Як необхідно готуватися до семінарського заняття з історії української культури?

На семінарах систематизуються, розширюються й поглиблюються знання з основних питань курсу, формуються вміння самостійно осмислювати, аналізувати події та уроки подій і процесів у культурній сфері життєдіяльності суспільства, виступати публічно, вести дискусію, переконувати. Семінарські заняття передбачають контроль за результативністю самостійної роботи виконаної студентами.

Ефективність, корисність семінару як для кожного його учасника, так і для групи в цілому залежить від ретельності самостійної підготовчої роботи студентів. Найпродуктивнішою, як свідчить практичний досвід, вона є за використання такої послідовності:

 

1. Ознайомлення з темою та питаннями плану семінарського заняття.

2. Опрацювання навчального матеріалу теми за конспектом лекції, підручником, навчальним посібником.

3. З'ясування змісту ключових понять теми за довідниками, словниками, підручниками та конспектом лекцій.

4. Складання плану відповіді на питання семінарського заняття. 5. Підготовка виписок за пунктами плану. Їхня форма може бути різноманітною.

 

Матеріал, що виноситься на семінарське заняття, доповнює лекційний курс. Кожна тема заняття складається із чотирьох питань, на всі ці питання студент готує відповіді. Для цього потрібно складати конспект, у якому будуть висвітлені основні проблеми культури України, які можна знайти у рекомендованій літературі. Під час відповіді на питання, яке студент готував докладно він може користуватися конспектом. За умови вільного володіння матеріалом, вірних відповідей на додаткові питання студент отримує найвищу оцінку.

При підготовці до заняття студенту рекомендується використовувати найновіші наукові публікації, що з’явилися після видання даної методичної розробки.

На семінарському занятті оцінюються;

• усі відповіді студента;

• участь у обговоренні дискусійних питань;

• вміння застосувати теоретичні знання при виконанні завдань;

• виступи з підготовленими індивідуальними презентаціями щодо широкого кола тем

Під час поточного оцінювання результатів навчальної діяльності студентів враховується: відвідування ними занять та активність під час їх проведення. Крім того, бали нараховуються за виконання студентами самостійної роботи, формами якої можна вважати, участь у науковій діяльності, олімпіадах тощо.

 

Як можна засвоїти зміст понять з історії української культури?

Опанування науковими термінами, поняттями та категоріями історії культури є основною передумовою доцільної та ефективної діяльності студента з вивчення політичного життя суспільства.

Поняття та категорії складають систему поняттєвого апарату науки. Саме в цій системі отримує своє розгорнуте відображення зміст об'єкта та суб'єкта історії культури. Інакше кажучи, поняття – це мова науки.

Поняттєвий апарат історії культури включає, по-перше, універсальні поняття, які застосовують філософія, історія, філологічні та інші науки (наприклад, процес, система, структура тощо), по-друге, історія культури використовує систему власних понять, які поділяються на кілька груп:

а) поняття, що розкривають взаємозв'язок та взаємодію культурного буття й історичної свідомості: культурні взаємовідносини, ідеологія, ментальність та ін.;

б) поняття, які виявляють діалектику історії та культури: політичні інститути, держава, суспільство, культурні процеси тощо;

в) поняття, що відображають систему відносин "людина і культура: вплив культурного середовища на формування особистості, входження людини до культурного простору, національна культура та ін.;

г) поняття, які дозволяють аналізувати культурний процес у всій його сукупності: становлення, розвиток, модернізація, культурна революція, культурний еволюціонізм тощо.

Для опанування поняттєвим апаратом застосовують наступні прийоми:

1. З'ясування значення терміну за допомогою словника, підручника, конспекту.

2. Встановлення етимології (тобто пояснення походження) терміну:

а) з'ясування первісних форм значення слова. Наприклад, у довіднику знаходимо, що такі настрої, як індивідуалізм, песимізм та містика пов’язані з напрямком у мистецтві під назвою модернізм. Як виник цей термін? Його назва походить від французького слова moderne, що означає новітній, сучасний. Тобто модернізм став виявом якісно нових тенденцій культурного життя суспільства.

б) пояснення походження терміну зіставленням його зі спорідненими словами. Наприклад, термін етатизм (франц. еtаtіsmе походить від еtаt – держава) означає активне втручання держави не тільки в економічне, політичне, соціальне, а й у духовне життя суспільства.

Визначення змісту поняття, форм його прояву, хронологічних меж вживання, місця цього поняття в загальній системі поняттєвого апарату тощо:

а) побудова логічної структури поняття. Наприклад:

Еліта має дві складові: правляча та контреліта (опозиція). Кожна з них включає представників політичної, економічної, соціальної та культурної сфер.

б) з'ясування складових поняття, їхнього змісту та взаємних зв'язків шляхом складання схем.

Вибір певного значення поняття у тих випадках, коли воно є багатозначним. Наприклад, поняття культура є багатовимірним, тобто його можна визначити за кількома критеріями:

а) сукупність матеріального і духовного надбання суспільства;

б) сукупність матеріальних та духовних цінностей створених людством;

в) сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, що відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини й втілюються у результатах продуктивної діяльності;

г) сукупність нагромадженого, закріпленого та збагаченого упродовж історії досвіду культурного життя.

 

Як виступати з повідомленням на семінарському занятті?

Для того, щоб виступ був цікавим і ефективним, необхідно врахувати наступні поради:

• намагайтеся зацікавити слухачів своєю промовою. Пам'ятайте: саме тоді, коли виступаючий виголошуєте перші речення, вирішується чи будуть уважно слухати його присутні чи ні;

• чітко, логічно сформулюйте завдання (мету) свого виступу;

• тримайтеся впевнено. Не дивіться в одну точку, погляд доповідача повинен бути спрямований на слухачів;

• якщо у виступі є кілька частин або наводиться декілька аргументів, доцільно скористатися їх нумерацією: "по-перше...", "по-друге...", "по-третє...", але у той же час не зловживати одноманітними фразами;

• не забувайте про яскраві приклади, цікаві факти, без яких теоретичний матеріал сприймається складно;

• постійне читання конспекту створює погане враження; намагайтеся спостерігати за реакцією слухачів упродовж виступу;

• слідкуйте за чіткістю мовлення, не говоріть надто швидко. Уникайте монотонності у виступі, вона втомлює, мимоволі присипляє як увагу, так й інтерес слухачів. Тому варіюйте інтонацію. Про головне, суттєве говоріть повільніше й голосніше, а менш важливе можна вимовляти тихіше;

• треба мати на увазі, що найкраще з почутого запам'ятовується саме та інформація, яка прозвучала на початку та наприкінці промови. Особливу увагу приділяйте висновкам, обов'язково позначайте їх фразами: "Зробимо підсумок...", "Таким чином,.... "Отже,..." тощо.

 

Як правильно сформулювати і задати питання?

Ваше питання викличе інтерес тоді, коли буде змістовним, чітким, зрозумілим, оригінальним. Приводом для запитання можуть бути неповнота висвітлення проблеми, помилки, неточності, суперечності, однобічний підхід доповідача до викладу матеріалу, наявність іншої точки зору тощо.

Формулювання запитання залежить від його типу. На заняттях з історії культури найчастіше застосовуються наступні питання:

• котрі вимагають додаткової інформації, тобто підтвердження, уточнення, пояснення та ін. (наприклад, "Чи правильно я зрозумів, що...?");

• які потребують аналізу причинно-наслідкових зв'язків подій і процесів ("Які причини зумовили...?", "В чому полягають наслідки...?");

• що спрямовані на порівняння, зіставлення подій, явищ, процесів культурного життя ("Що є спільного та відмінного …?");

• які вимагають комплексної оцінки (в тому числі особистої) подій політичного життя ("Яким чином можна оцінити...?").

Дотримуйтесь вимог етичних норм:

• коли задається питання, необхідно підвестися і дивитися на того, кому воно адресоване;

• якщо ставиться два або більше питань, формулюйте їх по одному після отримання відповіді на попереднє;

• питання ні за яких обставин не повинне ображати доповідача, містити випади проти нього;

• якщо питання потребує пояснення чи уточнення, то вони мають бути короткими (1–3 речення);

• не перебивайте того, хто дає відповіді на запитання.

Яким чином необхідно відповідати на запитання?

Намагайтесь використати наступну послідовність дій:

• уважно вислухайте питання, переконайтеся, що зрозуміли його; при необхідності, зробіть уточнення;

• оцініть правомірність постановки запитання; якщо вона викликає сумніви, повторіть або переформулюйте запитання, щоб його зміст зрозуміли присутні (наприклад, "Спробуємо розібратися в цій проблемі. Якщо я правильно зрозумів, йдеться про... ");

• при необхідності розділіть питання на складові й відповідайте на кожну з них окремо ("Мені здається, що в цій проблемі треба виділити щонайменше три аспекти. По-перше, це... По-друге,... ");

• визначте зміст термінів та понять, які застосовуєте, оскільки багатозначність слів може призвести до різного їх тлумачення ("Під терміном "націотворення" я розумію... ");

• відповідаючи на запитання (чи його складову), сформулюйте головну думку й наведіть необхідні аргументи;

• покажіть взаємозв'язок між складовими частинами питання, які проаналізовано;

• закінчуйте відповідь коротким висновком (1–3 речення), у якому підсумуйте найсуттєвіше.

Що треба враховувати при веденні дискусії?

Для того, щоб дискусія була цікавою, конструктивною та результативною, дотримуйтесь таких рекомендацій:

• чітко й логічно сформулюйте тему і мету дискусії, точно визначте предмет обговорення і не відходьте від нього;

• уточніть зміст термінів і понять, які застосовуються під час обговорення;

• при відстоюванні своєї позиції, виявляйте принциповість, але не впертість;

• для того, щоб краще зрозуміти опонента, спробуйте подумки стати на його бік, проаналізувати проблему та способи її вирішення з його точки зору;

• уникайте монологу в дискусії, пам'ятайте, що діалог значно ефективніший;

• формулюйте питання опоненту таким чином, щоб відповіді розкрили слабкі сторони його позиції;

• при необхідності поділіть проблему, яка обговорюється, на складові й обговорюйте кожну з них окремо;

• спирайтеся на конкретні факти;

• правильно розставляйте власні аргументи: сильні – на початку аргументації, найсильніші – наприкінці її;

• будьте терплячим та уважним слухачем. Часто дискусії бувають непродуктивними саме тому, що їх учасники погано розуміють один одного, оскільки говорять про різні речі. Крім того, неуважність є проявом неповаги до опонента;

• не допускайте переходу "на особистості";

• використовуйте репліки: "Так, це цікава думка", "Давайте подумаємо разом", "Чи правильно я Вас зрозумів?", які стимулюють дискусію;

• наприкінці дискусії обов’язково підведіть підсумки.

Як здійснювати самоконтроль за засвоєнням навчального матеріалу?

Типовою помилкою, що виникає під час роботи з навчальним матеріалом, є відсутність самоконтролю за засвоєнням інформації. Прочитання тексту ще не означає його розуміння та запам'ятовування. Самоконтроль результативності власної навчальної роботи можна здійснювати у такий спосіб:

• відтворення змісту нових ключових понять;

• переказ основних думок прочитаного тексту;

• продумування логічної структури тексту, самостійне формулювання висновків;

• відповіді на запитання, які ставить собі студент після прочитання матеріалу;

• підбір прикладів історичних подій, культурних явищ, процесів, які ілюструють теоретичний матеріал з історії культури;

• відповіді на питання для самоконтролю, вміщені у підручнику або методичному посібнику;

• виконання тестових завдань.

Якщо під час самоконтролю виникають певні труднощі, не треба негайно підглядати у текст; значно кориснішою є наполеглива спроба самостійного знаходження необхідної відповіді.

Семінарські заняття з курсу «Історія української культури»

Семінарське заняття № 1 «Проблеми дослідження культури»

1. Методологічні засади вивчення культури:
2. Основні наукові методи та підходи в дослідженні феномену культури.
3. Класичні та сучасні концепції культури.
4. Становлення історії культури України як науки. Типологія та періодизація культури України.

 

Рекомендована література до семінару:

1. Агости Э. Нация и культура. – М., 1963.
2. Артановский С. Историческое единство человечества и взаимное влияние культур. – Л., 1967.
3. Библер В. От наукоучения – к логике культуры. Два философских введения в XXІ век. – М., 1991
4. Босенко О.В. Реквієм по ненародженій красі (Дослідження з історії та теорії культури). – К., 1992.
5. Вишняцкий Л.Б. Человек в лабиринте эволюции. ― М., 2004.
6. Гатальська С.М. Філософія культури. – К., 2005.
7. Горєлов М. Є., Моця О. П., Рафальський О. О. Цивілізаційна історія України. — К., 2005.
8. Гуревич П. С. Культурология: Учебник для вузов / П. С. Гуревич. – М., 2001.
9. Дорошенко Д. Розвиток науки українознавства у XІX – на початку XX ст. та її досягнення. // Українська культура: Лекції за ред Д. Антоновича. – К., 1993.
10. Корінний М. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. — К., 2000.
11. Культурология / Под ред. проф. А. Н. Марковой. – М., 2008.
12. Культурологія. Навч. посібник / За ред. І. І. Тюрменко. – К., 2004.
13. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. – К., 1996.
14. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.
15. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. — Львів, 1992.
16. Теорія та історія світової та вітчизняної культури. — К., 1993.
17. Тойнбі А. Дослідження історії: скорочена версія: В 2 Т. – К., 1995.
18. Феномен української культури. Методологічні засади осмислення. – К., 1991.
19. Цивилизации и культуры. Научный альманах. Вып. 1-4. – М., 1994-1996.
20. Чорненький Я.Я. Культурологія. Теорія. Практика. Самостійна робота. Навчальний посібник. – К., 2004.
21. Шевнюк О. Л. Українська та зарубіжна культура. – К., 2002.