Сутність процесу навчання

Дидактика – галузь педагогіки, яка досліджує і розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання.

Термін цей (від грецького: дидактикос – той, хто навчається) вживається в педагогічних працях з XVII століття (1613 р. – німецькі педагоги Кристоф Хельвег і Йохим Юнг, праця “Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання”). Я.-А. Коменський у “Великій дидактиці” (1657) розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи навчання, вперше обґрунтував класно-урочну форму навчання.

Дидактика – теоретична (вивчає реальний педагогічний процес) і нормативно-прикладна (теоретичні знання є підставою для визначення змісту, вибору методів навчання, організації керівництва навчальною діяльністю учнів) наука. Таким чином, дидактика як наука має пояснювальну, перетворюючу і нормативно-прикладну функції.

Предметом дидактики є: визначення мети і завдань навчання; окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства; виявлення закономірностей процесу навчання; обґрунтування принципів і правил навчання на основі виявлених закономірностей навчання; вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання; забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання, для виконання завдань процесу навчання.

Основні категорії дидактики: мета освіти, процес навчання, викладання і учіння, методи і прийоми навчання; форми організації навчального процесу; структура навчальної діяльності; формування загально навчальних умінь і навичок, діагностика і корекція результатів навчання.

Процес навчання істотно відрізняється від навчального процесу. Поняття “навчальний процес” охоплює всі компоненти навчання: викладача, використовувані ним засоби і методи навчання, учня, який працює під керівництвом учителя на уроці.

Під поняттям “процес навчання” розуміють цілеспрямовану двосторонню взаємодію учителя й учня, яка спрямована на оволодіння останніми знаннями, вміннями, навичками; на їх розвиток і виховання.

В сучасному розумінні процес навчання має такі характерніознаки: двобічний характер; спільна діяльність вчителів і учнів (співробітництво); активність суб’єкта навчальної діяльності; педагогічне керівництво; планомірна спеціальна організація і управління; цілісність і єдність; відповідність закономірностям вікового розвитку учнів; управління розвитком і вихованням учнів.

Методологічною основою процесу навчання в сучасній педагогіці є наукова теорія пізнання (гносеологія), яка передбачає єдність історичного та логічного в педагогічних процесах, методологічний аналіз основних дидактичних понять тощо. Наукова теорія пізнання вивчає природу наукового пізнання і його можливості, головні закономірності пізнавального процесу, форми й методи пізнання людиною навколишньої дійсності, умови істинності пізнання.

У навчальному процесі знаходять вияв відомі філософські положення про взаємозв’язок і взаємозалежність, єдність і боротьбу протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні.

Основною рушійною силою процесу навчання є протиріччя (невідповідність) між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання та можливостями щодо реалізації процесу навчання, які визначаються соціально-економічним прогресом і становищем освіти в даний період.

У процесі навчання виділяють ряд внутрішніх протиріч: між досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв’язання поставлених перед ними нових завдань; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем і учнями; між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці та ін. Мистецтво вчителя полягає у з’ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.