутів і відносин шляхом постійних реформ;— відмова від диктатури пролетаріату, бо класова диктатура суперечить високій культурі;— поєднання державного регулювання економіки і ринкових відносин;— розвиток парламентських форм захисту інтересів найманих робітників;

 

24. Політ культ поняття Вперше термін вжив в ХVIII І.Гердер. Політ культ є сукуп цінностей, установок, переконань, орієнтацій і виражаючи їх символів, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політдосвіду і регулюванню політ поведінки всіх членів сусп. Вона вклне тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політ життя.
Політ культ - це сукуп засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійсн входжлюдини в політ та його діяльність в ній.Політ культ втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політ культ служить каналом взаємодії особи і політ влади. Її основне признач полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політсистеми і політ діяльності.В широкому значенні в політ культ вкл духовну культ тієї або іншої країни, яка пов'яз з сусп-політінститутами і полі тпроцесами, політтрадиції, діючі норми політ практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними сусп-політінститутами і т.д., політвідносини в цілому.П к у вузькому значенні слова - це лише система політ досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і ф-ння політ суб'єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політ явищ; форма політ етики, поведінки, вчинків і дій людей.Пк є сукуппозицій, цінностей і кодексу поведінки, що стос взаємних відносин між владою і громадянами.
до пк можна віднести:знання політики, фактів, зацікавленість ними;оцінку політ явищ, оцінні думки, що стос того, як повинна здійснвлада;емоційну сторони політпозицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;визнання в даному сусп зразків політ поведінки, які визначякомога і слід поступати.Структурно пкє єдністю:політичних знань;політичної свідомості, політпереконань і цінностей;політичних дій.

25теорії політ культ теорія політичної культури виникла лише в XX ст. Значним внеском у підходах до цього явища було вивч проблем суб'єктивності в політиці та проявів ірраціональності німецьких мислителів (Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм). "Батьком" теорії політичної к ряд дослідників вважають Ч. Мерріама, який присвятив цій проблемі низку статей під назвою "Громадянські дослідження".
Головний внесок у розвиток теорії пкзробив Г Алмонд ". Він вважав, що "кожна політ система вкорінена в особливу систему цінностей відносно до політдій. Я знайшов корисним віднести це явище до політкультури, яка пов'яз, але не ідентична, загальній культурі". Працюючи разом із С Вербою, Г. Алмонд робить порівняльний аналіз політ культур 13 країн. Ці дослідники дають таке визн політичної культури: "Термін "п к" передбачає специфічні політ установки по віднош до політї системи та її різних частин і установки по відношенню до власної ролі в системі".Г. Алмонд і С. Верба також визнач структуру системи орієнтацій, які скл політ к. Ними визначено такі типи:- "когнітивні орієнтації"" - знання і переконання про політсистему, її роль і тих, хто виконує політф-ї- "афективні орієнтації"" - почуття стосовно політсистеми, її ролі й ролі учасників політпроцесів;- "оцінні орієнтації" - переконання, думки про політ об'єкти, комбінації ціннісних стандартів, знань і афективних орієнтацій.В. Розенбаум виділяє декілька груп політорієнтацій залежно від того чи іншого об'єкта, які й складають політ культуру:
- орієнтації відносно інститутів держ);- орієнтації відносно "інших" у політ системі, сюди належить усвідомлення приналеж до нації, держави, групи, регіону, партії тощо, орієнтації щодо існуючих правил гри;- орієнтації щодо своєї власної поведінки й діяль.

 

26ф-ї і структура політ культ Структурно пкє єдністю:політичних знань;політичної свідомості, політпереконань і цінностей;політичних дій. Політ культ - це складова частина духовної культ сусп, вона нерозривний пов'язана з її іншими формами. Так, політична культура органічно пов'язана з правовою культурою, моральністю, ідеологією. Політідеологію можна розглядати як ядро політ культ, оскільки саме ідеологія визначає зміст і об'єм права, вибір етичних норм і принципів в політ теорії і практиці.В процесі розвполіт культ сформ і розвив її ф-ї. Вони є тими напрямками, по яких політ культ входить в життя і побут людей. Саме за допомогою ф-й вона стає реально відчутною, П к виконує наступні основні ф-ї: пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політ знань і форму них компетентних політ поглядів і переконань); комунікативну (передача політзнань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політпроцесу); нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, сусп в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політ мислення і поведінки; фіксує ієрархію політцінностей); виховну (формує у громадян політ свідомість і навики політ діяльності, адекватні даній політ системі); мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політ і соц задач); інтеграційну (формує широку і стійку соц базу даного політустрою, об'єднує підтримуючі політ сили); комунікативну (передає що склалася в сусп політ культ через ЗМІ новим поколінням); регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політпроцес).

27 Типологія політ культ. В сучасній політдля аналізу і порівняння п к викор їх типологія, запропонована Г.Алмондом і С.Вербой. Вони виділ 3 основні типи політк: Патріархальна п к, її основною ознакою служить відсутність в сусп, де вона панує, інтересу до політсистеми. Підданська п к, що харсильною прихильністю до існуючим в країні політінститутів і режиму влади, що поєднується з низькою індивідуальною активністю насел. Активістська пк з такими її сутнісними рисами, як зацікавленість в політсистемі і активна участь в ній.В суч сусппанують і взаємодіють 2 основні типи пк: підданська і активістська, або пк участі.На підставі такого критерію, як ступінь узгодженості у взаємостосунках політ субкультур, можна виділити 2 типи п к - фрагментарну (різнорідну) і інтегровану (однорідну). Фрагментарна хар відсутністю згоди громадян щодо політ устрою країни, соц. роз'єднаністю, високим ступенем конфліктності, застос насильства, відсутністю ефективних процедур залагоджування конфліктів. Інтегрована відріз наявністю порівняно високого ступеню консенсусу з основоположних питань політ пристрою, низьким рівнем конфліктності і політ насильства, лояльністю по відношенню до існуючого режиму. Відносно сучасних цивілізованих сусп при визначенні типу пк критерієм доцільно вибрати тип політ режиму. Політрежим завжди породжує відповідну йому модель пк, що харпевними ознаками. В чистому вигляді ці моделі функціонують рідко, частіше зустрічзмішані форми. Можна виділити наступні більш менш крупні моделі політ к: демократичну, авторитарну і тоталітарну. особл демократмоделі є:ідея індивідуальної свободи; відношення громадян до приватної власності як до необхідної умови суверенітету і самореалізації особи;сусп визнання плюралізму у всіх сферах життя;утвердж в свідомості насел принципів показності і виборності;ідея громад сусп. як системи зацікавлених груп, домінуючих над державою і його інститутами; Тоталітарно-авторитарна модель пк грунтна пріоритеті колективного над індивідуальним, повному підкоренні державі. Важливою особливістю тоталітарної пк є всякого роду культи - вождя, боротьби,. Істотна особл тоталітарної моделі пк- заперечення багатьох традицій духовної культ. Якщо за основу класифікації узяти соцструктуру сусп, то можна знайти, що кожний соцпрошарок, клас, має специфічну модель п к.

 

 

28. Партія поняття та сутність. - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соц верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її викор. Що відрізняє партію від інших суспільно-політ організацій і груп тиску?1Організаційна оформленість: стійкі внутрішньопартійні відносини. 2Відкрита налаштованість на владу. Ця ознака відрізняє партії не тільки від суспільних рухів, але й від груп тиску. Останні часом володіють реальною владою, але не афішують цього.3Пошук масової опори: безпосередньо активних членів і виборців. 4 Ідеологічність партійних доктрин. Правда, у сучасній практиці поширений феномен електоральних партій, в яких ідеологія виступає на задній план, а головними функціями стає висування кандидатів: мобілізація виборців на підтримку кандидата. 5Наявність програмної мети - певного проекту розвитку суспільства. Ці риси відрізняють реальну партію не тільки від суспільних рухів, але й від карликових партій, "одноденних" партій. Єдності в розумінні їх сутності немає. Класовий. Станов партій пов'яз з виділвеликих соцгруп (класів), а самі партії є найбільш активною і організованою частиною якого-небудь класу, що виражає його інтереси. Ідеологічний. Становлення партій пов'яз виділенням груп, основних не стільки на спільності соціально-економ становища, скільки на спільності поглядів Інституціональний. Партія розуміється як організація, діюча в системі держави (М.Дюверже). Функціонально-прагматичний. Становпартій пов'яз з метою завоювання влади, самі вони трактуються як групи людей, що ставлять перед собою завдання приходу до влади. Партії покликані виражати і захищати специфічні інтереси певних груп і верств сусп.

29.Структура та ф-ї партій ф -ї– політпартія є специфічним інститутом політичної системи, а тому її ф-ї носять тільки політичний характер.До основних:

– виявлення, формулювання, обґрунтування і захист інтересів відповідних верств та груп:– розробка ідеології, політ доктрин і програм;– форм та добір кадрів для партії, державних структур та різних громадянських організацій: – політична соціалізація – передача традицій від одного покоління іншому;

– соціальна інтеграція – узгодження соц інтересів через взаємодію політичних партій;– формування громадської думки;– політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців;

Структура політ партії– у структурно-функціональному плані партія представляє собою систему наступних елементів (базових характеристик):ідеологія+організаційна структура+методи і засоби діяльності+соц. База і електорат+фінансова база+ лідери

 

 

Типологія політ партій за основу типологізації партій обрано трикомпонентний підхід — виокремлено: А) кадрові партії (партії нотаблів - люди, чиє становище в сусп забезпеч досягненнями, авторитетом у політжитті), у яких домінують партійні функціонери; Б) партії масові, що склз достатньої к-ті рядових членів партії, які можна вваж продуктом загального виборчого права; В) "партії виборців", на основі того, що партія утв лише для виконання головного поточного завдання — перемоги у виборах, об'єднуючи навколо популярних гасел достатню кількість населення. В основу типології ми поклали більш широке коло ознак:1. Соціальна база;2. Політична ідеологія;3. Політична програма;4. Форма участі у діяльності парламенту;5. Організаційні засади. За критерієм соцбази партії поділна пролетарські, буржуазні, селянські, мілко буржуазні тощо. Вважається, що соціальні групи, інтересам яких відповідає програма діяльності партій, складають її соціальну базу — остання скоріш об'єктивне, ніж суб'єктивне явище. Згідно із політ ідеологією, яку розробляють та дотрим партії, вони можуть кваліфікуватись як комуністичні, соціалістичні, соціал-демократичні, націоналістичні, фашистські. Програмні положення партій дозволяють поділяти їх на революційні, консервативні, реформістські і т.д. По формі участі у діяльності парламентів партії можуть поділна парламентські, опозиційні та альтернативні — анархісти принципові противники участі у парламентській боротьбі.За організаційною ознакою партії можна поділна кадрові, масові, нелегального стану, закритого типу та інші.

31.Типологія Парт система є сукупність взаємозв'язаних політвідносинами партій певної країни, що об'єднана загальними підходами до вирішення найважл політ проблем і складає підсистему політ системи. 1.Однопартійна система притаманна тоталітарним сусп, у яких ця єдина партія є надзвичайно потужна політична сила, що спирається на державу і забезпечує "партійну легітимність" правлячому режиму. 2. Двопартійна система, у якій дві партії мають приблизно однакову політичну силу, фінансові, інформаційні, кадрові можливості впливати на електорат, функціонує у США, Британії, Австралії та інших країнах. З.Багатопартійна сист з партією-гегемоном, яка начебто політ гігант домінує у партійно-політжитті країни, була в країнах колишнього соціалістичного табору 4. Багатопартійна сист з фіксованою, "обзорною" або "поміркованою" к-тю 6-10 партій, які мають майже рівні політсили та можливості у боротьбі за лідерство, ф-є у більшості країн Європи. Вважа, що така партсистема найбільш адекватна правовій державі, розвиненій демократії, громадянському суспільству. 5. Багатопартійна система "атомарного" типу або мультипартійна систе, в структурі якої десятки мілких партій майже не пов'язані між собою. Загально-політологічна типологія:– військові та громадянські;– консервативні;– закриті;– відкриті;– завершені;– незавершені;– мікроскопічні;– макроскопічні;– глобальні;– традиційні;– модернізовані;– демократичні;– авторитарні;– тоталітарні. Типологія політичних систем за Ж. Блонделем: – ліберальні демократії;– радикально-авторитарні (комуністичні) системи– традиційні (збереження наявних соціальних відносин);– популістські (властиві країнам третього світу);– авторитарно-консервативні.Типологія політичних систем за Г. Алмондом:– англо-американська (характерні риси – прагматизм, раціоналізм, основні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека);– континентально-європейська (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами);– доіндустріальна, або частково індустріальну, (передбачає поєднання різних політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень);– тоталітарна (концентрація влади в руках бюрократичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість).

вибори як основний інститут демократвибори– це спосіб формінститутів представницької демократії через народне голосування.

Виборче право є одним з найважливіших прав людини і громадянина. Розрізняють суб’єктивне і об’єктивне виборче право. Суб’єктивне виборче право означає право обирати і бути обраним. Об’єктивне виборче право означає сукупність юридичних норм, що регулюють виборчих процесс (законодавство про вибори).Сучасне виборче право ґрунт на таких основних принципах:

1. Принцип загальних (всенародних) виборів. Це означає, що кожному громадянинові по досягненні певного віку надане право обирати і бути обраним до органів державної влади і місцевого самоврядування2. Принцип рівних виборів. Зазначений принцип полягає у тому, що кожен громадянин має однакову з іншими громадянами можливість впливати на підсумки виборів. 3. Принцип прямих виборів. Цей принцип передбачає, що громадяни голосують безпосередньо за кандидата (партійний список).4. Принцип таємного голосування. Цей принцип покликаний забезпечити виборцеві повну свободу волевиявлення на виборах. Крім того, головними ознаками демокр виборів є:

1. Конкурентність – наявність опозиції, яка має вільний доступ до виборця та засобів масової інформації.2. Альтернативність – народ обирає з-поміж кількох кандидатів (партій), що мають різні погляди на розвиток країни.3. Законність – влада і опозиція неухильно дотрим законодавчо закріплених “правил гри”.4. Періодичність – не довічне, а строкове обрання владних осіб, що є важливим елементом у системі стримувань та противаг.5. Остаточність – обрані народом представники не повинні бути виконавцями волі когось, окрім народу-суверена.

33Етапи виборчої камп Виборчої кампанії передують призначення дати виборів, нарізка виборчих округів (при виборах за мажоритарною виборчою системою), утввиборчих комісій, уточнення списків виборців. Наступні стадії виборчого процесу - саме голосування, підрахунок голосів і визначення результатів виборів. У суку всі стадії виборчого процесу охоплюються поняттям виборча система, і кожна з них досить жорстко регламентована законодавством про вибори. Для кандидата в ході проведення виборчої кампанії можна виділ5темпом і інтенсивністю роботи.«Нульовий» етап. На цьому етапі ведуться переговори політконсультантів з кандидатом, з замовником кампанії про бюджет кампанії, про гонорари. На цьому етапі також підбирається команда, яка буде працювати на виборах. Приймається рішення про спосіб реєстрації - по заставі або за підписами. Для етапу хар велика ступінь невизначеності. Підготовчий етап або період «розгойдування». На цьому етапі здійснвиїзд на місце команди політ консультантів. Чимало сил займає вирішення побутових питань та питань розміщення, оренди приміщення під штаб та районні офіси. Організовується збір підписів на підтримку кандидата і проходить його реєстрація. Результатами етапу будуть налагоджена інфраструктура і структура штабу, план роботи на всю кампанію і реєстрація кандидата. Етап планової роботи. На цьому етапі здійсносновна агітаційна робота, випуск та розповсюдж агітаційно-друкарській продукції, розміщення матеріалів у ЗМІ, проведення зустрічей з виборцями і т.д. Для етапу характерні висока інтенсивність робіт, максимальний ступінь контролю над виборчим процесом. «Фінішна пряма». Для етапу характерні зросла інтенсивність роботи та їх хаотичність, знервована обстановка в штабі. Звітний етап. Результати вже відомі, зроблено все, що було заплановано. Наступні кілька днів після підрахунку голосів будуть витрачені на те, щоб написати звіти Разом з тим, виборча кампанія суворо регулюється законом. Така «етапізація» носить набагато більш структурований і обов'язковий для виконання характер.

34.Мажоритарна система Мажоритарною вваж система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважнеобраними. 1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажоритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості.При застосуванні м.с. виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосуютьперсоніфіковано, у багатомандатних — як за певних осіб, так і за партійними списками. М. с. відносної більшості є найпростішою різновидністю мс. За умов її запровадж обраним вважкандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця сист досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів2 або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно викор процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувв один тур. Недоліком відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округуЦя система також фактично анулює середні і малі партії. Напротивагу означеній мсабсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Похідна від цієї кількості голосів виборців може бути різною: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2) загальне число виборців, які брали участь у виборах; 3) загальне число виборців, які брали участь в голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, обов'язковий нижній поріг участі в голосуванні. Перевага означеної системи — в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її не результативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар'єрів, що мають місце при першому турі голосування. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застос зовсім зрідка в практиці виборів. Основна причина цього полягає в її не результативності.

35.Пропорційна система вона запровадж у 1889 в Бельгії.При пс депутатські мандати розподілміж партіями пропорційно кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.Є два шляхи ств виборчих округів при застос пропорційної системи підрахунку голосів. Найбільш поширений спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адмін-тер одиниць. Рідше застосспосіб, коли тервсієї держ складає єдиний виборчий округ.За впливом виборців на розташ кандидатів у списку для голосування розрізн наступні види пропорційної системи: 1) з жорсткими списками;2) з преференціями;3) з напівжорсткими списками. При застос жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, в цілому. У виборчому бюлетені вказтільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. При застос системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у парт списку. Система напівжорстких списків передбач можливість для виборця голосувати:1) за список у цілому;2) визнач преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів. Пс з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політ платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може "витягнути" у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборців, бо голосують і списки, і персонали'.Загальною, так би мовити, "обтяжливою" обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при п с виборів запровадж виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів.

36.Змішана система Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажорта пропорц систем. Іноді змішані системи запровадж в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.Виборчими систем, що надають перевагу мажоритарному методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають наступні змішані системи:1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. 2) обмежене голосування, яке передбач, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;3) кумулятивне голосу передбач, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілміж всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.Існує й змішана система, що викор переважно модифіковану пропорційну систему представництва.Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом.

 

37.Конфлікт як соцявище. Інтерес до розробки загальної теорії конфлікту виник, перш за все, в соціології. В кінці Х1Х з'явилися роботи Г.Спенсера, М.Вебера, Г.Гумпловіча, Г.Зіммеля. В них конфлікт розглядався в загальному плані, він не був спеціальним предметом дослідження. Соціологія конфлікту склалося як особливий, відносно самостійний напрям соціології лише до кінця 1950-х рр. завдяки працям Р.Дарендорфа (Німеччина) і Л.Козера (США).Р.Дарендорф в своїй теорії соцконфлікту, що отримала назву «конфліктної моделі сусп», вважає, що:кожне сусп змінюється в кожній своїй крапці, соціальні зміни всеосяжні;кожне суспсуперечливо кожної миті, наповнено соцконфліктами, кожний елемент суспвносить свій внесок в його дезинтеграцію і зміну; кожне сусп засновано на тому, що одні члени сусп примушують до підкорення інших.На думку Дарендорфа соц конфлікт - результат опору існуючим у всякому сусп відносинам панування і підкорення. Придушення конфлікту веде до його загострення, а «раціональна регуляція» - до «контрольованої еволюції».Л.Козер в концепції «позитивно-функціонального конфлікту» визначає соц конфлікт як ідеологічне явище, що відображустремління і відчуття соцгруп або індивідів в боротьбі за об'єктивну мету: влада, зміна статусу, перерозподіл доходів, переоцінка цінностей і т.п. Під соц конфліктом він розуміє «боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси, боротьбу в якій метою супротивників є нейтралізація, нанесення збитку або знищення суперника». Це найпоширеніше визначення конфлікту в західній соціології і політології. При виявленні коренів, причин того або іншого соц конфлікту необхідно враховувати цілий комплекс обставин: економічні, політінтереси, соціальний престиж, ідеологічні, національні, релігійні чинники і т.д. У розумінні суті соц конфлікту російський вчений А.Здравомислов, аналізуючи традиції проблематики політ конфлікту, виходить із того, що політконфлікт - це постійно діюча форма боротьби за владу в конкретному сусп. Глибоке розуміння ролі владного елементу в конфлікті виявив польський вчений К.Полецький: «Центральним поняттям теорії конфлікту є політична влада. Вона водночас виступає і причиною протиріч, і джерелом вірогідного конфлікту».Основними джерелами конфліктів в сусп є розшарування сусп, розділ його на соц групи, прошарки, класи.Підводячи підсумок приведеним інтерпретаціям природи і причин соціального конфлікту, можна зробити загальний висновок. Він зводиться до того, що конфлікт - це зіткнення двох або більш різноспрямованих сил з метою реалізації своїх інтересів в умовах протидії. Конфлікт - це повсюдне явище. Кожне сусп, кожна соц група, соц спільність в тому або іншому ступені схильні конфліктам. В науці існує спеціальна галузь соціологічного знання - конфліктологія.

38. Сутність політ конфлікту Політконфлікт є одним із різновидів соцконфлікту, специфіка якого зумовлюється особливрозвитку політ дійсності. В основі політ конфлікту є змагання учасників політ процесу за вплив у системі політ відносин, за доступ до прийняття політ рішень, розпорядж ресурсами. Для виникнення політ конфлікту необхідно, щоб дія конфліктуючих сторін була спрямована на досягнення несумісних чи взаємовиключних цілей. При політ конфлікті завжди йдеться про досягнення, зміну, збереж сусп могутності. Особлсоціально-політ конфлікту в умовах перехідного періоду є його вертикальний характер (боротьба за режим), у той час як в умовах стабільності він має переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму).У політичній літературі є різноманітні точки зору на проблему джерел, природи, причин виник політ конфліктів, зокрема:• К. Маркс, Р. Дарендорф, М. Дюверже та ін. вважь, що джерелом політ конфлікту є існуюча система економічних, політ, соц і духовних відносин, в якій суб'єкти політики займають різне об'єктивне місце. Політ конфлікти відображоб'єктивні протиріччя, існуючі у сусп;• Дж. Бертон, Д. Істон, О. Надлер, Р. Інглхарт та ін. ствердж, що конфлікти виник в результаті ущімлення чи недостатнього задоволення потреб, що визнач сутність людської особистості. Серед цих потреб - влада, матеріальні блага, соц цінності (Д. Істон); безпека, громадське визнання, моральне самовдосконалення (Р. Інглхарт); економічне зростання, успіх (О. Надлер);• З. Фрейд вважав джерелом конфлікту фрустраційний (від лат. frustratio – розчарування) соціально-психологічний стан індивідів, який проявляється в усіх сферах сусп життя. Пізніше З. Фрейд доповнив фрустраційну теорію положенням про те, що головною причиною будь-як» конфліктів є інстинктивне бажання одного індивіда панувати над іншим.Аналіз названих точок зору показав, що причини виник політ конфліктів можуть бути найрізноманітнішими - економічні, політ ідеологічні, соціально-політ, релігійні, етнічні та ін. У своєму розвитку політ конфлікти проходять 3 стадії:1) передконфліктна ситуація; хар загостр протиріч, виникненням у сусп політнапруги;2) конфлікт у неприхованому вигляді; через появу нових чинників або дій передконфліктна ситуація трансформується у конфлікт, політ напруга вкрай загострюється;3) послаблення й подальше подолання конфлікту; конфлікт усувається свідомою діяльністю однієї або усіх конфліктуючих сторін шляхом взаємних поступок.

39.Типологія політ конфліктів У сучасній політлітературі є кілька типологій політичних конфліктів. З точки зору масштабів і рівнів прояву політконфліктів розрізняють зовнішньополітичні (міждержавні) та внутрішньодержавні конфлікти.Зовнішньополіт конфлікти - це конфлікти між двома чи кількома суверенними держ за сфери впливу та панування на міжнародній арені. Внутрішньополіт конфлікти можуть виникати між елітою та масами, якщо правляча верхівка не виражає інтересів більшості. Також до внутрішньополіт відносяться конфлікти між різноманітними об'єднаннями політ еліт, які змагаються між собою з приводу певних конкретних питань, але мають шерег спільних інтересів.Крайньою формою прояву конфлікту є кризи. До внутрішньополітичних криз відносяться урядова, парламентська, конституційна, загально-національна кризи. Урядова криза виражається у втраті урядом авторитету. Коли рішення парламенту не співпадають з волею більшості громадян країни, наступає парламентська криза, котра призводить до розпуску парламенту й призначення виборів. Конституційна криза пов'яз із фактичним припиненням дії Основного закону держ, що викликає потребу перегляду і якісної зміни попередньої конституції; зволікання з вирішенням цієї проблеми може спричинити ріст негативних соц тенденцій. Загальнонац криза є найнебезпечнішою і може включати у себе усі три попередні. Ця криза зачіпає основи сусп устрою і призводить до зміни політ влади, революцій, радикальних реформ.М. Дюверже у відповідності з побудовою та організацією політрежиму виділяє горизонтальні та вертикальні конфлікти. Горизонтальні розкривають зв'язки однопорядкових суб'єктів, наприклад, всередині правлячої еліти. Вертикальні – хар взаємини суб'єктів, що належать до різних рівнів влади.За рівнем публічності розвитку політичні конфлікти поділ на відкриті та закриті. Відкриті виражені у зовнішньо фіксованих взаємодіях конфліктуючих сторін, наприклад, маніфестації, страйки, пікети тощо. Закриті політ конфлікти проходять у прихованих формах прийняття політ рішень, способах і методах політ боротьби; це проявляється всередині правлячої еліти, у відносинах між різними гілками держ влади.За тривалістю політичні конфлікти поділ на короткотривалі та довготривалі. Розв'язання короткотривалого конфлікту відбув відносно швидко, наприклад, шляхом відставки певної посадової особи. Довготривалі політконфлікти мають затяжний характер.

40.Розв'язання політ конфліктів У світовій політичній практиці є два основні шляхи розв'язання політ конфліктів - мирний і воєнний.Під час мирного врегулювання конфліктів викор переговори, суд та інші беззбройні способи.Воєнний спосіб розв'язання конфлікту полягає у збройному зіткненні конфронтуючих учасників політ процесу. Війна є крайньою формою прояву політ конфлікту. Її початок свідчить, що конфліктуючі групи не бачать іншого способу усунення своїх непорозумінь, крім збройного насильства.У авторитарних та демократ сусп проблема розв'язання конфліктів вирішується по-різному. У сусп авторитарного типу владні структури намагаються придушити конфлікт у зародку, що призводить або до суспільної стагнації, консервації віджилих структур, або до переходу конфлікту в стадію латентного розвитку, яка обтяжена наступним вибуховим розвитком конфлікту (насильство, революція).У демократ суспінтереси різних соціальних груп представ політ партії і конфлікт розв'яз шляхом переговорного процесу, реформування сусп, зміни пануючої еліти на виборах під час парламентської боротьби та іншими цивілізованими методами.Оскільки у реальному політжитті цілковите уникнення, усунення конфліктів є маловірогідним, то на перший план у конфліктологіївиходить вибір стилю поведінки у конфліктній ситуації. Дослідники виділяють морально-правовий (нормативний), силовий, реалістичний, ідеалістичний, інтегративний та ін. стилі поведінки у політ конфлікті.Морально-правовий (нормативний) підхід передбач врегулювання конфлікту з допомогою правових і моральних норм. Силовий підхід викор в умовах нерівності партнерів і не призводить, як правило, до усунення причини конфлікту, а створює загрозу ескалації конфлікту.Реалістичний підхід розглядає суть конфлікту як вроджене прагнення людини до панування. Цей метод ще наз методом торгу, примусово-переговорним методом.Ідеалістичний стиль поведінки у конфлікті передбач, що усі зацікавлені сторони встанов взаємовідносини, які прийнятні для усіх. Вихідною є теза про те, що в момент конфлікту всі сторони є в програші, зазнають небажаних втрат, а після його ліквідації всі будуть у виграші.Інтегративний стиль поведінки полягає у тому, що кожна із конфліктуючих сторін, забуваючи про свої попередні цілі та цінності, знаходить нові -взаємоприйнятні.Політ практика свідчить, що конфліктуючі сторони демонструють найрізноманітніші типи поведінки, зокрема, пряме протиборство, ухилення, пристосування, вчинки, співробітництво та ін.До основних успішних способів розв'язання політ конфлікту традиційно відносять локалізацію конфлікту, його деескалацію,досягнення компромісу або консенсусу.Політичний компроміс являє собою спосіб розв'яз політконфлікту, що досягається шляхом взаємних поступок. Іноді протиборчим сторонам вдається дійти згоди на підставі угоди — якщо не за всіма, то, принаймні, за тими питаннями, які викликали протистояння. Політичний консенсус— це такий спосіб розв'яз політконфлікту, який заснований на досягненні принципової згоди між основними суспільно-політ силами щодо принципів політорганізації, розподілу політвлади та політ ресурсів у суспі.

41. Поняття політ еліт Терміном "еліта" наз провідні верстви сусп, які здійсн керівництво. Залежно від того, які ф-ї здійснює еліта у сусп, її поділна господарську, духовно-інтелектуальну і політ. Політ еліта — це організована група, яка здійснює владу в сусп (правляча еліта) або перебуває в опозиції до правлячої верхівки (контреліта). Політ еліта бере участь безпосередньо або опосередковано у прийнятті й організації виконання політичних рішень.знач політ еліти – відіграє надзвичайно важливу роль у досягненні політ успіху і соціально позитивної спрямованості політ процесів. Зумовлено це тим, що вона уособлює найважливіші риси політики: владу, авторитет, вплив, керівництво, представництво і відображення суспільно-політичних інтересів.З точки зору сусп управління, будь-яке сусп може бути поділене на2 основні стани: більшість, якою керують, і меншість, що керує. Відносини між ними є стрижнем усієї політичної історії. В цілому до характерних рис політичної еліти слід віднести наступні:невелика достатньо самостійна соц. Група. – високий соц. Статус, психологія вищості, значний обсяг влади, власна ідеологія, організаторські здібності, право на привілеї.

 

42. Основні теорії еліт. Тео́рія елі́т — світоглядна й філософська концепція про роль і значення окремої групи людей, невеликої тісно згуртованої частини сусп (еліти), її вплив на різні сфери економіки чи політики. Ця система хареволюцію наукових і соц досягнень як результат об'єднаних зусиль невеликого колективу учасників, пов'язаних між собою спільними цілями та ознаками. деякі вваж, що елітою можуть вваж тільки найбільш обдаровані люди, інші — знатні походженням, треті — фінансово забезпеч і багаті. Засновниками теорії еліт були італійці — соц В Парето та юрист і соцГ Моска..ВПарето висунув концепцію «зміни еліт», згідно з якою основою сус процесів є боротьба еліт за владу. За цією теорією політика поділна 2сфери. В одній з них головне місце посідає еліта, правляча меншість, в іншій — підкорена більшість. Демократія, за вченнями цих мислителів, не має права на існування, оскільки приводить до диктатури. Послідовники цієї теорії вважало, що правління народу, народний суверенітет ніколи не можуть бути втіленими в життя, оскільки «людина натовпу» розмірковує ірраціональноТільки еліта здатна на політ діяльністьДоступ до еліти залишається вільнимУ суспможе існувати декілька еліт, що створить конкуренцію на засадах політ й партійного плюралізму і допоможе привести до влади найбільш компетентну еліту, здатну виконати своє призначення Суч концепції еліт Особливу групу серед них становлять засновані на ціннісному підході концепції демократелітизму, або елітарної демократії. Водночас у політології склався цілий напрям, представники якого намагаються довести сумісність демократії та елітизму. До цього напряму належать, зокрема, концепції конкуруючих еліт Й. Шумпетера, відкритості еліти Г. Лассуела, рухливих еліт Н. Боббіо, рівних можливостей К. Манхейма, вертикальної демократії Дж. Сарторі. Розглянемо деякі з них. Правляча еліта скл з 3 елементів:1. Політична еліта, яка є частиною правлячої, виступає носієм владних ф-й, її вплив на систему владних відносин визначається співвідношенням сил усередині самої еліти, 2. Бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату. 3. Комунікаційна та ідеологічна еліта — представники науки, культури, духовенства та засобів масової інфор.

 

43.Типологія політ еліт – політеліта є внутрішньо диференційована і має складну структуру, яку скл різні типи й види еліт. Політична еліта не є соціально однорідним утворенням. Вона внутрішньо диференційована і має складну структуру. За місцем у політсистемі поділ еліту на правлячу і неправлячу, або контр-еліту. До правлячої еліти належать усі ті, хто прямо чи опосередковано бере участь в управ сусп, а до контреліти — такі особи, які наділені хар для еліти якостями, але внаслідок свого соц статусу чи різних перешкод не мають доступу до управління. Контр-елітою може виступати політична опозиція, що прагне послабити владу правлячої еліти і взяти на себе частину її повноважень. За часом і засобами утвердж панування політичні еліти поділна традиційні й сучасні. Влада традиційних еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військова доблесть, релігійні заслуги тощо. Влада сучасних еліт баз на сучасних цінностях, до яких належать, зокрема, промисловий капітал, освіченість, професійні досягнення та ін. Близьким до цієї типології є поділ еліт залежно від основи їх формування на еліту крові, еліту власності та еліту інтелектуальної продуктивності. Сучасні еліти за обсягом владних повноважень поділяються на вищі, середні та адміністративні. Чітких критеріїв такого поділу немає. Вваж, що до вищої еліти належать ті, хто приймає найбільш значущі для всього сусп політ рішення. Це провідні політичні керівники Середня політична еліта форм з великої кількості виборних посадових осіб. Це члени парламенту, губернатори, мери великих міст, лідери різних політичних партій і провідних груп інтересів тощо. В її середовищі є своя досить значна диференціація. Адмінеліту складає вищий прошарок держслужбовців (чиновництва), які займають вищі позиції в міністерствах, департаментах, комітетах та інших органах державного управління. За змістом діяльності і ф-й політеліта поділяна партійну, воєнну, адмін та ідеологічну, а за способом формування — на закриту й відкриту Еліти закритого типу відтвор на власній основі. Вони максимально утруднюють проникнення до своїх лав нових членів, застос жорсткі критерії відбору. Еліти відкритого типу відтвор з залученням до свого складу представників нижчих верств населення, наділених елітарними рисами. Оригінальну типологію політ еліт запропонував В. Парето. Крім правлячої і неправлячої еліти (контреліти), залежно від стилю правління він виокремлював еліту «левів» та еліту «лисів». До1 належать консервативно налаштовані прихильники силових методів правління. До2— люди динамічні, майстри обману й політичних комбінацій, прихильники радикальних перетворень у сусп

 

44, Поняття політ лідерства Політ лідерство — важливий чинник стабільного і динамічного розвитку політсистем. Воно робить помітний вплив на всі політструктури і політпроцеси сусп. Політ лідер бере активну участь у визначстратегічних цілей і завдань розвитку політсистеми, у виборі засобів і методів їх досягнення. Залежно від того, наскільки його політичні програми і дії збігаються з об'єктивними сусп потребами, політичний лідер може зробити як позитивний, так і негативний вплив на соцпрогрес.У сучнауці існують різні визначпоняття «політ лідерство». Наведемо деякі з них. 1. Пл — це влада, здійснювана одним або кількома індивідами для того, щоб спонукати членів нації до дій (Ж. Блондель). 2. Лідерство — це відносини між людьми в процесі спільної діяльності, в якій одна сторона забезпечує перевагу своєї волі над іншою (Г. К. Ашин). 3. Пл являє собою постійний і легітимний вплив однієї або кількох осіб, що займають владні позиції, на все сусп, організацію або групу (В. П. Пугачов, А. І. Соловйов).Пл має свої хар ознаки, що виділяють його у своєрідний інститут політ системи. воно допускає постійний вплив на оточуючих; політ вплив повинен бути загальним, поширна всіх членів керованої сукупності; у складно організованих сист лідерство припускає інституціоналізацію керівного статусу, тобто закріплення його у визначених нормах, привілеях і повноваженнях. Політ лідерство базується на визначених об'єктивних потребах складно організованих соц систем. До них відносяться, потреби в упорядкованості і керованості окремих елементів системи, щоб забезпечити їхнє нормальне ф-ння і поступальний розвиток. Така упорядкованість здійснюється через вертикальне і горизонтальне розподіли ф-й і ролей, що визнач ієрархічну організацію управсистеми.
Соц потреба в управлінні різного роду спільнот обов'язково визначає появу політ лідера, здатного адекватним способом усвідомити цю потребу й активно діяти в напрямі її найбільш повної реалізації. Харрисами політичного лідера є: популярність, вміння подобатися людям, політ інтуїція тощо. Для цього він повинний володіти рядом антропологічних і соціально-психологічних якостей, що є найважливішою умовою ефективного функціонування управлінської суспільної структури. У числі цих якостей Вебер, наприклад, називає пристрасть — у змісті глибокого розуміння справи, якою повинен займатися лідер. Однак однієї пристрасті недостатньо. Вона не зробить людину політиком, якщо головним елементом, з чого складається його політична діяльність, не стане відповідальність.
У системі політичного лідерства звичайно виділяють три головні компоненти: 1) соціальні умови і фактори, що впливають на політичного лідера; 2) індивідуальні соціально-психологічні властивості лідера; 3) ресурси або засоби, якими він розраховує для політичної діяльності. Тільки аналіз усіх трьох цих компонентів може дати цілісне і правильне уявлення про стан політичного лідерства як найважливішого інституту політичної системи будь-якого суспільства.

45.Теорії лідерства. Існують різні теорії, що пояснюють феномен лідерства. Теорія рис. Її прихильники надають основну увагу видатним індивідуальним рисам людини. Виділтакі якості, розвинений інтелект, сила волі, як уміння передбачати, енергійність, здатність привертати увагу, такт і ін.У ряді випадків питання про становлення лідера пояснюється суто психологаспектами взаємодії лідера і груп. Або, наприклад, політ погляд, курс обумовлюється темпераментом, складом хар людини і іншими суб'єктивними моментами. вваж, що холерики схильні до авторитарного способу управ, сангвініки - до опортунізму, флегматики сповнені пошана до демократсвобод, індиферентні до політ боротьби і т.д.Ситуаційна концепція схильна вваж, що лідер своїм «народж» багато в чому зобов'язаний ситуації. Наприклад, «потрібна людина» виявилася в потрібний час» в потрібному місці». Тобто зумів оцінити ситуацію і не упустив свій шанс. Теорія визначальної ролі послідовників акцентує увагу на відносинах лідера з відомими (активістами, послідовниками, виборцями, що підтримують даного лідера). Згідно цієї теорії, лідер повинен орієнтуватися на інтереси і потреби тієї групи, тих соц прошарків, які готові його підтримати, які і роблять з нього лідера. Психоаналітичні концепції лідерства можна умовно розділ на 3 основні напрями. Згідно першого - в «масовій людині» живе потреба в авторитеті і покровителі. Відсутність лідера - героя для багатьох людей стає мало не трагедією. І такі люди посилено шукають собі кумирів і інколи ств героїв навіть з посередніх людей (З.Фрейд).2й напрям поділ народ на лідерів і масу. Значення лідерів у сусп житті він сильно перебільшує, а роль натовпу, навпаки – недооцінює. На його думку, лідери можуть все, достатньо тільки їм навчитися володіти психологією маси. Натовп завжди шукає вождя і сам прагне до підпорядкування 3й напрям психологічної концепції пояснює феномен лідерства існув певного типу осіб, схильних до авторитаризму і постійно прагнучих до влади. Нерідко ці люди мають певні комплекси неповноцінності і щоб якось їх компенсувати, прагнуть проявити себе, підносячись над іншими (Е.Фромм).

 

46.Типологія політ лідерства. Загальновизнаною і зберігаючою свою актуальність є типологія лідерства М.Вебера. Він виділ 3типи лідерства: Традиційне – спирається на механізм традицій, ритуалів, силу звички. Звичка підкорятися заснована на вірі в святість традиції і передачі влади за спадком. Право ж на панування лідер придбає завдяки своєму походж. Цей тип лідерства втілює правління вождів, старійшин, монархів. Харизматичне л-тво припускає виняткові якості самого лідера, якими він володіє насправді або які приписуються йому його оточенням і всіляко роздуваються засобами масової інформації. Основою легітимності харизматичного лідера є його перевага над іншими. Раціонально-легальне (демократ) л-во засновано на існуючій в сусп нормативно-правовій базі. Наприклад, відповідно до конституційних норм громадяни обирають президента своєї країни, довіряючи йому на певний термін вищий пост в державі. Основою його легітимності є президентський статус (державна посада).Політ лідери можуть поєднувати в собі відразу декілька типів лідерства. По стилю керівництва лідери діляться на 3 основні типу: авторитарний, демократичний і ліберальний.
Можлива диференціація і типологія політ л-ва на основі комплексу чинників: а) якостей самого лідера; б) властивостей його прихильників; в) взаємозв'язки між лідером і прихильниками; г) ситуації, в якій здійснюється лідерство.Виходячи з цих чинників, виділ 4 збірні типи лідерів: «прапороносець». Володіє власним баченням реалій і перспектив, здатний визначати мету і способи їх досягнення, впливати на прихильників; «служитель». Виступає в ролі виразника інтересів своїх прихильників, керується їх бажаннями і діє від їх імені. «торговець». Здатний переконати людей в привабливості своїх ідей і планів, примусити їх «купити» ці ідеї і плани; «пожежник». Здатний відгукнутися на актуальні проблеми і насущні вимоги моменту, адекватно реагувати на них.

47. Політдіяльність — специфічна форма активного ставлення людей до свого сусп середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетвор за допомогою чинника влади. Це комплекс дій як окремих осіб, так і великих груп людей і цілих народів, спрямований на здобуття та здійсн влади або впливу на неї. Структуру політ діяльності можна подати у вигляді схеми: політ керівництво державою і суспільством, політ ф-ння, участь громадян у політ житті сусп.., політ маркетинг. Політ діяльність — вид сусп діяльності суб'єктів політики, уособленої як потреба в суку осмислених дій, що ґрунт на врахуванні політ інтересів, мобілізації політволі з метою досягнення політцілей.Політ діяльність завжди тісно пов'язана з типом суспвідносин. Зміцнення і підтримка його або руйнування й заміна іншою системою сусп відносин —2 протилежні напрями політ діяльності, за якими розрізняють суб'єкти політично.За допомогою діяльності у сфері політики та в інших сферах реаліз усвідомлені суб'єктами політики політичні інтереси. Політ інтерес — першопричина, один із найважливіших важелів політ діяльності, прихованих за безпосередніми спонуканнями націй, народів, соц. груп, особистостей, створених ними організацій, які беруть участь у політиці. Політ діяльність може бути стихійною й організованою; політ усвідомленою і спонтанною; цілеспрямованою й хаотичною; простою і складною; тривалою й одномоментною; традиційною, і такою, де втілюються нові форми; законною і незаконною; активною і пасивною тощо.Усі ці види політдіяльності своїм впливом прискорюють або уповільнюють перебіг подій. У реальному житті вони вияв водночас у різних формах. Можна виділтакі основні форми політ діяльності:— за напрямами -держ, партійна, громадсько-політ;— за суб'єктами політики-класова, соц-групова, нац, міжнародна, індивідуальна; — за специфікою предмета впливу-теоретична, практична;—за політ простором- зовнішньополіт, внутрішньополіт —за специфікою сфер-військова, органів безпеки тощо.Залежно від місця, яке суб'єкти політики посідають у сусп та політ ієрархії, виділ 2 основних рівні політдіяльності:— елітарний рівень ф-ння владних структур;— рівень масової участі.

48. Поняття політ технологій — сукуп методів і систем послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політрезультату. У політпрактиці вони постають як сукупметодів застос об'єктивних законів політики, матеріалізація абстракцій політ науки в конкретні рішення, документи, нормативи, розпорядження.Особли політтехнологій зумовлені хар політ процесу, який охоплює найрізноманітніші види політ діяльності в межах конкретної політ системи.Політ технології поділ на загальні та індивідуальні. Серед перших найпоширеніші технології завоювання та утримання влади. Індивідуальні технології викор окремі політики в процесі своєї політ діяльності. Вони пов'язані із завоюванням популярності, умінням контактувати з громадянами майстерністю дискутувати, виголошувати промови, вести мітинги, збори, вдосконалювати власний імідж тощо. П т відіграють провідну роль у системі управ сусп і процесами, що відбув в ньому, вони визначають суспорганізацію, хар структурно-функціональним змістом. Кожному типу сусп властива своя система пт, яка еволюціонує разом із сусп і політ режимом. Сутність політ технологій визнач сферою їх застос, вони є особливим типом соц технологій, реалізованих у сфері політики, а їх специфіка обумовлена типом політ режиму. Структуру політ технологій утв 3 основних елементи, кожен з яких, у свою чергу, має складну будову. 1й елемент - технологічне знання, що поєднує науково-прикладне знання політ проблем з їх оцінкою. 2й елемент - процедури, прийоми, методики впливу. У них знаходять своє відображення ті конкретні вміння та навички здійснення цілеспрямованих дій, якими володіють суб'єкти політтехнологій. 3й елемент - технічне та ресурсне забезпеч. Воно вкл фінансові, технічні та інші засоби, які можуть бути викорв процесі застос конкретних технологічних прийомів. Існують базові та другорядні політ технології.До базових належать технології, які викор під час організації та проведення виборчих кампаній.До другорядних прийняття політ рішень,.Політ технології існують в кількох варіантах, а саме:• розробта ухвалення певних політ проектів і рішень;• реалізація політрішень;• технології форм політ влади;• виборчі технології;• технології організації діяльності політ партій, організацій, об’єднань;• технології формування громадсвідомості, політкультури;• технології формгромадської думки;• технології узгодження суспінтересів;• технології розв’язання політконфліктів тощо.

49.типологія політ технолог Є декілька типологій політичних технологій, які поділ, залежно від політсистеми і політрежиму, на демократичні та недемократичні, базові та другорядні.Базові політ технології стоспогляду, дії великих груп або й усього населення країни. Це — опитування громадської думки, референдуми, вибори.Другорядні політтехнології — це технології розробки і прийняття політ рішень, проведення певних політакцій (збори, мітинги, пікетування тощо).Політичні технології поділ також на загальні (стосуються максимально великої кількості громадян, суб'єктів політпроцесу) та індивідуальні (властиві окремим суб'єктам політики).Політдіяльність на рівні владних структур виконує три основні функції: аналітичну (діагностичну), директивну (прийняття і впровадження рішень) та мобілізуючу.Відповідно можна класифікувати політтехнології на:— аналітичні (технології збирання й аналізу політ інформації);— директивні (технології прийняття політ рішення);— мобілізуючі (технології форсування підтримки політ рішення значними масами населення.Загальне поняття "політ інформація" містить декілька складових. Це не лише знання про політсимпатії й антипатії соціальних, нацта інших груп, про потреби й інтереси населення, а й сукупність даних про тенденції розвитку їхніх взаємин, а отже — про можливість зміцнення між ними союзів або виникнення напруження в майбутньому.

50. Політ менеджмент — це наука й м-тво аналізу тенденцій політ розвитку, передбач його наслідків, вироблення рекомендацій для політ керівництва та забезпеч реалізації цих рекомендацій в політ практиці. Зрештою, політ менеджмент — це система управ політ сферою сусп на засадах викорформ, методів і технологій політ маркетингу і правового менеджменту.Загалом політ менеджмент полягає у безпосередньому розгляді, ухваленні й утіленні в життя політ рішень. Здійснює цю діяльність спеціалізована група людей — політична (владна) еліта.Сучасна політологія виокремлює такі види політ менеджменту:1) менеджмент виборчої кампанії 2) менеджмент владної команди. Менеджмент виборчої кампанії.