Тема 2.6. Виховання студентської молоді у вищому навчальному закладі

Компетенції (прогнозовані результати навчання):

Знання: мети і завдань організації виховної роботи у вищій школі та управління нею; сутності і змісту основних напрямів виховання, методів та форм організації виховного процесу.

Уміння: здійснювати виховну роботу у студентському колективі з урахуванням їх індивідуальних особливостей та соціального стану, аналізувати виховну діяльність куратора академічної групи.

1. Теоретичні основи виховання студентської молоді (мета, завдання, принципи, напрями виховання у вищій школі).

2. Форми позааудиторної виховної роботи зі студентами.

3. Роль куратора у виховній роботі з академічною групою.

4. Особливості індивідуально-виховної роботи зі студентами.

Основні поняття теми: виховний ідеал, мета виховання, принципи виховання, національна самосвідомість, система національного виховання.

ОПОРНІ СХЕМИ ДО ТЕМИ

МЕТА

ВИХОВНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

ВИЩОГО

НАВЧАЛЬНОГО

ЗАКЛАДУ

УМОВИ

РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ

ОРГАНІЗАЦІЇ

ВИХОВНОГО

ПРОЦЕСУ

СТРУКТУРНІ

ЕЛЕМЕНТИ

ПРОЦЕСУ

ВИХОВАННЯ

КОМПОНЕНТИ

ПРОЦЕСУ

ВИХОВАННЯ

ПРИНЦИПИ

ВИХОВАННЯ

У ВИЩОМУ

НАВЧАЛЬНОМУ

ЗАКЛАДІ

ОРІЄНТОВАНІ

НАПРЯМИ

ВИХОВНОЇ

ФОРМИ

ПОЗААУДИТОРНОЇ

ВИХОВНОЇ

РОБОТИ

ІНСТИТУТ

КУРАТОРІВ

ФУНКЦІЇ

КУРАТОРА

АКАДЕМІЧНОЇ

ГРУПИ

ОСНОВНІ

ФОРМИ

ВИХОВНОЇ

РОБОТИ

КУРАТОРА

КРИТЕРІЇ

ЕФЕКТИВНОСТІ

УПРАВЛІННЯ

СИСТЕМОЮ

ВИХОВНОЇ РОБОТИ

НА РІВНІ КУРАТОРА

АКАДЕМІЧНОЇ ГРУПИ

Формування всебічно розвиненої особистості майбутнього фахівця вимагає проведення цілеспрямованої виховної роботи в різних напрямах: моральному, правовому, екологічному, трудовому, економічному, естетичному, фізичному та ін. Реалізація змісту завдань кожного з означених напрямів передбачає врахування специфіки майбутньої професійної діяльності фахівців, необхідних для цього людських і професійних якостей.

У процесі формування майбутніх фахівців чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання– виховна діяльність вищого навчального закладу, спрямована на формування у студентів стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Систему моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя (О.Вишневський).

Серед моральних якостей, які мають особливе значення для майбутньої професійної діяльності, виокремлюють (Н.Дяченко) професійний обов'язок, професійну честь, професійну гордість і професійну етику.

Майбутні фахівці повинні усвідомлювати, що вони самі відповідають за свої вчинки, що кожен їх крок буде морально оцінено. Лише за цієї умови вони будуть готові до роботи в професійному колективі. Важливо, щоб студенти знали моральні вимоги щодо професій, які вони опановують, і якості, які повинні виховати в собі, щоб відповідати цим вимогам. Засвоєння норм професійної етики допомагає молодій людині швидше професійно адаптуватися.

Ефективність морального виховання студентів визначають такі чинники: створення у вищому навчальному закладі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співжиття; відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального розвитку студентів, особливостей їх майбутнього фаху; своєчасне вжиття виховних заходів, акцентування уваги на запобіганні аморальним явищам у студентському середовищі; підтвердження декларованих педагогами моральних принципів їх моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.

Умови прискореного науково-технічного прогресу передбачають чесну, сумлінну, напружену та ініціативну роботу кожного працівника, формування якого є одним із найважливіших завдань трудового виховання у вищому навчальному закладі.

Трудове виховання – процес формування потреби в праці і сумлінного, творчого ставлення до неї, гордості за свою професію, високих моральних і професійних рис громадянина, працівника, фахівця, вироблення практичних умінь і навичок культури праці.

Найважливішим завданням трудового виховання студентів є формування у них професійних здібностей і потреб, умінь, навичок, звичок професійного призначення, психологічна підготовка до праці з обраної спеціальності; виховання волі, терпеливості і наполегливості в подоланні труднощів.

Трудове виховання студентів здійснюється в процесі усіх видів діяльності студента: навчальній праці, науково-дослідній роботі, виробничій практиці, громадській діяльності, побутовій праці.

У трудовому вихованні студентів необхідно, щоб пропонована їм праця ґрунтувалася на таких важливих засадах: ефективне використання робочого часу, раціональні прийоми праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Критерієм трудової вихованості студентів є висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, технологічна дисципліна.

Ринкова економіка передбачає формування нової особистості – дбайливої, упевненої у власних силах, ініціативної, здатної самостійно орієнтуватися в економічній ситуації, ознайомленої із досягненнями світової економічної думки і практики. Формування такого типу особистості вимагає належного економічного виховання студентів вищої школи.

Економічне виховання – педагогічна діяльність, спрямована на формування на основі спеціальних знань економічної свідомості, економічного мислення, умінь і навичок економічної діяльності, економічно значущих якостей особистості.

Економічне виховання має бути зорієнтоване на формування економічного мислення, почуття власника, реального господаря; вміння прогнозувати наслідки своїх рішень, економічно обґрунтовувати ставлення до праці та її результатів; усвідомлення свого статусу платника податку, його прав і обов'язків; прагнення до нарощування трудових доходів, до поліпшення якості життя; готовність брати участь у різноманітних формах економічної діяльності; моральний вибір у ситуаціях, пов'язаних з економічною діяльністю; вміння долати економічні труднощі в кризовій ситуації; здатність ефективно використовувати механізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів. (С.Шпак).

Досягнення зазначеної мети в економічному вихованні студентів можливе за умови вивчення основних напрямів розвитку економіки держави, формування економічної свідомості та мислення, бажання досконало володіти обраною професією; формування навичок раціональної організації праці та економного використання бюджету часу (навчального і особистого), а також елементарних навичок економічного рахунку, вміння співвідносити затрати праці й кінцевий результат з кожного виду діяльності; виховання бережливості, ініціативності, діловитості, дисциплінованості.

Забезпечуючи економічне виховання студентів, слід брати до уваги його зв'язок з іншими напрямами виховання: трудовим, моральним, правовим, екологічним, естетичним і фізичним.

Економічне виховання студентів проводиться у межах навчальної та позааудиторної роботи. У позааудиторній роботі з економічного виховання використовуються різні її методи і форми: лекції, бесіди, зустрічі «за круглим столом», вечори запитань і відповідей, економічні олімпіади, вікторини, диспути на економічні теми, зустрічі студентів з економістами, приватними підприємцями тощо.

Економічне виховання у вищому навчальному закладі спрямоване на формування висококваліфікованого фахівця, людини, яка вміє бути господарем своєї долі, здатна об'єктивно оцінювати своє становище в суспільстві, свої вчинки й дії з погляду економічної доцільності та результативності, вміє планувати свою життєдіяльність, розраховувати і прогнозувати її.

Правове виховання, як складова національного виховання, є одним із шляхів формування повноцінного громадянина України у період глибоких соціальних, економічних та політичних перетворень. Тільки достатньо підготовлений у правовому плані, високоморальний фахівець може орієнтуватися у правовій політиці своєї держави і суворо дотримуватись законності.

Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки.

Вставка с.62-63

Екологічне виховання – педагогічна діяльність спрямована на формування у студентів екологічної культури.

Екологічна культура передбачає наявність глибоких знань про навколишнє середовище, екологічний стиль мислення, що зумовлює відповідальне ставлення до природи та свого здоров'я; уміння і досвід розв'язання екологічних проблем; безпосередню участь у природоохоронній роботі, а також здатність прогнозувати можливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини.

Наявність екологічної культури допомагає майбутньому фахівцю усвідомити власний виховний потенціал як майбутнього спеціаліста, який має володіти методикою еколого-виховної роботи на виробництві.

Важливим компонентом екологічної вихованості є екологічна свідомість особистості, тобто сукупність знань, уявлень людини про її взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємодію зі світом природи. На цій основі формується відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення людиною себе як її частини.

Важливою якістю екологічно вихованої особистості є сформованість у неї екологічної відповідальності, тобто усвідомлення необхідності брати на себе конкретні зобов'язання для гармонізації її зв'язків із навколишнім середовищем та здатність прогнозувати наслідки власної діяльності.

У процесі екологічного виховання необхідно домагатися, щоб для кожної молодої людини законом стали етичні правила поводження на Землі, виголошені німецьким філософом та екологом Е. Калленбахом:

– люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним;

– вважай кожен твій день на Землі священним і святкуй зміну пір року;

– не вважай себе вищим за інші живі істоти і не поводься так, щоб вони зникали;

– будь вдячним тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають;

– не занапащай і не забруднюй багатств Землі зброєю війни;

– не женися за прибутками від багатств Землі, а намагайся відновлювати її виснажені сили;

– не приховуй від себе й від інших наслідки твоєї діяльності на Землі;

– не обкрадай майбутні покоління, виснажуючи й забруднюючи Землю;

– споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають рівні права на її багатство.

Важливим напрямом виховання студентів вищого навчального закладу, чинником гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання.

Естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Метою естетичного виховання у вищому навчальному закладі є формування у майбутнього спеціаліста естетичної культури – здатності особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя та діяльність за законами краси.

Ефективність естетичного виховання студентів значною мірою залежить від умілого використання педагогами різноманітних способів і засобів: створення естетичних ситуацій, які передбачають оцінювання (ознайомлення з творами мистецтва та їх обговорення); використання естетичного потенціалу усіх навчальних дисциплін; впровадження естетичних елементів у структуру знань та ін.

Формування естетичної культури майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах залежить від багатьох факторів. Поширеним серед них технократизм – надання переваги технічним дисциплінам, який протиставляє матеріальну культуру духовній. Це призводить до викривлення самої духовної культури, виникнення її неповноцінних форм. Тому в тих навчальних закладах, де спостерігається це явище, необхідно вносити у навчально-виховний процес гуманістичний смисл, гуманітаризувати свідомість студентів (М. Фіцула).

Отже, для високої ефективності естетичного виховання студентів необхідно створити у вищому навчальному закладі естетично привабливу обстановку, використовувати у виховній роботі зі студентами потенційні можливості народних традицій та обрядів, забезпечувати високу естетичну культуру викладачів і студентів, а також виховних заходів, залучаючи до їх підготовки і проведення якомога більше студентів і відомих людей зі сфери культури.

Фізичне виховання у вищому навчальному закладі є невід'ємною частиною формування загальної і професійної культури особистості сучасного фахівця, системи гуманістичного виховання студентів. Як навчальна дисципліна, обов'язкова для всіх спеціальностей, воно є також засобом формування всебічно розвиненої особистості, оптимізації фізичного і фізіологічного стану студентів у процесі професійної підготовки.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Фізичне виховання спрямоване на розв'язання таких специфічних завдань: формування у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці; збереження і зміцнення здоров'я студентів, сприяння всебічному розвитку організму, підтримання високої працездатності протягом усього періоду навчання; всебічна фізична підготовка; професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності; здобуття студентами необхідних знань з основ теорії, методики і організації фізичного виховання і спортивного тренування, підготовка до роботи як громадських інструкторів, тренерів і суддів; удосконалення спортивної майстерності студентів-спортсменів; виховання усвідомлення необхідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

Фізичне виховання студентів у вищих навчальних закладах здійснюється протягом усього періоду навчання в таких формах: навчальні заняття, самостійні заняття фізичною культурою, спортом і туризмом, фізичні вправи в режимі дня, масові оздоровчі, фізкультурні та спортивні заходи. Усі форми взаємопов'язані, доповнюють одна одну, постають як цілісний процес фізичного вдосконалення.

Ефективність фізичного виховання значною мірою залежить від мотивів, які стимулюють активність особистості: фізичне вдосконалення пов'язане з прагненням прискорити темпи власного розвитку, мати гідне місце в оточенні, домогтися уваги; дружня солідарність продиктована бажанням бути разом з друзями, співпрацювати з ними; відповідальність зумовлена необхідністю відвідувати заняття з фізичної культури, виконувати вимоги навчальної програми; суперництво пов'язане з бажанням виділитися, підняти свій престиж, бути першим; спортивний мотив зумовлений прагненням досягнути значних результатів; ігровий, що є засобом розваги, нервової розрядки, відпочинку та ін.

Фізична культура і спорт сприяють підвищенню і збереженню працездатності на тривалий час, зміцнюють організм, підвищують його опір захворюванням, позитивно впливають на функції всіх систем організму, що є надійним фундаментом успішної професійної діяльності фахівця.

Реалізація завдань виховної роботи у студентських групах здійснюється через інститут кураторів (лат. curator – опікун). Діяльність куратора спрямована на здобуття молодою людиною соціального досвіду поведінки, формування національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій та розвиток індивідуальних якостей майбутнього фахівця.

На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог з урахуванням профілю підготовки фахівців та специфіки діяльності факультету, стажу викладацької роботи у вищому навчальному закладі. Обов'язковою умовою його перебування на цій посаді є викладання лекційного курсу чи ведення семінарсько-практичних занять в академічній групі.

Куратор академічної групи виконує аналітичну, організаторську та соціальну функції (О. Дубасенюк). Аналітична функція передбачає планування та організацію виховної роботи з урахуванням міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуальних особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров'я, результатів навчання тощо. Організаторська функція полягає у залученні студентів до різних видів діяльності: пізнавальної, суспільно корисної, ціннісно орієнтаційної, художньої та ін. Вона забезпечує також надання необхідної допомоги студентському самоврядуванню, творчим групам, радам тощо. Функція соціалізації реалізується у гуманістичноорієнтованій взаємодії «педагог – студент». Куратор академічної групи допомагає вихованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого колеги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями. Водночас сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, оскільки переймає та переосмислює соціальний досвід, носієм якого є студентство.

Результативність роботи кураторів значною мірою залежить від дотримання певних умов, які передбачають:

– планування роботи спільно з активом групи;

– вибудовування стосунків з групою залежно від педагогічної ситуації, а також з урахуванням індивідуальних особливостей студентів;

– залучення усіх студентів до суспільних справ і відповідальності за них;

– допомогу студентам у виконанні багатьох суспільних ролей;

– запобігання байдужості, безконтрольності і безвідповідальності;

– сприяння розвитку студентського самоврядування, ініціативи, суспільної активності.

У своїй діяльності куратор досягає бажаних наслідків за умови, якщо займає стосовно майбутніх спеціалістів позицію старшого колеги, володіє необхідним стилем спілкування зі своїми вихованцями, який допомагає йому переконувати, а не карати, радити, а не диктувати, уважно вислуховувати студентів, підтримувати і пропагувати цінне, що є в їхніх пропозиціях, тактовно застерігати від можливих помилок, виявляючи турботу про формування у них позитивних якостей і подолання недоліків.

Критеріями ефективності управління системою виховної роботи на рівні куратора академічної групи є: рівень вихованості майбутніх фахівців; активність, згуртованість групи; стабільний режим роботи академічної групи, відсутність серйозних випадків порушень трудової та навчальної дисципліни студентами; позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально-пізнавальній, науково-дослідній, інших видах діяльності; мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента; різноманітність форм виховної позааудиторної роботи, що допомагає самореалізації особистості кожного студента; діяльність студентського самоврядування у групі; участь групи у заходах навчального закладу; сприятливі умови проходження адаптаційного періоду студентами 1-го курсу; оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.

Виховна ефективність досягається куратором за умови цілісного педагогічного процесу з урахуванням психолого-педагогічних особливостей переміщення із сфери зовнішніх впливів у сферу внутрішніх стимулів діяльності, коли виховання на кожному етапі розвитку особистості студента переростає у його самовиховання.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Розкрийте основні завдання національного виховання студентської молоді.

2. Проаналізуйте основні принципи виховання студентів у ВНЗ.

3. Доведіть необхідність морального виховання майбутніх фахівців.

4. Розкрийте взаємозв'язок фізичного (естетичного) виховання з іншими складовими всебічного розвитку особистості.

5. Обгрунтуйте актуальність заповідей Е.Калленбаха для екологічного виховання в Україні.

6. Розкрийте сутність особистісно-орієнтованого підходу у вихованні студентів.

7. Охарактеризуйте основні функції куратора академічної групи.

8. Розкрийте основні зміст, форми і методи виховної роботи куратора академічної групи.

9. Назвіть і обгрунтуйте основні вимоги до плану виховної роботи куратора академічної групи.

Завдання для самостійної роботи

1. Складіть таблицю напрямів виховання у вищій школі, зазначивши їх мету, завдання, форми реалізації.

2. Запропонуйте шляхи вдосконалення виховної роботи в академічній групі. Складіть план роботи куратора академгрупи.

3. Напишіть есе «Куратор академічної групи: хто він?»

4. Підготуйте сценарій виховного заходу із студентами академічної групи вашого факультету.

Рекомендована література

Основна:

1. Алексюк А.М.Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 316 с.

3. Вітвицька С.С. Практикум з педагогіки вищої школи: Навч. посіб. за модульно-рейтинговою системою навчання для студентів магістратури. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 396 с.

4. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с.

5. Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник /За ред. В.І.Лозової. – Харків: «ОВС», 2006. – 496 с.

6. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник /За ред. З.Н.Курлянд. – К.: Знання, 2005. – 399 с.

7. Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2007. – 352 с.

Додаткова:

1. Авдєєва І.М., Мельникова І.М. Інноваційні комунікативні технології в роботі куратора академгрупи. – К., 2007. – 304 с.

2. Виховна робота зі студентською молоддю. Навч. посібник. – Одеса, 2006. – 288.

3. Виховна робота зі студентською молоддю. – Концепція виховної роботи. - Тернопіль, 2001.

4. Хоружа Л.Л. Етична компетентність майбутнього вчителя початкових класів: теорія і практика. – К., 2003. – 320 с.

5. Підготовка майбутнього вчителя до морального виховання учнів / Авт. кол.: В.К. Демиденко та ін. – К.: ІЗМН, 1996. – 204 с.

6. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія. – К.: ІСДО, 1995. – 160 с.

7. Сучасні підходи до проблем виховання: студентської молоді. – Рівне, 2000.