За яких умов діє Закон спадної віддачі фактора виробництва?

Для того, щоб відобразити вплив змінного фактора на виробництво, вводяться поняття сукупного (загального), середнього і граничного продукту.

Сукупний продукт – це кількість економічного блага, що вироблене з використанням деякої кількості змінного фактору.(ТР) Розділивши сукупний продукт на витрачену кількість змінного фактору, можна отримати середній продукт AP=Q/F1

Граничний продукт визначається як приріст сукупного продукту, отриманий в результаті нескінченно малого приросту кількості використаного змінного фактору.

MP=ΔQ/ΔF1

Сукупний продукт з ростом використання у виробництві змінного фактору (F1) буде збільшуватися, але це зростання має певні межі в рамках заданої технології

При незмінному стані техніки, наприклад, зростання використання праці обмежене На першій стадії виробництва (0А) збільшення затрат праці сприяє все більш повному використанню капіталу: гранична і загальна виробничість праці зростають. Це виражається у зростанні граничного і середнього продукту, при цьому MP>AP (рис 5 - 1б). В точці А’ граничний продукт досягає свого максимуму. На другій стадії (АБ) величина граничного продукту зменшується і в точці Б’ стає рівною середньому продукту (МР=АР). Якщо на першій стадії 0А сукупний продукт зростає повільніше, ніж використана кількість змінного фактору, то на другій стадії (АБ) скупний продукт росте швидше, ніж використана кількість змінного фактору (рис. 5-1а). На третій стадії виробництва (БВ) MP<AP, в результаті чого сукупний продукт росте повільніше витрат змінного фактору і, врешті решт, наступає четверта стадія (після точки В), коли МР<0. В результаті приріст змінного фактору F1 призводить до зменшення випуску сукупної продукції (звичайно, за умови, що всі одиниці змінного фактору якісно однорідні і додавання все нових і нових одиниць не веде до якісних змін технологій.) В цьому і заклечається закон спадної віддачі фактора виробництва. Він стверджує, що з ростом використання якого-небудь виробничого фактору (при незмінності останніх) рано чи пізно досягне така точка, в якій додаткове застосування змінного фактору веде до зниження відносного, а надалі і абсолютного об’ємів випуску продукції. Збільшення використання одного з факторів (при фіксованих останніх) призведе до наступного зниження віддачі його застосування. Отже, додатковий продукт, отриманий від рівного приросту змінного ресурсу, буде зменшуватися разом зі збільшенням пропорції між змінними факторами і незмінними, що споживаються виробництвом (або маржинальний продукт одного ресурсу зменшиться)

Закон спадної віддачі фактора виробництва ніколи не був доведений суворо теоретично, він виведений експериментальним шляхом (9спочатку в сільському господарстві, а потім і відносно до інших галузей виробництва.) Він відображає реальний факт певних пропорцій між різними факторами. Їх порушення, що виражається у надмірному зростанні застосування одного з ресурсів, може доволі швидко вичерпати межі взаємозамінності ресурсів і в кінцевому результаті призведе до недостатньо ефективного його використання (якщо інші фактори виробництва залишаються незмінними)

Закон спадної віддачі факторів виробництва носить не абсолютний, а відносний характер. По-перше він застосовується лише на короткостроковому відрізку часу, коли хоча б один з факторів виробництва залишається незмінним. По-друге, технічний прогрес постійно розширяє його межі. Це видно з графіка.

Максимально можливе використання змінного фактору в технології I позначимо через Х1. Очевидно, що перехід до технології II дозволяє збільшити кількість змінного фактора до Х2 (Х2>X1), перехід до технології III – до Х3