Юрія Завадського Імовірність

Художній аналіз віршованого твору

Ю́рій Рома́нович Зава́дський (*18 березня 1981, Тернопіль) — український поет, громадський діяч, кандидат філологічних наук. Закінчив Тернопільську середню школу № 18 під керівництвом А. В. Крижанівського. 2006 року закінчив аспірантуру при кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства філологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, куди вступив після закінчення того ж університету 2003 року. Тема дисертаційного дослідження — «Типологія й поетика мережевої літератури і сучасне західне літературознавство». Захист кандидатської дисертації відбувся 12 жовтня 2006 року в Тернополі. З квітня 2008 року керує спільнотою Літературна студія "87″ в ТНПУ ім.В.Гнатюка. Галузь наукових зацікавлень — сучасна зорова поезія, комп'ютерні технології в мистецтві, мережева література, фонетична поезія. На сьогодні є членом редакційної колеґії наукового альманаху STUDIA METHODOLOGICA. Із жовтня 2000 до лютого 2005 року в співпраці видавав літературну ґазету ZВІРШІ.

Основні книги:

1. Юрій Завадський. Імовірність. Тернопіль, 1999.

 

 

І. Жанрова група:

1. Філософська (вічні питання: життя та смерть, з чого складається щастя…).

2. Пейзажна лірика (про природу).

3. Інтимна (про кохання).

4. Духовна (звернення до Бога).

5. Громадська або патріотична (любов до Батьківщини).

Можливі поєднання: інтимно-пейзажна лірика, духовно-патріотична, духовно-філософська…

ІІ. Мотив (тема – те, про що розповідається).

ІІІ. Ідея (основна думка – те, що хотів ствердити автор).

IV. Образ автора (турботливий, стурбований, схвильований, закоханий, мудрий, ніжний, бунтарський, цілеспрямований…)

V. Художні засоби.

1. Евфонічні (милозвучність):

а) звукові повтори – наявність у словах речення або рядка одного й того ж самого (чи близьких) звука:

– алітерація (повторення приголосних: «Течуть і зс о с он з олоти с ті с моли, як с льо з и…» – алітерація з-с; «вго р і пе р листі пе р еливи хма р» – алітерація р).

– асонанс (повторення голосних: «Т и хо пл и ве блак и тн и м и р і чкам и льон» – асонанс и-і, «Т е ч е вода в син є мор е, та н е витіка є» – асонанс е-є).

б) звуконаслідування – відтворення звуками людської мови крику птахів, тварин, звучання предметів («А двері… так знайомо: рип»; «Серед рожевої куряви… плакали вівці: бе-е… ме-е»).

2. Лексичні:

– тропи (зворот мови, який допомагає виділити якусь важливу рису, поетично змалювати, висловити ставлення, дати оцінку):

ü епітет (додаток, прикладка) – поетичне означення («білосніжні квіти вишні», «громовий голос», «холодна вода, широкий степ, вороний кінь, зелене жито»…)

ü порівняння – зіставлення на основі їх подібності; як, мов, ніби, наче (весняний грім гуркотів, наче велетень сердився)

ü метафора – перенесення рис одного предмета на інший на основі подібності:

o уособлення – уподібнення неживого до людей («застогнали двері»);

o метонімія – уподібнення до предметів («скрипнуло серце»);

o алегорія – змалювання людей в образах тварин, предметів, явищ (байки).

ü іронія – приховане глузування (вислів в протилежному значенні – «Добрий пан: забрав хліб у дітей і кинув псам»)

ü синекдоха – заміна частини цілим і цілого – частиною, однини – множиною і множини – одниною («космічні кораблі линуть на Марси і Венери», «всі матеріальні цінності творить людська рука»)

ü гіпербола – поетичне перебільшення («від грому здригалася вся планета», «море сліз»)

ü літота – применшення («як крильця колібрі»)

ü образний вислів – «дзеркало моря», «цвіт серця»

ü синоніми – різні за звуковим складом, але близькі за значенням («постала інша хата, така гарна та пишна», «…Щоб він не плакав, не журивсь … то віддадуть у москалі»)

ü антитеза – антоніми: слова протилежні за значенням («Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радіст ь і гірка туга разом охопили Петрове серце», «З журбою радість обнялась»)

ü неологізми – нові слова

ü архаїзми – слова, що вийшли з ужитку («пищаль, сагайдак, метавка»)

ü діалектизми – слова та вислови, які вживаються в певній місцевості («на пречудо, ізнов, любує єю, одмовляє»)

ü професіоналізми – властиві для людей певної професії («пілоточка, гімнастьорка, гвардійський полк», «ін’єкція, діагноз, кардіограма»)

ü іншомовні слова – «Вона забрала Івана з гармана»

ü пестливі слова – виражають симпатію (-еньк, -оньк, -к: «Миколка», «школярик», «дівчинонька», «соромливенький»)

ü гротеск – х удожній прийом, заснований на надмірному перебільшенні або применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів, сполученні реального з фантастичним, трагічного з комічним, а також твір літератури чи мистецтва, що використовує цей прийом.

ü оксюморон – стилістичний засіб, коли свідомо поєднуються протилежні за змістом поняття, які разом дають нове уявлення (напр., гарячий сніг, дзвінка тиша).

3. Синтаксичні.

– інверсія – незвичайна розстановка слів у реченні.

Правильний розподіл: спочатку підмет, а потім присудок; прикметник стоїть перед іменником, а додаток і обставина – після слів до яких належать.

В інверсії навпаки: присудок – підмет…

(І на злість ворогам засіяла вона,

Як алмаз дорогий, як та зоря ясна …)

– анафора – єдиний початок

(Коли б я знав, що розлучусь з тобою,

О краю мій, о земленько свята,

Що я, отруєний журбою,

В світах блукатиму літа.

 

Коли б я знав про муки люті,

Про сміх і глум на чужині,

Що в мене будуть руки скуті

І в мури замкнені пісні…)

– тавтологія – повторення одного й того ж слова («одне-однісіньке, рано-пораненьку, вовки-сіроманці, думати-гадати, сум-журба», «І, неначе моря хвилі, сніг, і сніг, і сніг …»)

– градація – поступове підвищення, посилення («За горами гори, хмарою повиті», «Стихає річ, вечір, ніч …», «Прийшов, побачив, переміг»)

– усталені звороти – прислів’я, приказки, крилаті вислови, фразеологізми («Правди ніде діти», «Хто хоче багато знати, тому треба мало спати»)

– еліпсис – речення з пропущеними словами; в діалогах («– Та… та…– губи задрижали, лице скривилося. – У…у мене…»)

– риторичні фігури – вираження сильних почуттів:

ü риторичний оклик – окличні речення («Хай буде мир на всій землі й здійсниться наші мрії!»)

ü риторичний вигук – вимова з більшою силою окремих слів при великому збудженні («Ой лишенько! Як той бідний Василько приб’ється додому в таку непогоду!», «Сніжок! Сніжок! Пустіть нас, мамо, на двір!»)

ü риторичне питання – питання, що не вимагає відповіді («За що мені кара? За що мені муки? Кому я що заподіяв?»)

ü риторичне звертання – звертання до відсутньої людини, явища, предмета… («Спи спокійно, поет …»)

VІ. Віршований розмір

1. Строфічна будова (строфа – група віршованих рядків, об’єднаних не тільки змістом, а й римуванням та інтонацією)

а) двовірш – суміжне римування рядків, куплет складається з двох віршів(рядків)

Можна на світі вибирати, сину,

Вибирати не можна тільки Батьківщину.

б) терце'т – тривірш

Горить понад зорями місяць, як жар,

Летять полонинами тіні від хмар,

І млою вкривається заспаний яр.

в) катрен – чотирирядкова строфа

Сміливо ж, браття, до праці вставайте, –

Час наступає – ходім!

Дяка і шана робітникам щирим!

Сором недбалим усім!

г) п’ятивірш – п’ятирядкова строфа

Мовчать квітки і день квітневий,

Дерева моляться без слів,

І спів пташиний занімів,

А вітер теплий, полудневий,

Шепоче щось крізь сон рожевий.

д) сексте'т – шестирядкова строфа

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

е) се'птима – семирядкова строфа на три рими

Ще любо дивляться на мене карі очі,

І біла рученька в моїй руці тремтить,

І од речей моїх серед німої ночі

Дівоче серденько і мріє, і болить.

Дівчино-горлице! шкода твого кохання,

Шкода ночей без сну, зітхання, сумування:

Живу я розумом, а серце тихо спить.

ж) окте'т( октава ) – восьмирядкова строфа

Якась смутна і невесела осінь

Зійшла, мов помаранча золота,

Над Києвом, і олив’яні оси

Дзижчали і співали з-за моста,

Де вітер заплітав березами коси

І цілував в розтулені уста

(О спогади терпкі і непотрібні

Про ті роки жорстокі і безхлібні!)

з) тріоле'т – восьмивірш, де перший рядок повторюється двічі, а другий – ще раз

І ти лукавила зо мною!

Ах, ангельські слова твої

Були лиш облиском брехні!

І ти лукавила зо мною!

І нетямущому мені

Втроїли в серце гризотою

Ті ангельські слова твої.

І ти лукавила зо мною!..

 

Поезія Фенікса звернутися по імені п'ятницю, 1 травень 2009 18:28 (посилання)

Сьогодні знову нашим буде вечір.

Нехай не одягнена в оксамит, не в шовках,

Але ти з моменту нашої першої зустрічі

Мене всюди носиш на руках.

Я льну до тебе, в твоїх обіймах тану,

Я ласкою під рукою твоєю співаю,

Я ніколи тобі не зраджую

І знаю, що улюблена і люблю.

Твої подруги завмерли рівнів,

На нас, закоханих, дивляться і мовчать.

Навколо так багато дівчат красивих,

Але нас вони довіку не розлучать.

І навіть смерть не принесе розлуки

Ледве в грудях твоєї замовкне стукіт,

Помру я теж, і чужі руки

Мене не вирвуть з холодних рук.

твоя Гітара

________________________________________

Автор: Фенікс

Ключові слова: вірші про кохання, вірші про кохання від першої особи, любов на все життя, вірші про вірність, вірші про взаємну любов, любов з першого погляду, вірші про музичні інструменти, вірші про себе, вірші про нас

Метр: ямб

Розмір: 5-стопи ямб

Строфіка: катрени, римування AbAb CdCd...

Поетична гра: вірш-одухотворення