Причини безробіття і його економічні наслідки

 

Історично першою школою, що зробила спробу пояснити виникнення безробіття була класична політекономія (А.Сміт, Д.Рікардо). Представники цієї школи причину безробіття вбачали у надмірно високій зарплаті. Через постійне зростання зарплати підприємці не можуть забезпечити всіх бажаючих роботою внаслідок того, що зростають їх витрати. Отже, виникає надлишок працездатних або безробіття.

Погляди представників класичної школи поділяють економісти неокласичної теорії, та економіки пропозиції (Д.Гільдер, А.Лаффер). На їх думку, саме з допомогою зарплати встановлюється рівновага між пропозицією і попитом на робочу силу, а безробіття – неможливе, якщо на ринку праці існує рівновага.

Кейнсіанська школа розглядає ринок праці як явище постійної нерівноваги. Заробітна плата, на їх думку, не є інструментом регулювання ринку праці. Цю роль все більше повинна виконувати держава. Активно впливаючи на сукупний попит у бік його зниження або збільшення залежно від економічної кон'юнктури, вона може досягати рівноваги між пропозицією праці й попитом на неї. Отже, згідно з кейнсіанським вченням попит на робочу силу регулюється не коливанням цін на працю, а сукупним попитом.

У поясненні причин безробіття вагоме місце в економічній теорії посідає вчення монетаристів. Прихильники цієї школи виходять з того, що існує жорстка структура цін на робочу силу. Головними дестабілізуючити факторами, що зумовлюють постійну нерівновагу є встановлення мінімального рівня оплати праці, а також постійні вимоги профспілок щодо підвищення заробітної плати. Інструментом, що здатний забезпечити рівновагу на ринку, є грошово-кредитна політика. Мова йде про облікові ставки центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків. Маніпулюючи цими інструментами, можна впливати на економічну активність бізнесу, інвестиції, обсяги виробництва, а отже, і на рівень безробіття.

Розрізняють три види безробіття:

1. Фрикційне. Породжується постійним рухом населення з одного регіону в інший, від професії до професії, а також зміною етапів життя (навчання, тимчасова робота, догляд за дитиною й інше). Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним. Його ще визначають як добровільне безробіття.

2. Структурне. Має місце у випадку, коли попит і пропозиція на робочу силу не співпадають для різних видів праці й у різних регіонах. Причинами такого неспівпадання можуть бути зрушення в професійній структурі робочої сили і диспропорції між попитом на працівників певних професій і їх пропозицією. Так, закриття вугільних шахт в Україні привело до збільшення безробіття, оскільки далеко не всі із звільнених шахтарів можуть за недовгий час перекваліфікуватися і знайти нові місця роботи.

Різниця між фрикційним і структурним безробіттям полягає у тому, що у фрикційних безробітних є професійні навички, які вони можуть продати, а структурні безробітні не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а то і переміни місця проживання. Фрикційне безробіття має більш короткостроковий характер, а структурне більш довготривале і тому вважається більш серйозним.

Питання про те, чи є безробіття в ринковій економіці добровільним або вимушеним – дискусійне. Точка зору представників неокласичної школи полягає у тому, що будь-яке безробіття є добровільним. Аргументується це тим, що навіть в умовах глибокої кризи завжди можна знайти роботу, можливо, з дуже низькою зарплатою і малопривабливу. І якщо висококваліфікований працівник не бажає виконувати малопривабливу роботу – то це його добровільне рішення. Інша точка зору полягає в тому, що якби безробіття в цілому було добровільним, то це не викликало б побоювань профспілок або держави відносно соціальної стабільності й стійкості економічної системи.

3. Циклічне безробіття породжене загальним низьким попитом на робочу силу у всіх галузях, сферах, регіонах. Таке безробіття викликане загальним спадом, тобто фазою економічного циклу. Наприклад, найбільший спад в економіці США, за останні десятиріччя, припадає на 1983 рік. Рівень безробіття у цьому році зріс у 48 з 50 штатів.

Основний контингент безробітних у високорозвинутих країнах становлять звільнені працівники внаслідок структурних диспропорцій між попитом на робочу силу та її пропозицією за кваліфікацією, професіями, розміщенням та інше. У цей контингент не зараховують працездатних громадян, які насправді ніколи роботу не шукають і задовільняються виплачуваною їм допомогою (так званий “неминучий осадок”). Таких у загальній чисельності безробітних на Заході досить багато.

В економічній теорії існує поняття повної зайнятості. Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття цілком неминучим. Тому рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття, а циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття. Вперше цей термін уведений в економічну літературу монетаристами.

Природний рівень безробіття – це такий рівень, при якому фактори, що підвищують і понижують інфляцію і безробіття знаходяться у рівновазі. Річ у тім, що безробіття й інфляція функціонально пов'язані між собою оберненою залежністю. Якщо зростає рівень безробіття, то зменшується інфляція, і навпаки. Реальний обсяг національного продукту, який пов'язаний із природним рівнем безробіття, називається виробничим потенціалом країни. Повний або природний рівень безробіття виникає при незбалансованості ринків робочої сили, тобто, коли кількість шукаючих роботу дорівнює числу вільних робочих місць. Природний рівень безробіття являє собою певною мірою позитивне явище (він стримує інфляцію). Якщо число шукаючих роботу, перевищує вакансії, які є у наявності, значить ринки робочої сили незбалансовані й має місце циклічне безробіття.

Поняття природний рівень безробіття вимагає уточнення у двох аспектах:

1) цей термін не означає, що економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття і тим самим реалізує свій виробничий потенціал. Рівень безробіття часто перевищує природний. Але може бути і навпаки. Наприклад, у США у 1943–1945 рр. рівень безробіття становив два відсотки. Цей рівень був значно меншим, ніж природний, що викликало інфляційні процеси в американській економіці;

2) природний рівень безробіття не обов'язково є постійним. Він підлягає перегляду внаслідок інституційних змін (змін у законах і звичках суспільства). Наприклад, офіційна оцінка природного рівня безробіття в США в 1960-х рр. становила 4 відсотки. Надалі цей показник почав зростати. Чому?

По-перше, змінився демографічний склад робочої сили (зросла частка жінок і молоді).

По-друге, зріс соціальний захист населення (розмір допомоги, компенсацій з безробіття).

На думку більшості американських економістів, нині природний рівень безробіття знаходиться в інтервалі від 4 до 6 відсотків. У Західній Європі природний рівень безробіття суттєво вищий і в середині 1990-х рр. за різними даними коливався в межах від 7 відсотків (Німеччина) до 20 відсотків (Іспанія).

В Україні підрахунки природного рівня безробіття пов'язані зі значними труднощами. Перш за все відсутні достатньо чіткі критерії структурного і фрикційного безробіття, які дозволили б державним статистичним службам вести відповідні розрахунки. Облік безробітніх взагалі, а в Україні зокрема, досить складна проблема, оскільки офіційно зареєстровані безробітні відображають далеко не повну картину безробіття. У зв'язку з цим такий показник, як природний рівень безробіття, сьогодні українськими офіційними статистичними службами не публікується.

Визначення рівня безробіття здійснюється наступним чином. Все населення країни зменшується на ту кількість осіб, які не досягли 16 років і осіб, що знаходяться у спеціалізованих закладах (психіатричних лікарнях, в'язницях), а також осіб, які вибули зі складу робочої сили (пенсіонери, студенти, надомники). Частина населення, яка залишилась, формує категорію робочої сили. Причому в склад робочої сили входять і працюючі, і безробітні.

 

 

На практиці важко встановити фактичний рівень безробіття. Розрізняють:

1) частково зайнятих – в офіційній статистиці всі зайняті неповний робочий день входять в категорію повністю зайнятих. Вважаючи їх повністю зайнятими, офіційна статистика занижує рівень безробіття;

2) працівники, які втратили надію на отримання роботи. Безробітний, який активно не шукає роботу, вважається таким, що вибув зі складу робочої сили (по суті також занижується рівень безробіття);

3) неправдива інформація. Рівень безробіття може бути завищений у тому випадку, коли деякі непрацюючі стверджують, що вони шукають роботу, хоч це і не відповідає дійсності. Ці люди заносяться у групу «безробітних», а не вибулих зі складу робочої сили. Людина, яка працює у тіньовому секторі економіки може мати юридичне прикриття у формі «безробітнього».

Головна «ціна» безробіття – невипущена продукція. Відомий вчений у галузі макроекономіки Артур Оукен (1928-1980) у своїх працях 1960 рр. математично виразив відношення між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Це відношення, відоме як закон Оукена, показує, що якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на один відсоток, то відставання обсягу ВВП складає 2,5 %. Слово «закон» відносно наведеної формули не слід сприймати як щось назавжди встановлене і непорушене. Ця залежність у довгостроковому періоді може змінюватись. Пояснимо закон Оукена на цифровому прикладі. У 1983 році рівень безробіття у США досяг 9,5 % (найвищий за останні десятиріччя), або на 3,5 % більше природного рівня (6%). Помноживши 3,5 % на коефіцієнт Оукена (2,5%), отримаємо відставання ВВП 1983 року у 8,75%. Іншими словами, якщо б у 1983 році був запезпечений рівень безробіття при повній зайнятості, ВВП був би на 8,75% більший, ніж фактичний. А це становить 290 млрд. доларів. Фактичний рівень безробіття в США в середині 2003 р. досяг 6,4 % – це найвищий показник за останні вісім років (із 1995 р.).

Україна належить до країн із високим рівнем безробіття. Згідно з Законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються, працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (або інших, передбачених чинним законодавством доходів) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у Державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці. У першій половині 2000-х років чисельність безробітних в Україні становила більше 9 % економічно активного населення країни. Специфічним проявом безробіття в Україні є висока частка людей, які працюють у режимі неповної зайнятості, тривалий час перебувають у неоплачуваних відпустках, або не отримують заробітної плати протягом тривалого часу.

Згідно з українським законодавством, статус безробітного з визначенням права на допомогу з безробіття надається на восьмий день після реєстрації громадянина у центрі зайнятості як такого, що дійсно шукає роботу і готовий приступити до її виконання. Громадяни, які були звільнені за ініціативою адміністрації у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією підприємства або скороченням штату, щоб не втратити гарантії щодо соціального захисту, повинні зареєструватись у службі зайнятості протягом 7 днів із моменту звільнення.

Досвід економічно розвинутих країн показує, що з розвитком ринкових відносин та формуванням ринку праці важливою проблемою стає необхідність державного регулювання зайнятості населення, прийняття дієвих заходів недопущення зростання безробіття, здійснення кроків у напрямку формування ефективних механізмів соціального захисту незайнятого населення. Усунення диспропорцій, що часто виникають на ринку праці, стає можливим у разі задіяння цілого комплексу регулятивних інструментів – стимулювання економічного зростання, скорочення тривалості робочого часу, створення ефективної та гнучкої системи підготовки та перепідготовки кадрів, сприяння становленню малого бізнесу, різних форм самостійної зайнятості. Деякі з цих важливих економічних проблем будуть розглянуті у наступних темах.