Вплив фіскальної політики на пропозицію

Графік ефекту м-ра

 

Лінія ВІ, зміщується в положення ВІ₂, що викликає новий рівноважний ВВП на рівні О₂. При цьому D ВВП у декілька разів перевищує початковий приріст запланованих інвестицій. Графічно початковий приріст запланованих інвестицій — це відстань по вертикалі між лінією ВІ₁, і лінією ВІ₂. Ця відстань менша ніж відрізок О₁ О₂ на горизонтальній осі графіка пропорційно мультиплікатору витрат.

При застосуванні М-ра витрат слід враховувати ту обставину, що ВВП може змінюватися лише реально і лише інфляційне або на умовах певного співвідношення між реальною та інфляційною змінами. Це означає, що кожний однаковий початковий приріст запланованих інвестицій може викликати різний мультиплікативний приріст ВВП у залежності від динаміки цін. Якщо ціни стабільні, то М-р працює на повну силу, тобто ефект М-ра є макс. Але якщо ціни зростатимуть, то певна частка або весь мультиплікативний ефект буде нейтралізовано інфляцією.

Вплив цінового фактора на мультиплікативний приріст реального ВВП є лише іншим свідченням того, що ефект М-ра витрат залежить від рівня зайнятості в економіці, тобто від того, на якій ділянці кривої сукупної Пропозиції перебуває економіка.

 

24. Рецесійний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кількісна визначеність.

 

Рівновага в ек-ці може забезпечуватись в умовах повної або неповної зайнятості, на інфляційній основі або на основі стабільних цін. Це залежить від співвідношення між сукупними видатками і потенційним ВВП. Ідеальним є такий варіант, коли Сук. видатки = потенц. ВВП. Проте, як правило, Сук. видатків або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо потенційного ВВП.

Перший варіант спостерігається в умовах неповної зайнятості. Якщо Сук. видатків не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, то в ек-ці виеикає рецесійний розрив. Графічнаінтерпретація рецесійного розриву подана на малюнку:

Е

Т1 Е1

 

Е2

Т2

 

ВВПп ВВП

 

Потенційному ВВП (ВВПп) відповідають Сук. видатки на рівні Е2. Але фактично ек-ка витрачає Е1 (< Е2). ВВП факт.< ВВПп. Це явище отримало назву рецесійний розрив. Графічно рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лініями Е1 і Е2. Кількісно рецесійний розрив – це величина, на яку сук. видатки мають початково­ (+D Е), щоб ВВП факт ­ до потенц. рівня. Оскільки в разі ­ сук. видатків ціни можуть ­, то для обчислення рецесійного розриву використ. ф-лу приросту ВВП реального в умовах нестабільних цін:

+DСук.витр.=DВВП реальн / Мультиплікатор

Протилежний варіант має місце за умов повної зайнятості, коли сукупні видатки є надмірними порівняно з ВВПп. Тоді в ек-ці виникає інфляційний розрив.

 

25. Інфляційний розрив: сутність, графічна інтерпретація та кількісна визначеність.

Інфляційний розрив – це величина, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості.

Розрив носить назву інфляційного тому, що він викликає в економіці інфляційний надлишок ВВП. Величину інфляційного розриву (-∆СуВ_п) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без врахування цінового фактору): -∆СуВ_п = -∆ВВП_і / М_в,

де -∆ВВП_і – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості (-∆ВВП_і = ВВП_п - ВВП_ф).

Графічно інфляційний розрив можна зобразити в наступному вигляді:

 

 

 

На графіку потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ₂. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ₁. Отже має місце надлишок сукупних витрат (СуВ₁>СуВ₂). Тому фактичний надлишок ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП₁>ВВП_­2. Таке явище і називається інфляційним розривом.

Інфляційний розрив виникає у зв`язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням вир-ва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, під-ва не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фактичних обсягів вир-ва. Для цього потрібен певний час. Єдиним природним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву викличе лише зменшення номінального ВВП без зміни реального ВВП.

 

26. Класична теорія макроекономічного регулювання: сутність та основні положення.

 

Макроекономіка як наука є теоретичною базою економ. політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин, кожна з яких по-різному являє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і по-різному вбачає співвідношення між ринком і державою, подає протилежні рекомендації щодо ролі держави в стабілізації економіки.

У системі теорій макроекономічного регулювання виділяють декілька основних теорій: класичну, кейнсіанську, монетариську, теорію економіки пропозицій, теорію раціональних очікувань.

Фактично, класична теорія й історично започаткувала макроекономічну науку. Найбільш видатними представниками клас. теорії є А.Сміт, Д.Рікардо, Дж. Міль, Ж-Б. Сей, А.Маршал, В.Парето, А.Пігу, Л.Вальрас.

Прихильники клас. теорії вважають, що ринковий мех.-м здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повну зайнятість без державного втручання в економіку, тобто повна зайнятість є нормою для економіки з ринковими відносинами. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи тощо, які тимчасово виводять її з стану повної зайнятості. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити в економіці такий рівень вир-ва, який відповідає умовам повної зайнятості. Це означає, що можливий відхід економіки від стану повної зайнятості є не внутрішнім продуктом ринкової економіки, а лише результатом впливу на неї зовнішніх обставин.

Згідно з класичною теорією мех.-м ринкового саморегулювання економіки склад. з декількох елементів.

1. Ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для вир-ва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі як ціна і з/п примусять економ. суб`єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини. Неможливість виникнення в економіці дефіциту сукупних витрат спирається на закон Сея, згідно з яким процес вир-ва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Закон спирається на передумову, що весь доход, отриманий виробниками товарів, повністю використовується на закупівлю інших товарів. У дійсності це не так, оскільки певна частина доходу може бути спрямована на заощадження, що породжує невідповідність між вир-м та спожив-ням, тобто між S та D. Сукупні витрати будуть недостатніми для закупівлі всієї маси вироблених товарів, у результаті чого скоротиться сукупний попит, ВВП_ф відхилиться вниз від ВВП_п, що свідчить при виникнення в ек-ці неповної зайнятості.

2. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Прихильники теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами та витратами, проте дана обставина не вимагає державного втручання в ек-ку, в чому й полягає суть другого елементу теорії. Інвестиційні витрати підприємців компенсують ті вилучення з потоку “доходи-витрати”, які відбуваються у формі заощаджень. Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів. або зменшується порівняно з ним, то % ставка знижується або підіймається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна % ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідності держ. втручання в економіку не виникає.

3. Обсяг сукупної продукції, яку можуть реалізувати її виробники, залежить не лише від величини сукупних витрат, а й від рівня товарних цін. Це означає, що навіть тоді, коли % ставка за будь-якої причини нездатна привести у відповідність заощадження домогосподарств та інвестиції під-в, падіння сукупних витрат буде компенсоване пропорційним зниженням цін.

Згідно з класичною теорією здатність економіки до цінового саморегулювання забезпечується конкуренцією між продавцями, яка породжує високу еластичність цін стосовно попиту.

Підсумовуючи: згідно з класич. теорією механізм % ставки, гнучких товарних і ресурсових цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

 

 

27. Кейнсіанська теорія макроекономічного регулювання: сутність та основні положення.

Дж. Кейнс в книзі “Загальна теорія, зайнятості, відсотка та грошей” (1936) вперше піддав конструктивні критиці класичну теорію макроеконом. регул-ня. На противагу клас. теорії ринкового само регул-ня та держ. невтручання в економіка він запропонував альтернативну теорію, в основі якої лежить державне регул-ня економіки.

Прихильники кейнс. теорії відстоюють думку, що ринковий механізм самостійно не може гарантувати досягнення в економіці повної зайнятості. Вони стверджують, що завдяки ринковим регуляторам економіка може бути врівноважена, тобто в ній може забезпечуватися рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією, але водночас може існувати неповна зайнятість, вимушене безробіття та високий рівень інфляції. Аргументи на доказ кейнс. теорії

1. Кейнс. теорія відкидає положення про те, що % ставка гарантує забезпечення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями. Власники заощаджень та інвестори – це зовсім різні економічні групи, які в процесі прийняття рішень про заощадження та їх перетворення у інвестиції керуються неоднаковими мотивами:

1) % ставка; 2) одержання доходів від заощаджень;

досить часто заощадження здійснюються для вирішення інших проблем:

1) з метою накопичення грошей для здіснення великих закупок, вартість яких перевищує розмір поточних доходів;

2) для створення резерву з метою здійснення непередбачених витрат;

3) з метою нагромадження, щоб забезпечити майбутні потреби.

Кейнсіанці, на відміну від класиків, уявлення про роль поточних заощаджень як джерела інвестицій вважають надмірно спрощеним. На їх думку, крім поточних заощаджень на грош. ринку існують інші джерела інвестицій: готівкові заощадження, тобто населення зберігає гроші не лише в банківській системі, але й у готівк. формі на руках; кредитні установи, які здатні мультиплікативно примножувати заощаджені гроші, внаслідок чого величина інвестицій може перевищити величину заощаджень.

2. Кейнс. теорія ставить під сумнів класичне положення про високу еластичність цін і з/п, особливо в бік зниження останньої при зменшенні сукупного попиту. Причини:

1) наявність монополій, які стримують зниження цін і профспілок, які стримують зниження з/п, що перешкоджає адекватному зниженню цін і з/п в короткостроковому періоді і протидіє відновленню сукупної пропозиції на рівні потенц. ВВП.

2) зниження цін та з/п не викличе зростання сукупного доходу працюючих і тому не забезпечить відновлення попиту на рівні потенц. ВВП.

Висновок кейнсіанців – ринковий механізм не здатний самостійно відновлювати повну зайнятість і тому повинен доповнюватись держ. регулюванням економіки.

При визначенні об`єктів держ. впливу, кейнсіанці виходять з того, що головною причиною падіння вир-ва є недостатність сукупного попиту. Фактори відставання сукупного попиту від сукупної пропозиції (на думку кейнсіанців):

1) психологія споживачів (домогосподарств). Зі збільшенням доходу зменшується частка, що йде на заощадження, і збільшується та, що йде на споживання. (“основний психологічний закон” Кейнса);

2) зниження ефективності капіталу. Зі збільшенням обсягів нагромадження капіталу норма прибутку падає відповідно до закону спадної продуктивності капіталу. Це обумовлюється зниженням можливостей реалізувати вироблені продукти за достатньо високими цінами внаслідок зменшення граничної схильності до споживання. (Зниження гранич. схильн. до споживання – зниження інвестиційного попиту як компоненту сукупного попиту).

Т.ч., за кейнс. теорією, не пропозиція створює попит, а навпаки, попит створює власну пропозицію, тому головним об`єктом держ. регулювання повинен бути сукупний попит, який у Кейнсу носить назву “ефективного попиту”. Це означає, що збільшуючи сукупний попит, держава може ефективно впливати на рівень вир-ва. Спираючись на концепцію “ефективного попиту” кейнсіанці пропонують два методи активізації і стимулювання сукупного попиту:

1) за рахунок збільшення держ. закупок або зниження податків;

2) за рахунок зниження % ставок, що підійме “граничну ефективність капіталу” і збільшить інвестиції приватного сектору.

Важливу роль в теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Але ефект мультиплікатора за різних умов може бути різним. Найбільшу ефективність він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається дешеве нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.

 

 

28. Монетаристська теорія макроек.регулювання: сутність і осн.положення.

 

Засновник теорії -Мілтон Фрідмен. Основа теорії - ринкова си-ма є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати ек стабільність, тому держрегул-ня не є необхідним, відстоюють принцип вільної конкуренції.

В основі лежить рівняння обміну МV = РО, де

М - грошова маса;

V - швидкість обертання грошей;

Р - рівень цін;

О- фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

Згідно з монетариською теорією, головну роль у регулюванні ек-ке виконує грошово-кредитна, а не фіскальна пол-ка. При цьому осн.інструментом регулювання ек-ки є гроші. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може здійснювати регулюючий вплив на ек.активність.

Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний хар-р залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток ек-ки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. Тому вивели монетарне правило, згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП.

Механізм, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП: інструменти грошово-кредитної пол-ки банківські резерви - грошова маса сукупний попит номінальий ВВП. Отже у монетаристів грошова маса впливає на сукупний попит безпосередньо, тб цей вплив не опосередковується відсотковою ставкою. Тому грошова маса впливає на всі елементи сукупного попиту, а не лише на інвестиційний попит. Крім того, у монетаристів вплив сукупного попиту на номінальний ВВП здійснюється переважно через зміну цін, а не завдяки зміні фізичних обсягів вир-ва.

Монетаристи принижують або зовсім відкидають фіскальну політику як метод стабілізації ек-ки. У них нееф-сть фіскальної пол-ки обумовлена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджетного дефіциту, позичає гроші у населння і КБ, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора ек-ки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвестиційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної %-кової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюдж дефіциту на сукупний По буде несуттєвим.

 

29. Неокласичні теорії макроекономічного регул-ня, їх сутність, положення.

 

Теорія економіки пропозиції виникла через незмогу кейнсіанців запропонувати ефективні зоходи проти стагфляції. Суть теорії полягає в перенесенні акцентів з упр-ня попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання вир-ва і зайнятості. Назва “економіка пропозиції” є похідною від головної ідеї стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить в собі обгрунтування рекомендацій ек.пол-ці і в першу чергу податковій.

Прихильники теорії вважають, що податковий механізм може впливати й на сукупну пропозицію. На їх думку, щбільшення податків викликає інфляцію витрати через зростання середніх витрат на вир-во продукції. Крім того, при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до праці, а зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію. Вони пов”язували стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування і виступали за зниження податкового тиску на ек-ку. Пропонують відмовитися від си-ми прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підпр-во, на з/п, дивіденди. На їх думку, зниження податків злільшить безподатковий доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, вначлідок чого зростуть нагромадження та інвестиції, зниження податків на з/п- стимули до праці.

Оскільки зниження податків веде до скороч бюдж доходів, вони пропонують інакше вирішити проблему бюджетного дефіциту: зменшити соцпрограми, скоротити апарат держупр-ня, відмовитися від малоефективних держвитрат. За цією теорією зниження податків викличе зрост реального ВВП як податкової бази, що поряд зі зниженням держвитрат забезпечить збалансування держбюджету.

Теорія раціональних очікувань (сер 70-х рр в умовах стагфляції)

Виходять з того, що ек.суб”єкти спроможні діяти раціонально. Аналізуючи ек.ситуацію, вони здатні визначити майбутні зміни. Інакше, ек.суб”єкти настільки раціональні, що можуть у своїх прогнозах враховувати не лише минулий досвід, а й майбутні зміни в ек.кон”юктурі, в тому числі і зміни в ек.пол-ці держави. Володіючи здатністю передбачати майбутні зміни в ек-ці, вони спроможні приймати такі рішення, які найбільшою мірою відповідають їх інтересам. Саморегулююча здатність ек.суб”єктів до рац.дій може бути реалізована практично лише через ринковий механізм, тб без держвтручання. Тому вони виходять з передумови, що всі ринки є висококонкурентними. На таких ринках з/п і ціни високоеластичні одночасно як у напрямі зниження, так і в напрямі зростання. На їх думку, нова інформація, яку одержують ек суб”єкти швидко відбивається на співвідношенні попиту та пропозиції висококонкурентних ринків і завдяки цьому рівноважні параметри ек-ки швидко відновлюються за умови повної зайнятості. Згідно теорії, крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП. Раціональні очікування ек суб”єктів виключають можливість виникнення короткострокової сукупнох пропозиції, а існує лише сукупна пропозиція на рівні потенційного ВВП. Звідси висновок: стимулююча пол-ка держави викликає лише прискорення інфляції і зовсім не впливаєна рівень вир-ва та безробіття,Тому вона має2 уразливі елементи: спроможність ек суб”єктів досить правильно передбачати майбутні зміни в ек-ці та ек.пол-ці держави суперечить дійсності; насправді переважна більшість ринків не є чисто конкурентними.

 

30. Дискреційна фіскальна пол-ка: сутність та засоби впливу на ек-ку.

 

Дискреційна фіскальна пол-ка - свідома маніпуляція урядовими витратами і доходами, яка здійснюється на підставі держ.рішень(парламенту і уряду) з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг вир-ва, безробіття та інфляцію. Ця пол-ка застосовує 2 інструменти:

1) держзакупки, які є інструментом прямої дії (збільшуючи або зменшуючи держзакупки, держ безпосередньо впливає на сукупний попит і реал. ВВП)

2) чисті податки, які змінюються за рахунок зміни податкових ставок і трансфертів і впливають на реальний ВВП опосередковано через споживання як компонент сукупного попиту.

Мультиплікатор витрат.

Нехай в нас є сукупні витрати в їх приватному варіанті (СуВ1), тб без того компонента, яким є держзакупки. При даних СуВ1 є певний рівноважний обсяг ВВП, який дорівнює О1. Тепер припустимо, що уряд прийняв рішення збільшити держзакупки. Внаслідок цього сукупні витрати збільшаться СуВ2 (СуВ1+СуВ). Це викличе мультиплікативне збільшення реального вир-ва з О1 до О2. Величина приросту ВВП буде дорівнювати +ВВП =+ДЗ*Мв. Оскільки дискреційна фіскальна пол-ка - свідомий, тб цілеспрямований вплив держави на ек-ку, то в реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперд, а необхідне збільшення ДЗ є пошуковою величиною,яку можна обчислити за формулою +ДЗ =+ВВП/Мв. Це ми розглянули метод “витрати-випуск”, аналогічний результат буде і в тому випадк, коли аналіз впливу ДЗ на ВВП здійснювати за методом “вилучення - ін”єкції” В цьому варіанті заощадження (З) плюс чисті податки (ЧП) являють собою илучення з потоку “доходи - витрати” (З+ЧП), а валові інвестиції плюс державні закупки - ін”єкції цього потоку (ВІ+ДЗ1). Перетин ліній вилучень (З+ЧП) з лінією ін”єкцій(ВІ+ДЗ1) в точці Т1 визначає рівноважний ВВП, який =О1. Якщо за цих умов уряд збільшить ДЗ з ДЗ1до ДЗ2, то ін”єкції адекватно зростуть. Внаслідок цього лінія ін”єкцій переміститься вгору в положення (ВІ+ДЗ2), а її перетин з лінією (З+ЧП) в точці Т2 викличе збільшення ВВП від О1 до О2. Оскільки З та ЧП знаходяться в прямій залежності від ВВП, то це викличе відповідне збільшення вилучень, які в точці Т2 урівноважуються з новою величиною ін”єкцій (ВІ+ДЗ2).

Мультиплікатор податків.

Для визначення впливу ЧП на рівноважний ВВП приймем деякі передумови:

1) об”єктом фіскальної пол-ки є лише сукупний попит;

2) в контексті фіскальної пол-ки, спрямованої на сукупний попит, вплив ЧП на ВВП - це їх вплив на споживання як компонент сукупного попиту;

3) дискреційна фіскальна пол-а викликає зміни в чистих податках за допомогою держ.рішень стосовно рівня податкових ставок і трансфертів.

ЧП, які не залежать від ВВП як доходу, наз.автономними. До них належать певні види податків (податок на нерухомість, на землю,..), а також деякі трансферти, які надаються за рахунок державного бюджету(пенсії, стипендії)

Припустимо, що держава підвищила рівень пенсій і стипендій. Дискреційне зменшення ЧП, яке виникло на цій основі, спричинить певний вплив на ВВП. Розглянемо цей вплив методом “витрати - випуск”. Зробимо логічні етапи:

1. збільшиться безподатковий доход на величину зменшення ЧП: +БД=-ЧП

2. збільшення БД у свою чергу викличе збільшення тих елементів, на які він розкладається, тобто споживчих витрат і заощаджень. Оскільки ми використовуємо метод “витрати -випуск”, то на цікавлять лише споживчі витрати. Їх збільшення відбудеться пропорційно граничній схильності до споживання: +СВ = -ЧП*ГСС

3. збільшення СВ - це початкове збільшення СВ, яке мультиплікативно збільшить ВВП.

+ВВП = -ЧП*ГСС*Мв. (1)

Якщо збільшення ВВП планується урядом наперед, то на цій основі можна обчислити необхідне зниження ЧП: -ЧП =+ВВП/(ГСС*Мв)

це ми спиралися на Мв, а тепер зробимо це на основі мультиплікатора податків. Для його обчислення поділимо обидві частини формули (1) наЧП: +ВВП/ЧП = (-ЧП*ГСС*Мв)/ ЧП, отримаємо: Мп = ГСС*Мв (2)

з формули (2) випливає, що Мп завжди нижчий від Мв пропорційно ГСС. Якщо замістьГСС в формулу (2) підставити 1-ГСЗ, а замість Мв - 1/Гсз, то матимемо:

Мп = Мв -1. Проте ця формула Мп має підношення лише до автономних ЧП, згідно з якими податкові вилучення не залежать від ВВП як доходу. Тому запишемо таку формулу: +ВВП = -ЧП*Мп.

Оскільки Мп завжди нижчий від Мв, то це означає, що кожна одиниця приросту ДЗ викликає більший приріст ВВП, ніж кожна одиниця зниження ЧП. Якщо порівнювати вплив ДЗ і ЧП на держбюджет, то можна зробити висновок, що з розрахунку на однаковий приріст ВВП збільшення ДЗ є для бюджету менш збитковим варіантом фіскальної пол-ки, ніж зниження ЧП.

Тепер розглянемо механізм впливу автономних ЧП на ВВП за допомогою методу “вилучення - ін”єкції”. Початкова лінія ін”єкції (ВІ+ДЗ) перетинає лінію вилучень (З1+ЧП1) в точці Т1. Це обумовлює рівноважний ВВП, який =О1. Згідно з методом “вилучення - ін”єкції” зниження ЧП (за рахунок підвищення пенсій і стипендій) викличе 2 наслідки:

1. зменшення ЧП адекватно збільшує безподатковий доход, що відповідно з граничною схильністю до заощаджень збільшить заощадження: +З = -ЧП*ГСЗ

2. зменшення ЧП на адекватну величину зменшить вилучення в формі ЧП. Оскільки зменшення ЧП перевищує збільшення заощаджень, то в підсумку сума вилучень зменшується порівняно з початковою величиною: (З1 + ЧП*ГСЗ) + (ЧП1 - ЧП) < З1 + ЧП1

тобто рівноважний ВВП збільшиться від О1 до О2. Величина цього збільшення буде дорівнювати тій величині, на яку збільшився ВВП за методом “витрати -випуск”

 

 

31. Автоматична фіскальна політика: сутність, регулююча роль в ек-ці та її обмеження.

 

Отже, автоматична фіскальна політика — це така політика, яка встановлюючи певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в економіці автоматично.

Щоб показати як автоматичні чисті податки виконують стабілізаційну функцію в економіці, розглянемо два варіанти:

Перший — коли в ек-ці спостерігається «перегрів», т.б. відбувається інфляційне зростання ВВП, що свідчить про надмірність сукупних витрат. За цих умов виникає необхідність стримувати сукупний попит, скорочувати сукупні витрати. Стабілізаційний механізм автоматичної фіскальної політики виглядає так:

1) ВВП інфляційне збільшується, автоматично зростають чисті податки;

2) зростання автоматичних чистих податків означає збільшення податкових вилучень з ек-ки;

3) внаслідок збільшення податкових вилучень зростання сукупних витрат уповільнюється, що певною мірою гальмує зростання ВВП.

Другий — коли в економіці намітився спад вир-ва, спостерігається дефіцит сукупних витрат. За цих умов ек-ку бажано «підбадьорити», тобто стимулювати до збільшення сукупних витрат. Стабілізаційний механізм автоматичної фіскальної політики виглядає таким чином:

1) ВВП реально зменшується, автоматично зменшуються чисті податки;

2) зменшення автоматичних чистих податків означає зменшення податкових вилучень з економіки;

3) внаслідок зменшення податкових вилучень скорочення сукупних витрат уповільнюється, що певною мірою гальмує падіння виробництва.

Отже, в міру інфляційного збільшення ВВП у періоди піднесення податкові вилучення автоматично збільшуються і завдяки цьому гальмують небажане економічне зростання. В міру скорочення реального ВВП у періоди падіння податкові вилучення автоматично скорочуються і завдяки цьому гальмують зменшення вир-ва. Але слід зазначити, що автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспроможні повністю нейтралізувати інфляційний чи рецесійний розриви в ек-ці, а лише частково його зменшують.

Щоб обчислити ефект гальмування ВВП з боку автоматичних чистих податків, потрібно акцентувати увагу на тому, що б.-я. автоматичні вилучення з ек-ки впливають на ВВП виключно через зміну м-ра. Іншими словами, автоматичні чисті податки, як і заощадження, — це такі фактори, вплив яких на ВВП опосередковується їхнім впливом на м-р. Внесемо зміни в модель м-ра витрат з урах-ням автоматичних чистих податків.

В умовах застосування автоматичних чистих податків змінюється і формула мультиплікатора податків. Вище ми показали, що при застосуванні лише автономних чистих податків мультиплікатор податків нижчий від мультиплі­катора витрат рівно на одиницю: М_д = М_в - 1.

 

 

32. Фіскальна політика з урахуванням Пр: сутність, графічна інтерпретація, крива Лаффера.

 

На думку прихильників теорії ек-ки Пр вплив фіскальної політики на сукупну Пр досягається через податки. Розглянемо вплив фіскальної політики на Пр (див. рис.). На цьому рис криві СПо₁ і СПр₁ характ-ть відповідно сукупний По і сукупну Пр до початку застосування стимулюючої фіскальної політики. Зазначеним умовам відповідає рівноважний ВВП, який = 0₁ і рівноважні ціни на рівні Ц₁.

Вплив фіскальної політики на пропозицію

Припустимо, що держ знизила рівень податкових ставок. Згідно з кейнсіанською теорією цей захід вплине на сукупний По і викличе його збільшення. Внаслідок цього крива сукупного По переміст-ся вгору із СПо₁ до СПо₂. Таке її переміщення збільшить рівноважну величину реального ВВП з О₁ до О₂ й одночасно підвищить рівноважну ціну з Ц₁ до Ц₂ тобто викличе інфляцію.

Але згідно з теорією ек-ки Пр податковий варіант стимулюючої фіскальної політики не обмеж-ся Цими наслідками, а доповнюється збільшенням сукупної Пр. Логіка прихильників теорії ек-ки Пр виглядає так:

1) зниження особистих податків збільшить величину безподаткового доходу. У зв'язку з цим збільшаться заощадження домогосп-в, які перетвор-ся в інвестиції.

2) зменш податку на прибуток підпр-в підвищить чисту прибутк-ть інвестицій, що за даної %-вої ставки викличе зростання інвестиційного По. В кінцевому підсумку це підвищить норму нагромадження капіталу й створить передумови для зростання вир-ва.

Водночас зниження особистих та продукт-х податків збільшить реальну з/п і таким чином посилить стимули до праці Так, тимчасово безробітні збільшать Пр на ринку праці, а уже зайняті робітники отримають стимули працювати більш інтенсивно і якісно що позитивно вплине на прод-сть праці.

Перелічені чинники викличуть збільшення сукупної Пр, що спричинить переміщення ц кривої вправо і вниз в положення СПр₂. У результаті цього відбудеться подальше зростання реального ВВП, тобто від О₂ до О₃. Одночасно знизяться ціни з Ц₂ до Цз.

На думку економіста Артура Лаффера, за певних умов зменшення рівня оподаткування до певної межі може викликати збільшення ВВП як податкової бази і тим самим забезпечить навіть зростання податкових надходжень до бюджету. Графічна модель отримала назву кривої Лаффера, яеа відбиває зв'язок між податковими ставками (ПоС) і податковими надходженнями (ПН).

Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від 0 до 100 % податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної макс величини (ПН₂), а потім зменш-ся знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС, відображає такий стан в ек-ці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують ділову активність, т.б. не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого макс. значення.

Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС₁ в інтервалі від 0 до 100 % є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується макс величина податкових надходжень. На даному рис такою податковою ставкою є ПоС₂. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до оптимального рівня, то це викличе сприятливе для бюджету ек-не зростання.

Нижчі податкові ставки створюють більш високі стимули до праці, заощаджень, інвестицій і прийняття ділових ризиків, внаслідок чого збільш-ся ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база збільш-ся швидше, ніж зменш-ся рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменш-ся, а зростають до свого макс. значення, тобто до ПН₂.

При зниженні податкових ставок нижче ПоС, стимулюючий ефект, який справляє на ек-ку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем істотно зменш-ся. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменш-ся.

Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити вир-во за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий подвійний ефект від зниження податкових ставок — це лише гіпотеза, певне логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези в теорію потрібно дістати відповідь на декілька принципових питань: як знайти ту точку на кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити той оптимальний рівень податкових ставок, який здатний забезпечити максимальну величину податкових надходжень.

Застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на який політикам слід зважуватися лише за умов, якщо існують тверді переконання, що діючі податкові ставки дійсно є надмірними і стримують ділову активність.

 

 

33. Фіскальна політика і держ. бюджет: бюдж. дефіцит, концепції збалансування держ. бюджету, джерела дефіцитного фін-ня.

 

Вплив фіскальної політики на ек-ку здійснюється через держ бюджет. Між фіскальною політикою і держ бюджетом існує пряма і зворотна залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики; з ін — фіскальна політика впливає на стан держ бюджету. Роль держ бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між держ заходами і витратами (видатками).

У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння вир-ва ефективною слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати держ закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

Припустимо, що навпаки, в ек-ці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним По. За цих умов ефективною слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати держ закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюдж дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

Існує три концепції регулювання державного бюджету.

1) збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що держ витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики.

2) збалансування бюджету на циклічній основі. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах ек-ного циклу. Під час падіння вир-ва держава, щоб стимулювати ек-ку, дискреційне зменшує чисті податки і збільшує держ закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати ек-ку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує держ закупки, що спрямовує бюджет до надлишку.

3) в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів.

Згідно з концепцією функц-х фінансів бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а держ бюджет — це інструмент її досягнення. Спираючись на концепцію функціональних фінансів, сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіц. бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації ек-ки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення; з іншого — вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає держ. Ц/П, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що НБ випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд.

 

34. Грошова Пр: сутність, ліквідність грошових активів, грошові агрегати, графічна інтерпретація.

 

Пропозиція грошей є реальною грошовою масою і визнач-ся за формулою: Пр^г=ГМ/Ц. Грошова Пр склад-ся із готівкових і безготівкових грошей. Всі вони в залежності від рівня їх ліквідності об'єднуються зростаючим підсумком в окремі грошові агрегати.

Під ліквід-тю активів розуміють можливість їхнього перетворення в грошову форму без суттєвої втрати варт-ті і в короткий строк.

Агрегати - показники тих грошей, які працюють в обороті, знаходяться в розпорядженні тих суб'єктів, які готові випустити їх в оборот. Вони відрізняються між собою на певний елемент, який виражаї додатковий ліквідний актив, але з меншим ступенем ліквідності, ніж у попередньому агрегаті.

М0 – готівкові гроші поза банками;

М1 – М0+кошти на розрах-х та поточних рах-х;

М2 – М1+строкові депозити;

М3 – М2+кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Отже, кожний наступний грошовий агрегат відрізняється від попереднього не лише за структурою, а й за величиною. Широка грошова маса (ГМ) – це агрегат М3. Грошова Пр контрол-ся НБУ через окремі грошові агрегати. Контрол-чи грошові агрегати, НБ цілеспрямовано впливає на грош-й ринок.

Графік Пр грошей.

ВС

 

 

 

ГМ₁ ГМ₂ ГМ

Пр грошей залежить від грошово-кредитної політики НБ. Іншими словами, величина грошової Пр регул-ся НБ і не залежить від відсоткової ставки (ВС).

Пр грошей у країні зростає, якщо зростає грошова база; зниж-ся норма обов'язкових мінім банк-х резервів; зменш-ся надлишкові резерви комерційних банків; зниж-ся частка готівкових грошей у заг сумі платіжних засобів населення.

35. Попит на гроші: види, сутність, кількісна визначеність та графічна інтерпретація.

 

Грошовий попит — це По на реальну грошову масу (По^г = ГМ/Ц). Він включає попит на гроші для угод і попит на гроші як активи.

Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції як засобу обігу, тобто з їх використання для купівлі товарів і послуг. Попит на гроші для угод знаходиться в прямій залежності від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартістіь товарів і послуг, що знаходяться в обігу, тим більше потрібно грошей для угод. Обернено на цей попит впливає швидкість обертання грошей.

ВС

 

 

 

ГМ₁ ГМ₂ ГМ

На рис графічно відображено співвідношення між По на гроші для угод і ставкою відсотка. Оскільки попит на гроші для угод не залежить від ставки відсотка, він мас вигляд вертикальної прямої.

Кількість грошей в обігу визначається рівнянням обміну, відомим як формула Фішера: ГМхШ=ЦхО,

де Ш — швидкість обертання грошей; Ц — середній рівень цін; О — кількість угод.

Цілком справедливо вважати, що немає таких угод, які б не були враховані у ВВП. Тоді: ГМхШ=ЦхВВЦ_р де ВВП – реальний валовий внутрішній продукт. Звідси попит на гроші для угод дорівнює:

З цієї формули випливає, що По на гроші для угод залежить від 2-х факторів: реального обсягу вир-ва — з його зростанням зростає і По на гроші; швидко обертання грошей — чим вища швидкість обертання грошей, тим менша їх кількість, що необхідна для обслуговування угод.

Реальний ВВП лежить в основі номінального ВВП:

Ц х ВВПр = ВВПн, де ВВПн —номінальний валовий внутрішній продукт. Тоді:

Швидкість обертання грошей, які обслуговують угоди (М1):

Попит на гроші як активи (По.^га.) випливає з їхньої функції як засобу заощадження. В цьому випадку гроші розглядаються як засіб збереження вартості. Володіння грошима в цій якості перетворює їх на активи.

Але вартість можна зберігати не тільки у формі грошей, а й у формі фінансових активів (наприклад, облігації). Кожна з цих форм має свої переваги і недоліки.

Перевагою володіння грошима є їх висока ліквідність, але їх недолік полягає в тому, що вони не приносять доход їхньому власнику.

Переваги володіння облігаціями полягають в тому, що вони приносять доход у формі відсотка, але їх недоліком є низька ліквідність.

Тому особи, які володіють вартістю, постійно вирішують альтернативу зберігати вартість у формі грошей чи у формі фінансових активів. На її вирішення впливає %-ва ставка, тобто рівень доходів від фінансових активів. %-ва ставка визначає По на гроші як активи. Чим вища %-ва ставка, тим більша альтернативна вартість грошей, тобто тим більше доходу втрачають власники грошей від їх зберігання. Тому за зростання %-вої ставки зростає По на фінансові активи і падає По на гроші як бездоходний актив

Попит на гроші як активи

По на гроші як активи змінюється обернено пропорційно ставці % і пов'язаний з теорією переваги ліквідності: чим вища ставка %, тим менший По на гроші як активи, тому що за збільшення ставки % збільшується альтернативна вартість грошей. По на гроші для угод і По на гроші як активи визначає загальний По на гроші:

 

36. Сукупний По на гроші: графічна інтерпритація та механізм відновлення рівноваги на грошовому ринку.

 

Сукупний По – це реальна грошова маса, яка необхідна ек-м суб'єктам для оплати угод та в якості активів. Для визначення рівноваги на грошовому ринку треба визначити рівноважну ціну грошей — ставку відсотка. Зміни рівноваги на грошовому ринку можливі внаслідок змін у пропозиції грошей і попиті на гроші. Спираючись на визначення грошової Пр і грошового По можна побудувати графічну модель грошового ринку.