Поняття про розвиток і формування особистості

Головною метою роботи школи є процес формування особистості, її гармонійний розвиток. Під розвитком особистості слід розуміти взаємопов’язаний процес кількісних і якісних змін, що відбуваються під час анатомо-фізіологічного дозрівання людини, становлення її світогляду, моральних поглядів, переконань, емоційно-почуттєвої сфери.

Формування – процес становлення особистості людини в результаті об’єктивного впливу спадковості, середовища, цілеспрямованого виховання і власної активності особистості.

Соціалізація особистості – процес засвоєння індивідом соціального досвіду, цінностей, норм, елементів культури, установ, властивих суспільству, соціальних груп, до яких він належить. При цьому людина є не лише об’єктом, а й суб’єктом цього процесу.

Виховання – процес цілеспрямованого формування особистості в умовах спеціально організованої виховної системи. Таким чином, усі ці поняття не тотожні, як і не тотожні поняття людина і особистість.

Людина – жива істота, що володіє даром мислення і мови, здатністю створювати знаряддя і користатися ними. Людина представляє собою єдність фізичного і духовного, природного і соціального, спадкоємного і придбаного.

Індивід (від лат. іndіvіduum – неподільне) – людина як цілісний і неповторний представник роду з її психофізичними властивостями, що виступають як передумова розвитку особистості й індивідуальності.

Особистість – людина як суб’єкт відносин і свідомої діяльності, здатний до самопізнання і саморозвитку; стійка система соціально-значущих рис, відносин, установок і мотивів, що характеризує людину як члена суспільства.

Людина як біологічна істота і як індивід – неповторний представник людського роду – з’являється перед нами насамперед у своїх природних і біологічних особливостях, що складають передумову й умову її соціального розвитку. Людина-особистість як соціальна істота – найвища цінність, заради якої здійснюється розвиток суспільства.

Якщо поняттялюдини як біосоціальної істоти відбиває одночасно і біологічні, і соціальні якості, то поняттяособистостіозначає специфічну суспільну особливість людини і пов’язане із засвоєнням матеріального і духовного досвіду, накопиченого людством. Особистість наділена певним ступенем усвідомлення світу і самосвідомості. Індивід стає особистістю, коли він у змозі оцінити не лише оточуюче його середовище, але й своє становище в ньому і тим самим діяти свідомо і цілеспрямовано.

Індивідуальність характеризує несхожість, своєрідність, відмінність однієї людини, особистості від іншої.

Отже, людина, як особистість, характеризується:

· самосвідомістю (основа формування розумової активності і самостійності особистості, пізнання себе і пошук сенсу життя);

· активністю (прагнення вийти за межі реалізованих можливостей);

· наявністю „Я-образу”, – системи уявлень людини про себе реальну, себе очікувану, себе ідеальну (виявляються в самооцінці, почутті самоповаги, рівні домагань і т.д.)

· спрямованістю – стійкою системою мотивів: потреб, інтересів, ідеалів, переконань і т.д.

· здібностями (властивості і якості, що забезпечують успішність у виконанні визначеної діяльності);

· характером (сукупність стійких індивідуальних якостей людини, що обумовлює типові для нього способи поведінки й емоційного реагування).

На основі зіставлення понять „людина”, „індивід”, „особистість”, „індивідуальність” психологи затверджують (А.Асмолов, А.Петровський): взаємини між індивідом як продуктом антропогенезу, особистістю, що засвоює суспільно-історичний досвід, і індивідуальністю, що перетворює світ, може бути передано формулою: ІНДИВІДОМ народжуються, ОСОБИСТІСТЮ стають, ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ відстоюють.

Таким чином, виходячи з того, що біологічні властивості і якості людини їй іманентно властиві, особистісні якості – психічні і соціальні – формуються, розвиваються довічно, можна зробити висновок: об’єкт і предмет педагогіки – особистість людини у всім різноманітті її природних і соціальних властивостей, якостей і проявів; процес виховання, що забезпечує цілеспрямоване формування і розвиток особистості.