Дисконтований строк окупності проекту визначається за формулою

.

2. Друге практичне завдання передбачає розрахунок точки беззбитковості інвестиційного проекту.

Визначення критичного обсягу виробництва, тобто точки беззбитковості, визначає, при якому обсязі виробництва і реалізації продукції та в який момент часу підприємство окупить витрати на впровадження інновацій у виробництво. Точка беззбитковості показує той момент часу, з якого підприємство почне одержувати прибуток від впроваджених інновацій. Розрахунок точки беззбитковості проводиться за допомогою порівняння витрат підприємства, ціни на продукцію та обсягу реалізації.

Усі витрати підприємства за ступенем впливу обсягів виробництва поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати - це ті витрати, абсолютна величина яких із збільшенням чи зменшенням (тобто зміною) обсягів виробництва істотно не змінюється. До постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю підприємства, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. Змінні витрати – це ті витрати, абсолютна величина яких змінюється згідно зміни обсягів виробництва. До змінних належать витрати на сировину та матеріали, напівфабрикати та комплектуючі, паливо та енергію, оплату праці основних робітників, відрахування на соціальні заходи а також інші витрати.

Обсяг реалізації розраховується множенням обсягу виробництва на ціну одиниці продукції.

Розрахунковим методом точку беззбитковості розраховують за допомогою формули:

Т _б = В _пост / (Ц _од – В _зм),

де: В _пост – постійні витрати на весь обсяг виробництва;

Ц _од – ціна одиниці продукції;

В _зм – змінні витрати на одиницю продукції

(У грошовому вигляді точку беззбитковості розраховують по формулі

Тб = Виручка*Впост/(Виручка - Взм)

Результат отримують у натуральних одиницях – тобто визначається кількість продукції, при реалізації якої витрати дорівнюють доходам і проект стає прибутковим, та у вартісному виразі – тобто визначається обсяг реалізації, при якому витрати дорівнюють доходам.

Графічним методом точка беззбитковості визначається за допомогою нанесення на одну систему координат трьох ліній: лінії виручки, лінії постійних витрат та лінії змінних витрат. Точка беззбитковості знаходиться на перетині лінії виручки та лінії змінних витрат.

На графічному прикладі, наведеному нижче (рис. 1), на одному полі координат побудовані три лінії: паралельно горизонтальній осі координат проходить лінія постійних витрат. З однієї вихідної точки з нею виходить лінія постійних витрат, а лінія виручки виходить з нульової точки координат. На перетині лінії сукупних витрат і лінії виручки знаходиться точка беззбитковості. Нижче неї знаходиться зона збитків, а вище – зона прибутковості. Координати точки беззбитковості показують: по горизонтальній осі координат – критичний обсяг у натуральному виразі, а по вертикальній осі координат – критичний обсяг у вартісному виразі (тобто обсяг реалізації, при якому досягається точка беззбитковості).

 

 

Рис. 1 – Визначення точки беззбитковості інноваційного проекту

3. Третє завдання практичної частини контрольної роботи передбачає розрахунок економічного ефекту від впровадження технічних заходів у виробництво.

Ефективність заходів – це відношення результатів до витрачених ресурсів. Головна ознака ефективності – це досягнення кінцевої мети – результатів виробничої діяльності з найменшими витратами.

Оскільки значна частина інновацій носить поліпшувальний характер, при визначенні економічного ефекту від їх впровадження порівнюють прибуток від цих заходів та витрачені на них кошти (капіталовкладення). Впровадження таких заходів сприяє зниженню виробничих витрат (тобто збільшенню прибутковості). Розрахунок економічної ефективності здійснюють за сукупністю показників річної економічної ефективності.

Річний економічний ефект визначається приведенням капітальних витрат до поточних протягом розрахункового періоду (року). При розрахунку річного економічного ефекту від впровадження заходів порівнюють величину додаткових капіталовкладень і економію собівартості продукції за рахунок впроваджених заходів:

 

Е_р = [ (С₁+ К₁ х Е_н) – (С₂ – К₂ х Е_н) ] х В_пр,

 

де: С₁ і С₂ – собівартість продукції до і після впровадження заходів по втіленню нововведень;

К₁ і К₂ - питомі капіталовкладення, потрібні на втілення інновацій, відповідно до і після втілення нововведень;

Е_н – нормативний коефіцієнт ефективності, який показує рівень віддачі від капіталовкладень (як правило, в цілому по народному господарству для промислового устаткування дорівнює 0,15);

В_пр – річна кількість продукції, яку заплановано виготовити при впроваджених нововведеннях.

Величина економічного ефекту може бути більше 0, в разі, коли економія собівартості порівняно з додатковими капіталовкладеннями буде більше; = 0, в разі, коли економія собівартості буде дорівнювати додатковим капіталовкладенням; і буде менше 0 (тобто ефекту не буде), в разі, коли додаткові капіталовкладення будуть більшими, ніж економія собівартості.

Ще одним важливим показником є строк (термін) окупності капіталовкладень – тобто той проміжок часу, за який вкладені інвестиції в впровадження інновацій будуть окуплені. Строк окупності капіталовкладень визначається за формулою

 

Т_ок = ,

 

де: К₁ і К₂ - питомі вкладення до і після впровадження інновацій;

С₁ і С₂ – відповідно собівартість одиниці продукції до і після впровадження інновацій.

Формули, наведені вище, також використовуються для порівняльного розрахунку альтернативних варіантів, коли з кількох можливих варіантів капітальних вкладень обирають варіант з найбільшою величиною економічного ефекту та кращим (тобто найкоротшим) строком (терміном) окупності капітальних вкладень в інноваційний проект. Методика визначення порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень заснована на порівнянні витрат по варіантах. Однак недоліком цієї методики є те, що критерієм для кращого варіанту є приведені витрати, а не прибуток, що найбільшою мірою відповідає вимогам ринкової економіки. Крім того, дана методика не може бути використана при обґрунтуванні капітальних вкладень, що направляються на поліпшення якості продукції, тому що поліпшення якості продукції на підприємстві, як правило, веде до збільшення витрат виробництва продукції. Використання показника приведених витрат не дозволяє обирати кращий варіант, якщо кінцеві результати непорівнянні.

Відповіді на практичні завдання не повинні обмежуватися тільки розрахунками. Результати мають бути обґрунтовані і проаналізовані, їм слід дати розгорнуте пояснення, а в разі, якщо результати не досить задовільні, треба запропонувати конкретні практичні заходи щодо збільшення економічного ефекту, наближенні строку окупності та точки беззбитковості.