Ми прийшли в це життя для перемог!

Президенту України

Порошенко Петру Олексійовичу

Шановний Петре Олексійовичу!

 

Я, Білоус Юрій Юрійович, громадянин України, зі свого народження і по теперішній час проживаю на території України. Народився в сім’ї лікарів у м. Кіровограді у 1988 році.

Все своє свідоме життя прожив в реаліях незалежної України і відчув та пропустив через себе всі ті зміни, що відбулися з нашою країною за останні понад два десятиріччя.

Починаючи з маминої колискової, яка несе в собі пам'ять віків і є не просто пісенькою, закінчуючи гімном, який накладає свою силу на всю націю, ми творимо власну долю. І в той час коли колискова стосується лише однієї людини, однієї долі, гімн змінює життя мільйонів, адже досить часто він виконується великою кількістю людей одночасно, що перетворює його на колективну афірмацію, яка поселяється у серцях людей і заряджає не тільки їх самих, а і весь простір навколо них.

Одним із головних державних символів нашої держави є Державний Гімн України.

06.03.2003 р. вищим законодавчим органом нашої країни – Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про Державний Гімн України", відповідно до ст. 1 якого, Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського.

При всій повазі до гімну нашої країни у мене ще з дитячих років під час співу або прослуховування гімну України почала складатися думка, що це гімн народу, який тільки добивається свої державності, а не народу, який вже має свою державу. В мені боролися два почуття: перше – гордість від того, що я українець, друге – активний протест проти того, щоб заряджати себе словами "ще не вмерла, ще усміхнеться, згинуть воріженьки, душу й тіло ми положим". Як і будь-якому підлітку, а сьогодні уже молодій людині з вищою освітою і з мріями, пов’язаними із щасливим життям у своїй країні мені було складно тоді і складно тепер налаштовувати себе на позитивний і оптимістичний лад, чуючи строки головної пісні своєї країни.

І таких як я мільйони.

Слова, що віднесені до майбутнього часу, як "ще не вмерла України, усміхнеться доля, згинуть наші вороженьки, запануєм і ми, браття, у своїй сторонці", з одного боку надихають на боротьбу, а з іншого – опосередковано стверджують, що зараз у нас немає долі і ми не є господарями у своїй державі. Сприймається наш гімн скоріше як реквієм, поминальна пісня, аж ніяк не пісня, яка об’єднує громадян всієї країни, змушуючи захоплюватися цим символом держави.

Так, саме в реаліях боротьби за незалежність було народжено слова цього гімну, які були актуальними на той час, але з того періоду нашої історії минуло вже понад 150 років, у 1991 році Україна здобула свою незалежність і тому слова головної пісні нашої держави мають утверджувати нові реалії, бути констатуючими, а не очікувальними, якими вони були у час відсутності державності нашого народу.

На мою думку, гімн України має стверджувати, що Україна є державою, в якій панує український народ і цей принцип має бути вищим за будь-який існуючий політичний стан.

Зміну гімну України вважаю необхідною вимогою часу.

Сьогодні саме той час, коли потрібно усвідомити себе як сильну, процвітаючу, вільну, багату і самодостатню державу. Нам більше не потрібно згадувати смерті, кров і страждання. Українська нація за багато століть своєї історії настраждалась вдосталь і земля наша залита кров’ю більше ніж достатньо.

Шановний пане Президент!

Кожен з нас хоче жити щасливо і зважаючи на мізерні спроби Верховної Ради внести певні зміни до тексту чи зовсім змінити гімн, звертаюся до Вас, Петре Олексійовичу, як до президента України, якого в такий скрутний час обрали на цей ключовий пост ми – громадяни України, з проханням ініціювати та у встановленому законодавством порядку змінити гімн нашої держави, чим буде відкрито нову віху нашої історії, буде прокладено новий історичний шлях для української держави і кожного українця!

Ми прийшли в це життя для перемог!

 

 

З повагою,

 

громадянин України ___________ Білоус Юрій Юрійович