Пізнавальні процеси особистості. людиною навколишнього світу

 

людиною навколишнього світу. Він підносить чутливість органів чуття, прискорює процес сприймання, сприяючи ясності і чіткості відображення. Особливо виразною зовнішня увага є за умов, коли людина не лише дивиться, а й придивляється, не лише слухає, а й прислуховується. Це супроводжується відповідною позою орга­нізму, орієнтувальними рухами голови, очей тощо.

На відміну від зовнішньої, внутрішня увага зосереджена не на самих об'єктах чи явищах зовнішнього світу, а на їхніх образах. Ця увага спрямована на внутрішній світ людини, наприклад, на її мис­лення, згадування, потреби, інтереси, переживання тощо. Вона пов'язана зі самосвідомістю і рефлексією. Інтелектуальний, емоційний і вольовий розвиток людини неможливий без внут­рішньої уваги. Нерідко її супроводжують неусвідомлені рухи губ, жестикуляція, ненавмисне малювання тощо.

У діяльності людини зовнішня і внутрішня увага чергуються, гальмуючи одна одну. Це пов'язано з тим, що людині важко зосе­редитися на своїх внутрішніх проблемах і одночасно уважно виконувати якусь складну діяльність. За походженням внутрішня увага виникає пізніше за зовнішню.

Залежно від форми організації увагу поділяють на індивідуаль­ну, групову та колективну. Індивідуальна увага — це зосереджена і спрямована діяльність окремої конкретної особи, наприклад, ува­га студента під час контрольної роботи. Групова увага вияв­ляється у зосередженні уваги декількох осіб даної групи на сумісному завданні, наприклад, робота в підгрупах під час психо­логічного тренінгу. Організація такої уваги дається нелегко, бо групи можуть відволікати одна одну. Колективна увага — це зосе­редження всіх осіб групи на одному спільному завданні, напри­клад, увага студентів під час лекції.

За ступенем соціалізації виділяють природну та соціальну увагу. Природна увага виявляється як вибіркове реагування на подразники у вигляді орієнтувального рефлексу. Вона дана лю­дині від народження. Соціальна увага формується під час життя і пов'язана з набуванням соціального досвіду і включенням вольо­вої регуляції у процеси уваги.

За ступенем регуляції вирізняють безпосередню та опосередко­вану увагу. Безпосередня увага регулюється лише об'єктом, який

відповідає інтересам і потребам людини і на який спрямовано ува­гу людини. Наприклад, нашу увагу привертає голосний звук чи яс­краве світло. Опосередкована увага регулюється змістом і зна­ченням сприйнятого. Вона підтримується за допомогою спеціаль­них засобів: жестів, слів, інтонації тощо. Наприклад, нашу увагу може привернути зміст шепоту. Цей вид уваги тісно пов'язаний із апперцепцією. У людини спочатку з'являється безпосередня ува­га, а вже пізніше — опосередкована.

Залежно від орієнтації на конкретні психічні процеси виділяють чуттєву та інтелектуальну увагу. Чуттєва увага пов'язана або з вибірковою роботою органів чуття, і тоді в центрі уваги є звук, за­пах тощо, або з вибірковою роботою нашої емоційної сфери, і тоді в центрі уваги є емоції та почуття людини. Інтелектуальна увага пов'язана зі зосередженістю та спрямованістю мисленнєвих процесів. Отже, вона орієнтована на мислення. Чуттєва увага за походженням первинна, інтелектуальна — вторинна.

16.4. Основні властивості уваги

Увага має свої неповторні властивості. До основних відносять концентрацію, розсіяність, стійкість, коливання, переключення, розподіл та обсяг.

Концентрація уваги характеризує ступінь зосередженості свідомості на певних об'єктах. Вона забезпечує поглиблене вив­чення об'єктів та явищ, вносить ясність в уявлення людини. Чим менше коло об'єктів, на які звернуто нашу увагу, тим вища її кон­центрація. Чим більше сконцентрована увага, тим більше гальму­ються впливи сторонніх стимулів, тим менше ми їх помічаємо і тим продуктивнішою є наша діяльність. Найвища концентрація досягається при спрямованості уваги на один об'єкт чи діяльність. Результативність діяльності у такому разі забезпечується поєднанням концентрації уваги з її обсягом і розподілом. На кон­центрацію уваги впливає також міра зацікавленості у діяльності та індивідуальні відмінності між людьми.

Протилежною до концентрації властивістю є розсіяність. Розсіяність уваги — це нездатність людини зосередитись на пев­ному виді діяльності протягом тривалого часу. Розсіяність може бути уявною та справжньою. Уявна розсіяність — це неуважність

Розділ IV

Пізнавальні процеси особистості

 

людини до безпосереднього оточення, спричинена або надмірною концентрацією уваги на якомусь об'єкті чи діяльності, або вузьким обсягом уваги. В побуті її називають «професорською» увагою. Справжня розсіяність — це неуважність людини як до безпосеред­нього оточення, так і до основного виду діяльності. Вона гальмує довільну увагу людини, викликає її нестійкість та коливання. Причиною справжньої розсіяності можуть бути загальні розлади нервової системи (неврастенія), недокрів'я, хвороби носоглотки, фізична та розумова втома й перевтома, важкі переживання, різноманітність інтересів тощо.

Під стійкістю уваги розуміється тривалість зосередження ува­ги на об'єкті чи діяльності. Стійкість уваги підвищується за умов помірної складності та зрозумілості матеріалу; активної розумової діяльності; різноманітності вражень, наприклад, можливості розкривати в предметах та явищах, на які спрямовано нашу увагу, все нові сторони та зв'язки; підвищеної мотивації, насамперед, інтересу; доброго самопочуття; відсутності відволікаючих момен­тів; наявності сильної нервової системи; відсутності надмірного збудження.

Коливання — це властивість уваги, протилежна стійкості, і виявляється у мимовільному періодичному то послабленні, то підсиленні уваги до конкретного об'єкта чи діяльності. Коливання уваги спостерігається навіть при дуже зосередженій та напру­женій роботі. Це пояснюється безперервною зміною збудження та гальмування в корі головного мозку. На відміну від переключення, коливання уваги має мимовільний характер. Воно спричинене дією на людину сторонніх подразників (зовнішніх та внутрішніх), які відволікають від основного виду діяльності.

При сприйманні елементарних подразників періоди коливання складають в середньому від 2 до 12 сек і на стійкість уваги істотно не впливають. Навпаки, це підтримує спрямовану діяльність. При складнішій пізнавальній діяльності період коливання тривалішій (15-20 хв) і спричинює мимовільне відволікання. Таке тимчасове зниження уваги пов'язане з втомою та адаптацією органів чуття і є тим обов'язковим відпочинком, який оберігає людину від перезбу-дження. Інформацію, яка втарчається за цей час, можна компенсу­вати при її повторному сприйнятті.

Зовнішні подразники спричиняють зовнішнє коливання уваги. При цьому довільна увага стає мимовільною. Найбільше відволі­кають предмети та явища, які з'являються зненацька і діють з перемінною силою та частотою. У відповідь на ці подразники в людини з'являється орієнтувальний рефлекс, який важко надаєть­ся гальмуванню. Внутрішні подразники спричиняють внутрішнє коливання уваги. Найважливішими тут є сильні переживання (наприклад, страх, гнів, образа тощо), відсутність почуття відпо­відальності та інтересу.

Коливання уваги слід відрізняти від переключення — навмис­ного перенесення уваги з одного об'єкта на інший. Ця властивість означає здатність людини свідомо і швидко орієнтуватися у складній мінливій ситуації. Упродовж однієї секунди можна 3-4 рази переключити свою увагу. Переключення уваги зростає у разі зацікавленості у діяльності (чим діяльність, на яку переклю­чається увага, цікавіша, тим легше на неї переключитись); пози­тивного ставлення до діяльності, на яку слід переключити увагу (чим ставлення краще, тим переключення відбувається легше); зв'язку між змістом попередньої і наступної діяльності (якщо та­кий зв'язок є, увагу переключити легше); ступеня зосередженості на попердній діяльності (при значному зосередженні важко пере­ключитися на щось інше); ступеня завершення дії (якщо поперед­ня дія завершена, на наступну переключитися легше); темпера­менту (сангвіники та холерики швидше переключають увагу); стану організму (втомлена людина переключається повільніше). Переключення уваги відносять до тих властивостей, які легко надаються тренуванню.

Розподіл уваги характеризує здатність водночас приділяти увагу декільком об'єктам чи явищам. Наприклад, студент слухає лекцію і конспектує її. Високий рівень розподілу уваги є запору­кою успішної діяльності людини. Завдяки їй вона здатна одночас­но виконувати декілька видів діяльності, зберігаючи їх у центрі своєї уваги. Так, Юлій Цезар міг в один і той самий час виконува­ти сім не пов'язаних між собою справ, а Наполеон — диктувати своїм секретарям сім дипломатичних документів. Є припущення, що такий розподіл уваги досягається або завдяки надзвичайно швидкому переключенню уваги з однієї діяльності на іншу, або за-

Розділ III