Оформлення списку використаних джерел. Виконання студентами курсових робіт – важливий елемент навчального процесу і водночас необхідний засіб формування у них навичок самостійної наукової роботи

ВСТУП

Виконання студентами курсових робіт – важливий елемент навчального процесу і водночас необхідний засіб формування у них навичок самостійної наукової роботи. Працюючи над такими роботами, студенти повинні здобути навики наукового підходу до висвітлення обраної теми дослідження, вміння відбирати, опрацьовувати, аналізувати та узагальнювати матеріал, який досліджується, робити необхідні висновки.

Зрозуміло, що рівень науковості та самостійності виконаних студентами досліджень у кожному конкретному випадку є різним, тому і захист студентами своїх робіт оцінюється диференційовано.

Враховуючи всю важливість підготовки студентів юридичного факультету до самостійної наукової роботи й оволодіння її навиками, кафедра цивільного права та процесу вказує у даних методичних рекомендаціях на ті вимоги до написання курсових робіт з цивільно-правових проблем, на які студентам слід звернути увагу під час їх виконання, та надає їм у цьому необхідні методичні поради.

Мета методичних рекомендацій – дати загальну схему і структуру курсової роботи, надати методичну допомогу студентам щодо раціональної та ефективної організації її написання і захисту.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НАПИСАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

Поняття і мета курсової роботи

1.1. Поняття і мета курсової роботи

 

Курсова робота – це кваліфікаційна письмова робота студента з навчальної дисципліни «Цивільне право», яка передбачена навчальним планом як обов’язкова складова навчального процесу. Курсова робота зараховується як окремий модуль і на нього розповсюджуються всі норми Положення про рейтингову систему оцінювання успішності студентів.

Виконання і захист курсової роботи дозволяють визначити рівень теоретичної і практичної підготовки студента, його вміння самостійно працювати з науковою літературою, правильно аналізувати та узагальнювати навчальний матеріал. Курсова робота є своєрідним підсумком процесу вивчення навчального курсу «Цивільне право» у Національного університеті ДПС України.

Курсова робота повинна відповідати сучасному рівню юридичної науки, чинного законодавства і юридичної практики.

Курсова робота виконується з метою:

- систематизації, поглиблення і закріплення теоретичних і практичних знань;

- вироблення вмінь і навичок застосовувати набуті знання при вирішенні конкретних завдань;

- формування розуміння існуючих у цивільному праві науково-практичних проблем і набуття вміння їх розв’язувати;

- оволодіння методикою наукового дослідження при вирішенні проблемних питань, які досліджуються в курсовій роботі, узагальнення та логічного викладу матеріалу;

- розвиток вміння студента самостійно вивчати, аналізувати й узагальнювати законодавчі та наукові джерела, правильно їх застосовувати під час проходження юридичної практики.

 

Загальні вимоги до курсової роботи:

 

- цілеспрямованість, тобто присвячена дослідженню однієї проблеми;

- логічно та послідовно структурована за змістом;

- вирізнятись глибиною дослідження та повнотою висвітлення визначених питань;

- переконливістю аргументації викладених думок;

- точністю і стислістю формулювань, конкретністю викладу матеріалу;

- використання наукових термінів та понять повинне бути доцільним та правильним;

- повинен бути високий рівень самостійності суджень;

- мовна грамотність;

- висновки і рекомендації повинні бути обґрунтованими;

- грамотність оформлення пошукового апарату роботи;

- вміння працювати з науково-монографічними, правовими джерелами з досліджуваного питання.

У курсовій роботі не повинно бути переписаних з наукових джерел положень і формулювань, а допускаються лише посилання на них. Заборонено також вміщувати до тексту курсової роботи ксерокопії, чи іншим способом виготовлені копії малюнків, графіків, таблиць тощо. Не дозволяється переписувати і переказувати своїми словами чужі тексти, видаючи їх основні ідеї та твердження за свої. Зміст слід опрацьовувати за допомогою різних методів наукового дослідження (переважно аналізу та синтезу) і в новому вигляді використовувати у власному тексті.

Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду незалежно від стадії підготовки.

При виконанні курсової роботи слід уникати таких типових помилок, а саме коли:

- зміст роботи не відповідає плану курсової роботи або не розкриває тему повністю чи її частини;

- обсяг та оформлення роботи не відповідають вимогам;

- матеріал викладено безсистемно;

- при написанні використано нормативно-правові акти, які втратили чинність;

- не проаналізовано нову (останні 5 років) наукову літературу з досліджуваної теми;

- кількість використаних джерел є недостатньою для розкриття обраної теми;

- не проаналізовано судову практику, застосування правових норм за темою курсової роботи;

- у тексті наведені не всі посилання на використані джерела;

- бібліографічний опис складено з порушенням вимог.

 

Мова і стиль курсової роботи

1.3. Мова і стиль курсової роботи

Курсова робота є працею наукового характеру, тому вимагає серйозного ставлення до стилю й мови, які склалися під впливом так званого академічного етикету.

Головною ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Для наукового тексту характерні цілісність, завершеність, пов’язаність. Найважливіший засіб вираження логічних зв’язків – спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, які вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже і т. ін.), заперечення (проте, тимчасом, але, тоді як, однак та ін.), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки тому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до…, розглянемо, зупинимось на…, варто розглянути і т.д.), результат, висновок (отже, значить, на закінчення зазначимо, усе зазначене дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати…).

Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказаний і т. ін.).

Для наукової мови роботи характерними є цілеспрямованість і прагматизм. Науковий текст повинен складатися лише з точних, отриманих внаслідок тривалих спостережень й аналізу, тверджень, фактів і відомостей. Використання спеціальної термінології дозволяє у стислій формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів і явищ.

Слід також чітко дотримуватися конкретної наукової термінологічної системи, не змішуючи в тексті різну термінологію. Не використовується також замість прийнятих у даній науці термінів професійна лексика, тобто слова і вирази, поширені у певному науковому середовищі. Не треба застосовувати анахронізми, архаїзми, неологізми тощо.

Особливістю наукової мови є відсутність експресії, емоційних висловлювань.

Наукова мова характеризується логічною послідовністю, через що всі її прості й складні компоненти тісно пов’язані один з одним і становлять єдине синтаксичне ціле. Для виявлення й демонстрації причинно-наслідкових відношень у реченні часто використовують сполучники підрядності “ завдяки тому, що”, “між тим як”, “внаслідок того, що”, “тому що”, “тоді як” та похідні прийменники “”внаслідок”, “відповідно до”, “поряд з…”, “протягом” тощо.

У науковому тексті частіше використовують складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Безособові, неозначено-особові речення в тексті наукових робіт вживаються при описі фактів, процесів і явищ. Називні речення використовуються в назвах розділів та підрозділів, у підписах під малюнками, ілюстраціями, схемами, діаграмами.

Наукова мова має стилістичні особливості. Основною її рисою є об’єктивність викладу інформації. Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є вказівка на джерело повідомлення або автора висловленої думки, що реалізується через використання слів і сполучень “за повідомленням”, “за даними”, “на думку” тощо.

Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Уся увага зосереджується на змісті повідомлення, авторське “я” відсунене на другий план. Виклад матеріалу в роботі слід вести від першої особи множини (На нашу думку…), але краще віддавати перевагу безособовій формі (…дає можливість переконатися…). Стиль наукової роботи має бути діловим, що виключає забарвлення тексту емоційними словами та вигуками (Додаток Ж).

Іншими необхідними рисами наукової писемної мови є смислова точність, ясність, стислість.

Структура курсової роботи

1.4. Структура курсової роботи

Курсова робота повинна містити:

· титульний аркуш;

· реєстраційний аркуш;

· завдання на курсову роботу;

· календарний план;

· зміст;

· перелік умовних позначень (за необхідності);

· вступ;

· основну частину;

· висновки;

· список використаних джерел;

· додатки (за необхідності);

· критерії оцінювання курсової роботи;

· рецензія;

· електронний варіант курсової роботи записаний на диску.

ОСНОВНІ ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ КУРСОВОЇ РОБОТИ

ІІ. ОСНОВНІ ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Вибір теми курсової роботи та її уточнення

2.1. Вибір теми курсової роботи та її уточнення

На цьому етапі відбувається вибір теми роботи і з’ясовується ступінь її розробленості в науковій літературі.

Роботу над курсовою треба починати з ознайомлення з рекомендованою орієнтованою тематикою робіт.

Тематика курсових робіт складається провідними викладачами кафедр відповідно до навчального і робочого навчального планів і затверджується на засіданні кафедри. Зазначений перелік не є вичерпним. Студент також має право запропонувати свою тему з цивільного права, яка найбільше відповідає його науковим інтересам і характеру спеціалізації та подати заяву про її затвердження та обґрунтування актуальності завідувачу кафедри.

Окрім того, слід пам’ятати про забезпеченість обраної теми літературними джерелами та можливість її подальшої розробки як теми магістерської роботи. Тема має бути узгодженою з науковим керівником.

Кожен студент має наукового керівника за призначенням кафедри, який здійснює науково-консультаційне керівництво роботою студента.

Студенти обирають теми курсової роботи самостійно відповідно до тематики курсових робіт та погоджують її з науковим керівником протягом 10 днів з моменту ознайомлення з тематикою робіт, а студенти заочної форми навчання до закінчення сесії на якій було видано перелік тем курсових робіт.

При виборі теми необхідно враховувати, що в межах однієї форми навчання не допускається виконання курсової роботи за однією і тією ж темою двома чи більше студентами.

Підтвердженням обрання студентом конкретної теми курсової роботи є подана на кафедру заява студента на ім’я завідувача кафедри із зазначенням теми курсової роботи та підписом наукового керівника.

Після затвердження теми, студент консультується з керівником з питань написання роботи і приступає до її підготовки.

Підбір та вивчення джерел та літератури джерел

2.2. Підбір та вивчення літературних джерел

Починати цей етап слід з вивчення історії та сучасного стану розробки проблеми, виявлення тих питань, які залишилися невирішеними в роботах попередників або недостатньо вивчені.

Робота з науковою літературою сприяє формуванню в студента вміння самостійно обмірковувати предмет свого дослідження і має відбиватися:

по-перше, в ясному і чіткому усвідомленні основних понять і суджень, основних висновків, які містяться в прочитаній книзі, в умінні розібратися в доказах, що підтверджують цінність тих чи інших положень автора;

по-друге, в достатньому розумінні доречності й доцільності наведених у книзі прикладів та ілюстрацій, що пояснюють доказовість і висновки автора, в умінні студента знайти додаткові приклади за асоціацією та пояснення з власного досвіду;

по-третє, в умінні відділити від основних тверджень і доказів ті додаткові дані, що не відіграють важливої ролі й мають другорядне значення;

по-четверте, у здатності критично розбиратися у змісті книги, визначати своє ставлення до неї в цілому, давати їй загальну оцінку й характеристику, будувати правильні висновки.

Шляхи пошуку літературних джерел

1. Список рекомендованої літератури в підручниках та навчальних посібниках за відповідним розділом.

2. За рекомендацією наукового керівника.

3. Робота в бібліотеці:

- перегляд реферативних оглядів та статей, журналів і тез конференцій з посиланням на першоджерела;

- пошук за систематичним каталогом, що створений в бібліотеці в електронній формі.

4. Рекомендації компетентних у даній сфері викладачів чи вчених що займаються схожою проблематикою. Не бійтеся запитувати – ви ж учитеся.

Цінуйте час викладачів – готуйте заздалегідь питання, на які ви хочете одержати відповіді.

5. Пошук за ключовими словами в Інтернет. Рекомендований ресурс для пошуку: http://www.science-community.org/ru/poshukvak?id=mail

http://nbu.gov.ua

6. Робота з нормативно-правовими актами та коментарями до них. Рекомендований ресурс для пошуку: rada.gov.ua

Увага! Обов’язково переконайтеся що нормативно-правовий акт не втратив чинність на момент вашої роботи з ним.

 

Робота над вступом

Робота над вступом

У вступі розкривається сутність наукової проблеми та її значущість, стан розробки й обґрунтування необхідності проведення дослідження та подається загальна характеристика роботи у такій послідовності:

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими вже підходами до розв’язання проблеми обґрунтовують актуальність та доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки. Актуальність розкривається як з наукової, так і з практичної точки зору.

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним.

Огляд літератури за темою дослідження. Є обов’язковою частиною вступу. Сюди включають найбільш цінні, актуальні роботи. Матеріали огляду слід систематизувати за хронологією, за проблематикою тощо.

Мета і завдання дослідження. Формулюється мета роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Мета – це кінцевий науковий результат, якого прагне досягти автор роботи у процесі власного дослідження. Не потрібно формулювати мету як “Дослідження...”, “Вивчення...”, тому що такі слова вказують не на саму мету, а на засіб її досягнення.

Завдання – це конкретні шляхи, засоби досягнення поставленої мети. Кожному завданню повинен відповідати визначений зміст роботи. Завдання знаходять свою конкретизацію у висновках. (Висновків не повинно бути менше ніж завдань).

Завдання дослідження передбачають такі елементи:

– вирішення певних теоретичних питань, які входять у загальну проблему дослідження (наприклад, виявлення сутності понять, явищ, процесів, подальше вдосконалення їх вирішення, розробка ознак, рівнів функціонування, критеріїв ефективності, принципів та умов застосування тощо);

– всебічне (при необхідності й експериментальне) вивчення практики вирішення певної проблеми, виявлення її типового стану, вад і труднощів, їх причин, типових особливостей передового досвіду (таке вивчення дозволяє уточнити, перевірити ті дані, які опубліковані в спеціальних неперіодичних і періодичних виданнях, підняти їх на рівень наукових фактів, обґрунтованих у процесі спеціального дослідження);

– обґрунтування необхідної системи заходів щодо вирішення певної проблеми;

– експериментальна перевірка запропонованої системи заходів відносно відповідності її критеріям оптимальності, тобто досягнення максимально важливих у відповідних умовах результатів вирішення цих проблем при певних затратах часу і зусиль;

– розробка методичних рекомендацій та пропозицій щодо використання результатів дослідження у практиці роботи відповідних установ (організацій).

Формування мети дослідження та завдань курсової роботи, які будуть вирішуватися відповідно до визначеної мети здійснюється шляхом вживання дієслів (вивчити..., дослідити..., описати..., встанови..., виявити... тощо).

Об’єкт дослідження – це суспільні відносини, процес або явище, які породжують проблемну ситуацію. (відповідь на запитання: Що досліджується?)

Предмет дослідження міститься в межах об’єкта і являє собою частину від цілого (тобто об’єкта). Об’єкт і предмет співвідносяться як загальне і часткове. В об’єкті виділяється та його частина, яка й стане предметом дослідження. Саме на предмет спрямована увага автора, оскільки він має визначати назву роботи. (Відповідь на запитання: У якому відношенні розглядається об’єкт стосовно проблеми?).

Теоретична й методологічна основа роботи.

Зазначаються методи наукового дослідження з обов’язковим зазначенням підрозділу (Наприклад. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено детальний аналіз чинного українського та зарубіжного законодавства, зокрема законодавства Російської Федерації, Федеративної Республіки Німеччини та Франції (1.1, 1.2, 1.3, 2.2, 2.3). Історико-правовий метод дозволив дослідити особливості розвитку…….(3.1., 2.3.).

Усі частини вступу повинні мати між собою логічний взаємозв’язок.

Обсяг вступу не повинен перевищувати 3 - 5 сторінок (3 – друкованого тексту, 5 – рукописного).

 

Методи наукового дослідження

2.4. Методи наукового дослідження

Виконання курсової роботи вимагає застосування низки методів наукового дослідження.

Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв’язанню конкретного завдання. При виконанні наукового дослідження використовують два рівні методів, розмежування яких є досить умовним. Це – емпіричний рівень, на якому відбувається процес накопичення фактів, та теоретичний, що полягає у досягненні синтезу знань у формі наукової теорії.

Серед методів, які використовують при написанні наукових праць права, треба особливо виділити такі:

Історичний метод – метод, що дає можливість дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей.

Діалектичний метод відіграє головну роль у теоретичному осмисленні об’єкта дослідження.

Статистичний метод використовується при дослідженні кількісних параметрів історичного процесу, коли об’єкту дослідження властиві числові показники. Він дозволяє виявити основні характеристики: розмір, протяглість, поширеність, темпи розвитку тощо.

Порівняльно-історичний метод спрямований на зіставлення виявлених історичних фактів із серією інших, схожих, однотипних фактів, у тому числі з однотипними фактами, властивими іншим історичним періодам (діахронне порівняння). З цим методом межують такі наукові прийоми дослідження, як аналогія та екстраполяція. Умовивід за аналогією – це висновок про схожість двох чи більше явищ за певними ознаками, зроблений на підставі схожості інших їхніх ознак. Екстраполяція передбачає поширення висновків, отриманих у ході дослідження однієї частини явища (процесу), на іншу його частину.

Системно-структурний метод є найбільш ефективним при дослідженні складних, динамічних систем, що складаються з великої кількості взаємодіючих елементів, які створюють відносно стійку цілісність. Найчастіше він використовується в історико-юридичних чи політологічних дослідженнях і передбачає вивчення структури елементів, властивих їм взаємозв’язків та визначення елементів, що забезпечують цілісність системи, тобто є “системоутворюючими”.

Структурно-аналітичний метод передбачає з’ясування структурних елементів та особливостей досліджуваних історичних явищ. Наприклад, для виявлення соціальної структури радянського суспільства, структури системи освіти тощо.

Метод критичного аналізу документальних матеріалів передбачає застосування комплексу заходів для вивчення документальних матеріалів, у першу чергу архівних джерел.

При написанні роботи бажано також застосовувати: принцип багатофакторності (передбачає вивчення всього комплексу факторів, що впливали на предмет дослідження), принцип усебічності (аналіз явищ у всій складності їх взаємозв’язків), принцип історизму (передбачає висвітлення минулого в його історичному контексті, з урахуванням тих змін, які відбувалися з предметом дослідження та з усіма пов’язаними з ним явищами).

Багато історичних праць ґрунтуються на системному підході, який полягає в комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.

 

Складання плану роботи

Складання плану роботи

Індикатором розгортання логічної структури роботи є її план, який складається та вдосконалюється протягом усього написання роботи. Перший варіант плану створюється після ознайомлення із загальною та спеціальною літературою. У міру накопичення фактичного матеріалу та поступового вивчення теми план удосконалюється, корегується й, нарешті, відпрацьовується його остаточний варіант, який обов’язково подається на затвердження керівнику.

План охоплює такі структурні частини роботи: вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності).

Основна частина складається з розділів, які в свою чергу діляться на підрозділи.

Методичні вказівки до підготовки основної частини

2.6. Методичні вказівки до підготовки основної частини

В процесі написання розділів основної частини студент повинен дослідити теоретичні та практичні аспекти обраної проблеми, проаналізувати нормативно-правове регулювання, спеціальну літературу, узагальнити юридичну практику з досліджуваного питання, наукові позиції та точки зору вітчизняних та зарубіжних вчених.

Назви розділів і підрозділів повинні повністю відповідати інформації, яка становить їх зміст. Найменування підрозділів не може дублювати найменування розділу. Кожен розділ починається з нової сторінки.

Важливе значення має дотримання пропорційності співвідношення між окремими структурними елементами курсової роботи. Пропорційний розподіл змісту (тексту) роботи між її складовими частинами – один з важливих показників високого рівня проведеного студентом наукового дослідження.

Орієнтовна пропорційність між окремими частинами курсової роботи (вступ – до 3 стор., розділи – до 18-20 стор. кожен, висновки – до 5 стор.).

Кожен розділ виконуваної роботи повинен мати власну внутрішню структуру, що складається з кількох підрозділів (параграфів), і містити короткі висновки до кожного параграфу та розділу в цілому. При цьому, слова „висновки до розділу” окремо не зазначаються.

Не допускається відсутність підрозділів у розділі.

Завдання розділів основної частини – переконливо довести та проілюструвати головну думку автора яка міститься у назві підрозділу. Основу тексту складають аргументи – тобто твердження, які супроводжуються логічними доказами. При цьому, для того щоб зробити текст більш читабельним та структурованим, намагаємось дотримуватися наступних правил:

1. Кожному основному аргументові присвячуємо мінімум 1 абзац.

2. Аргументи «проти» (погляди, протилежні до тих, яких дотримується автор) обов’язково повинні бути спростовані.

3. Кожен абзац повинен бути об’єднаний однією думкою і відзначатися змістовною та стилістичною єдністю.

У розділах роботи розкривається зміст теми, виконуються поставлені у вступі завдання. Як правило, курсова робота включає в себе 2-3 розділи.

При викладенні матеріалу рекомендується використовувати широкий спектр зв’язувальних текстових елементів (наприклад, вставних фраз безособового характеру), таких, як Останнім часом дослідження з..; Згідно з даними..; Як показують новітні дослідження в галузі..; У контексті сучасної парадигми досліджень..; Сучасна юридична наука демонструє зростаючий інтерес до..; При вивченні... значну увагу науковці приділяли..; Подальший розвиток досліджень з..; У світлі вищесказаного..; Як уже зазначалося..; На наш погляд..; Отже..; Необхідно зазначити, що..; Відомо (загальновідомо), що..; З огляду на..;Встановлено, що..; Відправною точкою... у визначенні... було..; Поділяючи точку зору... ми вважаємо..; Беручи до уваги..; З іншого боку..; Нарешті..; Передусім..; По-перше..; Аналіз вербального вираження... свідчить про..; Звернення до концепції..; Уявлення про..; Когнітивний (комунікативний, антропоцентричний) підхід до вивчення..; Як стверджує..; У більшості праць..; Специфіка... полягає в..; Незважаючи на..;Поштовхом для створення..; При цьому... тощо.

Перший розділ присвячується теоретичним питанням теми:

- розгорнута постановка проблеми із врахуванням її висхідного стану;

- викладається теоретичний огляд та аналіз досліджуваних питань;

- уточнюється понятійний апарат досліджуваної теми;

- розглядаються історичні аспекти досліджуваної теми тощо;

Виклад матеріалу має бути чітким, послідовним і логічним (здебільшого за методом дедукції - від загального до окремого). Теоретичні положення мають ґрунтуватися на вивчених та проаналізованих даних достатньої кількості наукових джерел та підкріплюватися відповідними посиланнями.

Другий розділ має містити конкретні спостереження над зібраним матеріалом із застосуванням адекватних методів дослідження.

У цьому розділі студент має виявити спостережливість, вміння зіставляти дані з праць інших авторів із власними судженнями, здатність аргументувати свої твердження та робити логічні висновки.

Основна частина курсової роботи повинна мати чітку будову, логічну послідовність викладення матеріалу, ґрунтовність аргументації, стислість і точність формулювання.

Другий розділкурсової роботи повинен відображати:

- аналіз концепції предмету дослідження.

- правову характеристику об’єкта дослідження та сучасний стан вирішення досліджуваної проблеми;

- вплив різних чинників на досліджувані процеси, причини недоліків;

- визначається взаємозв’язок елементів системи, вплив предмету дослідження на стан суспільних відносин;

- висновки щодо можливих заходів для нівелювання проблемних питань.

Досить часто у цій частині проводиться аналіз правозастосовчої практики, діяльності державних органів.

Третій розділ курсової роботи вирішує наступні завдання:

- огляд напрямів вдосконалення предмету дослідження стосовно об’єкта вивчення;

- оптимізація предмету дослідження або його елементів з використання різних методів та моделей;

- використання закордонного досвіду для вдосконалення окремих аспектів дослідження;

- практичне застосування отриманих результатів вирішення проблеми;

- перспектива результатів вирішення проблеми для розвитку науки та практики.

- обґрунтовується доцільність додаткових досліджень чи навпаки, безперспективність подальших.

Показовою може бути структура роботи за темою: «НЕУСТОЙКА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ»

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО НЕУСТОЙКУ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

1.1 Історичний розвиток інституту неустойки в цивільному праві

1.2 Правова природа та функції неустойки

1.3 Співвідношення неустойки та подібних цивільно-правових конструкцій

РОЗДІЛ 2 НЕУСТОЙКА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

2.1 Місце неустойки серед способів забезпечення виконання зобов’язань та її правове регулювання.

2.2 Види неустойки як способу забезпечення виконання зобов’язань.

2.3 Неустойка, штраф, пеня як цивільно-правові та фінансові категорії.

РОЗДІЛ 3 СТЯГНЕННЯ (ПЕРЕДАЧА) НЕУСТОЙКИ ЯК ФОРМА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

3.1 Загальні положення про стягнення неустойки як форми цивільно-правової відповідальності.

3.2 Стягнення неустойки та відшкодування збитків як види договірної відповідальності.

3.3 Обмеження при стягненні неустойки.

 

Підготовка висновків

2.7. Підготовка висновків

Загальні висновки підводять підсумки результатам дослідження, узагальнюючи їх. Для цього, зокрема, використовують головні положення висновків розділів і підрозділів роботи. Загальні висновки курсової роботи не є механічною сумою висновків, зроблених наприкінці розділів, у них міститься те нове, істотне, що становить кінцеві результати дослідження. У висновках можуть міститися і практичні рекомендації, що випливають із проведеного дослідження. Загальні висновки повинні відображати результати дослідження проблем поставлених у завданнях.

Висновки викладаються у тезисному порядку.

При викладенні результатів дослідження у висновках можуть стати в нагоді такі кліше й звороти: У цій роботі..; Таким чином, виконаний аналіз доводить, що..; Загалом проведене дослідження дає можливість стверджувати, що..; У ході дослідження були проаналізовані..; Результати роботи дають підстави вважати, що..; У центрі нашої уваги..; У процесі дослідження виникла необхідність..; Ми встановили..; У результаті дослідження було помічено..; Як показало наше дослідження..; Як свідчать результати аналізу..; Застосування... методу (аналізу) дало змогу встановити..; Керуючись принципом... тощо.

Обсяг висновків – 3 - 5 сторінок друкованого або 5 – 6 сторінок рукописного тексту.

Оформлення списку використаних джерел